Решение № 108329419, 11.11.2022, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/40407/16-ц

Провадження № 2/761/52/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарі: Соломон О.М.,

розглянувши у закритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Національний банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування збитків, -

В С Т А Н О В И В:

15.11.2016 року до суду надійшла зазначена позовна заява, яка була розподілена судді ОСОБА_3 .

Розпорядженням керівника апарату Шевченківського районного суду м.Києва від 09.11.2017 року у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_3 у відставку, було проведено повторний автоматичний розподіл справи та згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.11.2017 року, справа надійшла в провадження судді Притули Н.Г.

В позовних вимогах позивач просить: стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача 2 834 232,14 грн.

Вимоги позову обгрунтовані тим, що за депозитними договорами, укладеними між позивачем та ПАТ «КБ «Хрещатик», позивач вніс на рахунки загальну суму 2 770 000,00 грн.

Однак в зв`язку з банкрутством банку, після завершення терміну дії депозитних договорів грошові кошти позивачу повернуті не були.

17.06.2016 року позивач подав заяву про кредиторські вимоги.

В подальшому, позивач отримав від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб гарантовану суму за договором №45D-633583 від 27.10.2015 року в сумі 194 338,09 грн.

Загальна заборгованість по договорам та нарахованим процентам на момент звернення до суду з позовом становить 2 798 381,71 грн.

При цьому, на думку позивача, саме через дії відповідачів, як власників істотної участі банку, він позбавлений можливості користуватися своїм майном, адже всупереч вимог ч.4 ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність», відповідачі не вжили жодних реальних заходів для запобігання неплатоспроможності ПАТ «КБ «Хрещатик».

За вказаних обставин та з метою відновлення свого порушеного права позивач звернувся до суду з вказаним позов.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, звернувся до суду із заявою про слухання справи в його відсутність та просив задовольнити заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача Київської міської ради в судове засідання не з`явився, звернувся до суду із заявою про слухання справи в його відсутність та просив відмовити в задоволенні заявлених вимог.

Відповідач ОСОБА_2 , треті особи - Національний банк України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в судове засідання не з`явились, своїх представників не направили, про дату, час і місце судового розгляду повідомлялись належним чином у встановленому законом порядку, причин неявки не повідомили.

А тому на підставі положень статті 223 ЦПК України суд ухвалив про подальше слухання справи у відсутність сторін, що не з`явились в судове засідання.

Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, врахувавши процесуальні заяви сторін, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 1058 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно положень ч.ч.1, 2 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - Банк) та ОСОБА_1 (далі - Вкладник, Клієнт) були укладені наступні договори:

-27.10.2015 року Договір №45D-633583 банківського вкладу «Осінній оксамит» в національній валюті із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу (6 місяців) за умовами якого Банк прийняв грошові кошти Вкладника на вкладний (депозитний) рахунок в сумі 320 000,00 грн. на термін з 27.10.2015 року по 27.04.2016 року зі сплатою 24,5% річних та залишок коштів станом на 16.06.2016 року становив 153 203,09 грн. (194 338,09 грн. були повернуті Фондом гарантування вкладів фізичних осіб);

-12.02.2016 року Договір №45D-659036 банківського вкладу «Живи сонячно» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів (3 місяці) за умовами якого Банк прийняв грошові кошти Вкладника на вкладний (депозитний) рахунок в сумі 2 450 000,00 грн. на термін з 12.02.2016 року по 12.05.2016 року зі сплатою 23% річних та залишок коштів станом на 16.06.2016 року становив 2 450 000,00 грн.

Як встановлено в судовому засіданні, після закінчення строку дії вищевказаних Договорів суми вкладів та нарахованих відсотків позивачу банком повернуті не були.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Разом з тим, як встановлено в судовому засіданні та є загальновідомою обставиною на підставі постанови Правління Національного банку України № 231/БТ від 04.04.2016 року ПАТ «Комерційний Банк «Хрещатик» було віднесено до категорії проблемних.

В свою чергу, постановою Правління Національного банку України № 234 від 05.04.2016 року ПАТ «Комерційний Банк «Хрещатик» віднесено до категорії неплатоспроможних.

05.04.2016 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик», згідно з яким з 05.04.2016 року в ПАТ «КБ «Хрещатик» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик».

Рішенням Правління Національного банку України від 02.06.2016 року № 46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «КБ «Хрещатик» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03.06.2016 року № 913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», за умовами якого в ПАТ «КБ «Хрещатик» розпочато процедуру ліквідації з 06.06.2016 року по 05.06.2018 року.

На підставі п.2 ч.5 ст. 12, ч.1 ст. 35, ч.5 ст. 44, ч.3 ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24.05.2018 року № 1452 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» строком з 06.06.2018 року до 05.06.2020 року включно.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (надалі - Закон), який є спеціальним законом, що регулює дані правовідносини.

Так, відповідно до положень ч.1, п.1 ч.5 ст. 36 Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та кредиторів банку.

При цьому, п.1 ч.6 ст. 36 Закону визначено, що обмеження, встановлене п.1 ч.5 ст. 36 Закону, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.

Згідно положень ч.ч.1, 2 ст. 26 Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Частиною 5 ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Положеннями ч.1 ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено повноваження уповноваженої особи Фонду, яка з дня свого призначення, зокрема складає реєстр акцептованих вимог кредиторів та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.

При цьому, після затвердження переліку вимог кредиторів їх задоволення здійснюється в порядку, встановленому ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відтак, оскільки з 06.06.2016 року в ПАТ «КБ «Хрещатик» розпочата процедура ліквідації, позивач мав право отримати належну йому суму банківського вкладу виключно у порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та підзаконними актами до нього, відповідно до встановленого порядку.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, висвітленою Верховним Судом України у постанові від 21.01.2016 року по справі № 6-2001цс15.

17.06.2016 року позивач звернувся до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Хрещатик» із кредиторською вимогою по зазначеним вище договорам.

Суду не було надано доказів щодо результату розгляду заяви, зокрема включення чи відмови у включені зазначених вимог позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Відповідно до приписів частини 3 статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» 02 жовтня 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) внесено запис №1000741110128000175 про проведення державної реєстрації припинення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ХРЕЩАТИК» (далі - ПАТ «КБ «ХРЕЩАТИК») як юридичної особи, а, отже, ліквідація банку вважається завершеною, а сам банк ліквідованим.

Відповідно до статті 52 Закону вимоги кредиторів до банку, що були незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними, і повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) як ліквідатора ПАТ «КБ «ХРЕЩАТИК» припинено.

Однак, звертаючись з позовом до суду, позивач, як на підставу для задоволення своїх позовних вимог, посилається на те, що саме через дії Київської міської ради, ОСОБА_2 , як власників істотної участі банку, він зазнав збитків, зумовлених неможливістю отримання всієї суми вкладів та відсотків за їх користування за договорами, адже всупереч вимог ч.4 ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність Київська міська рада, ОСОБА_2 не вжили жодних реальних заходів для запобігання неплатоспроможності ПАТ «КБ «Хрещатик».

В свою чергу, положення ч.6 ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачають відповідальність пов`язаної з банком особи у разі завдання шкоди саме банку, вчиненої діями або бездіяльністю такої особи, а не шкоди, завданої контрагентам, перед якими банк мав зобов`язання.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) вказано, що:

«на Фонд та уповноважену особу Фонду законом покладені повноваження органів та посадових осіб неплатоспроможного банку, включаючи повноваження заявляти від імені банку будь-які позови до суду, зокрема і позови про відшкодування шкоди. Якщо банку належить майно, зокрема право вимоги про відшкодування шкоди, то внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення банку як юридичної особи саме по собі це право не припиняє. Тому ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункти 7.81-7.88).

Вчинення Фондом та уповноваженою особою Фонду дій, спрямованих на одержання задоволення вимог банку до боржників банку, зокрема щодо повернення кредитів, стягнення процентів, відшкодування збитків тощо, реалізує і похідний інтерес вкладників та інших кредиторів банку у трансформації майна банку у вигляді прав вимоги у більш ліквідну (грошову) форму з метою подальшого задоволення вимог кредиторів у черговості, встановленій статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Натомість вкладники та інші кредитори банку не мають права вимоги до боржників банку і не можуть розглядатися як особи, яким заподіяно збитки боржниками банку, які не сплатили заборгованість банку, у тому числі за вимогами із заподіяння банку шкоди (зокрема, збитків). Право вимоги до боржників банку, в тому числі про повернення кредитів, стягнення процентів, про відшкодування шкоди, завданої банку (зокрема, збитків), належить банку, а не кредиторам банку, а несплата банку коштів боржниками банку не може розцінюватися як завдання шкоди кредиторам банку. При цьому законом не передбачене повноваження вкладників та інших кредиторів банку звертатися від імені банку з позовними вимогами, зокрема із заподіяння банку шкоди (збитків) до заподіювачів такої шкоди (похідний позов). Таке регулювання пояснюється тим, що повноваженнями звертатися з похідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача. Водночас кредитори банку (зокрема, вкладники) зазвичай не володіють інформацією про господарську діяльність банку, у тому числі про діяльність посадових осіб банку, у зв`язку із чим не в змозі довести ані того, що посадова особа діяла не в найкращих інтересах товариства, ані розмір шкоди, завданої банку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) зазначено, що:

«порядок оскарження дій та бездіяльності Фонду та уповноваженої особи Фонду в процесі здійснення ними повноважень органу управління банком, зокрема, щодо виявлення майна банку, включаючи права вимоги банку до його боржників, у тому числі щодо відшкодування шкоди, завданої банку, дій та бездіяльності щодо здійснення прав банку стосовно його прав вимоги, стягнення коштів з боржників банку або продажу майна банку, включаючи продаж його вимог, законом не встановлено. Оскільки неналежне здійснення Фондом та уповноваженою особою Фонду таких повноважень впливає на похідний інтерес вкладників та інших кредиторів у формуванні ліквідного майна банку, його ліквідаційної маси у грошовій формі, в тому числі у трансформації прав вимоги у грошові активи, які підлягають подальшому розподілу між кредиторами, Велика Палата Верховного Суду констатує наявність прогалини в законодавстві і вважає, що вона підлягає заповненню за аналогією закону (частина перша статті 8 ЦК України), а саме за аналогією частини шостої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства: дії (бездіяльність) Фонду, зокрема в особі уповноваженої особи Фонду, щодо формування ліквідаційної маси банку, у тому числі щодо трансформації майна банку у грошову форму, можуть бути оскаржені до господарського суду кредиторами банку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) вказано, що:

«у цій справі позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення на її користь коштів як збитків, завданих, на думку позивачки, неправомірними діями відповідача по відношенню до банку. Водночас такими діями збитки можуть бути завдані саме банку, а не позивачці.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Водночас не підлягає судовому захисту похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього. Такий захист за участі позивача можливий лише за умови здійснення ним процесуального представництва постраждалого.

Отже, позивачка не довела порушення її права чи безпосереднього інтересу, а тому вона є неналежним позивачем у цій справі. Це є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19, пункт 7.17), від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19, пункт 8.9))». Велика Палата Верховного Суду погоджується з позивачкою в тому, що кожна особа, чиї права чи інтереси було порушено, має право звернення до суду для їх захисту. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) зазначено, що:

«Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами позивачки про те, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» жодним чином не виключає можливість притягнення власника істотної участі банку до відповідальності у порядку, визначеному статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Так, відповідно до частин третьої - п`ятої статті 58 цього Закону учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку; власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку; пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що зазначеною статтею передбачена відповідальність пов`язаних осіб банку перед банком, а не перед його кредиторами.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що якщо банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункт 7.61).

При цьому Велика Палата Верховного Суду у цій справі не вирішує питання про виконання чи порушення відповідачем обов`язків, покладених на нього законом, зокрема статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки таке вирішення було би виходом за межі цієї справи. Зазначене питання має бути вирішене в межах іншої справи за позовом належного позивача».

У даній справі, позивач звернувся з позовом про стягнення на його користь коштів як збитків, завданих, на його переконання, неправомірними діями відповідачів по відношенню до банку. Водночас такими діями збитки можуть бути завдані саме банку, а не позивачу; позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу.

Такий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 23.02.2022 року у справі справа № 761/40405/16-ц.

За вказаних обставин, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено порушення його права чи безпосереднього інтересу, а тому позов є необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

вирішив:

В позові ОСОБА_1 до Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Національний банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування збитків - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 22 листопада 2022 року

Суддя: Н.Г. Притула