Решение № 108828890, 06.02.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2023 року м.Київ № 320/11574/22

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Служби безпеки України, у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо несвоєчасного повного фактичного розрахунку при звільненні з військової служби, що виразилась у несвоєчасній виплаті індексації грошового забезпечення;

- стягнути зі Служби безпеки України на користь позивача середній заробіток за час затримки на період з 31.12.2019 по 27.10.2022 розрахунку зі ОСОБА_1 при звільненні з військової служби, що виразилась у несвоєчасній виплаті індексації грошового забезпечення, за 182 календарні дні в сумі 163195,76 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку з порушенням відповідачем строку виплати індексації грошового забезпечення, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 31.12.2019 по 27.10.2022.

Ухвалою суду від 21.12.2022 відкрито спрощене позовне провадження у цій адміністративній справі.

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення тексту ухвали на електронну адресу, про що свідчить довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням "Діловодство спеціалізованого суду" та поштове повідомлення про вручення поштового відправлення.

Проте, на виконання ухвали суду, відповідач надіслав докази у справі.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

На підставі наведеного справа розглядається за наявними у ній матеріалами..

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_1 , виданим 16.07.2020 органом №8017.

Позивач проходив військову службу в органах Служби безпеки України з 16.08.2010 по 31.12.2019, де отримував грошове забезпечення.

У листопаді 2021 року позивач звертався до Служби безпеки України із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому в повному обсязі індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 згідно вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення", з урахуванням базового місяця (місяця підвищення грошових доходів) - січень 2008 року.

Фінансове економічне-управління Служби безпеки України листом від 15.11.2021 №21/3/1-Р-54/5 повідомила позивачу, що індексація грошових доходів за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 у СБУ не проводилась, відповідно до її нарахування та виплати позивачу за цей період не можуть бути здійснені.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця січень 2008 року, позивач звернувся з позовом до суду.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13.05.2022 у справі №320/16568/21 зобов`язано СБУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.

На виконання рішення суду відповідач здійснив 27.10.2022 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 у розмірі 84638,95 грн (з урахуванням зборів та податків), що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача та довідкою Фінансово-економічного управління СБУ від 04.01.2023 №2112/2-966.

Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення протиправною, звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою та третьою статті 9 цього Закону до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 810/1083/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 88952400) підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявника до суду не застосовувались непропорційно.

Пленум Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначив, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8лютого 1995 р. N100. Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з наданої Фінансово-економічним управлінням СБУ довідки від 11.11.2021 №21/2/2-1447, розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці проходження служби (листопад та грудень 2019 року) становить 54697,60 грн у місяць.

Відтак, середньоденний заробіток судом обраховується шляхом ділення суми розмірів грошового забезпечення позивача за листопад та грудень 2019 року (54 697,60 грн) на 61 календарні дні, тобто кількість днів за два місяці (за період з 01.11.2019 по 31.12.2019), що становить 896,68 грн (54697,60 грн / 61).

Аналогічні методики розрахунку середньоденного заробітку, стосовно ділення суми заробітку за два місяці на кількість календарних днів, наявні у судовій практиці, зокрема, у постановах Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2020 у справі 320/4553/19, від 23.04.2021 у справі 320/2480/20.

Враховуючи, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України треба розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником, до дня, що передує припиненню нарахування (п.62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСРП 87952206), період прострочення повного розрахунку з позивачем при його звільненні складає 1031 календарних днів (з 01.01.2020 по 27.10.2022 включно).

Відповідно, розмір відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача, обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, дорівнює 924 477,08 грн. (896,68 грн х 1031 день).

Натомість, суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на таке.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Так, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 88952400), а також Верховним Судом у постанові від 12.08.2020 у справі №400/3365/19 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 90927063).

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у пункті 94.5 вищевказаної постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСРП 87952206) зазначила, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

При застосуванні до обставин цієї справи критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд враховує таке:

- позивач звернувся до суду з цим позовом у грудні 2022 року, тобто зі спливом двох років після звільнення зі служби, яке мало місце 31.12.2019;

- відповідач заперечував проти права позивача на виплату індексації грошового забезпечення та сума відповідної виплати були встановлені лише під час судового розгляду;

- сума невиплаченої індексації грошового забезпечення (85 927,87 грн) є у десять разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (924 477,08 грн).

Надаючи приблизну оцінку розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, суд зазначає, що згідно з даними, які розміщені на офіційному вебсайті Національного банку України за адресою: «https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial», середньозважена ставка в річному обчисленні за новими кредитами у регіоні «м. Київ та Київська область» є такою:

- у січні 2020 року 14,8%;

- у лютому 2020 року 14,0%;

- у березні 2020 року 15,6%;

- у квітні 2020 року 15,4%;

- у травні 2020 року 13,6%;

- у червні 2020 року 12,4%;

- у липні 2020 року 12,3%;

- у серпні 2020 року 11,4%;

- у вересні 2020 року 10,0%;

- у жовтні 2020 року 13,2%;

- у листопаді 2020 року 13,0%;

- у грудні 2020 року 14,0%;

- у січні 2021 року 12,8%;

- у лютому 2021 року 8,7%;

- у березні 2021 року 9,6 %;

- у квітні 2021 року 9,1%;

- у травні 2021 року 10,9%;

- у червні 2021 року 11,0%;

- у липні 2021 року 9,9%;

- у серпні 2021 року 9,9%;

- у вересні 2021 року 9,8%;

- у жовтні 2021 року 10,0%;

- у листопаді 2021 року 10,1%;

- у грудні 2021 року - 10,7%;

- у січні 2022 року 10,6%;

- у лютому 2022 року 11,6%;

- у березні 2022 року 12,0%;

- у квітні 2022 року 13,8%;

- у травні 2022 року 12,3%;

- у червні 2022 року 15,0%;

- у липні 2022 року 14,5%;

- у серпні 2022 року 14,1%;

- у вересні 2022 року 12,3%;

- у жовтні 2022 року 14,2%.

Отже, ймовірний розмір майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, дорівнює 29426,64 грн та складається з таких сум:

- у січні 2020 року 1077,15 грн (85927,87 грн (розмір неотриманої суми індексації грошового забезпечення) х 14,8% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за січень 2020 року) : 366 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення у січні 2020 року);

- у лютому 2020 року - 953,19 грн (85927,87 грн х 14,0% : 366 дн. х 29 дн.);

- у березні 2020 року - 1135,37 грн (85927,87 грн х 15,6% : 366 дн. х 31 дн.);

- у квітні 2020 року - 1084,66 грн (85927,87 грн х 15,4% : 366 дн. х 30 дн.);

- у травні 2020 року - 989,81 грн (85927,87 грн х 13,6% : 366 дн. х 31 дн.);

- у червні 2020 року - 873,37 грн (85927,87 грн х 12,4% : 366 дн. х 30 дн.);

- у липні 2020 року - 895,20 грн (85927,87 грн х 12,3% : 366 дн. х 31 дн.);

- у серпні 2020 року - 829,70 грн (85927,87 грн х 11,4% : 366 дн. х 31 дн.);

- у вересні 2020 року - 704,33 грн (85927,87 грн х 10,0% : 366 дн. х 30 дн.);

- у жовтні 2020 року - 960,70 грн (85927,87 грн х 13,2% : 366 дн. х 31 дн.);

- у листопаді 2020 року - 915,62 грн (85927,87 грн х 13,0% : 366 дн. х 30 дн.);

- у грудні 2020 року - 1018,93 грн (85927,87 грн х 14,0% : 366 дн. х 31 дн.);

- у січні 2021 року - 934,14 грн (85927,87 грн х 12,8% : 365 дн. х 31 дн.);

- у лютому 2021 року - 573,48 грн (85927,87 грн х 8,7% : 365 дн. х 28 дн.);

- у березні 2021 року - 700,61 грн (85927,87 грн х 9,6% : 365 дн. х 31 дн.);

- у квітні 2021 року - 642,70 грн (85927,87 грн х 9,1% : 365 дн. х 30 дн.);

- у травні 2021 року - 795,48 грн (85927,87 грн х 10,9% : 365 дн. х 31 дн.);

- у червні 2021 року - 776,89 грн (85927,87 грн х 11,0% : 365 дн. х 30 дн.);

- у липні 2021 року - 722,50 грн (85927,87 грн х 9,9% : 365 дн. х 31 дн.);

- у серпні 2021 року - 722,50 грн (85927,87 грн х 9,9 % : 365 дн. х 31 дн.);

- у вересні 2021 року - 692,13 грн (85927,87 грн х 9,8% : 365 дн. х 30 дн.);

- у жовтні 2021 року - 729,80 грн (85927,87 грн х 10,0% : 365 дн. х 31 дн.);

- у листопаді 2021 року - 713,32 грн (85927,87 грн х 10,1% : 365 дн. х 30 дн.);

- у грудні 2021 року - 780,88 грн (85927,87 грн х 10,7% : 365 дн. х 31 дн.);

- у січні 2022 року - 773,59 грн (85927,87 грн х 10,6% : 365 дн. х 31 дн.);

- у лютому 2022 року - 764,64 грн (85927,87 грн х 11,6% : 365 дн. х 28 дн.);

- у березні 2022 року - 875,76 грн (85927,87 грн х 12,0% : 365 дн. х 31 дн.);

- у квітні 2022 року - 974,63 грн (85927,87 грн х 13,8% : 365 дн. х 30 дн.);

- у травні 2022 року - 897,65 грн (85927,87 грн х 12,3% : 365 дн. х 31 дн.);

- у червні 2022 року - 1059,38 грн (85927,87 грн х 15,0% : 365 дн. х 30 дн.);

- у липні 2022 року - 1058,21 грн (85927,87 грн х 14,5% : 365 дн. х 31 дн.);

- у серпні 2022 року - 1029,02 грн (85927,87 грн х 14,1% : 365 дн. х 31 дн.);

- у вересні 2022 року - 868,70 грн (85927,87 грн х 12,3% : 365 дн. х 30 дн.);

- у жовтні 2022 року - 902,60 грн (85927,87 грн х 14,2% : 365 дн. х 27 дн.).

За таких обставин, враховуючи вищенаведені правові позиції Великої Палати Верхового Суду, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 29426,64 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.1 ст.77 КАС України).

Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Всупереч наведеним вимогам відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів щодо правомірності оскаржуваних дій.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи ту обставину, що позивач звільнений від сплати судового збору, а матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Задовольнити частково адміністративний позов.

Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби у частині виплати індексації грошового забезпечення.

Стягнути зі Служби безпеки України (код ЄДРПОУ - 00034074, м.Київ, вул.Володимирська, буд.33) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у частині виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 27.10.2021 у розмірі 29 426 (двадцять дев`ять тисяч чотириста двадцять шість) грн 64 коп.

Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.