Решение № 109619862, 13.03.2023, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" березня 2023 р. Справа №924/342/21

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Димбовського В.В., при секретарі судового засідання Потербі О.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницького, м. Хмельницький

до Улашанівської сільської ради, Хмельницька обл., Славутський р-н, с. Улашанівка

за участі третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , м. Шепетівка

про визнання незаконним та скасування рішення Цвітоської сільської ради народних депутатів № 37 від 21.11.1996 року, яким було передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_2 , земельну ділянку загальною площею 0,21 га.

Представники сторін:

від позивача: Воронкова Ю.С. згідно наказу

від відповідача: не з`явився

від третьої особи: не з`явився

Рішення виноситься 13.03.2023р., оскільки в судовому засіданні оголошувалась перерва.

У судовому засіданні, згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницького звернувся до господарського суду з позовом до Улашанівської сільської ради, у якому просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Цвітоської сільської ради народних депутатів № 37 від 21.11.1996 року, яким було передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_2 , земельну ділянку загальною площею 0,21 га.

В обґрунтування позову посилається на те, що рішенням Цвітоської сільської ради № 37 від 21.11.1996 року, земельну ділянку загальною площею 0,21 га передано безкоштовно у приватну власність та постійне користування ОСОБА_2 , яка після його смерті перейшла у власність ОСОБА_1 за заповітом. Позивач зазначає, що вказана земельна ділянка не могла бути передана за оспорюваним рішенням, оскільки 13.01.1978 року Славутським РВК було прийнято рішення № 2 , яким затверджено та видано Державний АКТ серії Б № 041574 на право користування земельною ділянкою загальною площею 264, 7 га - Шепетівській КЕЧ району, яку у 2006 році розформовано, а правонаступником став позивач.

При цьому позивач зауважив, що оскаржуване рішення було прийняте без належної правової підстави та з перевищенням повноважень, що, в подальшому, потягнуло за собою виникнення прав та обов`язків у сторонніх осіб з приводу спірної земельної ділянки, яка призначена для постійної діяльності Збройних Сил України. З вищенаведеного, випливає, що земельна ділянка, яка належить Міністерству оборони України, та знаходиться у КЕВ м. Хмельницький на праві оперативного та бухгалтерського обліку, наразі неправомірно перебуває у володінні іншої особи, а саме у ОСОБА_1 .

29.06.2021р. ухвалою суду призначено у справі №924/342/21 судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Хмельницькому відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (м. Хмельницький, вул. Володимирська, 109).

23.12.2022р. на адресу суду надійшов висновок експерта №1824/1825/21-26 від 04.11.2022 р. судової будівельно-технічної експертизи.

Ухвалою суду від 27.12.2022р. поновлено провадження у справі № 924/342/21, підготовче засідання по справі №924/342/21 призначено на 18.01.2023р.

У підготовчому засіданні 18.01.2023р. суд постановив ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 07.02.2023р.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просить суд його задовольнити.

Відповідач ні в підготовче судове засідання, ні під час розгляду справи по суті, свого представника не направляв, у клопотаннях і письмових поясненнях неодноразово зазначав, що просить розгляд справи проводити за відсутності представника, за наявними в матеріалах справи доказами.

Третя особа свого представника ні в підготовче судове засідання, ні під час розгляду справи по суті, не направляла. Після залучення ухвалою суду від 05.05.2021р. ОСОБА_1 в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, останній направлялись копії ухвал суду на її адресу ( АДРЕСА_1 ) та повертались на адресу суду з відміткою поштового зв`язку "адресат відсутній".

При цьому, відповідно до інформації Шепетівської міської ради від 08.06.2021р. та Улашанівської сільської ради від 04.06.2021р. ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Також копія ухвали суду направлялась ОСОБА_1 на адресу, за якою розташована земельна ділянка АДРЕСА_2 .

Судом враховується, що положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

При цьому, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи відповідно до ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

В свою чергу, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи та поведінка заявників.

Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008р. у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Ст. 202 ГПК України передбачає, що суд може розглядати справу за відсутності учасника справи, якщо його було належно повідомлено, проте, він не повідомив про причин неявки або така неявка є повторною.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи розумність строків розгляду судового спору, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст.165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Згідно Державного Акту серії Б № 041574 1978 року Шепетівській КЕЧ району надано на праві користування земельну ділянку №6 загальною площею 264,7 га, яка розміщена на землях Славутського району Хмельницької області.

До акту додано план землекористування з описом суміжних земель.

Рішенням Цвітоської сільської ради № 37 від 21.11.1996р. земельну ділянку загальною площею 0,21 га передано безкоштовно у приватну власність та постійне користування ОСОБА_2 .

Відповідно до інформації Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 19.11.2015р. №303/23/з/ та відповідно до витягу з Директиви Міністра оборони України від 20 січня 2005 року №Д - 322/1/*3 (зі змінами відповідно до Директиви Міністра оборони України № Д -322/1/*20) Шепетівську квартирну-експлуатаційну частину району (м. Шепетівка Хмельницької області) було розформовано та визначено правонаступником квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницький.

На підставі наказу начальника Славутського гарнізону № 10 від 19 травня 2005 року було проведено інвентаризацію земель Оборони України по Славутському районі Хмельницької області, які відповідно до Державного акту закріплені за Шепетівською КЕЧ району в безстрокове і безплатне користування та сформовано результати інвентаризації - Акт від 23.05.2005р.

У п. 3 Акту встановлено, що відповідно Державного акту на право землекористування Б № 0415574 до військового містечка № НОМЕР_2 у с. Цвітоха, Славутського району (в/ч НОМЕР_3 ) земельна ділянка площею 264,6 га.

Також, 30.12.2005 року Начальником Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління затверджено Загальний акт приймання-передачі військового майна, включаюсь військове майно Шепетівської КЕЧ району на облік КЕВ м. Хмельницький.

В Загальному акті приймання-передачі військового майна вказано про проведення обстеження та прийом-передачу об`єктів військових частин та організацій Міністерства оборони України, які перебували в районі обслуговування та на обліку Шепетівської КЕЧ району на облік КЕВ м. Хмельницький станом на 27 грудня 2005 року. У акті вказано прийом-передачу земельної ділянки 1112,2 га.

У листі від 15.07.2014р. Держземагентство України повідомило, що розглянуло лист Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України від 13.06.2014 № 1699 та надає інформацію стосовно земель переданих в користування Міністерству оборони України (військових частин та установ) на території Хмельницької області.

До листа додано інофрмацію, в тому числі, стосовно земельної ділянки площею 264,6 га (Цвітоської сільської ради).

31.03.2006р. Начальником Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління видана Довідка про те, що КЕВ м. Хмельницький прийняв від Шепетівської квартирно-експлуатаційної частини району будівлі, споруди, комунальні платежі та земельні ділянки Славутського та Ізяславського гарнізонів, в тому числі і фонди будинкоуправління №; 2 м. Славута та будинкоуправління № 3 м. Ізяслав.

У матеріалах справи наявна технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: Хмельницька область, Славутський район, с. Цвітоха, вул. Привокзальна, 4, виготовлена МПП "Кадастр".

Також у матеріалах справи наявна відомість щодо розбіжностей станом на 01.01.2013р., відомість наявності та використання земельних ділянок за 2020 рік, книга обліку земельних ділянок, розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації від 15.06.2017р. про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою, Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), надану в постійне користування для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України 2018р., виготовлена Приватним Підприємством "Проекція", Положення КЕВ. м. Хмельницький, рішення про відмову у внесенні відомостей від 15.02.2019р.,

Також у матеріалах справи знаходиться висновок експерта від 04.11.2022р. №1824/1825/21-26 за результатами проведення земельно-технічної експертизи по господарській справі № 924/342/21, у якому зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6823989200:04:040:0002 загальною площею 0,21 га, що за рішенням Цвітоської сільської ради передана у приватну власність ОСОБА_2 накладається на земельну ділянку площею 264,7 га, що була передана Шепетівській КЕВ району за рішенням Славутської РВК від 13.01.1978 р. та посвідчується Державним актом серії Б №041574 від 1978 року (більш детально описано в дослідній частині висновку та зображено в Додатках № 1 до висновку експерта).

Дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності, судом прийнято до уваги наступне:

Згідно із частинами першою, другою статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади.

Відповідно абзацу 3 частини п`ятої статті 20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України Про використання земель оборони.

Статтею 77 цього Кодексу встановлено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Відповідно до статей 317, 319 Цивільного кодексу України право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна, і лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а статтею 321 цього Кодексу передбачено принцип непорушності права власності.

За приписами статті 13 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", статей 9 та 14 Закону України "Про Збройні Сили України", статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про Збройні Сили України" Міноборони є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Саме Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтями 149 Земельного кодексу України (частина восьма статті 122 Земельного кодексу України). Так само, відповідно до частини третьої статті 142 цього ж Кодексу припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Отже, істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, які закріплені за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі таких ділянок у власність або у користування іншим особам, є прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення за поданням Міноборони.

Вказані узагальнюючі висновки щодо правового статусу земель оборони та порядку розпорядження ними є усталеними у судовій практиці Верховного Суду та відображені, у тому числі, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 924/174/18 та постанові Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 910/21404/17, а також у постанові Верховного Суду від 14.12.2022р. по справі №920/1190/20.

В свою чергу, позивач, зазначаючи про належність спірної земельної ділянки до земель оборони, просить суд визнати незаконним та скасування рішення Цвітоської сільської ради народних депутатів № 37 від 21.11.1996 року, яким було передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_2 , земельну ділянку загальною площею 0,21 га.

Згідно із частинами першою, другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Подібний правовий висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

Позивач вважає, що оскаржуване рішення було прийняте без належної правової підстави та з перевищенням повноважень, що, в подальшому, потягнуло за собою виникнення прав та обов`язків у сторонніх осіб з приводу спірної земельної ділянки, яка призначена для постійної діяльності Збройних Сил України.

На думку позивача, земельна ділянка, яка належить Міністерству оборони України, та знаходиться у КЕВ м. Хмельницький на праві оперативного та бухгалтерського обліку, наразі неправомірно перебуває у володінні іншої особи, а саме у ОСОБА_1 .

З огляду на предмет спору (визнання незаконним та скасування рішення сільської ради), суд приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення Цвітоської сільської ради народних депутатів № 37 від 21.11.1996 року незаконним та його скасування не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки, відшкодування шкоди.

Серед способів захисту речових прав Цивільний кодекс України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

Суд зауважує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

У даній справі задоволення позовних вимог Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницького про визнання незаконним та скасування спірного рішення Цвітоської сільської ради народних депутатів № 37 від 21.11.1996 року про передачу у приватну власність третій особі земельної ділянки, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним зазначеним майном, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту.

Виходячи з обставин цієї справи належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.

При цьому, з огляду на висновок експерта від 04.11.2022р. №1824/1825/21-26, який оцінюється судом на рівні з іншими доказами по справі, земельна ділянка з кадастровим номером 6823989200:04:040:0002 загальною площею 0,21 га, що за рішенням Цвітоської сільської ради передана у приватну власність ОСОБА_2 накладається на земельну ділянку площею 264,7 га, що була передана Шепетівській КЕВ району за рішенням Славутської РВК від 13.01.1978 р. та посвідчується Державним актом серії Б №041574 від 1978 року.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов стосується прав та інтересів третьої особи - фізичної особи ОСОБА_1 .

В контексті викладеного, суд звертає увагу на те що відповідно до обраного позивачем способу захисту належним відповідачем, крім Улашанівської сільської ради, може бути фізична особа, якій передано земельну ділянку, тоді, враховуючи статус такої особи (фізична особа) спір буде належати до юрисдикції цивільного суду.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому суд не вбачає необхідності надавати оцінку іншим доводам, викладеним у позовній заяві.

Беручи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в позові.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача у зв`язку з відмовою у позові.

Керуючись ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Повний текст складено 17.03.2023р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1, 2 ст. 256 ГПК України).

СуддяВ.В. Димбовський

Віддрук. 4 прим.:

1 - в справу,

2 - позивачу ( (khm_kev@post.mil.gov.ua ; 29006, м. Хмельницький, вул. Героїв АТО, 3/1) - рек.,

3 - відповідачу (30070, Хмельницька обл., Славутський р-н, с. Улашанівка, вул. Перемоги, буд. 4) - рек.,

4 - третій особі (30401, Хмельницька обл., м. Шепетівка, вул. вул. Героїв Крут, 6) - рек.