Решение № 109677789, 17.03.2023, Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 279/147/23

Провадження № 2/279/359/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2023 року

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області в складі судді Шульги О.М., з секретарем Райвахівською Л.В., розглянувши в приміщенні суду в м.Коростені цивільну справу №279/147/23 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів в якому зазначив, що 23.02.2007 року АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 (далі відповідач 1) уклали кредитний договір МК-20-07.

Згідно договору АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати відповідачу1 кредит у розмірі 35000,00 долар США на термін до 22.02.2011 року, а відповідач 1 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Відповідно договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, відповідач1 повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору.

Згідно договору у випадку порушення зобов`язань за кредитним договором, відповідач1 сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачу кредит у розмірі 35000 долар США.

В порушення умов кредитного договору, а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач1 свої зобов`язання не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки.

Згідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України: Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 року у справі №127/15672/16-ц, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

У наведеній постанові колегія суддів Великої Палати Верховного Суду погодилась з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Велика Палата Верховного Суду розглянувши справу № 373/2054/16, дійшла висновку, що заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Висновки щодо можливості ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті і порядку визначення у рішенні еквівалента суми боргу в національній валюті містяться також у постанові ВП ВС від 4 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц.

Так, у разі зазначення в судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Сума заборгованості за тілом кредиту становить у розмірі - 20303,35 долар США та згідно якої нараховуються 3% річних.

У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач1 за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року має заборгованість 1828,97 долар США, яка складається з наступного: 1828,97 долар США - 3 % річних від простроченої суми.

Розрахунок суми заборгованості додається.

В забезпечення виконання зобов`язання за договором МК-20-07 між АТ КБ «ПриватБанк» та нижче вказаними фізичними особами було укладено:

Договір поруки, укладений з поручителем ОСОБА_2 ( відповідач 2) в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договором відповідача 1.

Відповідно до вимог ст.ст. 610, 554 Цивільного кодексу України, боржник та поручитель несуть відповідальність, як солідарні боржники.

Просить солідарно стягнути з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року у розмірі 1828.97 дол. США, за кредитним договором № МК-20-07 від 23.02.2007 року, яка складається з наступного: 1828.97 дол.США - 3 % річних від простроченої суми. Одночасно просить стягнути з відповідачів понесені судові витрати.

06.02.2023 року у справі було відкрито спрощене позовне провадження та встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов та подання письмових та електронних доказів щодо заперечення проти позову.

Ухвала про відкриття провадження, копія позовної заяви з додатком отримана відповідачем ОСОБА_1 28.02.2023 року. Одночасно про розгляд справи в спрощеному провадженні повідомлялось шляхом розміщення оголошення на веб-сайті суду.

28.02.2023 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву у якому останній вказав, що позовні вимоги не визнає, оскільки всі зобов`язання по кредитному договору, укладеному між ним та АТ КБ «ПриватБанк» від 23.02.2007 року МК-29-07 виконані в повному обсязі в порядку примусового стягнення заборгованості на підставі рішення суду, про що достеменно відомо позивачу, але не повідомлено суду в позовній заяві.

Відповідно до відомостей Єдиного Реєстру судових рішень в Коростенському міськрайонному суді Житомирської області вже проходив розгляд справи за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про звернення стягнення на квартиру за цим же кредитним договором (справа №0417/2-3519/2011, справа №279/876/13-ц).

Ухвалою Коростенського міськрайонного суду від 17.12.2013 року в складі головуючої судді Снігир В.М. позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про звернення стягнення було задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитною угодою № МК-20-07 від 23.02.2007р. в розмірі 334208 гривень 31 копійку, звернути стягнення на 1/2 частини квартири, загальною площею 27,90 кв.м., житловою площею 14,8 кв.м., яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності шляхом продажу вказаного предмету іпотеки.

Надано ПАТ КБ «ПриватБанк» право здійснювати всі інші дії, вчинення яких необхідно для укладення договору купівлі-продажу від імені, в тому числі отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно для укладання договору купівлі-продажу 1/2 частини квартири, будь-яким способом з іншою особою покупцем.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 22.12.2014 року рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області скасовано частково та ухвалено нове, яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № МК- 20-07 від 23.02.2007 року в розмірі 41846,59 доларів США (еквівалент 334208,31 грн.), яка складається з наступного: 20303,40 $ заборгованість за кредитом; 14473,12 $ заборгованість за відсотками; 7070,07 $ пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також 34,00 грн. за внесення змін до ЕГРОДИ звернуто стягнення на предмет іпотеки: квартиру загальною площею 27,90 кв.м, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» з укладанням від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень необхідних для здійснення продажу з початковою ціною предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення підготовчих дій.»

Квартиру було реалізовано як предмет іпотеки Коростенським ВДВС.

Ним були виконані всі зобов`язання за вказаною кредитною угодою на підставі рішення суду, в тому числі сплачені всі пені за несвоєчасність виконання зобов`язання.

На даний час у ВДВС не має жодних виконавчих проваджень.

Однак, в 2023 році АТ КБ «ПриватБанк» звертається до суду з позовом про стягнення 3% річних від простроченої суми, вказуючи, що прострочення виконання зобов`язання є триваючим.

Однак, по - перше, зобов`язання є виконаним і жодним чином не має статусу триваючого.

По-друге, про порушення зобов`язання позивачеві було відомо ще в 2013 році, коли було перше звернення позивача до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області, однак лише після спливу 10-ти років Банк звертається до суду про стягнення 3% річних від простроченої суми за увесь час прострочення, безпідставно стверджуючи, що зобов`язання є триваючим.

Стверджує, що виплатив кредит, який брав, а дії Банку вважає нечесною підприємницькою практикою. Разом з тим, зазначає про пропуск позивачем строку позовної давності, який згідно ст.258 ЦК України визначений терміном 1 рік, оскільки 3%річних за своєю правовою природою є штрафною санкцією за несвоєчасне виконання зобов`язання, який має бути застосовано до вказаних позовних вимог.

Відповідь на відзив у встановлений строк позивач не подав.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про наступне.

Судом встановлено, що позивач порушив спір з приводу договірних правовідносин у сфері кредитування.

Позивач є правонаступником прав та обов`язків ПАТ КБ "ПриватБанк".

В обґрунтування позовних вимог позивач подав розрахунок заборгованості, яка нарахована на період прострочення грошового зобов`язання в кількості 1097 днів, що становить 1828, 97 дол.США. З розрахунку слідує, що фактично зазначеною заборгованість є 3 % річних, розрахована згідно ст.625 ЦК України.

Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Так, частиною першою вказаної статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Частиною другою встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц дійшла висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Позовна заява та додатки до неї не містять інформації про наявність судових рішень з приводу повернення /стягнення коштів за кредитним договором МК-20-07 від 23.02.2007 року, що позбавляє можливості перевірити строк невиконання зобов`язання, суму заборгованості та її складові, виконання судового рішення, дотримання строку позовної давності.

З позовної заяви слідує, що як на підставу позову позивач посилається на ст.526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України, а не на ст. 625 ЦК України.

Предметом позову позивач вказав стягнення заборгованості, в той час коли суть відповідальності полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду (ч.2 ст.13 ЦПК України).

З наведеного слідує, що визначення предмета та підстав спору є правом позивача. Сторона у справі сама обирає стратегію захисту своїх прав, а суд розглядає справи тільки в межах заявлений сторонами вимог та наданих ними доказів.

За результатами розгляду порушеного спору визначається чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

У відповідності до ч. 3 та ч. 4 ст. 12, ч. 1 та ч. 2 ст. 13, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, оцінивши належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності наявних у справі доказів, в розумінні ст.76 - 81 ЦПК України, обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 19, 141, 247, 258, 259, 265, 268, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, ст.509, 524, 526, 527, 530, 533, 625, 1050, 1054 ЦК України, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі протягом тридцяти днів апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня його вручення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони та учасники:

Позивач Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", місце знаходження: 49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 50, ЄДРПОУ 14360570.

Представник позивача Ляр Дмитро Юрійович, місце знаходження: 49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50.

Відповідач ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя: О.М.Шульга