Решение № 109595030, 16.03.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2023 року Справа № 160/18401/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до начальника 2 групи інспекторів прикордонного контролю ВІПС « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Військової частини № НОМЕР_1 лейтенанта АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) до начальника 2 групи інспекторів прикордонного контролю ВІПС « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 », Військової частини № НОМЕР_1 лейтенанта ОСОБА_2 (далі відповідач-1), в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що позивач є студентом іноземного вузу (Університет Економіки в Бидгощі), у зв`язку з чим він отримав дозвіл від Шевченківського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Дніпропетровська для виїзду за кордон, про що зроблено відповідний запис про відстрочку від призову на військову службу. 04.11.2022 року у зв`язку з наміром перетнути державний кордон України позивач пред`явив для проведення паспортного контролю уповноваженій особі наступні документи: закордонний паспорт, довідку про прийняття на стаціонарне навчання, студентський квиток, посвідчення про приписку до призовної дільниці, довідку про відстрочку від військової служби. Проте, інспектор прикордонної служби ОСОБА_3 у міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Устилуг» прийняла протиправне, на думку позивача, рішення про відмову у перетині державного кордону громадянину ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю підстав для перетинання державного кордону під час воєнного стану, оскільки він не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду закордон. Позивач не погоджується з оскаржуваним рішенням та зазначає, що надав відповідачу документи, які в повній мірі підтверджують підстави для перетину державного кордону. Позивач вказує, що дані документи є належними та достатніми доказами підтвердження того факту, що ОСОБА_1 станом на дату прийняття оскарженого рішення, є студентом, що прийнятий на стаціонарне навчання до Університету Економіки в Бидгоці та має законні підстави для виїзду за кордон. На думку позивача, оскаржуване рішення, з огляду на наведені в ньому мотиви, є необґрунтованим, що свідчить про його протиправність. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 12.12.2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою суду від 10.01.2023 року залучено в якості співвідповідача по справі 6 прикордонний Волинський загін Державної прикордонної служби України (далі відповідач-2) та постановлено про розгляд справи спочатку.

01.02.2023 року від представника відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позову заперечував, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що 04.11.2022 року для перетину державного кордону позивачем було надано документи, які підтверджують його навчання в закордонному навчальному закладі, паспорт, посвідчення про приписку до призовної дільниці та довідку Шевченківського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Дніпропетровська. Надані позивачем при перетині державного кордону документи не дали підстав для прийняття рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України. В ході перевірки документів було встановлено відсутність документу, який би посвідчував приналежність позивача до категорії осіб, які звільненні від мобілізації та підпадають під дію Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 № 57 (далі Правила №57). У зв`язку із Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (далі Закон № 389-VIII ), Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року (далі Указ Президента №64/2022), а також Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року» від 24.02.2022 № 2102-IX (далі Закон № 2102-IX) позивача тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у зв`язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон. Відповідачем-2 вказано, що здобувачі фахової передвищої та вищої освіти відносяться до категорії осіб, визначених в абзаці другому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі Закон №3543-XII) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, але, з урахуванням приписів пункту 2-6 вказаних вище Правил, дана категорія не має права виїжджати за кордон, так як ця категорія зазначена в абзаці другому частини третьої статті 23 Закону №3543-XII. Наведене дає підстави відповідачу-2 для висновку про те, що станом на час виникнення спірних у цій справі відносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством. Право на відстрочення від призову на строкову військову службу та право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану під час мобілізації є різними за своєю правовою природою та законодавчими нормами, якими такі регулюються, органами, що їх визначають. Наявність у позивача права на відстрочення від призову на військову службу під час мобілізації не гарантує йому беззаперечного права на перетинання державного кордону для виїзду з України, оскільки, в силу положень пункту 2-6 Правил №57 таким правом позивач в умовах воєнного стану не наділений. Таким чином, як норми Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII), Закону №3543-XII, так і норми Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 року №1710-VI (далі - Закон №1710-VI), Правил №57 ґрунтуються на тому, що наявність прав та обов`язків в особи має бути підтверджена певними документами, які дають уповноваженій службовій особі Держпржприкордонслужби прийняти обґрунтоване рішення. Поряд з цим, відповідач-2 звертає увагу суду на той факт, що рішення про відмову особі в перетині державного кордону України не тягне за собою юридичної заборони в перетині державного кордону в наступний раз, тобто має одноразове застосування та приймається на основі вивчення посадовою особою законодавчих підстав та поданих документів для перетину державного кордону саме в момент спроби його здійснення. З огляду на викладене, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідач -1 відзив на позов не надав.

На підставі частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_2 та паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 .

Відповідно до посвідчення про приписку до призовної дільниці №39/34Р-04/07 ОСОБА_1 прийнятий на облік Шевченківського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Дніпропетровська 06.01.2021 року.

На підставі довідки для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти, виданою Шевченківським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки м. Дніпропетровська від 27.10.2022 року за №3641 ОСОБА_1 відповідно до статті 17 пункту 9 Закону № 2232-XII має право на відстрочку від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (на строкову військову службу).

З листа Університету Економіки в Бидгощі від 13.09.2022 року №309 встановлено, що ОСОБА_4 прийнятий на навчання для здобуття ступеня бакалавра за денною формою навчання в Університеті Економіки в Бидгощі.

04.11.2022 року ОСОБА_1 у зв`язку з наміром перетнути державний кордон України прибув на міжнародний пункт пропуску для автомобільного сполучення «Устилуг».

Для перетину державного кордону позивач надав: закордонний паспорт серії НОМЕР_3 , довідку про прийняття на стаціонарне навчання від 13.09.2022 року, студентський квиток від 29.09.2022 року, посвідчення про приписку до призовної дільниці №39/34Р-04/7 від 06.01.2021 року, довідку для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти, виданою Шевченківським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки м. Дніпропетровська від 27.10.2022 року за №3641.

04.11.2022 року начальником 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » лейтенантом ОСОБА_5 прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В обґрунтування прийнятого рішення зазначено, що на підставі Закону № 389-VIII, Указу Президента №64/2022, а також Закону № 2102-IX позивача тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у зв`язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням про відмову в перетинанні державного кордону України, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон №389-VІІІ, (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, згідно зі статтею 1 Закону № 389-VІІІ воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (частина 2 статті 2 Закону №3543-XII.

Пунктом 1 Указу Президента №64/2022, затвердженого Законом України від № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб .

Відповідно до пункту 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною 1 статті 8 Закону № 389-VIII.

У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 8 Закону 389-VІІІ в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Системний аналіз наведених вище правових норм, надає суду підстави для висновку, що право особи на вільний перетин державного кордону України, тобто вільне залишення території України, може бути обмежено в умовах воєнного стану.

Позивач покликався на те, що йому протиправно відмовлено в перетині державного кордону України, оскільки він являється студентом іноземного ВУЗу, ним отримано довідку від Шевченківського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Дніпропетровська про відсутність заперечень для виїзду закордон у встановленому порядку для навчання за кордоном, а також зроблено відповідний запис у посвідченні про приписку до призовної дільниці про відстрочку від призову на військову службу.

Однак, суд вважає, що такі покликання позивача не можуть бути підставою для виїзду за межі території України, з огляду на таке.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.

Закон № 3543-ХІІ, (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Відповідно до статті 1 Закону № 3543-ХІІ, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Суд зазначає, що статтею 23 Закону № 3543-XII встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Згідно з абзацом 2 частини 3 статті 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, зокрема, здобувачі фахової перед вищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII, перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.

Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Згідно з пунктом 2 Правил № 57, у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.

Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 2-6 Правил № 57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону №3543-XII.

Згідно з довідкою Шевченківського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Дніпропетровська позивач має право на відстрочку від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (на строкову службу).

Однак процедура надання відстрочки від призову на військову службу та надання права на перетин державного кордону в умовах воєнного стану є різними за змістом правовими процедурами.

Тобто, незважаючи на те, що позивач не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, що підтверджується відповідною довідкою, він не має права на перетин державного кордону на виїзд з території України в умовах воєнного стану, оскільки пунктом 2-6 Правил № 57 встановлено обмеження щодо виїзду за межі території України особам, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації на особливий період у відповідності до абзаців 2-8 частини 3 статті 23 Закону № 3543-XII.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.03.2023 у справі №260/3377/22.

За положеннями частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на встановлені обставини та проаналізовані правові норми, позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Зважаючи на те, що у задоволенні позову суд відмовляє, судові витрати відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не розподіляються.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 ) до начальника 2-ї групи інспекторів прикордонного контролю ВІПС « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Військової частини № НОМЕР_1 лейтенанта ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_3 ), 6 прикордоного Волинського загону Державної прикордонної служби України (адреса: вул. Стрілецька, буд. 6, м. Луцьк, 43021; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 14321661) про визнання протиправним та скасування рішення відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Бондар