Решение № 109679567, 15.12.2022, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

02068, м. Київ, вул. Кошиця, 5-А

справа № 753/8335/19

провадження № 2/753/2477/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2022 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді КАЛІУШКА Ф.А.

при секретарі ДАНЬКО В.В.

за участю сторін:

позивача ОСОБА_1 ;

представника позивача ОСОБА_2 ;

представника відповідача 1 - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Музичук Л.В.;

відповідач 2 не з`явився;

треті особи не з`явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Матвієнка Андрія Анатолійовича, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коптєлової Оксани Ростиславівни та ОСОБА_3 , про визнання недійсними договорів, припинення іпотеки та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В., в якому просила визнати недійсними кредитний договір від 07 квітня 2008 року № 2615/0408/71-026 та додаткову угоду від 22 червня 2011 року до кредитного договору, укладені між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк»; зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. отримати від позивача 19 054,00 доларів США в рахунок припинення всіх зобов`язань за кредитним договором; припинити іпотеку квартири АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 позовні вимоги обґрунтовує тим, що з метою придбання квартири, 07 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» укладено кредитний договір № 2615/0408/71-026. Того ж дня між позивачем і банком укладено іпотечний договір № 2615/0408/71-26-Z-26, згідно з яким ОСОБА_1 , для забезпечення своїх виконань за кредитний договором, передала квартиру АДРЕСА_1 в іпотеку банку. 22 червня 2011 року між позивачем і ВАТ «Сведбанк» укладено договір про внесення змін і доповнень № 1 до кредитного договору.

У 2012 році у зв`язку із ліквідацією банку, ВАТ «Сведбанк» переуступив право вимоги за її кредитним договором ПАТ «Дельта Банк», не врахувавши, що позивач пропонувала викупити право вимоги за її кредитом.

У 2014 році внаслідок процедури припинення діяльності ПАТ «Дельта Банк» припинило отримання будь-яких платежів. Позивач неодноразово зверталась до відповідачів з проханням надати їй інформацію щодо погашення заборгованості за кредитом, однак відповіді не отримувала, чим була позбавлена можливості погасити заборгованість за кредитним договором.

Позивач зазначила, що укладені кредитний договір від 07 квітня 2008 року та додаткова угода від 22 червня 2011 року з порушенням вимог мають бають визнані недійсними, оскільки банк у порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» щодо змісту кредитного договору шляхом обману здійснив нарахування зайвих коштів позивачу, порушив істотні умови договору, не роз`яснив позивачу дійсну суму кредиту, процентів, штрафних санкцій, тому оскаржені договори мають бути визнані недійсними, іпотека припиненою.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 13 травня 2019 року відкрито провадження у цій справі. Призначено справу в порядку загального позовного провадження в підготовче судове засідання.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 13 червня 2019 року зазначену справу 09 липня 2019 року передано судді Каліушку Ф.А.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 09 липня 2019 року прийнято до провадження цю цивільну справу, розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження в підготовче судове засідання.

Відповідачем - Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - Фонд) подано відзив на позовну заяву, у якому представник останнього просив суд відмовити у задоволення позовних вимог та врахувати, що пропуск позивачем строку позовної давності на звернення до суду.

Відзив мотивований тим, що позивач знала про порушення свого права з 07 квітня 2008 року та з урахуванням договору про внесення змін/доповнень до кредитного договору, строк позовної давності закінчився 22 червня 2014 року. Звернулася до суду лише 15 квітня 2019 року, клопотання про поновлення строку для пред`явлення позову не подала.

Фонд є неналежним відповідачем у справі, оскільки права позивача не порушує, тому у задоволенні позову з цих підстав належить відмовити.

Позовні вимоги не обґрунтовані належними та допустимими доказами, позивач не навела обґрунтованих підстав порушення банком при укладенні спірного кредитного договору Закону України «Про захист прав споживачів», укладені договори підписані сторонами, банк зобов`язання за кредитним договором виконав, позивач отримала кредитні кошти, користувалась ними, крім того, позивач сплачувала кредит, отже погодилась з умовами договорів, наявна заборгованість позивача за кредитним договором свідчить про ухилення позивача від виконання своїх зобов`язань за договором.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14 січня 2020 року зупинено провадження у даній цивільній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 753/7612/19 (провадження №2/753/5453/19) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк» Кадирова В.В., за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової Ії Володимирівни, про визнання недійсним договору та визнання недійсним відступлення права вимоги.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 11 жовтня 2021 року поновлено провадження у даній справі та призначено її розгляд в підготовче судове засідання.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 08 грудня 2021 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 (далі по тексту - третя особа, ОСОБА_3 .

У лютому 2022 року ОСОБА_3 надіслано пояснення на позовну заяву, у яких вона просила суд позовні вимоги залишити без задоволення, посилаючись на необґрунтованість заявлених вимог.

ОСОБА_3 у поясненнях також зазначила, що відповідачі не порушили прав позивача, тому є неналежними відповідачами у справі, позовні вимоги задоволенню не підлягають. ВАТ «Сведбанк», при укладенні договорів з позивачем, істотні умови щодо умов договорів не порушував, позивач не заявляла жодних додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору, із заявами про надання додаткової інформації або роз`яснення певних положень кредитного договору до банку не зверталась, протягом тривалого часу виконувала умови кредитного договору, кредитний договір відповідає вимогам статті 204 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), Закону України «Про захист прав споживачів» не передбачає підстави визнання договору недійсним, позовні вимоги є необґрунтованими.

Третя особа також просила, у разі визнання позовних вимог обґрунтованими, застосувати строк позовної давності, зазначила, що позивач знала про зміст положень оспрюваних договорів з часу їх підписання - 07 квітня 2008 року, строк для звернення до суду для пред`явлення вимоги за оспореними договорами пропущений.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 29 вересня 2022 року замінено неналежного відповідача 2 - Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В.В. на ОСОБА_4 .

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, вважали їх обґрунтованими та просили задовольнити посилаючись на обставини, що викладені в позові.

Представник відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість та звернення до суду з пропуском строку позовної давності.

Відповідач Уповноважена особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Матвієнко А.А. та треті особи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причину неявки суду не повідомили.

Водночас, відповідно до приписів ч. 2 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) суд зобов`язаний відкласти судовий розгляд справи в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Частиною 3 ст. 223 ЦПК України також визначено, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Суд бере до уваги, що відповідач та треті особи, які в судове засідання не з`явились, були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду справи, будь-яких заяв/клопотань про відкладення розгляду справи або з інших процесуальних питань від них не надходило, а також враховуючи строки розгляду справи, суд визнає за можливе проводити судовий розгляд справи за відсутністю сторін, які були належним чином повідомленими про день та час судового засідання, на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Суд, заслухавши виступи позивача, її представника та представника відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

За змістом частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Суд встановив, що 07 квітня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2615/0408/71-026. За цим договором банк має право надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 200 000,00 доларів США на строк по 07 квітня 2022 року включно та на умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором.

Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов цього договору. Сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

На забезпечення виконання умов кредитного договору, між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 2615/0408/71-26-Z-26, згідно з яким остання, для забезпечення своїх виконань за кредитний договором, передала квартиру АДРЕСА_1 в іпотеку банку.

Квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на праві власності згідно з договором купівлі-продажу від 07 квітня 2008 року.

ОСОБА_1 сплачувала заборгованість за кредитним договором про, що свідчать долучені до позовної заяви квитанції.

Відповідно до договору про внесення змін/доповнень № 1 до кредитного договору № 2615/0408/71-026 від 07 квітня 2008 року (п. 3.1.1.) ОСОБА_1 починаючи з 10 серпня 2011 року здійснює погашення кредиту та сплату процентів за період користування кредитом, нарахованих відповідно до п. 3.2 цього договору, шляхом здійснення фіксованих платежів (далі - ануїтетний платіж) у сумі 2 254,73 долари США у чітко встановлений цим договором термін 10 числа кожного місяця та в день закінчення кредитного договору.

До настання терміну вказаного в абзаці першому цього підпункту п. 3.1 позичальник сплачує фактично нараховані відсотки за період користування не пізніше 10 числа наступного місяця, починаючи з місяця наступного за місяцем укладання даного договору (далі - термін здійснення платежей).

Сторони досягли згоди, що розмір ануїтетного платежу, передбачений абзацом 1 п. 3.1.1. договору може бути змінено банком у зв`язку із змінами процентної ставки згідно п. 8.4. цього договору в порядку, передбаченому п. 3.1.11 цього договору.

Відповідно до довідки ВАТ «Сведбанк» від 13 червня 2012 року сума сплати тіла та відсотків по кредитному договору за 2012 рік (01.01.2012-25.05.2012) складає: сума тіла за кредитом в дол. США - 3 383,58, сума відсотків по кредиту в дол. США - 7 891,66; за 2011 рік: сума тіла за кредитом в дол. США - 7 901,71; сума відсотків по кредиту в дол. США - 20 189,45.

Факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ (постанова КГС ВС від 26.11.2019 по справі №922/643/19).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 03 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. задоволено частково.

Визнано договір відступлення права вимоги, укладений 14.05.2018 року між ОСОБА_5 та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта-Банк» Кадировим В.В., за іпотечним договором №2615/0408/71-026-Z-26 від 7.04.2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» недійсним.

Визнано договір №461 купівлі-продажу майнових прав у ПАТ «Дельта Банк», укладений 14.05.2018 року між ОСОБА_5 та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта-Банк» Кадировим В.В., за кредитним договором №2615/0408/71-026 від 7.04.2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» недійсним.

В задоволенні частини позову про визнання відступлення права вимоги недійсними відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року у даній справі, яка набрала законної сили, у задоволеній рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 03 лютого 2021 року частині скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Вказаними судовими рішеннями у справі № 753/7612/19 встановлено, що «відповідно до інформації, розміщеної в електронній системі https://prozorro.sale, датою проведення аукціону з продажу права вимоги за кредитним договором №2615/0408/71-026 від 07 квітня 2008 року, укладеним з фізичною особою (лот F11GL6084) було 19 квітня 2018 року.

Переможцем даного аукціону було визначено ОСОБА_3 , що підтверджується протоколом електронного аукціону №UA-EA-2018-02-28-000255-a.

14 травня 2018 року між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 укладено договір № 461/К купівлі-продажу майнових прав, за умовами якого до ОСОБА_3 перейшло право вимоги за кредитним договором №2615/0408/71-026 від 07 квітня 2008 року.

06 серпня 2018 року державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства Вишеньківської сільської ради «Добробут-Гарант» Бойком О. М. здійснено запис №27396574 про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 . Підставою внесення такого запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 42442077 від 08 серпня 2018 року, підстава виникнення права власності - іпотечний договір №2615/0408/71-026-Z-26, серія та номер 1516, виданий 07 квітня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коптєлова О.Р., договір відступлення права вимоги за іпотечним договором, серія та номер 469, виданий 14 травня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою А.І., договір купівлі-продажу майнових прав, серія та номер 461К, виданий 14 травня 2018 року ПАТ «Дельта Банк», повідомлення про порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору від 22 травня 2018 року, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0200234428476 від 25 травня 2018 року.

Таким чином, апеляційний суд встановив, що набуття права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 104 кв. м., відбулося в результаті перемоги на аукціоні на підставі договору №461/К купівлі-продажу майнових прав, а не договору факторингу, та відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами було здійснено на її користь, оскільки попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, а тому розпродував свої активи з метою розрахунку зі своїми кредиторами, що відповідає зазначеній правовій позиції Великої палаті Верховного суду.

Апеляційний суд вважає, що ОСОБА_3 мала право як фізична особа брати участь у електронних торгах із продажу права вимоги за кредитним договором №2615/0408/71-026 від 07 квітня 2008 року та договором забезпечення за ним.

Договори купівлі-продажу прав вимоги та про відступлення права вимоги від 14 травня 2018 року відповідають вимогам ЦК України та не суперечать спеціальним нормативно-правовим актам, які регулюють правовідносини банку, що перебуває на стадії ліквідації (Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Положенню про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування №2 від 05 липня 2012 року, Положенню щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування фізичних осіб від 24 березня 2016 року №388).

При цьому, відповідно до частини першої-четвертої статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України N 3795-VI від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину четверту статті 11 Закону України Про захист прав споживачів» доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні ризики тощо, які передують укладенню договору.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Суд встановив, що спірний договір кредиту був підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов цього договору. Сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов цього договору та в подальшому виконував його умови, що також не заперечується сторонами. Під час укладення спірного договору був відсутній умисел щодо введення позивача в оману з боку банку, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема доказами про сплату позивачем заборгованості за кредитним договором, чим самим вона підтвердила умови підписаного нею кредитного договору та додаткової угоди та погодилася на їх виконання. Тому дійшов висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання недійсними кредитного договору від 07 квітня 2008 року №2615/0408/71-026 та додаткової угоди від 22 червня 2011 року до кредитного договору недійсними.

Відповідно до статей 3, 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Позовні вимоги про припинення іпотеки квартири АДРЕСА_1 є похідними від позовних вимог про визнання недійсними кредитного договору та додаткової угоди, тому у задоволенні цих позовних вимог теж слід відмовити.

Разом з цим, відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

За приписами статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Статтею 175 ЦПК України передбачено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

За наведених правових норм, сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги, а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання. При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

З огляду на зазначене, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частини перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. За змістом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 36 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Звертаючись до суду з заявленими вимогами щодо визнання недійсними кредитного договору, додаткової угоди до нього, іпотечного договору та припинення іпотеки, позивач не врахував, що нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 104 кв.м., набута ОСОБА_3 , яка залучена до участі у справі у якості третьої особи, в результаті перемоги на аукціоні на підставі договору №461/К купівлі-продажу майнових прав та саме до останньої перейшло право вимоги за оспорюваними у даній справі кредитним та іпотечним договором.

Отже, за встановлених судом обставин, саме ОСОБА_3 - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, при цьому жодних клопотань під час розгляду справи щодо залучення до участі у справі у якості співвідповідача ОСОБА_3 позивачем та її представниками заявлено не було, а відтак суд керуючись наведеними правовими нормами, а також врахувавши встановлені обставини, відмовляє позивачу у задоволенні його позовних вимог з вказаних підстав.

Щодо застосування строків позовної давності.

Представниками відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та третьої особи - Андрієвської І.І. заявлено клопотання про застосування строку позовної давності, посилаючись на те, що перебіг строку позовної давності почався з 08 квітня 2008 року.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Правила про позовну давність передбачають право на позов у матеріальному сенсі. Якщо особі належить цивільне право, і це право порушено, то вона вправі здійснити своє право у примусовому порядку, проти волі зобов`язаної особи, шляхом звернення до національного суду або до іншого компетентного органу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому, частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Також згідно з роз`ясненнями, викладеними в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 за №14, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Окрім того, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Вказаний висновок щодо строку позовної давності наведено в постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19.

Таким чином, враховуючи те, що у задоволенні позовних вимог відмовлено у зв`язку з їх безпідставністю, тобто судом не встановлено порушеного права позивача, у суду відсутні підстави для застосування позовної давності.

На підставі викладеного та керуючись стст. 4, 12, 13, 77-81, 95, 141, 263, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Матвієнка Андрія Анатолійовича, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коптєлової Оксани Ростиславівни та ОСОБА_3 , про визнання недійсними договорів, припинення іпотеки та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СУДДЯ: КАЛІУШКО Ф.А.