Решение № 108697095, 26.01.2023, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/8170/18

№ 2/183/82/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2023 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря судового засідання Краснянської Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про виселення,-

в с т а н о в и в:

У грудні 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог від 20 травня 2021 року, просить суд виселити ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зі зняттям з реєстрації місця проживання у відповідному органі реєстрації виконавчому органі сільської, селищної або міської ради, сільський голова, що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюється повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що 06.12.2016 року АТ КБ «ПриватБанк» в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність квартиру загальною площею 43,80 кв.м., житловою площею 26,60 кв.м., яка знаходить за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки від 05.10.2016 року, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Каримовою Н.С. та зареєстрований у державному реєстрі під номером 3198.

Після отримання права власності на вказану нерухомість, позивач здійснив намагання отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стала реєстрація та проживання у ньому ОСОБА_1 , який підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення.

Проживання відповідача в житловому приміщенні перешкоджає позивачу в реалізації його прав, передбачених ст.ст. 319,321 ЦК України.

Позивачем було направлено відповідачеві письмову претензію про добровільне звільнення квартири, однак відповідачем вказана вимога позивача була проігнорована.

Ухвалою суду від 31 січня 2019 року відкрите спрощене позовне провадження у справі (а.с. 25).

В судове засідання представник позивача не з`явилася, вважається такою, що повідомлена належним чином. Причини неявки суду невідомі.

Відповідач ОСОБА_1 відзив на позов не подав, в судове засідання не з`явився, вважається таким, що повідомлений належним чином. Причини неявки суду невідомі.

Згідно з ч.4ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

На підставі ч.2ст. 247 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.

Суд, дослідивши подані докази, з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 06.12.2016 року АТ КБ «Приватбанк», в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, отримав у власність квартиру загальною площею 43,80 кв.м., житловою площею 26,60 кв.м., яка знаходить за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки від 05.10.2016 року, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Каримовою Н.С. та зареєстрований у державному реєстрі під номером 3198 (а.с. 5).

АТ КБ «Приватбанк» набуло право власності на належну житлову квартиру в безспірному, позасудовому порядку, а саме в порядку, узгодженому сторонами під час підписання договору іпотеки.

В зазначеній житловій квартирі з 30.10.2007 року і по теперішній час зареєстрований та проживає відповідач, ОСОБА_1 (а.с. 6).

Позивачем, 09.02.2018 року, направлялась відповідачу вимога - претензія про необхідність виселення та зняття з реєстраційного обліку в квартирі протягом 30 днів з моменту отримання вимоги. Вказана вимога відповідачем залишена без задоволення. (а.с. 7).

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.

За положеннямист. 47 Конституції Україникожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону та рішення суду.

Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено главою 49«Забезпечення виконаннязобов`язання»Цивільного кодексуУкраїни та Законом України «Про іпотеку».

За змістом частини першої статті 575ЦК України та статті 1Закону України«Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якого є нерухоме майно - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону(частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частини третьої статті 33Закону України«Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку», частиною другою якої, у редакції на дату ухвалення рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Виселення з іпотечного майна проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України «Про іпотеку»).

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, відповідно до частини другої якої громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109ЖК УкраїнськоїРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке придбане не за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39та/або частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і частини другої статті 109 ЖК Української РСР.

Особам, яких виселяють із житлового будинку (житлового приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109ЖК УкраїнськоїРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Законом Українивід 22вересня 2011року№ 3795-VI«Про внесеннязмін додеяких законодавчихактів Українищодо врегулюваннявідносин міжкредиторами таспоживачами фінансовихпослуг» внесено зміни до статті 109ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Крім того, позивачем не доведено, та не надано належних доказів у підтвердження того, що відповідачі мають будь-яке інше майно у власності.

Позивачем не спростовано того факту, що відповідач використовує спірне житло, яке є іпотечним майном, як місце постійного проживання.

Відповідно до частини 2 статті 109ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина 2 статті 109ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону Про іпотеку підлягають застосуванню як положеннястатті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК України.

Отже, за змістом наведених норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), який є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109ЖК України постійне житло вказується в рішенні суду.

Спірна квартира не була придбана за рахунок кредитних коштів, отриманих позичальником.

Згідност.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 81 ЦПК Українивизначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про зняття з реєстрації відповідача та його виселення, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.3,4,10,13,76-82,89,133-142,223,259,263-265,268,272,273 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про виселення, - відмовити повністю.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50;

відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Сорока О.В.