Решение № 109135255, 22.02.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/18457/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2023 року Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Радчука А.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ ВП 44069166), про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому позивач просив визнати незаконним та скасувати (рішення) вимогу ГУ ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-32665-51У від 24 лютого 2021 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що податкову вимогу № Ф-32665-51У від контролюючого органу він не отримував та пояснив, що 26.10.2022 р. він ознайомився з матеріалами виконавчого провадження, де вперше побачив оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки).

Позивач вважає, що безпосередньо вимога ГУ ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-32665-51 У від 24.02.2021 р. є необґрунтованою, незаконною та підлягає скасуванню, зазначивши, що статтею 4 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначений виключний перелік осіб які є платниками єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, при цьому, позивач не відноситься до жодної групи осіб визначеної в законі та не є суб`єктом підприємницької діяльності.

Як зазначив позивач, в 2002 році він здійснював господарську діяльність, як фізична особа підприємець, але, починаючи з 2003 року, не здійснював жодної господарської діяльності, не наймав працівників тощо.

При цьому, позивач стверджує, що не реєєтрувався як фізична особа підприємець відповідно до ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», який набрав чинності 1 липня 2004 року. Витяг з Єдиного державного реєстру на підтвердження постановки на облік фізичної особи підприємця, на яку поширюється дія Закону, відомості про яку містяться в Єдиному державному реєстрі, як платника єдиного внеску мені не надавалися.

Фізична особа-підприємець який отримав свідоцтво про державну реєстрацію як суб`єкт підприємницької діяльності до 2004 року, але не надав реєстраційну картку для внесення відомостей до ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб (що обумовлено змінами законодавства), а також фактично не провадив підприємницьку діяльність, не повинен платити ЄСВ. Відповідний висновок міститься у ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі № 260/81/19.

Таким чином, на думку позивача, контролюючий орган (відповідач) безпідставно включив його до переліку осіб, що здійснюють господарську діяльність та зареєстровані як фізичні особи-підприємці, противоправно взяв на облік в якості платника єдиного внеску та незаконно нарахував недоїмку у розмірі 37 788,74 грн.

Ухвалою судді від 26.12.2022 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

10.01.2023 року від Головного управління ДПС в Одеській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач не погоджується з доводами позивача у зв`язку з наступним.

За даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 06.11.2002 року по теперішній час перебуває на обліку у Малиновської ДПІ Головного управління ДПС в Одеській області, як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування, здійснюючі діяльність згідно обраного основного виду діяльності «Надання інших комерційних послуг». Відповідно до пунктів 4 та 5 частини першої статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, що провадять незалежну професійну діяльність.

Відповідач зазначив, що починаючи з 01.01.2017, у разі якщо ФОП, які застосовують загальну систему оподаткування, не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно даних інформаційної системи станом на теперішній час в ІКП ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) рахується заборгованість з єдиного внеску у сумі 37788,74, у тому числі:

за 2017 рік - 8448,00 грн.;

за 2018 рік - 9828,72 грн.;

за 2019 рік - 11016,72грн.;

21.04.2020 рік - 2078,12 грн. за 1 квартал(січень та лютий);

20.07.2020 рік - 1039,06 грн. за 2 квартал(червень);

19.10.2020 рік - 3178,12 грн. за 3 квартал(липень, серпень та вересень);

19.01.2021 рік - 2200,00 грн. за 4 квартал(жовтень та листопад).

Відповідач відмічає, що звільнення від сплати за себе єдиного внеску передбачено лише для фізичних осіб - підприємців (незалежно від обраної системи оподаткування), при умові якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу (частина четверта статті 4 Закону №2464 (у редакції Закону із змінами, внесеними згідно із Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Крім того, у витягах з Єдиного державного реєстру зазначається, що Єдиний державний реєстр у стані формування, а інформація про юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, зареєстрованих до 01.07.2004 р. та не включених до Єдиного державного реєстру, отримується в органі виконавчої влади, в якому проводилась державна реєстрація.

Отже, як зазначає позивач, фізичні особи - підприємці зареєстровані до 01.07.2004 р, стосовно яких не проводилась державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (в тому числі до створення Єдиного державного реєстру), не втратили статусу фізичної особи - підприємця.

Відтак, відповідно до вищезазначеного, на переконання відповідача, вимога про сплату боргу (недоїмки) № від 24.02.2021 року № Ф-32665-51 У ГУ ДПС в Одеській області є правомірною та законною. З огляду на зазначене, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Інших заяв по суті станом на час розгляду справи до суду не надходило.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Відповідно матеріалів справи виконавчим комітетом Одеської міської ради 06.11.2002 року здійснено державну реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , та з 07.11.2002 року взято на облік до ГУ ДПС в Одеській області.

Як вбачається з інтегрованої картки платника податків, станом на 31.01.2021 року податкова заборгованість ФОП ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 37788,74 грн., а саме: за 2017 рік - 8448,00 грн., за 2018 рік - 9828,72 грн., за 2019 рік - 11016,72 грн., за 2020 рік - 8495,30 грн.

На підставі цих даних ГУ ДПС в Одеській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24.02.2021 року № Ф-32665-51 на суму 37788,74 грн.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 24.02.2021 року № Ф-32665-51 була надіслана відповідачем на поштову адресу позивача,проте, як вбачається із доданих до відзиву документів, повернута адресанту по причині закінчення терміну зберігання.

Далі,у зв`язку з не сплатою та не оскарженням в адміністративному чи судовому порядку вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-32665-51 від 24.02.221 у розмірі 37 788,74 грн відповідно до пункту 5 розділу VI Інструкції податковим органом була сформована узгоджена вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-32665-51 У від 24.02.2021 у розмірі 37 788,74 грн, та пред`явлена до виконання органу державної виконавчої служби разом із заявою від 22.07.2021 року про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ФОП ОСОБА_1 заборгованності перед бюджетом.

Як зазначив позивач, 10.10.2022 року йому надійшло повідомлення від банку, де відкритий особистий кредитний картковий рахунок, про арешт рахунків. Підстави для арешту постанова про арешт коштів боржника від 22.09.2022р., в рамках виконавчого провадження № 69163119, відкритого згідно постанови про відкриття виконавчого провадження від 23.06.2022p. При цьому, в телефонній розмові з державним виконавцем позивача було повідомлено, що підставою для винесення постанови про арешт та відкриття виконавчого провадження є заборгованість по сплаті податків та йому необхідно звертатися до ГУ ДПС в Одеській області.

З огляду на зазначене, позивач звернувся до відповідача з клопотанням від 12.10.2022 року щодо надання інформації та копій документів, які стали підставою для здійснення будь-яких нарахувань недоїмки та/або штрафів відносно ОСОБА_1 . Позивач вказав, що відповіді на вказане звернення від відповідача не надходило. Відповідач доказів підтвердження зворотнього не надав.

Ознайомлюючись з матеріалами виконавчого провадження №69163119 щодо стягнення з ОСОБА_1 коштів по його клопотанню від 21.10.2022 року, позивач ознайомився зі спірною вимогою про сплату боргу (недоїмки).

03.11.2022 року позивач оскаржив вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-32665-51 У від 24.02.2021 року до Державної податкової служби України.

Рішенням від 22.11.2022 року за результатами розгляду скарги ДПС України відмовлено у її задоволенні та повідомлено позивача, зокрема, про наступне:

Протягом десяти календарних днів Скаржник не сплатив суму недоїмки зазначену у вимозі, не узгодив вимогу з податковим органом, шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку. Враховуючи викладене, сума боргу, визначена у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 24.02.2021 № Ф-32665-51 ГУ ДПС в Одеській області є узгодженою. Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 24.02.2021 № Ф-32665-51 У ГУ ДПС в Одеській області сформована для подання до органу Державної виконавчої служби для примусового стягнення. Таким чином, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 24.02.2021 № Ф-32665-51 У ГУ ДПС в Олеській області не може бути предметом оскарження в адміністративному порядку.

Водночас зазначаємо, що Скаржник має право оскаржити вимогу в судовому порядку з урахуванням строків давності.

Не погоджуючись з такими діями позивача, вважаючи вимогу ГУ ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-32665-51 У від 24.02.2021 р. необґрунтованою, незаконною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Так, спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, та відповідальності за порушення податкового законодавства, а також нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 р. №2464-VI (далі - Закон №2464-VI, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування;

недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (далі - Закон №1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI щодо нарахування єдиного внеску його платниками.

Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону №2464-VI змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01.01.2017 виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої, дванадцятої статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 2017 по 2020 рік, відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.

Судом встановлено, що позивача було зареєстровано в якості фізичної особи - підприємця 06 листопада 2002 року.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Відповідно до частини другої статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

01.07.2004 набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» №755-IV (далі Закон №755-IV), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до частини першої статті 42 Закону №755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Згідно пункту 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки та отримання свідоцтва про державну реєстрацію.

Як зазначає позивач та не спростовується відповідачем, ФОП ОСОБА_1 у період 2004-2005 рр. не надавав реєстраційну картку державному реєстратору, а тому дані про його реєстрацію в якості ФОП не були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

03.03.2011 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» від 01.07.2010 №2390-VI (далі - Закон №2390-VI), яким було внесено зміни до Закону №755-IV.

Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

Разом з цим, суд зазначає, що 25.04.2014 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» від 25.03.2014 №1155-VII (далі по тексту - Закон №1155-VII).

Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 55-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

До того ж Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI.

З пояснювальної записки до проекту Закону №1155-VII вбачається, що Закон №2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб`єктів господарювання. Зокрема, Законом № 390-VI не встановлені кінцеві терміни передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстратором юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про суб`єктів господарювання, які не включені до ЄДР, а також включення державними реєстраторами таких відомостей до ЄДР. З огляду на зазначене робота тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, а також процес включення може затягнутись на невизначений час. Водночас на законодавчому рівні не визначено механізм включення до ЄДР відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за їх зверненнями (у разі якщо відомості про них ще не передані тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам або з будь-яких обставин не включені державними реєстраторами до реєстру за результатами виконання Закону №2390-VI). Враховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом №755-IV, можливо лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб`єкти господарювання до моменту їх включення не можуть: зареєструвати зміни до своїх установчих документів та змінити відомості про себе; припинити свою діяльність; отримати виписку, витяг, довідку з ЄДР.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19 зазначає, що статус фізичної особи - підприємця (ФОП) є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені Законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній вище постанові також підкреслює, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі «Сєрков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов`язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що відсутність офіційного підтвердження в позивача статусу ФОП у порядку, визначеному законодавством, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Подібний правовий висновок зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19.

Разом із тим, доказів отримання позивачем за спірний період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено.

Більше того, ГУ ДПС в Одеській області у відзиві на адміністративний позов про наявність таких доходів не зазначає та посилається виключно на дані інформаціно-телекомунікаційної системи ДПС, які не підміняють закон як підставу для визначення особі обов`язку зі сплати єдиного внеску. У зв`язку із чим, обставини відсутності у позивача доходу від власної господарської діяльності не підлягають доказуванню.

Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік таких осіб, у т.ч. юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Окрім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків необхідно віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), яка у відповідності до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягає застосуванню судами як джерело права.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

З огляду на викладене суд приходить висновку, що у позивача відсутній статус платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI і, як наслідок, обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 2017 по 2020 рік за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності відповідно до оскаржуваної вимоги.

Згідно абз. 1, 3 - 5 ч. 4 статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція № 449.

Абзацом другим пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 установлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн (абзаци перший - третій, одинадцятий пункту 3 розділу VI Інструкції №449).

Згідно абз. 1 п. 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

З огляду на те, що судом визнана відсутність обов`язку позивача щодо сплати єдиного соціального внеску за період 2017-2020 рр., суд погоджується з доводами позивача та приходить до висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-32665-51У від 24 лютого 2021 року є протиправною та підлягає скасуванню.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Слід також зазначити, що за правилами ст.ст. 9, 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд зазначає, що за звернення до суду із зазначеним позовом позивачем було сплачено 992, 40 грн. судового збору.

У зв`язку з задоволенням даного адміністративного позову суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 992,40 грн.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 90, 134, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ ВП 44069166), про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС в Одеській області № Ф-32665-51У від 24 лютого 2021 року на суму 37788,74 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ ВП 44069166) за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

СуддяА.А. Радчук