Решение № 107754100, 08.12.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/11332/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді:Юхтенко Л.Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470, місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 15 серпня 2022 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470, місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9), в якій позивач просить:

-Визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України від 18.07.2022 року № 99-22, яким позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

-Зобов`язати ДМС України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно позивача.

Ухвалою суду від 17 серпня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження, розпочато підготовче провадження та призначено підготовче засідання.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що в січні 2022 року звернулась до Головного управління ДМС в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні, однак рішенням ДМС України від 18.07.2022 року № 99-22 позивачці було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач звернула увагу, що інформація по країні походження підтверджує факти переслідувань членів родин політичних опозиціонерів Таджикистану, в тому числі тих, хто підтримує або належить до політичного руху «Група 24» або ПІВТ.

Позивач не погоджується з прийнятим рішенням, з огляду на те, що вона є громадянкою Таджикистану, але не бажає та не може користуватись захистом своєї країни. Позивач не може повернутись до країни своєї громадянської належності, оскільки через діяльність її чоловіка, а саме членство в політичному русі «Група 24» та підтримки ідеології Партії ісламського відродження Таджикистану (далі ПІВТ), позивач зазнала переслідувань в країні походження.

На думку позивача, існує ризик подальших її переслідувань через діяльність чоловіка в заборонених країною походження партіях, тобто, через належність позивача до певної соціальної групи, а саме члени сімей тих, хто будь-яким чином підтримує опозиційні сили Таджикистану.

А тому позивач звертає увагу, що наявні цілком обґрунтовані підстави для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У свою чергу, 29.08.2022 року (вхід. № 27362/22) через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача заперечує проти заявлених позовних вимог, вважає прийняте рішення про відмову обґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню, з огляду на таке.

Так, співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевіркою ГУ ДМС України в Одеській області підтверджено відсутність умов, передбачених п. 13 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Проведеним аналізом неможливо обґрунтувати причину виїзду позивача з Таджикистану з позиції визнання біженцем в Україні, ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни громадянської належності особа не зазнавала і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме в неї відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Також, на виконання ухвали суду від Головного управління разом з відзивом на позовну заяву, надійшла належним чином засвідчена копія особової справи позивача.

Відповідь на відзив до суду не надходила.

Ухвалою суду, що занесена до протоколу підготовчого засідання від 02.11.2022 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 23.11.2022. року.

На відкрите судове засідання учасники справи не з`явились, повідомлені належним чином. Від представника позивача через канцелярію суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та її представника.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З цих підстав, суд постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання від 23 листопада 2022 року, про продовження розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів.

Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , країна громадянського належності: Таджикистан та перебуває на території України на підставі довідки про звернення за захистом в Україні № 013014 виданої 20.01.2022 року (т.1 а.с.7).

Відповідно до матеріалів особової справи, ОСОБА_1 , є уроженкою м. Істаравшан. За національністю (етнічною приналежністю) належить до таджиків, за віросповіданням до мусульман-сунітської течії (т.1 а.с.34-235).

За сімейним станом перебуває у шлюбі з гр. Таджикистану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з яким має трьох спільних неповнолітніх дітей: сина, ІНФОРМАЦІЯ_3 , доньку, ІНФОРМАЦІЯ_4 , та доньку ІНФОРМАЦІЯ_5 .

22.08.2014 року у супроводі дітей позивач вибула на територію Туреччини (м. Стамбул), там проживала разом із чоловіком до кінця січня 2018 року. 28.01.2018 року прибула в Україну авіарейсом Стамбул-Харків. Після закінчення легального терміну перебування на території України, проживала на території України нелегально.

15.11.2022 року позивач була затримана при спробі виїзду за межі України через перебування у міжнародному розшуку каналами Інтерполу.

20.01.2022 року позивач особисто звернулась до органів міграційної служби із заявою-анкетою № 19 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.79-80).

Відповідно до наказу Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС в Одеській області№ 25 від 08.02.2022 року «Про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» здійснено оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.174).

Відповідно до наказу № 68 від 08.04.2022 року «Про продовження строку розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» позивачці було продовжено строк розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.211).

В порядку проведення процедури визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту було проведено анкетування та 2 співбесіди (від 08.02.2022 року та 11.02.2022 року) у відповідності до норм чинного законодавства.

Так, судом встановлено та матеріалами особової справи підтверджено, що 09.06.2022 року Управлінням було складено Висновок по справі № 2022OD0017 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до якого встановлено, що клопотання особи не містить умов передбачених п.1 ч. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме: в неї відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань на території Таджикистану. Також відсутні умови, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявниці додаткового захисту в Україні, через відсутність доведених фактів загрози її життю, безпеці чи свободі в країні її громадянської належності через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертні кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, походження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, рекомендовано ДМС відмовити у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. Таджикистану ОСОБА_1 та її неповнолітнім дітям. (т.1 а.с.49-60).

Рішенням ДМС України від 18.07.2022 року № 99-22, з посиланням на п. 1 та п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України „Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в Україні громадянці Таджикистану ОСОБА_1 та її неповнолітнім дітям - відмовлено (т.1 а.с.47).

Повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 21.07.2022 року № 1017 позивач отримала 05.08.2022 року, про що свідчить запит та власноруч підпис про отримання на копії повідомлення (т.1 а.с.8).

Не погодившись з прийнятим рішення про відмову, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Також додатково, судом встановлено, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень по справі № 420/11345/22 стосовно чоловіка позивача ОСОБА_2 , 18 листопада 2022 року Одеським окружним адміністративним судом було розглянуто адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення ДМС України від 11.02.2022 р. № 53-22, яким ОСОБА_2 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язання вчинити певні дії, відповідно до якого: відмовлено у задоволенні адміністративного позову громадянина ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Проаналізувавши положення чинного законодавства, обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не належать задоволенню, з огляду на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Пунктом 13 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Так, з огляду на зміст п.13 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, «особа, яка потребує додаткового захисту» - це особа, яка не є біженцем відповідно до «Конвенції про статус біженців» 1951 року і «Протоколу щодо статусу біженців» 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття біженець включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів.

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Згідно п. 3.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року № 649, у разі відсутності підстав для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: а) забезпечує можливість для заявника особисто або за допомогою законного представника скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають міститися такі відомості: прізвище, ім`я (імена), по батькові заявника, дані паспорта або іншого документа, що посвідчує особу (у разі його відсутності - зазначені причини, через які він був утрачений), громадянство/підданство, країна постійного проживання, місце та підстави (за наявності) проживання в Україні, місце, час та спосіб перетинання державного кордону України, відомості про членів сім`ї заявника, підписи заявника або законного представника, перекладача (у разі необхідності), дата складання заяви. Заявник зобов`язаний також надати всі наявні у нього документи та інформацію, що необхідні для обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або зазначити причини, через які ці документи та інформація не можуть бути надані, та повідомити, де такі документи знаходяться чи можуть знаходитися або хто може надати чи підтвердити відповідну інформацію. б) реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи у журналі реєстрації заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) ознайомлює заявника або його законного представника під їхній власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами і обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. г) у разі потреби направляє заявника на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України. ґ) заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник. д) приймає від заявника на зберігання документи: національний паспорт або інший документ, який посвідчує особу заявника, а також документи, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що оформлюється розпискою; е) оформлює особову справу згідно з описом документів, що знаходяться в особовій справі заявника; є) долучає до справи по чотири фотокартки заявника та членів його сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, відомості про яких внесено до заяви, а також інші, передбачені Законом та цими Правилами, документи; ж) призначає дату та час співбесіди та повідомляє цю інформацію заявникові та його законному представникові (за наявності) під підпис в особовій справі; з) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Відповідно до п. п.4, 6 ст. 8 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно абз.5 ст. 6 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства, як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 №8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заслуговує довіри. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. У цілому, «обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування» є лише припущенням, яке має об`єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який закладено в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, вказаний вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.

Відповідно до Положень Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) (далі - УВКБ ООН), особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками (пункти 45, 66).

Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців «Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року), факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доведення реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосується його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв`язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов`язок встановлювати чи оцінювати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об`єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі наданням ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані.

Таким чином, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Разом з тим, побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. При цьому, об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

Як встановлено судом, позивач просить надати їй статус біженця з підстав того, що не може повернутись до країни своєї громадянської належності, оскільки через діяльність її чоловіка, а саме членство в політичному русі «Група 24» та підтримки ідеології Партії ісламського відродження Таджикистану, позивач зазнала переслідувань в країні походження. Адже, існує ризик подальших її переслідувань через діяльність чоловіка в заборонених країною походження партіях, тобто, через належність позивача до певної соціальної групи, а саме члени сімей тих, хто будь-яким чином підтримує опозиційні сили Таджикистану.

Аналізуючи питання щодо наявності реальної загрози для позивача та її неповнолітніх дітей у Таджикистані, через існуючу загрозу для чоловіка, суд враховує, що позивачка повідомила, що не має жодного відношення до політичних та релігійних організацій на території Таджикистану.

Також позивачем не надано жодної переконливої інформації, яка б підтверджувала існування у Таджикистані реальної загрози її життю та життю і свободі її чоловіку через його підтримку ідеології організації «ПІВТ».

Наведені позивачем обґрунтування щодо підтримки її чоловіком «Група 24» не доводять факт здійснення її чоловіком дій, спрямованих проти діючого таджикського уряду або таких, що могли б привернути увагу уряду.

До того ж, як встановлено судом і зазначено самим позивачем, члени його родини, зокрема батько, повністю дотримуються заповідей ісламу. На сьогодні вони не зазнають переслідування за власні релігійні переконання.

В свою чергу, згідно з інформації по країні походження населення Республіки Таджикистан в переважній відсотковій кількості сповідує іслам.

Позивачка є мусульманкою ханафітської течії ісламу, яка є найбільш поширеною та офіційно визнаною в Таджикистані.

Судом не встановлено підтверджених доказами обставин переслідування заявника, психологічного або фізичного насильства з боку уряду за власні релігійні переконання.

Також, висновок про відмову позивачу у визнанні його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту містить інформацію з відкритих інтернет-джерел щодо відсутності загрози при поверненні позивача до країни громадянської належності.

Щодо можливості застосування до заявника серйозної шкоди, пов`язаної з ймовірним позбавленням волі у разі екстрадиції до Таджикистану, суд зазначає, що відповідно до актуальної інформації по країні походження, на виконання вироку про смертну кару на території Таджикистану в 2004 році накладено мораторій.

Щодо дискримінації мусульман на території Таджикистану в контексті заборони традиційного жіночого одягу (хіджабу), суд зазначає, що позивачкою не наведено конкретних фактів утисків або переслідування через хіджаб.

В той же час, міграційною службою досліджена інформація по країні походження та враховано, що переважна кількість населення Таджикистану (98 % населення) сповідує іслам, в країні відкриті мечеті та функціонує державний ісламський університет для бажаючих здобути релігійну освіту.

Наведена інформація з відкритих джерел щодо країни походження доводить щодо відсутності можливості утисків до жінок через носіння традиційного жіночого одягу.

Таким чином, суд робить висновок, про відсутність конкретних підстав, через які позивачка разом з її чоловіком не може повернутися до країни громадянської належності, оскільки докази переслідування її чоловіка за діяльність чоловіка та безпосередньо позивачки за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань відсутні як у матеріалах справи, так і не були надані до ГУ ДМС України в Одеській області при розгляді заяви позивачки про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, суд доходить висновку, що у матеріалах справи відсутні докази щодо наявності обґрунтованих побоювань, стосовно свого життя та здоров`я через діяльність чоловіка позивачки, а тому, суд доходить висновку, що відсутні правові підстави для визнання позивачки біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Суд зазначає, що наведені позивачкою причини щодо виїзду з Таджикистану з позиції визнання біженцем в Україні, ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни громадянської належності не підтверджують того, що позивачка зазнавала або може зазнати будь-яких переслідувань за конвенційними ознаками для визначення статусу біженця відповідно до вимог п.1 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме в неї відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також відсутні підстави для визнання її особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Враховуючи викладене та оцінюючи встановлені факти та обставини, суд вважає, що відповідач відмовляючи позивачу у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими, та не підлягають задоволенню.

З огляду на те, що у задоволенні позову відмовлено та відсутні витрати пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз, жодні судові витрати не компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України.

Керуючись ст.ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470, місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 295, 297 КАС України, з урахуванням п.15.5 п. 15 Перехідних положень КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя Л.Р. Юхтенко

.