Решение № 108078092, 23.12.2022, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 грудня 2022 року Справа № 280/4712/22 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі відповідач 2), в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії відповідача 2 щодо відмови у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах за віком, згідно з пунктом 2 частини другоїстатті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"та скасувати рішення відповідача 2 №084050011516 від 21.06.2022;

зобов`язати відповідача 1 призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. "б"ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018 (746/15) від 23.01.2020, із застосуванням середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислені як середній показник за 2019, 2020, 2021 роки та зарахувавши до страхового стажу період роботи з 25.11.1992 по 18.06.1998, починаючи з 15.06.2022.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що набула права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі п."б"ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення"в редакції, яка діяла доухвалення Закону України від 02.03.2015 за №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення"(в 50 років, зі скороченням пенсійного віку на 5 років). 15.06.2022 позивач звернулась з заявою встановленого зразка про призначення мені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Так, відповідно до доданих до вищевказаної заяви документів страховий стаж позивача складає 30 років 11 місяців 1 день, пільговий стаж по Списку №2 з урахуванням довідок про пільговий характер робіт складає 15 років 9 днів. Цей факт відповідачем не заперечується. Вищевказану заяву засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності розглянуто ГУ ПФУ в Рівненській області. Незважаючи на надані позивачем документи, рішенням від 21.06.2022 їй було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, оскільки право на пенсію за віком позтвач набуде після досягнення 55 років. Також, відповідачем не зараховано період роботи з 25.11.1992 по 18.06.1998, оскільки запис про звільнення з роботи засвідчений печаткою, відтиск якої не придатний для сприйняття тексту. Позивач вважає відмову протиправною та такою, що порушує її гарантованеКонституцієюта Законами України право на отримання пенсії. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 12.08.2022 позовну заяву залишено без руху. У встановлений строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 16.09.2022 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.

Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (відповідач 1) проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що причиною відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах є недосягнення позивачкою пенсійного віку, визначеного в п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058. Зазначено, що дана відмова є такою, що відповідає приписам чинного законодавства з огляду на те, що згідно статті 5 Закону № 1058 вбачається, що саме зазначеним законом здійснюється регулювання відносин, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватись на ці відносини лише у випадках, передбачених Законом № 1058, або в частині, що не суперечать згаданому Закону № 1058. Разом з тим виключно Законом № 1058 визначаються: умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком.Закон № 1058 було доповнено Розділом XIV-1 "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян" (статті 114 та 115) Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо підвищення пенсій". Правовим підґрунтям, яке визначає принципи, засади, механізми призначення пенсії за віком на пільгових умовах, є саме Розділ XIV1 Закону № 1058. До того ж, Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020 y справі № 1-5/2018(746/15) було визнано неконституційною статтю 13, частину другу статті 14, пункти "6"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VII. Тобто, конституційність положень Розділу ХIV1 не була предметом даної конституційної справи, а тому законних підстав у посадових осіб пенсійного Фонду не застосовувати положення зазначеного розділу - відсутні. Також зазначено, що ГУ ПФУ в Запорізькій області не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії позивачці, а лише видало їй зазначене рішення. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (відповідач 2) проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що згідно з підпунктом 2 пункту 2 статті 114 Закону №1058, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Згідно з документами, доданими до заяви про призначення пенсії від 15.06.2022 та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж позивача становить 30 років 11 місяців 1 день. Пільговий стаж за Списком №2 становить 15 років 0 місяців 9 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності з 25.11.1992 по 18.06.1998 (записи №№6-10) згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18.07.1988, оскільки записи до трудової книжки внесені з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: запис про звільнення з роботи засвідчений печаткою, відтиск якої не придатний для сприйняття змісту. Однією з умов для визначення права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 є досягнення особою віку 55 років. Однак, відповідно до паспорта позивач на момент звернення до органу Пенсійного фонду досягла 52 роки 2 місяці 13 днів, що суперечить вимогам чинного закону щодо визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2. Враховуючи зазначене та вимоги чинного законодавства, оскільки позивач не досягла віку, встановленого статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (55 років) то підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 на даний час відсутні. Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 N 1-p/2020 у справі визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII. На час виникнення спірних правовідносин наявна колізія між нормами Закону № 1788 з урахуванням Рішення № 1-p/2020 з одного боку, та Законом № 1058 - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий у 55 років. Згідно з частиною першою статті 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Однак, на виконання вказаного рішення Верховною Радою України не внесено змін до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Оскільки норми статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є чинними та неконституційними не визнавались, а відтак відповідач діє лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 15 червня 2022 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з метою реалізації свого права на отримання пенсії за віком згідно пункту 2 частини 2статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно допостанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованого в Мін`юсті 16.03.2021 за № 359/35961, з 01.04.2021 органами Пенсійного фонду застосовується принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення (перерахунки) пенсій, що передбачає опрацювання заяв про призначення (перерахунки) пенсій бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.

Заяву від 15.06.2022, засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію ГУ ПФУ в Рівненській області.

Рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області від 21.06.2022 №084050011516 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком згідно пункту 2 частини 2статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивач не досягла віку визначеного законодавством.

Відповідно до рішення від 21.06.2022 №084050011516 страховий стаж позивача становить 30 років 11 місяців 1 день. Пільговий стаж становить 15 років 0 місяців 9 днів.

Зарезультатами розгляду документів, доданих до заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності з 25.11.1992 по 18.06.1998 (записи №№6-10) згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 18.07.1988, оскільки записи до трудової книжки внесені з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: запис про звільнення з роботи засвідчений печаткою, відтиск якої не придатний для сприйняття змісту.

Відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з тим, що заявниця не досягла 55 років.

Не погодившись з відмовою у призначенні пенсії за віком, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Суд зазначає, що спірним питання в даних правовідносинах є наявність права у позивача на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 в 50 років, оскільки у позивача наявний як страховий стаж так і стаж за Списком № 2, який необхідний для призначення пенсії, що не заперечується відповідачами, та не зарахування до страхового стажу позивача періоду трудової діяльності з 25.11.1992 по 18.06.1998.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно дост. 19 Конституції Україниправовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Статтею 46 Конституції Українивизначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписами п. 6 ч. 1ст. 92 Конституції Україниоснови соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

З 01.01.2004 таким законом є, насамперед,Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який був прийнятий на зміну положеннямЗакону України «Про пенсійне забезпечення».

Отже, оскільки іЗакон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», іЗакон України «Про пенсійне забезпечення»регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають нормиЗакону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»як акта права, прийнятого пізніше у часі, а нормиЗакону України «Про пенсійне забезпечення»підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписахЗакону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, суд наголошує на існуванні і виключень з наведеного загального правила.

Згідно з пунктом «б» ч. 1ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»(у редакції від 02.03.2015 № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менш 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом України від 02.03.2015 №213-VIIIраніше передбачений п. «б»ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали на 01.10.1969 по 31.12.1970 набували право на пенсію по досягненню 55 років.

Закон України від 02.03.2015 №213-VIIIнабув чинності з 01.04.2015.

Згідно з п. 2розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цьогоЗаконумають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці 1 цього пункту, пенсії призначаються за нормами цьогоЗаконув разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченогоЗаконом України «Про пенсійне забезпечення». У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням нормстатті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цьогоЗакону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів «в» - «е» та «ж»статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченогостаттею 26 цього Закону.

Отже, і після набуття чинності нормамиЗакону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»правила призначення пенсій за Списком №2 регламентувались п. «б»статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормамиЗакону України від 03.10.2017 №2148-VIII(11.10.2017), яким текстЗакону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»був доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частини 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах 2 і 3 цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині 4 цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням нормстатті 28 цього Закону.

Між тим,Законом України від 03.10.2017 №2148-VIIIу новій редакції був викладений п. 2розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цьогоЗаконумають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цьогоЗакону.

Згідно з п. 2 ч. 2ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»у редакціїЗакону України від 03.10.2017 №2148-VIIIна пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом 1 цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

У силу спеціальної вказівки уЗаконі України від 03.10.2017 №2148-VIIIнаведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.

Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: п. «б»ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»у редакціїЗакону України від 02.03.2015 №213-VIIIта п. 2 ч. 2ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»у редакціїЗакону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Такий стан правового регулювання існував до прийняттяКонституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020«У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII».

Відповідно до п. 1 резолютивної частини вказаного судового акта визнано такими, що не відповідаютьКонституції України(є неконституційними), ст.13, ч. 2 ст.14, пункти «б» - «г» статті54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XIIзі змінами, внесенимиЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.

Згідно з п. 2 резолютивної частини вказаного судового акта ст.13, ч. 2 ст.14, пункти «б» - «г» статті54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XIIзі змінами, внесенимиЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дняухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У відповідності до п. 3 резолютивної частини вказаного судового акта застосуванню підлягають ст.13, ч. 2 ст.14, пункти «б» - «г» статті54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XIIв редакції до внесення змінЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIIIдля осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам…».

Відтак, з 23.01.2020 в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: п. «б»ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»у редакції доЗакону України від 02.03.2015 №213-VIIIта п. 2 ч. 2ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»у редакціїЗакону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Таким чином, правила означених законів містять розбіжність відносно позивача у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за п. «б»ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»у редакції доЗакону України від 02.03.2015 №213-VIIIта 55 років за п. 2 ч. 2ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»у редакціїЗакону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме нормиЗакону № 1788-ХІІз урахуванням Рішення № 1-р/2020, а неЗакону № 1058-ІV.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 21.04.2021, ухваленого за результатами розгляду зразкової справи №360/3611/20.

Частиною другоюстатті 6 КАС Українипередбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Також, враховуючи частину 1статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.

Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) суб`єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах частини 2статті 2 КАС Україниі обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на суб`єкта владних повноважень частиною 2статті 77 КАС України.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що суб`єкт владних повноважень повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи, суд констатує, що обрані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, у даній частині, мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписівстатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»на користь невладного суб`єкта - приватної особи (тобто на користь позивача).

При цьому, наведені позивачем доводи про існування сподівань чи обґрунтованих очікувань на призначення пенсії за «старими правилами» слід визнати юридично неспроможним, адже за відсутності прямої вказівки закону до правовідносин завжди підлягає застосуванню діюча у часі норма права.

Однак, у цьому випадку є діючими одночасно два закони, котрі відносно позивача містять різні правила призначення пенсії за Списком №2 стосовно параметру вікового цензу.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону.

За вказаних обставин, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частиниРішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованогостаттею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

За матеріалами справи, станом на 15.06.2022 позивач вже досягла 50 років (вік позивача 52 роки 2 місяці 13 днів) і має загальний страховий стаж 30 років 11 місяців 1 день та понад 10 років стажу роботи за Списком №2 (пільговий стаж позивача становить 15 років 0 місяців 9 днів).

З огляду на встановлені судом обставини справи та подання позивачем відповідачу, в тому числі, разом із заявою від 15.06.2022 всіх необхідних документів, при наявності всіх встановлених п. «б» ч. 1ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»умов для призначення позивачу пенсії на пільгових умовах, суд дійшов висновку про те, що позивач не може бути позбавлений гарантованого Державою Україна пенсійного забезпечення.

На переконання суду, за наявності формальної підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1Європейської конвенції з прав людинита основоположних свобод.

Судом встановлено, що трудова книжка позивача НОМЕР_2 містить запис про роботу позивача у період з 25.11.1992 по 18.06.1998 (25.11.1992 прийнята плиточником-облицьовувачем другого розряду наказ №359к від 26.11.1992; 18.06.1998 звільнена по переведенню наказ №77к від 18.06.1998), а тому, є достатнім підтвердженням права на пенсійне забезпечення.

Суд звертає увагу на те, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Крім того, суд також зазначає, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання про призначення пенсії.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу.

Вказана правова позиція узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а.

Таким чином, доводи відповідача 2, щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи є безпідставними, оскільки відповідальність за правильність ведення трудових книжок покладена на власника підприємства, установи чи організації або уповноважений ним орган, а не на працівника.

Суд наголошує, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.

Разом з тим, доказів які б спростовували спірний період трудової діяльності позивача відповідачами не надано.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення від 21.06.2022 №084050011516 прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 2ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

При цьому, відповідно до положень ч. 1ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

Так, п. 1 ч. 1ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»передбачено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов`язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд виходить з наступного.

З 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбаченопостановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.

У межах даної справи суд розглядає фактично правовідносини що виникли між позивачем та саме відповідачем 2.

В спірному випадку заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, за результатом якої прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком від 21.06.2022 №084050011516. І саме Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у цьому спорі є органом, що призначає пенсію.

Головним управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не приймалось рішення про відмову у призначенні пенсії, а лише було повідомлено позивача про результат розгляду заяви з зазначенням підстав відмови в призначенні пенсії.

Виходячи з викладеного, суд вважає позовні вимоги, пред`явлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, яке у даній справі є відповідачем 2.

Питання розрахунку позивачу пенсії за віком на пільгових умовах (із застосуванням середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислені як середній показник за 2019, 2020, 2021 роки) та її виплати є передчасним, оскільки спочатку підлягає вирішенню питання права позивача на таку пенсію.

Відповідно до п. 10 ч. 2ст. 245 КАС Україниу разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 доЄвропейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особидосудузазахистом порушених прав.

Статтею 77 КАС Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно дост. 90 КАС Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідачами не подано належних доказів правомірності відмови позивачу у призначені пенсії за віком на пільгових умовах.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналіз зазначених норм у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 КАС України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разівстановленогофакту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про відсутність можливості та наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення.

З урахуванням викладеного належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме визнання протиправним та скасування рішення 21.06.2022 №084050011516 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 та зобов`язання зарахувати до страхового стажу позивача період трудової діяльності з 25.11.1992 по 18.06.1998, зобов`язання призначити позивачу, з 15.06.2022 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно п. «б»ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змінЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020.

З урахуванням з`ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч.1ст.132 КАС України).

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1ст.143 КАС України).

Оскільки відповідачем 2 у справі є Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, то за рахунок його бюджетних асигнувань мають бути стягнуті на користь позивача понесені ним судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у сумі 992 грн. 40 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9,77,132,139,143,243-246,262 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.158-Б, код ЄДРПОУ 20490012), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, м.Рівне, вул.Борисенка Олександра, буд.7, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах за віком, згідно з п.2 ч.2ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 21.06.2022 №084050011516 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 15.06.2022.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період трудової діяльності з 25.11.1992 по 18.06.1998 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.б ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно ізРішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020,з 15.06.2022.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у сумі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ж.М. Чернова