Постановление суда № 107655119, 01.12.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1У Х В А Л А

01 грудня 2022 року м. Київ №826/18587/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про винесення ухвали про стягнення з відповідачів середнього заробітку при затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі працівника в порядку статті 236 КЗпП України по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства доходів та зборів України №2158-о від 28 жовтня 2014 року «Про звільнення ОСОБА_1 »; визнано протиправним та скасовано накази Головного управління Міндоходів у м. Києві №754-о від 29 жовтня 2014 року «По особовому складу податкової міліції» та №770-о від 11 листопада 2014 року «По особовому складу» щодо звільнення ОСОБА_1 з посади та податкової міліції та зміни дати звільнення; зобов`язано Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника оперативного управління Головного управління Міндоходів у м. Києві або на рівнозначній посаді з 02 листопада 2014 року; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 листопада 2014 року по 14 травня 2021 року у розмірі 723 340,73 грн (сімсот двадцять три тисячі триста сорок грн 73 коп.); стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України та Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на користь ОСОБА_1 по 2 500,00 грн з кожного у відшкодування моральної шкоди; зобов`язано Державну податкову службу України надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 заборон, визначених частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади». В решті позовних вимог відмовлено.

До канцелярії Окружного адміністративного суду міста Києва 07.02.2022 надійшла заява ОСОБА_1 про винесення ухвали про стягнення з відповідачів середнього заробітку при затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі працівника в порядку статті 236 КЗпП України.

В обґрунтування заяви зазначає, що 02.11.2021 наказом №869-о ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_1 поновлено в органах податкової міліції на посаді першого заступника начальника оперативного управління ГУ Міндоходів у м. Києві з 02 листопада 2014 року.

На думку позивача, відповідач допустив суттєву затримку виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2021 року, а відтак є підстави для застосування приписів статті 236 КЗпП України.

Вирішуючи питання щодо прийняття та розгляду по суті заяви в порядку ст.236 КЗпП суд враховує наступне.

Згідно ст. 43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Приписами ст. 236 КЗпП України визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Положення ст. 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання заробітної плати чи неможливості працевлаштуватись.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи.

Так, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Так, статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови.

Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду

Розділ IV Кодексу адміністративного судочинства України встановлено процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах.

Вказаним розділом встановлено перелік процесуальних дій, на вчинення яких уповноважений суд після розгляду справи по суті.

Таким чином, після завершення розгляду справи по суті та прийняття рішення суду, суд має лише повноваження, визначені Кодексом адміністративного судочинства України щодо контролю за виконанням раніше прийнятого рішення, зокрема, в порядку статей 382 та 383 Кодексу адміністративного судочинства України («Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах», «Визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду»).

Таким чином, Кодекс законів про працю України не визначає правила здійснення адміністративного судочинства та не може встановлювати для адміністративного суду процесуальні правила щодо прийняття тих, чи інших судових рішень після прийняття рішення суду по суті позовних вимог, оскільки саме Кодекс адміністративного судочинства України визначає повноваження адміністративних судів.

У свою чергу, Кодекс законів про працю України, як матеріальний закон, може застосовуватись під час розгляду по суті позовних вимог у випадках, коли спеціальне законодавство не врегульовує відносини у публічній службі.

Заявлені позивачем вимоги матеріального характеру по своїй суті є новими матеріально-правовими вимогами, новим позовом, розгляд яких не є визначеною Кодексом адміністративного судочинства України сферою компетенції адміністративних судів після закінчення розгляду справи по суті та не є визначеною Кодексом адміністративного судочинства України формою контролю суду за виконанням рішення суду.

Заявлені позивачем вимоги носять самостійний від предмету та підстав позову у даній справі характер та можуть бути заявлені лише поза межами даного процесу як самостійні позовні вимоги.

Відповідно, нові вимоги позивача (матеріально-правові вимоги) не можуть бути розглянуті судом у даній справі після прийняття рішення суду, оскільки, як вже зазначалося, вчинення таких процесуальних дій знаходиться поза визначеною Кодексом адміністративного судочинства України сферою компетенції та повноважень адміністративного суду.

Статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України визначено загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення, в якій ч.1 зазначено, що будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: 1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України; 2) найменування суду, до якого вона подається; 3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі; 4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника; 5) підстави заяви (клопотання, заперечення); 6) перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення); 7) інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.

Також, частиною другою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України чітко встановлено, якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.).

Відтак, суд дійшов висновку про очевидну безпідставність та необґрунтованість поданої заяви, що зумовлює застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої якщо заява (клопотання, заперечення) є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.

Керуючись статтями 5, 9, 166, 167, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про винесення ухвали про стягнення з відповідачів середнього заробітку при затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі працівника в порядку статті 236 КЗпП України по справі №826/18587/14 - повернути без розгляду.

Ухвала набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції порядку та в строки, передбачені ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.І. Келеберда