Решение № 109298064, 02.03.2023, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/4127/22

Провадження № 2-а/307/22/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2023 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області у складі головуючого судді - Чопик В.В., при секретарі - Поковба Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУНП у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до ГУНП у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 03.10.2022 року у м. Виноградів, вул.. Чкалова, Берегівського району, Закарпатської області поліцейським Берегівського РВП ГУНП в Закарпатській області Брихунець Я.П. відносно нього було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, що зафіксоване не в автоматичному режимі серія БАВ № 309043, за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених частиною 1, 2 статті 126 та частиною 1 статті 122 КУпАП.

Вважає, вищенаведену постанову про накладення адміністративного стягнення протиправною, необгрунтованою, необ`єктивною, упередженою і такою, що винесена з порушенням норм Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших нормативно- правових актів, виходячи з наступного.

Як вбачається із змісту оскаржуваної постанови, її складено «03.10.2022 року у м. Виноградів вул. Чкалова Берегівського району Закарпатської області о 20 годині 03 хвилини» та в ній вказується на те, що «03.10.2022 року у м. Виноградів вул. Чкалова Берегівського району Закарпатської області о 19 годині 46 хвилин, керуючи автомобілем МАН, д.н.з. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_3 порушив вимоги дорожнього знака 33.3 3.3, не мав права керувати таким т.з. ПДР 2.1 А, не мав при собі або не пред`явив для перевірки посвідчення водія ПДР 2.1 А».

Тобто, стверджує, що з оскаржуваної постанови вбачається, що вона складена з метою спотворення реальних фактів, щодо даної події, та вочевидь спрямовано на те, щоб безпідставно та незаконно притягнути його до відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, який він фактично не вчиняв.

Крім того, в постанові зазначено, що особу встановлено згідно закордонного паспорта громадянина Румунії серія № НОМЕР_2 від 18.02.2020.

У 1997 році підписано Європейську конвенцію «Про громадянство», яка набула чинності у 2000 році. Україна підписала зазначену конвенцію 21 грудня 2006 року, а набула чинності ця конвенція для нашої країни 1 квітня 2007 року. Згадана конвенція визначає, що «громадянство означає правовий зв`язок між особою та державою без зазначення етнічного походження особи». Кожна держава визначає у своєму законодавстві хто є її громадянами. Це законодавство і визнається іншими державами тільки за умови його відповідності чинним міжнародним і конвенціям, міжнародному звичаєвому праву та принципам права, які є загальновизнаними і стосовно громадянства.

Європейська Конвенція «Про громадянство» вживає термін «множинне громадянство» і визначає його як «одночасну належність особи до громадянства однієї чи більше держав». Згідно з положенням цієї конвенції громадяни певної держави, які мають також інше громадянство, мають на території цієї держави такі самі права та обов`язки, як і інші громадяни цієї держави. Європейським законодавством, а саме Європейською конвенцією «Про громадянство», яку Україна підписала 21 грудня 2006 року, а набула чинності ця конвенція для нашої країни з 01 квітня 2007 року не забороняється множинне громадянство однієї особи. Так, багато громадян автоматично мають множинне громадянство, якщо вони народилися за кордоном від громадян цієї держави або в цій державі, але від громадян іншої держави. У таких випадках закон дає можливість зберегти право на обидва громадянства. В розумінні правозастосування норм Європейської конвенції «Про громадянство» це означає, що жодним державним, зокрема судовим органам, їх службовцям не надано право переслідування та покарання громадян у випадках наявності у них множинного громадянства.

Як підтвердження цього, між Україною та іноземними державами, включаючи ЄЄ та США, відсутні відповідні договори про обмін інформацією щодо осіб, які прийняли громадянство цих країн. В Україні на даний час відсутня будь-яка відповідальність (ні кримінальна, ні адміністративна) за набуття громадянства іншої держави та за неповідомлення про це відповідні органи державної влади. В порушення вищевказаних положень Європейської конвенції «Про громадянство» та ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», де визначено чіткий перелік документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, поліцейський у постанові вказав його місце проживання у АДРЕСА_1 , хоча він за такою адресою не проживає та ніколи не проживав, він таку адресу поліцейському не вказував, а він це записав з невідомих йому причин. Навпаки, у паспорті, наданому ним поліцейському під час перевірки конкретно вказано адресу проживання АДРЕСА_2 .

Вказане свідчить, що при складанні постанови поліцейський вказав недостовірні відомості щодо його місця проживання, а зі змісту вказаних вище Європейської конвенції «Про громадянство» та ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», що встановлення особи за поліцейським відомчим базами не передбачено діючим законодавством.

Також, звертає увагу на те, що відповідно до ст. 40 закону України «Про Національну поліцію», «поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі» технічний пристрій, з метою «попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб».

Водночас, Наказом Департаменту патрульної поліції НПУ від 03.02.2016 року № 100, яким затверджено «Інструкцію про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них» Наказом Департаменту патрульної поліції НПУ від 24.11.2015 №14/1 «Про порядок зберігання, використання відеозапису з відеореєстраторів патрульних».

Однак, до оскаржуваної постанови не були додані жодні матеріали відео фіксації, чи пояснення свідків, які б вказували на вчинення ним інкримінованого правопорушення.

Крім того, поліцейський ОСОБА_4 не надав йому для ознайомлення протоколу про адміністративне правопорушення, а на його прохання надати йому протокол про адміністративне правопорушення сказав, що буде оформляти його пізніше у кабінеті, оскільки не мав тоді часу.

У зв`язку з не складанням на місці події відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення, він з ним не знайомий і у нього відсутня його копія. Йому невідомо, що поліцейський записував у протоколі про адміністративне правопорушення, а тому він не може вказати порушень при його складанні.

На його настійливі вимоги поліцейський ОСОБА_4 надав йому тільки можливість сфотографувати на мобільний телефон оскаржувану ним в даний час постанову.

Натомість, щодо змісту постанови в справі про адміністративне правопорушення та власне порядку розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності зазанчає, що поліцейський Брихунець Я.П. розглянув справу про притягнення його до адміністративної відповідальності, за відсутності події адміністративного правопорушення, без повідомлення про місце і час розгляду справи, не роз`яснив йому права та обов`язки, не надав можливості дати пояснення з приводу інкримінованого йому порушення, не роз`яснив порядок оскарження, натомість за відсутності будь-яких доказів, передбачених ст.251 КУпАП, безпідставно притягнув до адміністративної відповідальності за порушення які він не вчиняв.

Так, у постанові взагалі не вказано, якими він діями порушив вимоги частини 2 статті 126, частини 1 статті 122 та частини 1 статті 126КУпАП, та якими він діями порушив вимоги дорожнього знака 33.3 3.3.

Також, поліцейський у постанові вказав недостовірні дані, що він не мав права керувати т.з. та що він не мав при собі або не пред`явив для перевірки посвідчення водія. Стверджує, що він особисто надав для перевірки поліцейському ОСОБА_4 належне йому посвідчення водія серії НОМЕР_3 від 17.01.2021, у якому зазначено, що він має право керувати вантажними транспортними засобами категорій «С, СІ, СЕ, С1Е, Б, 01, ОЕ, ОІЕ». Однак, поліцейський проігнорував надане ним посвідчення водія, та не дивлячись на його заперечення, всупереч фактичним обставинам вказав у постанові недостовірні відомості, що він такого посвідчення йому не надавав. На його прохання записати у постанову свідків, що він має посвідчення водія і його надає , поліцейський Брихунець Я.П. відповів відмовою , що такого робити він не хоче.

Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі вищенаведені факти у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Тому просить суд постанову поліцейського Берегівського РВП ГУНП в Закарпатській області Брихунець Я.П. серія БАВ № 309043 від 03.10.2022 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою його, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених частиною 1, 2 статті 126 та частиною 1 статті 122 та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 3400 гривень - скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно нього, ОСОБА_1 , за частиною 2 статті 126, частиною 1 статті 122 та частиною 1 статті 126КУпАП - закрити та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на його користь судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 496 (чотириста дев`яносто шість) гривень 20 коп.

Ухвалою судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2022 року позов було прийнято до провадження суду і призначено до розгляду в спрощеному порядку без виклику сторін.

Представник відповідача ГУНП в Закарпатській області надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначвив, що вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

За пунктом 1.3. Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінет Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавстві (пункт 1.9).

У розділі 2 ПДР України закріплено обов`язки і права водіїв механічних транспортних засобів.

Так, зокрема, відповідно до пункту 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортні засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власної наземних транспортних засобів.

За приписами пункту 2.4 ПДР України на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1 ПДР України.

Аналогічні положення закріплені законодавцем також у статті 16 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-ХІІ.

А саме - водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб - випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідально власників наземних транспортних засобів (стаття 16 Закону України «Про дорожній рух»).

Право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у п. 2.1 ПДР України документів, кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи.

Частиною другою статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність з керування транспортним засобом особою, яка не має права керування така транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка має права керування таким транспортним засобом.

Так, відповідно до норм ч. 1 ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-УІІІ поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповів право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.

Згідно статті 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, статтею 126 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Звідси, дії поліцейського щодо зупинки керованого позивачем автомобіля та його вимога пред`явлення водієм відповідних документів, ґрунтуються на вимогах закону.

Тому просять відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ГУНП в Закарпатській області про визнання протиправною, скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - в повному обсязі.

Суд, дослідивши наявні у справі докази приходить до на ступного висновку.

У судовому засіданні встановлено, що постановою відповідача серії БАВ № 309043 від 03 жовтня 2022 року ОСОБА_1 притягнено до адміністративної відповідальності за ч.ч.1, 2 ст. 126, ч. 1 ст. 122 КУпАП, які об`єднано за ч. 2 ст. 36 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн.

Цією постановою ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 03.10.2022 року о 19.16 год. у м. Виноградів вул. Чкалова порушив вимоги дорожнього знака 33.3, 3.3, не мав права керувати таким т.з. ПДР 2.1 А, не мав при собі або не пред`явив для перевірки посвідчення водія ПДР 2.1 А».

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ч.1 ст. 122 КУпАП, передбачена адміністративна відповідальність за порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг.

Частиною першою та другою статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред`явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Відповідно до пункту 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортні засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власної наземних транспортних засобів.За приписами пункту 2.4 ПДР України на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1 ПДР України.

Аналогічні положення закріплені законодавцем також у статті 16 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-ХІІ.

Також, відповідно до норм ч. 1 ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-УІІІ поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповів право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.

Відповідно ст.. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ст..ст.122,126 КУпАП.

Згідно зі ст. 280 КУпАП посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

А згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 цієї ж статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час судового розгляду відповідачем не подано жодних доказів в обґрунтування правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, при цьому з доводів позовної заяви вбачається, що позивач зазначеного у оскаржуваній постанові правопорушення не вчиняв, вимоги Правил дорожнього руху не порушував, тому підстави для накладення адміністративного стягнення були відсутні.

Відповідачем під час розгляду справи жодним належним доказом не підтверджено факту вчинення позивачем зазначеного в оскаржуваній постанові правопорушення, тобто відповідачем не надано доказів того, що позивач порушив вимоги дорожнього знака 33.3, 3.3, не мав права керувати таким транспортним засобом та управляв автомобілем, не маючи посвідчення водія та не пред`явив посвідчення водія на вимогу працівника поліції, тому суд вважає, що всупереч вимогам ч.2 ст.77 КАС України відповідач не довів правомірності своїх дій.

Доводи позивача, про не порушення правил дорожнього руху, відповідачем не спростовані, будь-які підтвердження порушення ним правил дорожнього руху (фото фіксація, покази свідків) суду не подані.

В матеріалах справи відсутні дані, які б спростовували доводи позову про недотримання при винесення оскаржуваної постанови приписів ст.ст. 7, 245 КУпАП, чим порушено законні права позивача.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне та об`єктивне встановлення обставин справи, вирішення її у точній відповідності до закону.

Відповідно до закріпленого в ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У справі Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.

Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).

Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.

Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення(п. 21 рішення).

Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).

В рекомендації № R (91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов`язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).

Отже, суд вважає, що зазначені принципи і положення Закону при винесенні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем не були дотримані, оскільки жодні докази вини позивача в матеріалах справи відсутні.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. За таких обставин, факт вчинення позивачем правопорушення, передбачених за ч. 2 ст. 126, ч. 1 ст. 122 та ч. 1 ст. 126 КУпАП, які об`єднано за ч. 2 ст. 36 КУпАП, суд вважає недоведеним.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Оскільки наявні у матеріалах справи докази вказують на відсутність підстав про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення вимог ПДР України, що свідчить про відсутність відповідного складу правопорушення в діях позивача, суд вважає необхідним скасувати оскаржувану постанову.

За таких обставин позов підлягає задоволенню .

Щодо вимоги про стягнення судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 132Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору тавитрат, пов`язанихз розглядомсправи. До витрат, пов`язаних зрозглядом справи,крім іншого,належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно вимог ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір в розмірі 496,20 грн., які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступає відповідачем у справі.

Керуючись ст. 2, 6-11, 72-77, 90, 94, 139, 242-246, 250, 255, 257, 286 КАС України, ст. ст. 251-252, 280 КУпАП, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати постанову поліцейського Берегівського РВП ГУНП в Закарпатській області Брихунець Я.П. серія БАВ № 309043 від 03.10.2022 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч.ч.1,2 статті 126, ч. 1 статті 122 та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 3400 гривень, а провадження у справі про адміністративне правопорушення -закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, вулиця Ракоці, 13, ЄДРПОУ: 40108913) на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судових витрат в сумі 496,20 грн.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади в Україні за адресою: http://court.gov.ua/sud0711/.

Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів зі дня складання повного тексту рішення до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса для листування: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ГУНП України у Закарпатській області, місце розташування м. Ужгород, вул. Ф. Ракоці, 13, Закарпатській області.

Суддя: В.В. Чопик