Решение № 10921237, 27.08.2010, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" серпня 2010 р.Справа № 2/66-1080 Господарський суд Тернопільської області

у складі

Розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільська меблева фабрика" вул. Білецька, 56, Тернопіль, 46000

до відповідача Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 АДРЕСА_1

про повернення безпідставно набутого майна

За участю представників сторін:

позивача: Притула 0.Б., довіреність №43 від 15.04.2010р.

відповідача: ОСОБА_2, НОМЕР_1, вид 22.06.2010р.

Суть справи: Позивач просить зобов'язати відповідача повернути йому приміщення магазину під літ. "И" площею 56,5 кв.м., розташованого в АДРЕСА_2, шляхом примусового виселення субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 з незаконно зайнятого нею приміщення.

Пояснює, що по договору купівлі-продажу від 28.09.2004р. відповідач не набув права власності. Вважає, що останній користується приміщенням без законних підстав.

Відповідач позов не визнає (лист від 26.07.2010р.), посилаючись на те, що:

- спір, в якому брали участь ті ж самі позивач і відповідач відносно виселення із спірного приміщення, розглядався господарськими судами України. Тому, згідно ст. 62 Господарського процесуального кодексу України, справа в другий раз розгляду не підлягає;

- позивач не довів, що він є власником майна, яке передано відповідачеві по договору купівлі-продажу. Не направив йому з позовною заявою відповідні документи.

Просить у позові відмовити.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін та приймаючи до уваги, що:

1) Керуючись ст. 77 Господарського процесуального кодексу України суддя 26.08.2010р. оголосив перерву в засіданні в межах встановленого строку. 27.08.2010р. засідання продовжилось.

2) Рішенням господарського суду Тернопільської області №17/15-295 від 23.06.2009р., яке згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України набрало законної сили 22.09.2009р. (постанова Львівського апеляційного господарського суду від 22.09.2009р. №17/15-295), як обставину справи встановлено неукладеність договору купівлі-продажу від 28.09.2004р.

Що враховано Львівським апеляційним господарським судом в постанові від 15.12.2009р. №2/166-3301(3/32-486), яка в даній частині Вищим господарським судом України залишена без змін (ухвала Вищого господарського суду України від 15.04.2010р.).

Отже, господарськими судами встановлено той факт, що договір купівлі-продажу приміщення магазину в АДРЕСА_2 від 28.09.2004р. між сторонами по даній справі не заключений.

Суд, керуючись ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, даний факт приймає до уваги, так-як по справах №2/166-3301(3/32-486) та №17/15-295 брали участь ті ж самі сторони, які є сторонами по даній справі.

Вищенаведене підтверджує, що відповідач по договору купівлі-продажу від 28.09.2004р. не набув право власності на приміщення магазину, розташованого в АДРЕСА_2 (ст. 328 Цивільного кодексу України).

Власником даного майна залишився позивач.

В силу чого відповідач без достатньої правової підстави використовує спірне нежитлове приміщення. Що є порушенням ст.ст. 316, 317, 319, 320, 321 Цивільного кодексу України.

При таких обставинах, відповідач зобовязаний звільнити спірне нежитлове приміщення та передати його власнику позивачеві (ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України).

Тому позовні вимоги позивача слід визнати обґрунтованими і вони підлягають задоволенню.

3) Заперечення відповідача не приймаються до уваги, так-як:

а) Із постанови Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2009р. №2/166-3301(3/32-486) вбачається, що колегія суддів постановила своє рішення відносно позовних вимог позивача в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28.09.2004р. на підставі рішення господарського суду Тернопільської області №17/15-295.

Погодилась з тим, що договір є неукладеним, в звязку з чим справу провадженням припинила згідно ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у звязку з відсутністю предмету спору, так-як договору, як такого немає (стор. 3 постанови).

В постанові Вищого господарського суду України від 19.04.2010р. по справі №2/166-3301(3/32-486) колегія суддів погоджується, що суд другої інстанції дійшов правильного висновку про припинення провадження по справі в порядку ст. 80 Господарського процесуального кодексу України щодо позовної вимоги про визнання договору від 28.04.2004р.недійсним.

Отже, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли висновку, що договір купівлі-продажу від 28.09.2004р. є неукладеним. Тому слід вважати, що договору такого немає. Відтак, в звязку з відсутністю предмету спору справа провадженням в даній частині позову була припинена.

б) В постанові Вищого господарського суду України від 19.04.2010р. зазначено, що при розгляді даної справи Львівський апеляційний господарський суд неправильно застосував наслідки недійсності правочину, передбаченого ст. 216 Цивільного кодексу України. Оскільки даний договір купівлі-продажу від 28.09.2004р. визнано судом неукладеним, тобто таким, що не породжує жодних правових наслідків для сторін.

Отже, суд вищої інстанції (стор. 3 постанови від 19.04.2010р.) дійшов до висновку, що спірний договір не породжує жодних правових наслідків для сторін.

За таких обставин і враховуючи те, що вищенаведене в розумінні ст. 35 Господарського процесуального кодексу України має преюдиційне значення для вирішення даної справи, суд розглянув дану справу виходячи із того, що між сторонами відсутній договір купівлі-продажу, тому і відповідач повинен повернути позивачеві спірне приміщення.

Відтак, відповідач незаконно стверджує, що вимоги позивача відносно повернення спірного приміщення були предметом розгляду по справі №2/166-3301(3/32-486), так-як (як зазначено вище) предметом спору по справі №2/166-3301(3/32-486) було застосування до сторін наслідків ст. 216 Цивільного кодексу України, а предметом даного спору є повернення приміщення, яким відповідач користується без договору.

в) Предметом спору по даній справі є виселення з приміщення, яким відповідач користується без належних на те підстав (відсутність будь-якого договору користування).

Позовні вимоги відносно власності спірного приміщення в суд не предявлялись, тому суд не розглядає питання відносно власності приміщення магазину під літ. "И" площею 56,5 кв.м., розташованого в АДРЕСА_2.

Тим паче, що по справах №2/166-3301(3/32-486) та №17/15-295 питання власності спірного приміщення судами всіх інстанцій було розглянуто.

4) Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України видатки по державному миту в сумі 85 грн. слід покласти на відповідача.

5) Відповідно до ст. 44, 47-1 Господарського процесуального кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України №1258 від 21.12.2005р., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, повязані з розглядом даної справи в сумі 236 грн. слід покласти на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 43, 49, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1) Виселити Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (ідент. код НОМЕР_2), проживаючу по АДРЕСА_1, з приміщення магазину під літ. "И" площею 56,5 кв.м., яке розташоване в АДРЕСА_2.

Дане приміщення передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Тернопільська меблева фабрика" вул. Білецька, 56, м. Тернопіль (ідент. код 14028982) по акту приймання-передачі.

2) Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 АДРЕСА_1 (ідент. код НОМЕР_2):

- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільська меблева фабрика" вул. Білецька, 56, м. Тернопіль (ідент. код 14028982): 85 грн. в повернення сплаченого державного мита та 236грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня підписання рішення «27»серпня 2010 року через місцевий господарський суд.

Суддя