Решение № 107744702, 21.06.2022, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/11986/20

Провадження № 2/932/375/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2022 року м. Дніпро

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді - Куцевола В.В.

при секретарі - Рибалці В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Дніпрі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання зобов`язання за договором поруки припиненим, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2020 року представник позивача - адвокат Кошарна С.С. звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання зобов`язання за договором поруки припиненим.

Позовна заява мотивована тим, що 10.09.2007 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 2007-176 про надання банком кредиту у сумі 25000 доларів США з метою придбання основних фондів, з кінцевим строком повернення кредиту, процентів, та винагороди не пізніше 10.09.2012 року.

В той же день, 10.09.2007 року на виконання п. 3.1.2 зазначеного кредитного договору між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договори поруки №2007/176, за яким ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є відповідальними особами перед ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» за виконання зобов`язань ОСОБА_2 за вищевказаним кредитним договором, у тому ж розмірі, що і ОСОБА_2 , зі строком дії договору поруки - до повного виконання зобов`язань за кредитним договором.

У лютому 2017 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2007-176.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська 24.05.2017 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 13628,75 доларів США, яка відповідно до службового розпорядження НБУ від 13.02.2017 року складала 370702,00 грн. та судовий збір.

27.11.2018 року постановою Дніпровського апеляційного суду, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 травня 2017 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 скасовано. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № 2007-176 від 10 вересня 2007 року в розмірі 13628,75 доларів США, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 13628,75 доларів США, що за курсом 27,20 грн. за 1 долар, відповідно до службового розпорядження НБУ від 13 лютого 2017 року, складає 370702 грн. В решті рішення залишено без змін.

Рішення суду по даній справі було звернено до виконання, 12.08.2019 року в межах виконавчого провадження ВП 58390721 Державним виконавцем Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Шубіною-Саланжій В.І. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи ОСОБА_1 .

У зв`язку з виконанням боржником за кредитним договором ОСОБА_2 , позивач вважає поруку за договором поруки № 2007/176 від 10.09.2007 року припиненою 10.03.2013 року, оскільки кредитор ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» не пред`явив вимоги до поручителя ОСОБА_1 щодо виконання обов`язку ОСОБА_2 по сплаті заборгованості за кредитним договором протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, з 10.09.2012 року.

Позивач просить суд визнати зобов`язання надане ОСОБА_1 , відповідачу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за договором поруки № 2007/176 від 10.09.2007 року, припиненим 10.03.2013 року та стягнути з відповідача судовий збір.

Ухвалою суду від 18.02.2021 року відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за даним позовом і призначено підготовче судове засідання.

11.05.2021 року до суду від представника АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Чумака С.О. надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов не визнав повністю та зазначив, що за наявності судового рішення про стягнення заборгованості з позичальника та поручителів солідарно у справі № 209/507/17 відсутні підстави для припинення поруки.

Таким чином, звернення ОСОБА_1 з даним позовом фактично створене для уникнення цивільно правової відповідальності, яка виникла на підставі судового рішення в межах спору про стягнення заборгованості. Крім того, зазначає, що ухвалення судом рішення у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості. Просить відмовити в задоволенні позову.

31.05.2021 року від представника позивача. - адвоката Заєць П.Л. надійшла відповідь на відзив АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в якій він зазначає, що відповідачем було порушено процесуальні строки для подання відзиву, оскільки представником банку шляхом електронного поштового зв`язку, відзив було направлено до суду лише 07.05.2021 року, тобто з пропуском п`ятнадцяти денного строку з моменту відкриття провадження по справі. В обґрунтування відповіді на відзив посилається на те, що ОСОБА_1 не приймав участь у розгляді справи №209/507/17 щодо стягнення кредитором заборгованості, не оскаржував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та обставини припинення поруки судами не досліджувались. Наполягає на задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 01.06.2021 року підготовче провадження закрито, справа призначена до судового розгляду.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Треті особи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

Враховуючи вищевикладене та приписи ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без участі осіб, які в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

В силу положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що 10.09.2007 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 2007-176 про надання банком кредиту у сумі 25 000 доларів США з метою придбання основних фондів, з кінцевим строком повернення кредиту, процентів, та винагороди не пізніше 10.09.2012 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 10.09.2007 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договори поруки №2007/176, за яким ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є відповідальними особами перед ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» за виконання зобов`язань ОСОБА_2 за вищевказаним кредитним договором, у тому ж розмірі, що і ОСОБА_2 , зі строком дії договору поруки - до повного виконання зобов`язань за кредитним договором.

У зв`язку з виконанням боржником ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором, позивач вважає поруку за договором поруки № 2007/176 від 10.09.2007 року припиненою 10.03.2013, оскільки кредитор ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» не пред`явив вимоги до поручителя ОСОБА_1 щодо виконання обов`язку ОСОБА_2 по сплаті заборгованості за кредитним договором протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, з 10.09.2012 року.

Однак з таким твердження позивача, суд погодитись не може, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі (ч. ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відтак, порука є додатковим (акцесорним) способом забезпечення виконання зобов`язань, тому має юридичне значення доти, поки не припинене основне зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 559 ЦК України, порука припиняється , зокрема, у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Частина четверта статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) унормовує припинення поруки після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Таким чином, вказаним законом передбачено, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, тільки у разі, якщо у договорі поруки не встановлено строку його дії.

За загальним порядком, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

Відповідно до п. 11 договору поруки цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення відбитками печаток сторін і діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором . З огляду на зміст другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12).

Правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту або збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.

Припинення поруки не є тотожним з припиненням договору поруки, оскільки порукою забезпечуються певні зобов`язання, які за кредитним договором визначаються у тому числі також щомісячними платежами, а тому припинення поруки за певним щомісячним платежем, як окремим щомісячним зобов`язанням, яке є складовою частиною загального зобов`язання за кредитом, не зумовлює припинення поруки в цілому за усім кредитним зобов`язанням, визначеним щомісячними платежами.

Таким чином, у даному випадку, сторонами встановлено строк дії поруки, а тому відсутні підстави вважати її припиненою за частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках:

кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку;

особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).

Водночас Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.

Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.

Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.

Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.

Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.

Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.

Так, суд вважає встановленим та доведеним, що 10.09.2007 року на виконання п. 3.1.2 зазначеного кредитного договору між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договори поруки №2007/176, за яким ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є відповідальними особами перед ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» за виконання зобов`язань ОСОБА_2 за вищевказаним кредитним договором, у тому ж розмірі, що і ОСОБА_2 , зі строком дії договору поруки - до повного виконання зобов`язань за кредитним договором.

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.

У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.

При цьому, суд враховує, що правомірність укладеного договору як правочину, який ніким не оспорений, укладений відповідно до положень чинного законодавства, недійсним не визнаний і обов`язковий для виконання.

Підписавши договір поруки від 10.09.2007 року ОСОБА_1 , який є поручителем, погодився з його умовами, зокрема, з п. 2 договору поруки, за яким поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання Боржником ОСОБА_2 усіх його зобов`язань за договором № 2007-176 про надання банком кредиту у сумі 25 000 доларів США з метою придбання основних фондів, з кінцевим строком повернення кредиту, процентів, та винагороди не пізніше 10.09.2012 року .

Враховуючи той факт, що заборгованість за кредитним договором № 2007-176 від 10 вересня 2007 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк в сумі 13628,75 доларів США, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 13628,75 доларів США, що за курсом 27,20 грн. за 1 долар, відповідно до службового розпорядження НБУ від 13 лютого 2017 року, складає 370702 грн. (триста сімдесят тисяч сімсот дві грн.), а рішення суду по даній справі було звернено до виконання, 12.08.2019 року в межах виконавчого провадження ВП 58390721 Державним виконавцем Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Шубіною-Саланжій В.І. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи ОСОБА_1 , суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 направлений до суду з метою уникнення цивільно правової відповідальності, що виникла на підставі судового рішення у справі № 209/507/17.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 50-51 постанови від 26.01.2021 року прийнятій у справі 522/1528/15-ц відступивши від попередніх висновків зазначила, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України» (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53). Тому задоволення позову про визнання поруки припиненою в одній справі не є ані підставою перегляду судового рішення в іншій справі за нововиявленими обставинами (частина друга статті 423 ЦПК України), ані підставою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (частина друга статті 432 ЦПК України).

Суд, розглядаючи вирішуючи даний спір, враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в пункті 58 постанови від 26.01.2021 року прийнятій у справі 522/1528/15-ц знову, згідно якої застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.

Суд зазначає, що задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи (зокрема і шляхом визнання правовідношення припиненим), що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.

Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.

Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.

Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.

Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.

У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту, оскільки таке вирішення може призвести по порушення принципу обов`язковості судового рішення, викладеного в статті 129 Конституції України та принципу res judicata.

Отже, ухвалення Дніпровським апеляційним судом постанови у справі 209/507/17 про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі з поручителя, унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, оскільки підстави для стягнення з поручителя заборгованості вже були предметом дослідження у справі про стягнення заборгованості кредитним договором з урахуванням наданого до нього договору поруки.

Таким чином, твердження позивача ОСОБА_1 про те, що наявні підстави, передбачені ч. 4 ст.559 ЦК України, для визнання поруки припиненою у зв`язку зі спливом шестимісячного строку від дати настання строку виконання основного зобов`язання - є безпідставним.

Зважаючи на вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч.1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 4,12, 76-81, 83, 258, 259, 265, 268, 272-273, 352-355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання зобов`язання за договором поруки припиненим - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України та може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя В.В. Куцевол