Решение № 107853006, 31.10.2022, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.10.2022 Справа №607/4419/22

провадження № 2/607/2017/2022

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі:

головуючого судді Кунець Н.Р.

за участю: секретаря судового засідання Крупи О.А.

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі судових засідань Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до відповідача ОСОБА_2 , третьої особи Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він з відповідачем перебуває у зареєстрованому шлюбі, в якому у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з тим, спільне життя у них з відповідачем не склалось, через різні погляди на сімейне життя та обов`язки, у зв`язку із чим в сім`ї часто відбувалися сварки, які поступово призвели до припинення між ними шлюбних відносин. З травня 2021 року вони разом не проживають та не ведуть спільного господарства, а шлюб носить формальний характер. Відтак позивач вважає подальше спільне життя та збереження шлюбу неможливим та таким, що суперечить його інтересам.

Окрім цього, їхній з відповідачем син ОСОБА_4 постійно проживав і на сьогоднішній день проживає із ним, у квартирі АДРЕСА_1 , яка знаходиться у його спільній частковій власності. Позивач вказує, що він повністю опікується інтересами і потребами сина, займається його вихованням, слідкує за розвитком та здоров`ям дитини. Окрім відвідин дошкільного закладу, він з сином грає у розвиваючі ігри, читає книжки, відвідує різні спортивні секції. Він забезпечує його всім необхідним для гармонійного розвитку, зростання, для підтримки стану здоров`я, навчання та відпочинку, а також дозвілля. З сином у нього прекрасні стосунки та повне порозуміння. Він має достатній стабільний заробіток та нормальний робочий день, на відміну від відповідача, а тому може у повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, задовольнити гармонійний розвиток його особистості в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості. Звертає увагу, що ніколи не перешкоджав і не має наміру у подальшому перешкоджати спілкуванню матері з дитиною. Водночас, мати дитини на даний час знаходиться в іншій області і взагалі не приїжджає до сина, не бере його гуляти, зрідка тільки телефонує. Виходячи з того, що увесь час син проживав із ним, він займався його вихованням та піклуванням, водив його до садочку, дитина прив`язана до нього, а відповідач ніколи надовго не залишалася з сином, не виявляла проявів самостійного виховання сина, навіть в період коли вони проживали разом, відтак позивач вважає за необхідне визначити місце проживання дитини разом із ним.

Також позивач зауважує, що на його неодноразові звернення відповідач добровільно відмовлялась надавати матеріальну допомогу для дитини. Окрім позбавлення сина права на належну матеріальну підтримку, відповідач на даний час повністю самоусунулася від виконання своїх обов`язків по вихованню їхнього сина, не цікавиться станом його здоров`я, успіхами у навчанні та розвитком. Разом з тим, на сьогоднішній день зросли потреби на утримання сина, оскільки він росте і постійно потребує оновлення звичайного щоденного одягу, речей для садочку, а також відповідного взуття. Дитина часто хворіє та потребує лікування. Крім того оплату комунальних послуг він також здійснює самостійно.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд: розірвати шлюб між ним та ОСОБА_2 , зареєстрований 30.06.2016 Тернопільським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Тернопільській області, актовий запис № 971; визначити місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком - ОСОБА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти в твердій грошовій сумі на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 3000 грн в місяць до досягнення ним повноліття.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.04.2022 відкрито провадження у вказаній цивільній справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17.05.2022, матеріли справи надіслано до Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, для надання письмового висновку щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком.

14.07.2022 справа повернулася до суду з Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради з висновком щодо недоцільності визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком.

Протокольною ухвалою суду від 12.10.2022 закрито підготовче провадження у даній справі та призначено розгляд справи по суті.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити з підстав викладених у позовній заяві, проти ухвалення заочного рішення не заперечив. Додатково зазначив, що відповідач участі у вихованні дитини не бере, а цікавиться сином лише 2-3 рази в місяць коли телефонує йому. Де наразі проживає відповідач йому не відомо. Також повідомив, що на даний час він є приватним підприємцем, зокрема займається ремонтом автомобілів, від чого отримує стабільний дохід.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, хоча про день та час слухання справи неодноразово повідомлялась у встановленому законом порядку, зокрема шляхом надіслання на поштову адресу за її місцем проживання та на електронну адресу повістки про виклик до суду, а також опублікуванням оголошення про виклик до суду на офіційному веб-сайті судової влади України. Про обізнаність судового провадженні у даній справі і свідчить заява відповідача подана суду 28.04.2022 із клопотанням про направлення їй копій матеріалів позову. Копію позовної заяви з додатками та ухвали суду були направлені відповідачу 29.04.2022. Проте відповідач про причини своєї неявки суд не повідомила, заяв про відкладення розгляду справи та відзиву на позов не подавала.

Представник третьої особи Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради Мелех О. в судове засідання не з`явилася, однак подала заяву про розгляд справи без присутності представника Управління, за наявними у справі матеріалами.

Суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомила, відзиву на позов не подавала, тому відповідно до ст. 280 ЦПК України, справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення, оскільки проти заочного розгляду справи не заперечує позивач.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з огляду на наступне:

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрували шлюб 30.06.2016 у Тернопільському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, про що складено актовий запис №971.

У шлюбі в сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , яке видане повторно Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільській області Управління державної реєстрації Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано - Франківськ) 09.03.2022.

Згідно довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні будинку, осіб № 28/03 від 28.03.2022, виданої ОСББ «Коновальця 15», ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає без реєстрації згідно акту опиту сусідів-свідків за адресою: АДРЕСА_2 та до складу його сім`ї входять, син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з ним проживає без реєстрації, згідно акту опиту сусідів-свідків та мати - ОСОБА_6 .

Як вбачається з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №25607498 виданого Товариством з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації», квартира АДРЕСА_1 , належить на праві спільної часткової власності по Ѕ частки, ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки №12 від 01.04.2022 виданої Тернопільським закладом дошкільної освіти (ясла - садок) №9 Тернопільської міської ради за підписом директора Слонецької С., ОСОБА_3 , 2016 року народження дійсно відвідує ТЗДОЯС № 9, середню групу №2. Оформила в заклад дитину мама у 2020 році. Протягом року за харчування і участь у батьківських зборах здійснювала мама. А з вересня 2021 року дитиною займається повністю тато ОСОБА_1 . Приводить і забирає з садочка, цікавиться розвитком та успіхами дитини. Бере активну участь у батьківських зборах допомагає в організації святкових заходів за участю дитини. Здійснює оплату за харчування сина. З вересня 2021 року мама дитини у садочку не з`являлася і не цікавиться вихованням сина.

Згідно із довідкою №252 від 01.04.2022 виданою КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» за підписом директора Артимовича А., за даними медичної облікової документації КНП «ТМДКЛ» дитина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в педіатричному відділенні №5 КНП «ТМДКЛ», укладено декларацію з лікарем педіатром ОСОБА_7 . Дитина перебуває на обліку з діагнозом F80. На медичні огляди в поліклініку згідно інформації лікаря педіатра дитину ОСОБА_8 супроводжує батько або бабуся (зі сторони батька). Рекомендації лікаря виконуються.

Відповідно до висновку органу опіки і піклування щодо недоцільності визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 697 від 13.07.2022,

органом опіки і піклування розглянуто матеріали цивільної справи 607/4419/22, які надійшли із Тернопільського міськрайонного суду за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та відповідні документи. Встановлено, що у подружжя ОСОБА_9 від спільного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 . Подружжя перебуває в процесі розлучення. Батько дитини ОСОБА_1 на засіданні комісії повідомив, що бажає визначити місце проживання сина ОСОБА_4 разом з ним за адресою: АДРЕСА_2 . Мати дитини ОСОБА_2 на засідання комісії не з`явилась, хоча була належним чином повідомлена. Працівниками управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей проведено обстеження умов проживання дітей за адресою: АДРЕСА_2 , згідно якого встановлено, що двокімнатна квартира з усіма комунальними зручностями, загальною площею 57,6 кв.м. Для дитини відведено окрему кімнату в якій є окреме спальне місце, шафа для одягу, розвиваючі ігри та книги, одяг та взуття відповідно до віку дитини. На засіданні комісії з питань захисту дитини з`ясовано, що батько дитини самостійного доходу немає. Враховуючи викладене, захищаючи інтереси дитини, керуючись ч.4, ч.5 ст.19, ст.ст.157,161 Сімейного кодексу України, беручи до уваги пропозиції комісії з питань захисту прав дитини, орган опіки і піклування не рекомендує визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

Як вбачається з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань №6004212600 від 15.09.2022, ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою - підприємцем, вид економічної діяльності: 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів (основний).

Від зайняття підприємницькою діяльністю ОСОБА_1 отримує доходи, що підтверджується випискою по картці/рахунку НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ) і додатковим рахункам договору SAMDNWFC00079736040 від 16.09.2022 за період з 14.09.2022 по 11.10.2022.

Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

За змістом ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення..

На цьому ж наголошує Верховний Суд України в п. 10 Постанови Пленуму за № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійним та поділ спільного майна подружжя» - проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Згідно ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Судом з`ясовано, що сторони не підтримують шлюбних стосунків, не ведуть спільного господарства, відтак їх шлюб носить формальний характер та його збереження неможливе та недоцільне, оскільки буде суперечити інтересам позивача, в зв`язку з чим суд вважає, що відповідно до вимог ст. 112 Сімейного кодексу України шлюб між сторонами слід розірвати.

З приводу позовної вимоги про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 суд зазначає наступне:

Як встановлено судом, малолітня дитина сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з позивачем, водночас між сторонами не досягнуто згоди стосовно визначення місця проживання їхньої спільної дитини.

Частина 4 ст. 29 ЦК України визначає, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно з ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно статті 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

За змістом ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991, визначено, що у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

При цьому поняття розлучення слід тлумачити з огляду на право одного з батьків на спілкування з дитиною та обов`язок другого батька надати можливість для такого спілкування.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 30.03.2021 при розгляді справи №542/1428/18 (провадження № 61-18612св19) зазначив, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до ст. 18 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, згідно ст.15 Закону, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів, а батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, затвердженою резолюцією Генеральної асамблеї організації об`єднаних націй від 20.11.1959, дитина для повного і гармонічного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли існують виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Пленум Верховного Суду України у п.18 постанови № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» також роз`яснив, що при вирішенні спору про місце проживання дитини судам належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у своєму рішенні від 01.07.2017 у справі «М.С. проти України» наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

При вирішенні спору щодо місця проживання дітей, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, вік дітей, майновий стан батьків, що мають істотне значення, але насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо.

Щодо наявного у матеріалах справи Висновку органу опіки та піклування щодо недоцільності визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно якого орган опіки та піклування не рекомендує визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , суд зазначає таке.

Відповідно до ч.ч. 4-6 ст. 19 Сімейного Кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд зауважує, що висновок Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Тернопільської міської ради є дорадчим і не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків у батьків. Правові наслідки для батьків виникають виключно в результаті прийняття рішення судом, в ході якого і відбувається оцінка всіх доказів в сукупності, в тому числі і висновку Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Тернопільської міської ради, який не має наперед встановленої сили для суду, що розглядає спір про визначення місця проживання дитини.

При цьому, як вбачається із Висновку органу опіки та піклування щодо недоцільності визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , підставою для відмови рекомендувати визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , послугувала та обставина, що батько дитини самостійного доходу немає.

Разом з тим, під час розгляду справи судом установлено, що позивач ОСОБА_1 з 13.09.2022 зареєстрований фізичною особою - підприємцем та займається технічним обслуговуванням та ремонтом автотранспортних засобів від чого отримує дохід.

За змістом статей 158, 159, 165 Сімейного кодексу України, при наявності між батьками спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо, в разі неможливості його врегулювання рішенням органу опіки та піклування, та спору про позбавлення батьківських прав, такий спір розглядається судом та саме судове рішення є остаточним у вирішенні цього питання.

Відтак, суд звертає увагу, що висновок Органу опіки та піклування, є лише одним із доказів у цивільній справі, який підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами.

Згідно до ч.1 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою.

Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь в її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Статтею 89 ЦПК визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В матеріалах справи міститься достатньо доказів, які доводять те, що позивач ОСОБА_1 має самостійний дохід та належні житлово-побутові умови, що вказує на створення для дитини належних умов життя, виховання та розвитку, при цьому даних, які б негативно характеризували позивача ОСОБА_1 в розумінні статті 161 Сімейного кодексу України, судом не встановлено.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також у їх сукупності, суд приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини є обґрунтованими та підлягають до задоволення шляхом визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З приводу вимоги про стягнення аліментів суд зазначає наступне:

Судом встановлено, що неповнолітній син сторін ОСОБА_4 проживає разом з позивачем, водночас, сторони не дійшли згоди з приводу розміру матеріального утримання сина з боку матері.

Положеннями статті 141 СК України передбачено, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Частиною другою статті 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно вимог частин першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Статтею 180 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Також, Конвенцією про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держава зобов`язується забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (ч. 1, 2 ст. 3).

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

У відповідності до вимог ч.3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно ст. 7 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлений розмір прожиткового мінімуму на 2022 рік для дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні.

Частиною 1 ст.184 СК України передбачено, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Крім того, як зазначено у ч. 2 ст. 184 СК України розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

Положеннями ст. 191 СК України встановлено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Доводи позивача про необхідність визначення аліментів у розмірі 3000 грн щомісяця суд вважає необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які свідчили б про те, що відповідач має можливість сплачувати аліменти в розмірі 3000 грн щомісячно на утримання дитини.

Проаналізувавши досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, виходячи зі встановленого законом обов`язку обох батьків щодо утримання їх доньки, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення аліментів та стягнення з відповідача аліментів на утримання сина - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 2000 грн, але не менше 50-ти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 05.04.2022 і досягнення дитиною повноліття.

При цьому, слід зазначити, що у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я сторін та в інших випадках, передбачених Сімейним кодексом України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів.

Суд вважає, що менший розмір аліментів не буде достатнім для належного виховання та утримання дитини, а також забезпечення належного рівня життя, необхідного для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

Згідно ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

За таких обставин суд вважає, що рішення в частині стягнення аліментів за один місяць, слід допустити до негайного виконання.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі 1984,80 грн сплачений позивачем за позовними вимогами про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.

Крім того, приймаючи до уваги, що згідно з п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів, тому з відповідача ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 992,40 грн за позовною вимогою про стягнення аліментів.

Керуючись ст.ст.12, 13, 80, 81, 89,141, 263-268, 280, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини, задовольнити частково.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 30.06.2016 Тернопільським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області за актовим записом №971.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 2000 (двох тисяч) гривень, але не менше 50-ти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 05.04.2022 і досягнення дитиною повноліття.

У задоволенні решти вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1984 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири) гривні 80 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто Тернопільським міськрайонний судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду відповідачем подається протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складений 14.11.2022.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_4 , місце фактичного проживання : АДРЕСА_5 .

Третя особа: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, місцезнаходження бульвар Шевченка, 1 м. Тернопіль, 46001.

Головуючий суддяН. Р. Кунець