Решение № 108508248, 16.01.2023, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

16 січня 2023 р. Справа № 120/754/22-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26 липня 2018 року № 144 його виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького об`єднаного міського військового комісаріату Вінницької області.

Проте на день виключення зі списків особового складу військової частини позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення, у зв`язку із чим останній звернувся з позовною заявою до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 року у справі № 120/6990/20-а позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року.

Проте постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2021 року скасовано рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 року та прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Зокрема цим судовим рішенням зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року з урахуванням базового місяця січень 2008 року та раніше проведеного розрахунку.

На виконання згадуваного рішення військовою частиною НОМЕР_1 29 грудня 2021 року виплачено позивачеві індексацію грошового забезпечення в розмірі 82370,85 гривень.

Позивач вважає, що непроведення своєчасного розрахунку при звільненні порушує його права та інтереси, у зв`язку із чим звернувся з позовною заявою до суду, у якій просить визнати протиправними дії військової частини щодо невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 липня 2018 року по 29 грудня 2021 року.

Ухвалою від 24 січня 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою витребувано у військової частини НОМЕР_1 інформацію про середньоденний розмір заробітку ОСОБА_1 у травні 2018 року та у червні 2018 року, інформацію щодо його грошового забезпечення у травні 2018 року та у червні 2018 року, а також інформацію про суму виплат та їх складові, які були здійсненні позивачу станом на день його виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , а також докази проведення інших виплат позивачу (в тому числі і на виконання судових рішень), що мало місце після виключення позивача зі списків особового складу військової частини (виплати індексації грошового забезпечення, компенсації за додаткову відпустку, тощо).

Іншою ухвалою суду від 21 березня 2022 року провадження у справі зупинено до припинення перебування військової частини НОМЕР_1 у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.

27 липня 2022 року позивачем подано клопотання про поновлення провадження у справі, за результатами розгляду якого ухвалою суду від 04 серпня 2022 року поновлено провадження у справі.

19 вересня 2022 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що положення статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин не застосовуються, а тому відсутні підстави стверджувати, що позивач має право на отримання компенсації середнього заробітку за затримку виплати остаточного розрахунку при звільненні. Відповідач вважає свої дії правомірними, а тому просить відмовити у задоволенні позову.

Разом із відзивом на виконання вимог ухвали суду від 24 січня 2022 року подано рапорт, у якому зазначено, що військова частина не має можливості надати витребувану судом інформацію у зв`язку із вилученням Державним бюро розслідувань документів, що містять таку інформацію.

Ухвалою суду від 26 вересня 2022 року витребувано у Державного бюро розслідувань інформацію щодо грошового забезпечення ОСОБА_1 у травні 2018 року та у червні 2018 року, а також інформацію про суму виплат та їх складові, які були здійснені позивачу станом на день його виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , а також докази проведення інших виплат позивачу (в тому числі і на виконання судових рішень), що мало місце після виключення позивача зі списків особового складу військової частини (виплата індексації грошового забезпечення, компенсації за додаткову відпустку тощо).

06 жовтня 2022 року від Державного бюро розслідувань до суду надійшов лист, у якому зазначено, що орган розслідувань не володіє витребуваною судом інформацією. Водночас повідомлено, що Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62020000000000572 від 17 липня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 191, частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України. Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні завершено, обвинувальний акт відносно ОСОБА_2 30 серпня 2020 року скеровано до Вінницького районного суду, а матеріали кримінального провадження супровідним листом від 21 липня 2020 року вих. № 10-5-03-01-16065 скеровані до військової прокуратури Вінницького гарнізону.

Ухвалою суду від 21 грудня 2022 року витребувано у військової прокуратури Вінницького гарнізону інформацію про грошове забезпечення ОСОБА_1 у травні 2018 року та у червні 2018 року, а також інформацію про середньоденний розмір заробітку ОСОБА_1 у травні 2018 року та у червні 2018 року.

13 січня 2023 року на виконання вимог ухвали від 21 грудня 2022 року Вінницькою спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Центрального регіону подано до суду інформацію про грошове забезпечення ОСОБА_1 у травні 2018 року та у червні 2018 року.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши наявні у ній докази, суд встановив такі обставини.

На підставі наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 18 червня 2018 року № 291 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас.

На реалізацію вказаного наказу командиром військової частини НОМЕР_1 26 липня 2018 року видано наказ № 144, яким позивача з 26 липня 2018 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Проте на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення, у зв`язку із чим останній звернувся з позовною заявою до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 року у справі № 120/6990/20-а позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року.

Проте постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2021 року скасовано рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 року та прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Зокрема цим судовим рішенням зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року з урахуванням базового місяця січень 2008 року та раніше проведеного розрахунку.

На виконання згадуваного судового рішення військовою частиною НОМЕР_1 29 грудня 2021 року виплачено позивачеві індексацію грошового забезпечення в розмірі 82370,85 гривень.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Водночас право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні гарантоване приписами Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України).

При цьому відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.

Так, у статті 116 КЗпП України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Водночас статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Разом із тим частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Таким чином, з огляду на те, що відповідачем остаточний розрахунок з позивачем проведено 29 грудня 2021 року, що свідчить про проведення повного розрахунку поза межами строку, визначеного статтею 116 КЗпП України, тому, на переконання суду, на відповідача слід покласти відповідальність, що передбачена статтею 117 КЗпП України.

Така ж правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.

Разом із тим, визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплаті позивачеві, суд враховує наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїх рішеннях доходила висновку, згідно із яким з урахуванням конкретних обставин справи, що мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

Зокрема, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду вказала на таке: "З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні".

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Судом установлено, що відповідачем при виключенні ОСОБА_1 26 липня 2018 року із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення не виплачено всіх належних йому сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було виплачено індексацію грошового забезпечення, оскільки такі суми виплачено на виконання судового рішення лише 29 грудня 2021 року.

Відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід вираховувати, починаючи з 27 липня 2018 року (наступного дня після виключення позивача із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) по 29 грудня 2021 року включно (день виплати індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця січень 2008).

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок).

Абзацом 3 пункту 2 вказаного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 3 Порядку визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Натомість, у пункті 4 Порядку йдеться про виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.

Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Видатковими відомостями № 123 та № 154 на виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 , що подані до суду 13 січня 2023 року Вінницькою спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, підтверджується те, що у травні та у червні 2018 року (два останні календарні місяці роботи, що передували виключенню позивача зі списків особового складу військової частини) ОСОБА_1 виплачено по 11893,87 гривень за кожен місяць.

З урахуванням приписів пункту 8 Порядку середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 389,96 гривень (11893,87 гривень + 11893,87 гривень / 61 календарних днів у травні 2018 року та у червні 2018 року), а середня заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні складає 488229,92 гривень (389,96*1252 календарних днів за період з 27 липня 2018 року по 29 грудня 2021 року).

Однак, на переконання суду, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплаті на користь ОСОБА_1 , у порівнянні із виплаченими сумами індексації грошового забезпечення в розмірі 82370,85 гривень не можна вважати співмірними, оскільки вони значно перевищують суму таких виплат.

Так, на необхідності застосування судом критеріїв зменшення розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у вказаній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18, від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3151/19, ряду інших.

За приписами частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,169 (82370,85 гривень (сума виплат за судовим рішенням) / 488229,92 гривень (середній заробіток за весь час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті).

Відтак розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплатити позивачеві, становить 82510,86 гривень (389,96 гривень (середньоденний розмір заробітної плати позивача) х 0,169 (істотність частки) х 1252 (кількість календарних днів за період з 27 липня 2018 року по 29 грудня 2021 року).

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності позивачеві слід виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 липня 2018 року по 29 грудня 2021 року в розмірі 82510,86 гривень.

Водночас відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 26 липня 2018 року, адже позивача виключено з військової частини 26 липня 2018 року, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні слід обраховувати з наступного дня після виключення позивача з військової частини.

Також слід визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у невиплаті позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 липня 2018 року по 29 грудня 2021 року, адже бездіяльність є проявом пасивної поведінки суб`єкта владних повноважень.

Окрім того, частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав та інтересів позивача суд дійшов висновку вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 липня 2018 року по 29 грудня 2021 року в розмірі 82510,86 гривень.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, докази, надані позивачем, а також витребувані докази, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Визначаючись з приводу розміру судових витрат, які належить стягнути на користь позивача, суд зважає на приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з частиною 1 якої при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Так, позивач при зверненні до суду з позовом немайнового характеру сплатив судовий збір в розмірі 992,40 гривень, що підтверджується квитанцією від 18 січня 2022 року.

Задовольняючи позов частково, суд вважає, що половина від суми сплаченого судового збору і є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог, а тому на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 496,20 гривень.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134, 139, 241, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 липня 2018 року по 29 грудня 2021 року включно.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 липня 2018 року по 29 грудня 2021 року в розмірі 82510 (вісімдесят дві тисячі п`ятсот десять) гривень 86 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 496 (чотириста дев`яносто шість) гривень 20 копійок.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 )

Відповідач: військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 07941533)

Рішення суду в повному обсязі складено 16.01.2023

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович