Решение № 107599487, 28.09.2022, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/1019/22

(2/199/1279/22)

РІШЕННЯ

Іменем України

28.09.2022 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Якименко Л.Г.

за участю секретаря Свержевської В.О.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтуванняпозову зазначив,що 25.01.2008року між Публічнимакціонерним товариствомКомерційний банк«ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №DNI0GA00000163, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 43178,58 доларів США зі платою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення 21 січня 2018 року.

Відповідно до кредитного договору від 25.04.2008 року відповідач зобов`язаний сплачувати відсотки за користування кредитом відповідно до умов договору та Графіку погашення кредиту, відсотків та винагороди, що зазначені в Додатку №1 до договору.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надавши позичальнику кредит у межах узгодженого сторонами кредитного ліміту, однак, у порушення відповідних умов договору та приписів законодавства, ОСОБА_3 не виконала свої зобов`язання за кредитним договором, заборгованість не сплатила.

У зв`язку із чим, 12.05.2009 року позивач Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 03.12.2012 року у справі №401/8837/12 (провадження №2/401/3969/12) за позовом Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення задоволено частково, та у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №DNI0GA00000163 від 25 січня 2008 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством «ПриватБанк» та ОСОБА_2 у сумі 599962,62 гривні, яка складається: заборгованість за кредитом 38501,11 доларів США, що еквівалентно 307623,86 гривень, заборгованість по процентам за користування кредитом 19180,84 доларів США, що еквівалентно 153254,95 гривень, заборгованість по комісії за користування кредитом 535,08 доларів США,що еквівалентно 4275,28 гривень, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором 12515,65 доларів США, що еквівалентно 100000, 00 гривень, штрафи відповідно договору: 31,29 доларів США штраф (фіксована частина), що еквівалентно 250,00 гривень,4325,22 доларів США штраф (процентна складова), що еквівалентно 34558,50 гривень,- звернуто стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 67,40 кв.м, яка належить відповідачу, шляхом проведення публічних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».

Позивач зазначає, що ухвалення рішення Амур-Нижньодніпровським районним судом м.Дніпропетровська від 03.12.2012 року не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін, оскільки договір діє до повного виконання сторонами зобов`язання та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним зобов`язання.

На даний час рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 03.12.2012 року боржником не виконано.

Прострочена сума заборгованість становить 39286,46 доларів США, оскільки з відповідача в рахунок погашення заборгованості було звернуто стягнення за кредитним договором за період з дати укладання кредитного договору до дати поточної заборгованості, яка була вказана у рішенні Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 21.08.2012 року, тобто за період з 25.01.2008 року по 06.08.2012 рік, тому за період після подання позовної заяви від 21.08.2012 року, з 22.08.2012 року по 16.12.2021 рік відповідач має заборгованість у розмірі 10983,98 доларів США, що еквівалентно 298654,41 гривень, та складається із 3% річних від простроченої суми, тому позивач просить суд стягнути з відповідача вказану заборгованість за кредитним договором та судові витрати по справі.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Бардаченко Д.В. надав до суду відзив на позов, у якому зазначив, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 03.12.2012 року у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №DNI0GA00000163 від 25 січня 2008 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством «ПриватБанк» та ОСОБА_2 у сумі 599962,62 гривні, - звернуто стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 67,40 кв.м, яка належить відповідачу, шляхом проведення публічних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».

Строк для примусового виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03.12.2012 року по справі №401/8837/12 сплинув 14.12.2013 року, оскільки судове рішення ніколи не пред`являлось до примусового виконання, що підтверджується витягом з ACBП.

Крім цього, 15.06.2012 року відповідачу ОСОБА_3 вручено вимогу ПАТ КБ «ПриватБанк» про дострокове погашення суми кредиту в тридцятиденний строк.

Пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним, розпочався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту, як кінцевого строку виконання і умов.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВСУ від 02.11.2016 року від 6-174416.

Отже, пред`явивши відповідачу таку вимогу Банк змінив строки виконання зобов`язання та відповідно перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався 16.07.2012 року, тому строк позовної давності за основними вимогами сплинув 17.07.2015 року.

Посилаючись на вказані обставини, представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову, застосувавши наслідки спливу позовної давності.

Представник позивача надав до суду відповідь на відзив, у якому виклав обставини, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, просив справу слухати у його відсутність, про що зазначив у прохальній частині позову.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про день та час судового засідання повідомлявся у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 25.01.2008року між Публічнимакціонерним товариствомКомерційний банк«ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №DNI0GA00000163, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 43178,58 доларів США зі платою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення 21 січня 2018 року.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 03.12.2012 року у справі №401/8837/12 (провадження №2/401/3969/12) Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення, задовольнити частково, та у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №DNI0GA00000163 від 25 січня 2008 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством «ПриватБанк» та ОСОБА_2 у сумі 599962,62 гривні, яка складається: заборгованість за кредитом 38501,11 доларів США, що еквівалентно 307623,86 гривень, заборгованість по процентам за користування кредитом 19180,84 доларів США, що еквівалентно 153254,95 гривень, заборгованість по комісії за користування кредитом 535,08 доларів США,що еквівалентно 4275,28 гривень, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором 12515,65 доларів США, що еквівалентно 100000, 00 гривень, штрафи відповідно договору: 31,29 доларів США штраф (фіксована частина), що еквівалентно 250,00 гривень,4325,22 доларів США штраф (процентна складова), що еквівалентно 34558,50 гривень- звернуто стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 67,40 кв.м, яка належить відповідачу, шляхом проведення публічних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з наданимАТ КБ "ПриватБанк"розрахунком заборгованості за вказаним договором за період прострочення грошового зобов`язання, а саме з 22.08.2012 року по 16.12.2021 рік, відповідач має заборгованість у розмірі 10983,98 доларів США, що складається із 3% річних від простроченої суми.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ст.ст.610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.615 ЦК України, у разі порушення зобов`язання однією стороною, друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

В силу ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму згідно ст.625 цього Кодексу.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.1 ст.550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

З правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 24.07.2019 року у справі № 754/6496/16-ц, слідує, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, а кредитор в цьому випадку має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та пені.

Зазначене вище узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, висловленим у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18).

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 462/1533/15-ц, згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені поговором проценти за користування кредитом, а також, обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12), від 04 липня 2018 року (справа №310/11534/13) та від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16).

Відтак, АТ «ПриватБанк», звернувшись у 2012 році із позовом про дострокове повернення кредиту, шляхом стягнення заборгованості за кредитиви договором, на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки.

До того ж, ухваленням рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03.12.2012 року закінчився строк дії договору щодо подальшого нарахування грошових зобов`язань відповідачу за кредитним договором.

У разі прострочення відповідачем виконання зобов`язання перед позивачем за кредитним договором №DNI0GA00000163 від 25.01.2008 року, встановленого рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03.12.2012 року, позивач мав право на нарахування установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також на нарахування трьох процентів річних від простроченої суми (ст.625 ЦК України).

Разом із тим, звернувшись до суду із вказаним позовом з посиланнями на ч.2 ст.625 ЦК України, позивач посилається на прострочену заборгованість за кредитним договором №DNI0GA00000163 від 25.01.2008 року у розмірі 39286,46 доларів США (складові вказаної простроченої заборгованості не зазначені) та саме на вказану суму нараховує 3% річних від простроченої суми відповідно з ч.2 ст.625 ЦК України, у розмірі 10983,98 доларів США.

Суд наголошує на тому, що за змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз норм статей 525, 526, 599, 611, 625 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання (ч.2 ст.625 ЦК України).

Втім, позивачем не доведено перед судом невиконання відповідачем рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 21.08.2012 року та правомірність нарахування простроченої суми заборгованості у розмірі 39286,46 доларів США, яка стала підставою для нарахування заборгованості за кредитним договором у розмірі 10983,98 доларів США.

Крім цього, відсутні підтвердження, що позивачем вчинялися будь-які дії щодо пред`явлення виконавчого листа, виданого на виконання рішенням Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська від 21.08.2012 року до виконання. Відсутні дані, що боржник мав у передбаченому законом порядку можливість виконати судове рішення у добровільному порядку і не виконав його у такий спосіб. Немає також і доказів, що такий тривалий термін порушення грошового зобов`язання був допущений з вини боржника.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.12 ЦПК України судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Також у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції), неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: (п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).

Позивач, розпорядившись своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, не надав суду доказів в порядку ст.ст. 76-80 ЦПК України на підтвердження своїх позовних вимог. Надані позивачем докази не є належними (ст. 77 ЦПК України).

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).

Підстави для збирання судом доказів в даній справі відсутні (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, на підставі наданих суду доказів (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) відсутні підстави для задоволення позову в обраний позивачем спосіб (ст. 16 ЦК).

Що стосується посилань представника відповідача про застосування строку позовної давності слід зазначити наступне.

Стаття 15 ЦК Українизакріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зіст. 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четвертаст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1ст. 267 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для пред`явлення позову безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного (інтересу).

За змістом ст. ст.256,261та267 ЦК Українипозовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Якщо лише буде установлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це заявила інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Така позиція узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі N 369/6892/15-ц; Верховного суду від 05 червня 2019 року у справі N 750/4848/17; Верховного суду від 07 серпня 2019 року у справі N 520/9169/15-ц.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відсутність поважних причин пропущення позовної давності є підставою для відмови у позові лише за доведеності порушення прав позивача. Проте, якщо підстав вважати право позивача не вбачається, суд має відмовити у позові по суті позовних вимог.

Отже,правила пропозовну давністьмають застосовуватисялише тоді,коли будедоведено існуваннясамого суб`єктивногоправа.У випадкувідсутності такогоправа абоколи вононіким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Таким чином, у ході судового розгляду позивачем не доведено порушення його прав, а тому суд вбачає підстави для відмови у позові не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв`язку з необґрунтованістю самих позовних вимог.

Таким чином, встановивши фактичні обставини справи, що мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані позивачем докази у їх сукупності, враховуючи відсутність будь-яких доказів у справі щодо порушень прав позивача відповідачем, до якого пред`являються позовні вимоги, у такий спосіб, суд доходить висновку про недоведеність і необґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, що є його процесуальним обов`язком.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.4, 10-13, 76-81, 141, 263-265, 268, 273, 280-283 ЦПК України,ст.ст.525,526,549,550,599,610,611,612,625,626,628,631,1048,1050,1054ЦК України,суд, -

У Х В А Л И В:

Акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» у позові до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя