Решение № 109526441, 07.03.2023, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 754/10757/22

провадження № 2-а/753/25/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2023 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Заставенко М.О.,

з секретарем судового засідання Змієвською А.С.,

без участі сторін,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора 2 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в м. Києві лейтенанта поліції Михайличенко Володимира Володимировича, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

В С Т А Н О В И В :

15.02.2023 до Дарницького районного суду м. Києва, як адміністративного суду, за підсудністю з Дніпровського районного суду м. Києва надійшов адміністративний позов представника позивача - адвоката Ганжи Андрія Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 до Інспектора 2 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в м. Києві лейтенанта поліції Михайличенко Володимира Володимировича, у якій представник позивача просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по праві про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАР № 6140586 від 08.11.2022 та закрити справу.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. 08.11.2022 інспектором 2 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в м. Києві лейтенанта поліції Михайличенком Володимиром Володимировичем складено постанову серії ЕАР № 6140586 відносно ОСОБА_1 , якою останнього притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 680 грн. У постанові зазначено, що 08.11.2022 о 12.14.10 в м. Києві по вул.. Братиславська, 48, водій, керуючи ТЗ, здійснив рух на смузі для маршрутних ТЗ, позначеною дорожнім знаком 5.11, чим порушив пункт 17.1 ПДР. Проте, позивач стверджує, що він здійснив виїзд на смугу для руху маршрутних транспортних засобів лише у місці, де є переривчаста лінія для заїзду на АЗС, що дозволено п. 17.2 ПДР, та вказаний факт не було враховано інспектором. Таким чином, не погоджуючись із рішенням інспектора, позивач звертається до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою від 21.02.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, залучено Департамент патрульної поліції в якості відповідача, відповідно до ст. 269 КАС України, відповідачу був наданий строк для надання суду відзиву на позовну заяву.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачі отримали копію ухвали про відкриття провадження та копію адміністративного позову 24.02.2023 /а.с.39,40,40-зворотній бік/.

На день ухвалення рішення відповідачі своїм правом не скористалися, відзив на позов не подали.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України встановлено критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 КАС України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що 08.11.2022 інспектором 2 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в м. Києві лейтенанта поліції Михайличенком Володимиром Володимировичем складено постанову серії ЕАР № 6140586 відносно ОСОБА_1 , якою останнього притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 680 грн /а.с.7-9/.

Диспозиція частини 3 статті 122 КУпАП України передбачає відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З останньої норми вбачається, що законодавець встановлює презумпцію вини суб`єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується.

Повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача - суб`єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.

Так, з оспорюваної позивачем постанови вбачається, що позивач, у порушення п. 17.1 Правил дорожнього руху, здійснив рух на дорозі зі смугою для маршрутних транспортних засобів.

Згідно п. 17.1. ПДР України на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11, забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів (крім таксі та велосипедистів) на цій смузі.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Водночас, ст. 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства по справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283 і 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення. В ній повинні бути докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, і вказані мотиви не взяття до уваги інших доказів, на які посилається правопорушник чи висловлені останнім доводи.

Згідно з ч. 5 ст. 77 КАС України якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідач, не надав відзиву на позов, будь-яких доказів, які б підтверджували порушення позивачем Правил дорожнього руху, не привів та не надав, приведені в позові твердження не спростував.

З точки зору ч.2 ст.77 КАС України процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності покладено на відповідача, як на суб`єкта владних повноважень.

Оскаржувана позивачем постанова не містить опису обставин справи, встановлених під час розгляду справи, до неї не додано жодних доказів, а також пояснень свідків, що свідчили би про наявність у позивача вини у вчиненні адміністративного правопорушення, за яке він притягнутий до відповідальності.

Суд вважає, що сама лише постанова, складена інспектором, не може бути об`єктивним доказом правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності, оскільки така особа є представником суб`єкта владних повноважень, який виконував функції нагляду та контролю за безпекою дорожнього руху.

Крім того, визнання позивачем обставин, викладених у постанові, не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.

Це відповідає позиції Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 липня 2020 року в справі № 177/525/17 / провадження № К/9901/34580/18/.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтями 10, 11 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

При цьому провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь.

Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Враховуючи викладене вище, відсутність доказів правомірності своїх дій з боку відповідача, встановлені обставини, не спростовані відповідачем, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача.

Крім того, відповідно до п.2 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

За таких обставин суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача і в цій частині.

При цьому, згідно з вимогами статті 48 КАС України, суд встановивши, що якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.

Під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції (ч.7 ст.48 КАС України.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності.

З цього слідує, що суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Водночас суд зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.

Приймаючи до уваги те, що належним відповідачем у даній справі є саме Департамент патрульної поліції, тому суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги щодо відповідача Департаменту патрульної поліції, відмовивши у їх задоволенні щодо відповідача - Інспектора 2 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в м. Києві лейтенанта поліції Михайличенко Володимира Володимировича.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 26 грудня 2018 року у справі № 724/716/16, від 17 червня 2020 року у справі № 127/6881/17 та від 17 вересня 2020 року у справі № 742/2298/17.

Керуючись ст.ст.8, 19 Конституції України, ст. ст. 1, 9, 122 ч. 3, 222, 258, 265-2, 268, 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. ст. 2, 72, 77, 78, 132, 139, 242-247, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати постанову в справі про адміністративне правопорушення серії ЕАР № 6140586 від 08.11.2022, прийняту інспектором 2 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в м. Києві лейтенантом поліції Михайличенком Володимиром Володимировичем відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП.

Провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 122 КУпАП закрити.

У задоволенні позовних вимог до Інспектора 2 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в м. Києві лейтенанта поліції Михайличенко Володимира Володимировича відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя М.О. Заставенко