Решение № 108106458, 14.12.2022, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/1320/22

Провадження № 2/740/676/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2022 року м. Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Шевченко І. М.,

за участю секретаря судового засідання Лазоренко Л. Ю.,

учасники справи:

- позивачка ОСОБА_1 ,

- представник позивачки ОСОБА_2 ,

- представник відповідачки ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Чернігівській області, про виділення в натурі частки об`єкта нерухомого майна та припинення права спільної часткової власності,

установив:

У червні 2022 року позивачка звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила виділити їй у натурі 3/5 частки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок літ. «А» загальною площею 53,1 кв. м, прибудову літ «а2», погріб літ. «П», сарай літ. «В», літню кухню літ. «Г», убиральню літ. «У1», хвіртку № 2, вигрібну яму № 3, огорожу № 4, ворота з хвірткою № 5, та припинити право спільної часткової власності.

Позов мотивовано тим, що позивачка є власником 3/5 частки указаного житлового будинку по АДРЕСА_1 відповідно до договору купівлі-продажу від 24 серпня 2015 року. 2/5 частки вказаного будинку належать відповідачці. У 2020 році відповідачка без належних дозволів, передбачених чинним законодавством, знесла свою частку житлового будинку. У 2022 році позивачка реконструювала 3/5 частки житлового будинку зі здійсненням прибудови у зв`язку зі знесенням відповідачкою своїх 2/5 частки житлового будинку. Державною інспекцією архітектури та містобудування 11 лютого 2022 року зареєстрована декларація № IV 161220211847 про готовність об`єкта до експлуатації, де зазначено про здійснення реконструкції 3/5 частки житлового будинку зі здійсненням прибудови у зв`язку зі знесенням 2/5 частин житлового будинку. Наразі частина нерухомого майна, належна позивачці, є відокремленим приміщенням, що має наступні характеристики: загальна площа 53,1 кв. м, житлова 35,5 кв. м, допоміжні приміщення 17,6 кв. м, прибудова літ «а2», погріб літ. «П», сарай літ. «В», літня кухня літ. «Г», убиральня літ. «У1», хвіртка № 2, вигрібна яма №3, огорожа № 4, ворота з хвірткою № 5, що розташовані на земельній ділянці, кадастровий номер 7400400000:03:012:0193. Посилаючись на ст. 364 ЦК України, позивачка вважала, що має право на виділ в натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.

У відзиві на позов представник відповідачки адвокат Салій О. О. просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на надуманість і необґрунтованість позовних вимог. Зокрема, зазначила, що спірний будинок до 1917 року забудови перебував у незадовільному технічному стані за спливом часу та погодних явищ. Частина будинку, що належить відповідачці, поступово стала зруйнованою і такою, що не підлягала відновленню. З метою усунення загрози обвалення несучих конструкцій будинку в цілому, відповідачка змушена була негайно знести належну їй зруйновану частку ветхого будинку та за власні кошти побудувати для позиваки нову стіну, яка раніше була їхньою спільною власністю і з`єднувала дві частки спільного будинку, але за ветхістю була руйнована та знесена, і розпочати поруч на земельній ділянці, що перебуває у особистій власності відповідачки, будівництво нового житла, яке за браком коштів ще не завершено. Тобто позивачка вирішила реконструювати свою частину будинку, але не через те, що відповідачка знесла свою частину будинку, а через ветхість будинку в цілому, тобто і її частини в тому числі. Розуміючи про необхідність відновлення частини будинку, що належала позивачу та реалізації її законних прав, відповідачка не заперечувала проти її дій реконструювати належну їй частину будинку і без перешкод надала свою письмову згоду, що є підставою для отримання нею декларації про готовність об`єкта експлуатації, і є доказом відсутності спору між сторонами. Тобто у позивачки є всі підстави зареєструвати у законному порядку реконструйований нею об`єкт на підставі декларації, але позивачка з незрозумілих підстав обрала помилковий шлях для захисту своїх прав та звернулася до суду з цим позовом.

Представник третьої особи Атаманюк Б. Р. подав пояснення, в яких зазначив про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не додано до позовної заяви ні висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, ні висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 22 червня 2022 року відкрито провадження в справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29 липня 2022 року 08-30 год.

У подальшому підготовче засідання відкладено на 09.11.2022, 12-00 год.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 09листопада 2022 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду на 14 грудня 2022 року 11-00 год.

У судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позов з викладених у ньому обставин та просили його задовольнити. Зокрема, позивачка пояснила, що через відмову відповідачки вона не може зареєструвати за собою право власності на свою частку нерухомого майна. Представник позивачки зазначив, що позивачка як співвласник майна може в будь-який час реалізувати своє право на виділ майна в натурі. Відповідачка повністю знесла свою частку будинку і на його місці побудувала новий, не дотримавшись установлених законом норм щодо відстані будівництва. У такому разі неможливо провести експертизу.

Представник відповідачки заперечив проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позов, посилаючись на необґрунтованість позовних вимог. Зокрема, пояснив, що відповідачка не чинить жодних перешкод у реєстрації позивачкою права власності на частку нерухомого майна, про що свідчить відповідна декларація, яку б не видали у разі відмови відповідачки. Позивачка не надала висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна, що унеможливлює вирішення питання про виділ майна в порядку ст. 364 ЦК України.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши кожен окремо та в сукупності, керуючись законом і своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов таких висновків.

Судом установлено і не заперечується сторонами, що позивачка і відповідачка є співвласниками житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; позивачка - 3/5 частини, відповідачка - 2/5 частини.

Відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої 11 лютого 2022 року Державною інспекцією архітектури та містобудування України, установлено, що мала місце реконструкція 3/5 частин житлового будинку літ. «А» в житловий будинок літ. «А» в цілому з будівництвом прибудови літ. «а2» у зв`язку зі знесенням 2/5 частин житлового будинку літ. «А» по АДРЕСА_1 ; початок будівництва 2013 рік, закінчення будівництва 2014рік; вид будівництва реконструкція та нове будівництво.

На підставі вказаної декларації та пояснень учасників справи суд установив, що відповідачка знесла частину вказаного будинку, якою користувалася, і на її місці звела новий житловий будинок, тобто окремий об`єкт нерухомості, який не завершений будівництвом. При цьому позивачка реконструювала свою частину вказаного будинку, якою користувалася.

Відповідно до ст.319ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За умовами ч. 1 ст.321ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із ч. 1 ст.356ЦК Українивласність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами 3, 4 ст.357ЦК України передбачено, що співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити,зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна; співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Відповідно до ст.358ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Положенням ст.364ЦК України закріплено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Зокрема, ч. 3 цієї статті визначено, що у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Виходячи з аналізу змісту норм ст. ст. 183, 358, 364, 380, 382 ЦК України, слід дійти висновку, що виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Відтак визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі.

Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).

У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 757/24164/17-ц.

Ураховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок» № 7 від 04.10.1991 р. (зі змінами) виділ в натурі частки жилого будинку можливий, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна (зі змінами , внесеними згідно з Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства № 250 (від 12.09.2014), затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 18.06.2007 за № 55 (далі Інструкція).

Так, згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 цієї Інструкції поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси.

Однак позивачка та її представник не надали вищевказаного висновку і не заявляли клопотання про проведення в справі відповідної будівельно-технічної експертизи для з`ясування питання щодо технічної можливості виділу частки нерухомого майна, що перебуває в спільній частковій власності.

Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, а тому суд повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб особа набула право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в судовому порядку.

У розумінні ч. 1 ст.376ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а і об`єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

При цьому за змістом ч. 1 ст. 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Таким чином, норма ч. 1 ст.376ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об`єкта нерухомості, у результаті якої об`єкт набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо.

Відповідно до ч. 2 ст.376ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти не є об`єктами права власності (ч. 2 ст. 376 ЦК України), а тому не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно із нормами ст.ст. 364, 367 ЦК України. Стосовно об`єктів самочинного будівництва особа не може ставити питання про їх врахування при виділі у натурі належної їй частки у праві спільної часткової власності.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.

Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За положеннями ст.12 ЦПК України ц ивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 1 3 ст. 13 ЦПК України).

За приписами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Як зазначено у ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 57 ст. 81 ЦПКУкраїни).

Питання належності і допустимості доказів урегульоване в ст. 77, 78 ЦПК України, згідно з якими, зокрема, н алежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; п редметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення; о бставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до принципу диспозитивності суд не має права самостійно збирати докази, що стосуються предмета спору, крім випадків, передбачених ЦПК України.

Позивачка та її представник (адвокат) не скористалися правом на проведення будівельно-технічної експертизи, не подали належних та допустимих доказів (висновку) щодо технічної можливості виділу належної позивачці 3/5 частки в житловому будинку по АДРЕСА_1 , а саме у вигляді: житловий будинок літ. «А» загальною площею 53,1 кв. м, прибудова літ «а2», погріб літ. «П», сарай літ. «В», літня кухня літ. «Г», убиральня літ. «У1», хвіртка № 2, вигрібна яма №3, огорожа № 4, ворота з хвірткою № 5.

Зважаючи на те, що позивачкою не доведено можливість виділу в натурі 3/5 частини указаного житлового будинку у вигляді вказаного в позові майна, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю та необґрунтованістю заявлених позовних вимог.

На підставі ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. 2, 12, 13, 76 81, 89, 263 265,268, 272, 273 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Чернігівській області, про виділення в натурі частки об`єкта нерухомого майна та припинення права спільної часткової власності відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене і підписане 27.12.2022.

Суддя І. М. Шевченко