Решение № 108709758, 01.02.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.02.2023Справа № 910/12305/22

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС"

до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.Ес.Ай"

про стягнення 19 071,65 грн.,

Без виклику (повідомлення) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.Ес.Ай" (далі - відповідач) про стягнення 19 071,65 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту "Все включено" від 01.08.2019 року № 218а9е, та у зв`язку із настанням страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "Renault", реєстраційний номер НОМЕР_1 . Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "РУТА А 0483", реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, станом на дату настання останньої була застрахована відповідачем на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АО № 1808045. У зв`язку з наведеними обставинами, позивач вказував на те, що обов`язок з відшкодування 19 071,65 грн. покладається на відповідача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.11.2022 року відкрито провадження у справі № 910/12305/22, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов та попереджено, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, спір буде вирішений за наявними матеріалами справи у відповідності до приписів частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

23.11.2022 року на електронну адресу господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла запитувана судом інформація.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копія ухвали від 16.11.2022 про відкриття провадження у справі № 910/12305/22 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04210, місто Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 4, корпус 6 А.

Проте вищевказане відправлення з трек-номером 0105493048461 підприємством поштового зв`язку вручене відповідачу не було з посиланням на його відсутність за наведеною адресою.

Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 16.11.2022 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 року № 1-5/45 в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.08.2019 року між позивачем (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Полетехніка" (страхувальник) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту "Все включено" № 218а9е (далі - Договір) щодо автомобіля, зокрема, "Renault Dokker", реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2017 року випуску.

Відповідно до Додатку № 2 та пункту 23.2.2 Договору до страхових випадків віднесено збитки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Строк дії Договору - з 23.08.2019 року по 22.08.2020 року (пункт 17 Договору).

Пунктом 27.12 Договору визначено, що при пошкодженні ТЗ внаслідок страхового випадку розмір збитків визначається шляхом складання кошторису вартості відновлення ТЗ (кошторису збитків), в який включається вартість запасних частин, деталей, обладнання, що підлягають заміні, без урахування експлуатаційного зносу, а також вартість матеріалів та ремонтних робіт. Кошторис збитків складається Страховиком, виходячи з відновлення пошкодженого ТЗ на базі СТО, з урахуванням рахунків з СТО.

17.03.2020 року о 16:45 год. на перехресті вулиць Сухомлинського та Героїв України у місті Вознесенську Миколаївської області відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "РУТА А 0483", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечного бокового інтервалу, внаслідок чого здійснив наїзд на припаркований застрахований позивачем автомобіль "Renault Dokker", реєстраційний номер НОМЕР_1 , у зв`язку з чим, транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 30.03.2021 року в справі № 473/926/20 провадження у цій справі про притягнення до адміністративної відповідальності водія автомобіля "РУТА А 0483", реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 закрито у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення.

З огляду на наведене суд зазначає, що закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності не впливає на вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, заподіяної потерпілому внаслідок ДТП. У цьому випадку слід звернути увагу на те, чи містить така постанова відповіді на питання про те, чи мала місце ДТП та чи сталася вона з вини особи, щодо якої складений протокол про адміністративне правопорушення. Така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 07.02.2018 року в справі № 910/18319/16, від 29.04.2020 року в справі № 638/1557/18.

Суд зазначає, що за змістом постанови Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 30.03.2021 року в справі № 473/926/20 спірна ДТП відбулася внаслідок винних дій водія автомобіля "РУТА А 0483", реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , який не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечного бокового інтервалу, внаслідок чого здійснив наїзд на припаркований застрахований позивачем автомобіль "Renault Dokker", реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Відповідно до полісу серії АО № 1808045 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "РУТА А 0483", реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 1 300,00 грн. та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 130 000,00 грн.

Заявою від 14.05.2020 року уповноважена особа страхувальника звернулася до позивача із заявою про подію та виплату за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу.

Страховим актом позивача від 19.05.2020 року № ARX2564749 вищенаведену ДТП визнано страховим випадком та, з урахуванням акту огляду пошкодженого транспортного засобу від 07.05.2020 року та виставленого СТО рахунку від 12.05.2020 року № МС000000452 на оплату ремонту автомобіля "Renault Dokker", реєстраційний номер НОМЕР_1 , в сумі 19 071,65 грн., вирішено виплатити страхове відшкодування у розмірі 19 071,65 грн.

Відповідно до платіжного доручення від 05.08.2020 року № 693457 позивач перерахував на рахунок СТО (ТОВ "М Моторс") грошові кошти у розмірі 19 071,65 грн. із призначенням платежу: "Страхове відшкодування згідно акту № ARX2564749, ТОВ "Полетехніка", ІПН 34217047, рах № МС452 від 12.05.20 Без ПДВ".

Листом від 17.02.2022 року № 4926АРКС позивач звернувся до відповідача із претензією про виплату страхового відшкодування у розмірі 19 071,65 грн. з долученням необхідних документів для розгляду цієї заяви.

Проте відповідачем вищенаведена заява була залишена без задоволення.

Оскільки страхове відшкодування відповідачем у добровільному порядку відшкодовано не було, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Вина фізичної особи ОСОБА_1 у спричиненні ДТП підтверджується наявними у матеріалах справи документами, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.

Так, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок.

Зокрема, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").

Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.

У свою чергу, за вольовою ознакою згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним і обов`язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов`язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року в справі № 910/2603/17 висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов`язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.

При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.

Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов`язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.

Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, за якими зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов`язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою.

В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов`язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов`язанні.

У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 10.07.2018 року в справі № 905/2970/16.

У постанові Верховного Суду від 02.10.2018 року в справі № 910/171/17 відображено правову позицію, згідно з якою на підставі вищевказаних правових норм до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.

Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

При цьому, у постанові від 02.04.2018 року в справі № 910/32720/15 Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.

Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред`являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.

Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов`язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, частина 2.1 статті 2 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов`язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 910/22886/16 від 01.02.2018 року.

Суд вважає, що проведення оцінки завданої шкоди суб`єктом оціночної діяльності є необхідним лише у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092).

Відповідно до пункту 7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років з - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.

Згідно з пунктом 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 року № 142/5/2092, строк експлуатації - період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.

З наявних у матеріалах справи документів, зокрема, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, вбачається, що рік випуску пошкодженого автомобіля "Renault Dokker", реєстраційний номер НОМЕР_1 - 2017, а отже на момент ДТП строк його експлуатації не перевищував строку, встановленого у пункті 7.38 Методики.

Страховим актом позивача від 19.05.2020 року № ARX2564749 вищенаведену ДТП визнано страховим випадком та, з урахуванням акту огляду пошкодженого транспортного засобу від 07.05.2020 року та виставленого СТО рахунку від 12.05.2020 року № МС000000452 на оплату ремонту автомобіля "Renault Dokker", реєстраційний номер НОМЕР_1 , в сумі 19 071,65 грн., вирішено виплатити страхове відшкодування у розмірі 19 071,65 грн.

Відповідно до платіжного доручення від 05.08.2020 року № 693457 позивач перерахував на рахунок СТО (ТОВ "М Моторс") грошові кошти у розмірі 19 071,65 грн. із призначенням платежу: "Страхове відшкодування згідно акту № ARX2564749, ТОВ "Полетехніка", ІПН 34217047, рах № МС452 від 12.05.20 Без ПДВ".

Разом із тим, обґрунтовуючи позовні вимоги, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" посилалося на те, що до нього в межах фактичних затрат по виплаті страхового відшкодування за договором добровільного страхування перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, в сумі 19 071,65 грн. (фактично виплачені позивачем грошові кошти).

У той же час судом встановлено, що умовами полісу серії АО № 1808045 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "РУТА А 0483", реєстраційний номер НОМЕР_2 , застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 1 300,00 грн.

Відповідно до пункту 12.2 статті 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що до позивача перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, в сумі лише 17 771,65 грн.

Разом із тим, за правилами пункту 35.1 статті 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Відповідно до пункту 36.1 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

За положенням пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Відповідно до підпункту 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому, зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строк є присічним і поновленню не підлягає.

Із аналізу норм спеціального Закону можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.

Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 року в справі № 465/4287/15.

Відтак, право отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов`язань виникає виключно за умови подання потерпілим у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов`язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.

При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб`єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб`єкта звернення з відповідною заявою.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року в справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104гс18).

З матеріалів справи вбачається, що спірна дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої застрахованому позивачем транспортному засобу було завдано шкоди, відбулася 17.03.2020 року, тоді як із заявою про страхове відшкодування (заявою про регресні вимоги від 17.02.2022 року № 4926АРКС) позивач звернувся до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.Ес.Ай" лише 17.02.2022 року, на підтвердження чого самим позивачем надано копію відповідного фіскального чека від 17.02.2022 року та копію списку № 25 згрупованих поштових відправлень.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС", оскільки вищевказана ДТП сталася 17.03.2020 року, а позивач звернувся із заявою про страхове відшкодування лише у лютому 2022 року, тобто з пропуском присічного строку на звернення із заявою про страхове відшкодування, встановленого пунктом 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Враховуючи вищевикладені обставини, у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" слід відмовити.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України залишаються за позивачем та компенсації останньому не підлягають.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 01.02.2023 року.

Суддя В.С. Ломака