Решение № 108587601, 25.01.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2023 року Справа № 160/20186/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- прийняти адміністративний позов до розгляду;

- визнати протиправними та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсій за вислугою років № 046350007310 від 27.04.2021 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови у призначенні з 20.04.2021 пенсії згідно із ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом № 3662-12 від 26.11.1993 року, у редакції Закону від 12.07.2001 року № 2663-III;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити, виплачувати та перераховувати в повному обсязі, без обмеження граничного розміру виплати, пенсію за вислугу років з 20.04.2021 року з розрахунку 90 відсотків від розміру заробітної плати, згідно з довідками про складові заробітної плати, які видані Дніпропетровською обласною прокуратурою № 18-13 вих-21 від 20.04.2021 року, без обмеження розміру заробітної плати для розрахунку пенсії, відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом № 3662-12 від 26.11.1993 року, у редакції Закону від 12.07.2001 року № № 2663-III та довічно здійснювати належні мені виплати пенсії за вислугу років щомісячно;

- стягнути з Головного Управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області на мою користь судовий збір в сумі 992,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що протиправні дії пенсійного органу порушують право позивача на призначення пенсії. Так, позивач вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 046350007310 від 27.04.2021 про відмову у призначенні пенсії протиправним, оскільки зверталась із заявою про призначення пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, яка передбачала право виходу на пенсію після набуття стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів та слідчих прокуратури не менше 10 років, незалежно від віку.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.12.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за правилами ст. 263 КАС України.

Роз`яснено відповідачу про необхідність подати до суду відзив на позов, а також всі письмові та електронні докази - у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, дотримуючись, вимог ст. 162 КАС України.

Копію вказаної ухвали та позовну заяву з додатками 27.12.2022 та 21.12.2022 відповідно доставлено до електронних кабінетів відповідачів у системі «Електронний суд».

Крім того, копію ухвали та позовну заяву з додатками представник Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області отримав нарочно 12.01.2023, що підтверджено наявними в матеріалах справи доказами.

Так, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого у задоволенні позовних вимог просив відмовити в повному обсязі. Винесене за результатами розгляду заяви позивача рішення вважає правомірним та таким, що прийнято відповідно до чинного законодавства.

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області правом на надання відзиву у термін, що встановлений судом, не скористалось.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно ч. 3, 4 ст. 263 КАС України, справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач 20.04.2021 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 в редакції від 12.07.2001 при наявності стажу роботи 20 років та розрахунку пенсії в розмірі 90% від заробітної плати.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 046350007310 від 27.04.2021 прийнятим за принципом екстериторіальності позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю спеціального стажу передбаченого Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII.

Вказаним рішенням встановлено, що стаж позивача за вислугу років визначений п. 1 ст. 86 Законом України «Про прокуратуру» складає 22 роки 02 місяці 25 днів, стаж роботи на посадах прокурорів 22 роки 2 місяці 7 днів. Особа матиме право на пенсію за вислугу років в 53 роки.

Так, до позовної заяви позивачем долучено довідки про розмір заробітної плати, що враховується для перерахунку пенсії № 18-13вих21 від 20.04.2021 та про складові заробітної плати за посадою прокурора Павлоградської окружної прокуратури № 18-13вих21 від 20.04.2021, видані Дніпропетровською обласною прокуратурою.

Крім того, відповідно до трудової книжки позивача НОМЕР_1 , остання працювала у наступні періоди:

- 08.10.1998 призначена стажистом на посаду помічника прокурора м. Павлоград;

- 20.05.1999 призначена на посаду помічника прокурора м. Павлоград;

- 16.04.2002 призначена на посаду старшого помічника прокурора м. Павлоград;

- 08.02.2011 прийняла присягу працівника прокуратури;

- 08.06.2012 переведена старшим прокурором м. Павлоград;

-12.04.2013 переведена старшим прокурором Павлоградської міжрайонної прокуратури;

- 15.12.2015 призначена прокурором Павлоградської місцевої прокуратури;

- 15.03.2021переведена на посаду прокурора Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області.

Не погоджуючись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 046350007310 від 27.04.2021, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За змістом п. 6 ч.1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

15.07.2015 набрав чинності Закон України Про прокуратуру від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII).

У зв`язку з набранням чинності Законом №1697-VII, відповідно до п. 3 розділу XII Прикінцевих положень цього Закону, визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом: Закон України "Про прокуратуру" (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., № 53, ст. 793, № 50, ст. 474; 1995 р., № 11, ст. 71, № 34, ст. 268; 2001 р., № 9, ст. 38, № 44, ст. 233; 2002 р., № 17, ст. 117, ст. 125; 2003 р., № 29, ст. 233, № 30, ст. 247; 2004 р., № 8, ст. 66; 2005 р., № 2, ст. 32, № 6, ст. 132, № 11, ст. 198; 2006 р., № 1, ст. 18, № 19-20, ст. 156; 2007 р., № 7-8, ст. 66, № 33, ст. 442; 2008 р., №№ 5-8, ст. 78, № 48, ст. 357; 2010 р., № 37, ст. 497, №№ 41-45, ст. 529; 2011 р., № 23, ст. 160, № 30, ст. 279; 2012 р., № 12-13, ст. 82; 2013 р., № 14, ст. 89, № 21, ст. 208, № 37, ст. 490, № 39, ст. 517; 2014 р., № 11, ст.132, № 17, ст. 593, № 20-21, ст. 745, № 22, ст. 816; із змінами, внесеними Законом України від 14 серпня 2014 року № 1642-VII), крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п`ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1[…].

Відтак, з 15.07.2015 втратили чинність положення статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, в частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років та розміру такої пенсії.

Враховуючи викладене, з часу набрання чинності Закону №1697-VII (з 15.07.2015) відсутні підстави для застосування положень частини першої статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, для призначення пенсії за вислугу років.

В свою чергу, статтею 86 Закону №1697-VII визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2020 - понад 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Як встановлено із матеріалів справи, 20.04.2021 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років, згідно із частини першої ст. 50-1 Закону №1789, в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001.

Так, відповідно до ст. 50-1 Закону України Про прокуратуру №1789-ХІІ (далі Закон №1789-ХІ), яка діяла в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001) до 1 жовтня 2011 року (в редакції Закону №3668 від 08.07.2011), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Отже, у прокурорів та слідчих, які в період часу з 26.07.2001 (дата набрання чинності Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001) до 01.10.2011 (дата набрання чинності Закону №3668-VI від 08.07.2011) мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того, чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії. Вказані правові висновки сформовані Верховним Судом у постанові від 10.07.2018 у справі №211/5697/16-а та відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України враховуються судом при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Відповідно до наявних документів у матеріалах справи, та зокрема форми РС-право, станом на 20.01.2021 у позивача наявний стаж роботи становить 34 роки 5 місяців 14 днів, з нього із врахуванням записів трудової книжки 22 роки 2 місяці 25 днів спеціального стажу.

Станом на 30.09.2011 у позивача був відсутній стаж роботи 20 років та стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури 10 років.

Отже, позивач в період з 26.07.2001 до 01.10.2011 не мав достатнього стажу роботи та стажу роботи на посадах прокурора, необхідного для виникнення права на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001 №2663-111).

Відтак, посилання позивача на наявність в нього необхідного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, відповідно до ст. 50-1 Закону №1789-ХІ, яка діяла в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001, є безпідставним, оскільки спеціальний стаж роботи, сформований станом на 20.04.2021.

Поряд з цим, суду необхідно звернути увагу, що стаж позивача для виникнення права на призначення пенсії, не відповідає також вимогам ст. 86 Закону №1697-VII, враховуючи дату (20.04.2021) звернення до пенсійного органу за призначенням пенсії.

Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2020 року понад 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

У даній справі встановлено, що станом на 20.04.2021, в позивача був відсутній стаж роботи 25 років.

Крім того, виходячи із дії законів в часі, на правовідносини, що виникли, має поширюватися дія Закону № 1697-VII, а не положення ст. ст. 50-1 Закону № 1789, який втратив свою чинність на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії. Вказана позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 10.07.2018 в справі № 211/5697/16-а.

Так як, з 15.07.2015 втратили чинність положення статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, в частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років та розміру такої пенсії.

У позовній заяві позивач також вказує на те, що наявність права на призначення пенсії, на підставі положень статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, він пов`язує з тим, що вказана норма права (у зазначеній редакції) діяла під час його роботи в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону України Про прокуратуру № 1697-VII, що призвело до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, що прямо суперечить положенням Конституції України.

Судом вказані доводи не беруться до уваги з огляду на наступне.

Як зазначалося вище, відповідно до ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ, яка діяла в редакції Закону з 26.07.2001 (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001) до 01.10.2011 (в редакції Закону №3668 від 08.07.2011), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Отже, у прокурорів та слідчих, які в період часу з 26.07.2001 до 01.10.2011 мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії.

Таким чином, враховуючи положення ст.ст. 22, 58 Конституції України, можливо стверджувати про те, що у разі якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії за вислугу років, які підвищують, зокрема, необхідний стаж для призначення пенсії, зменшують розмір пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, то такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право раніше виникло).

За встановленими у справі обставинами позивач у період часу з 26.07.2001 до 01.10.2011 не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії за віком, а отже у нього не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років, на підставі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (у вказаній редакції).

З огляду на викладене, позивач не набув такого права, а тому неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які він посилається, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2016 року в справі № 33/6710/15-а, а також Верховним Судом у справах №372/2909/17, №211/3177/17.

Також, Верховним Судом у своїх рішеннях (постанови від10.10.2019 у справі №554/5582/17, від 27.02.2019 у справі №415/2185/17) викладено правовий висновок, що якщо у період дії ст. 50-1 Закону № 1789-XII у редакції, яка діяла до 01.10.2011, у особи не виникло права на призначення пенсії, то внесенні до зазначеної статті зміни щодо збільшення необхідного для призначення пенсії стажу не є звуженням прав такої особи.

Щодо посилань позивача на те, що він мав обґрунтовані очікування на отримання пенсії на умовах, що діяли на момент початку роботи, то суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

За правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеній в рішенні "Великода проти України" (№ 43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У справі "Суханов та Ільченко проти України" (рішення від 26.06.2014р., п. 35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання на отримання активу" також може захищатися ст. 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для відмови у задоволенні позову.

Частиною 2 ст. 2 КАС України, передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підстави для розподілу судових витрат, відповідно до ст.139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, Майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов. ЄДРПОУ 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 25 січня 2023 року.

Суддя Н.Є. Калугіна