Решение № 107560669, 26.10.2022, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/3558/22

Провадження № 2/752/5679/22

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(заочне)

26 жовтня 2022 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гоуфінгоу» про захист прав споживачів,-

в с т а н о в и в:

у лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ТОВ «Гоуфінгоу», в якому просив визнати недійсним індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту № 3440008454/437191 від 15.06.2021 року.

Свої вимоги мотивував тим, що 15.06.2021 року між ним та ТОВ «Гоуфінгоу» через сайт https:www.gofingo.com.ua було укладено індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту № 3440008454/437191.

Відповідно до п. п. 1.1., 1.2. умов договору Товариство надало йому строком на 30 днів, тобто до 14.07.2021 року, фінансовий кредит в розмірі 2500,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а він зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Зазначив, що згідно п. 1.3. договору зазначено, що за користування кредитом клієнт сплачує товариству 912,5% (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2,5% (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксований.

Вважав, що при укладенні зазначеного договору порушені його права, як споживача, зокрема відповідач всупереч вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», зокрема, в порушення вимог п. 5 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором) вважає несправедливими умови Договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційної суми відсотків на прострочений кредит - 2,5 % за кожен день прострочки від суми (тіла) кредиту, що за 90 календарних днів становить: 2,50% х 90=225%, що також є однією із підстав визнання недійсним даного Договору, оскільки цей правочин є недійсним відповідно до ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч.1 ст.230 ЦК України.

Крім того, встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за договором є несправедливими умовами та також можуть бути визнані недійсними.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 05.05.2022 року відкрито провадження у справі з проведенням розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін на 18.08.2022 року, витребувано у ТОВ «Гоуфінгоу» наступну інформацію:

- чи був ОСОБА_1 ознайомлений із Правилами надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (публічною пропозицією), та чи надавав свою згоду на обробку персональних даних?

- якщо так, то як саме технічно здійснювалося його ознайомлення із вказаними Правилами та надавалася згода на обробку даних?

- надати Лог-файл доступу серверу хостингу сайту: https:www.gofingo.com.ua щодо дій, які вчиняв ОСОБА_1 при оформленні онлайн кредиту чи будь-які інші дані, де вказано що він відкривав сторінку з правилами надання кредиту (а.с. 23-24).

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 18.08.2022 року розгляд справи відкладено на 26.10.2022 року та повторно витребувано у ТОВ "Гоуфінгоу" інформацію (а.с. 27-28).

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Позивач подав до заяву те, що проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав, документи, витребувані ухвалою від 05.05.2022 року не надав.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже, суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами, за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу з постановленням заочного рішення, проти чого не заперечує позивач, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

15.06.2021 року між ТОВ «Гоуфінгоу» та ОСОБА_1 укладено індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту №3440008454/437191, за умовами якого позичальник ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 2 500,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності (п.1.1 договору) (а.с. 6).

Згідно з пунктом 1.2 цього Договору кредит надається строком на 30 днів, тобто до 14.07.2021 року (а.с. 6).

За користування кредитом клієнт сплачує товариству 912,5 % річних від суми кредиту з розрахунку 2,5% на добу. Тип процентної ставки - фіксована (п. 1.3 договору).

Кредит надається Клієнту у безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом. (п. 1.4. договору).

Невід`ємною частиною цього Договору є Публічна пропозиція (оферта) Товариства на укладення Договору про надання фінансового кредиту за допомогою електронних засобів, яка розміщена на сайті Товариства. https://www.gofingo.com.ua/ (п. 1.5. договору) (а.с.6).

Згідно з додатком №1 до Договору про надання фінансового кредиту №3440008454/437191 від 15.06.2021 року, укладеного між ТОВ «Гоуфінгоу» та ОСОБА_1 , встановлено графік розрахунків та орієнтовна сукупна вартість кредиту, а саме: сума кредиту -2 500,00 грн., строк, на який надано кредит - 30 днів, фіксована процентна ставка за користування кредитом - 2,5% за день, сума нарахованих процентів за користування кредитом -1 875,00 грн., всього до оплати -4 375,00 грн. (а.с.7).

ОСОБА_1 в позові визнав, що за кредитним договором №3440008454/437191 від 15.06.2021 року отримав від ТОВ «Гоуфінгоу» кредит в розмірі 2 500,00 грн.

Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч1 1 ст. 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного в ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Загальними засадами цивільного законодавства, визначеними в ст. 3 ЦК України є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

В ст. 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, які передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб (ст. 13 ЦК України).

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

В ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до положень ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст. 203 ЦК України).

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України).

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. (ч. 6 ст. 203 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Доказів того, що ТОВ «Гоуфінгоу» на момент укладення правочину не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності для вчинення правочину - надання послуг кредитування, матеріали справи не містять. Сторонами вказана обставина на оспорюється.

Частиною 1 ст. 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину.

За змістом ст. 230 ЦК України наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Посилання позивача на ненадання відповідачем повної інформації щодо умов та настання ризиків при укладенні оспорюваного договору є безпідставними і ґрунтуються виключно на припущеннях та спростовуються змістом договору про надання фінансового кредиту.

Встановивши, що грошові кошти надавалися позичальнику в кредит на 30 днів і його було повідомлено про сплату за користування кредитними коштами 912,5% річних, тобто 2,5% на добу, надано розрахунок вартості кредиту, а також те, що позивач не надав доказів наявності умислу в діях відповідача щодо введення його в оману, суд надходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання оскаржуваного договору недійсним з підстав обману клієнта - позивача у справі.

Суд вважає доведеним, що позивач, розуміючи наслідки своїх дій і бажаючи їх настання, добровільно уклав кредитний договір з ТОВ «Гоуфінгоу», будучі обізнаним про сплату за користування кредитними коштами 912,5% річних, тобто 2,5% на добу. А тому суд вважає безпідставними його твердження про непропорційно велику плату за користування кредитними коштами, встановлену в укладеному ним кредитному договорі.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).

Суд встановив, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису, що і є письмовою формою правочину. При цьому позивач через особистий кабінет на веб-сайті відповідача подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту.

У п. 7 кредитного договору «Реквізити та Підписи Сторін» та додатку зазначено електронний підпис фізичної особи ОСОБА_1 - НОМЕР_2.

За правилами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тому, суд вважає, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Доказів на підтвердження протилежного матеріали справи не містять, в розпорядження суду не надані.

Разом з тим, особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п. 22 ч. 1 ст. 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті, частини третьої статті22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06.03.2018 року в справі № 487/7824/15-ц, від 28.03.2018 року справі № 761/7956/16-ц.

Вимога п.4.3. оскаржуваного кредитного договору від 15.06.2021 року про те, що у разі, якщо Клієнт не повернув кредит у строк, зазначений в п. 1.2 цього договору та/або в додатку до цього договору (тобто 30 днів до 14.07.2021 року), проценти, передбачені в п.1.3. цього договору (тобто 912,5 % річних від суми кредиту в розрахунку 2,5% на добу), продовжують нараховуватися за кожний день користування кредитними коштами, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів, починаючи з дня укладення договору, - не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509, ч. 2 ст. 625, ч. ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як відсотки від простроченої суми зобов`язання (ч2 ст. 625 ЦК України) спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

З огляду на приписи ч. 3 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту, щодо сплати споживачем пені за прострочення повернення кредиту.

Позивач в обґрунтування недійсності укладеного ним кредитного договору посилався на положення Закону України «Про споживче кредитування» та положення Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливих умов кредитного договору, зокрема, про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2ст. 3 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування. Цей Закон не поширюється на договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця.

Оскільки згідно з п. 1.2 оскаржуваного Договору № 3440008454/437191 від 15.06.2021 року, кредит надається ОСОБА_1 строком на 30 днів, тобто до 14.07.2021 року, тому оскаржуваний договір є таким, що містить умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця.

За таких обставин відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), цей Закон не поширюється на оскаржуваний договір № 3440008454/437191 від 15.06.2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Гоуфінгоу».

Так згідно п. 1.6. оскаржуваного кредитного договору, Клієнт підтверджує, що усвідомлює, що на правовідносини за цим Договором не розповсюджується дія Закону України «Про споживче кредитування».

Разом з тим вст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено порядок визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором (п.5 ч. 3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів» в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції, встановлено, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на якій в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації або ненадання інформації про послугу.

Так, зі змісту розділу 4 Індивідуальної частини договору про надання фінансового кредиту № 3440008454/437191, укладеного 15.06.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Гоуфінгоу», вбачається, що сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов Договору відповідно до законодавства України та Договору. У разі, якщо Клієнт не повернув кредит у строк, зазначений в п.1.2 цього Договору та/або в Додатку до цього Договору, проценти передбачені в п.1.3. цього Договору продовжують нараховуватися за кожний день користування кредитними коштами, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів, починаючи з дня укладення договору.

У постанові від 28.03.2018 року Велика Палата ВС зазначила, що відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України , кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (строку, на який позичальник отримав кредит) чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Права та інтереси позивача у цих правовідносинах забезпечені ч. 2 т. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

В ст. 625 ЦК України встановлена відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Так, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч.1 ст. 625 ЦК України).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. (ч.2 ст. 625 ЦК України).

Враховуючи, що фактично при виданому позивачу кредиті в розмірі 2 500,00 грн., строку кредитування 30 днів, за користування кредитом встановлено плата 912,5% річних від суми кредиту, тобто 2,5% за добу, що становить 62,5 грн., які останній був зобов`язаний повернути товариству до 14.07.2021 року. Відповідно умовами кредитного договору за невиконання зобов`язань встановлено відповідальність в максимальному розмірі 10500 грн., з розрахунку 2 500,00 грн. х 2,5% за добу х не більше ніж за 60 днів невиконання зобов`язання = 3 750,00 грн.

За таких обставин, керуючись п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд вважає несправедливими положення п.4.3. умов Індивідуальної частини договору про надання фінансового кредиту № 3440008454/437191 від 15.06.2021 року про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором протягом 60 днів після настання строку його виконання 14.07.2021 року.

Такі висновки щодо застосування норм права у спірних подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду від 15.03.2018 року у справі №752/18046/14-ц, від 21.03.2018 року у справі № 752/5032/15-ц, від 21.07.2021 року у справі №335/13202/18.

Тому, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, у зв`язку з недодержанням в момент вчинення правочину вимог, які встановлені в п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме зазначення в п.4.3. Індивідуальної частини договору про надання фінансового кредиту № 3440008454/437191 від 15.06.2021 року, що у разі, якщо клієнт не повернув кредит у строк, зазначений в п.1.2 цього Договору та/або в Додатку до цього Договору, проценти передбачені в п.1.3. цього Договору продовжують нараховуватися за кожний день користування кредитними коштами, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів, починаючи з дня укладення Договору, суд вважає за необхідне з дотриманням положень ст. 217 ЦК України визнати недійсною вказану окрему частину правочину щодо несправедливих умов договору про встановлення вимоги про сплату споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Одночасно суд вважає за необхідне роз`яснити, що відповідно до положень ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, оскільки судом встановлено, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Свобода договору, право споживача відмовитися від укладення договору про надання споживчого кредиту або відкликати згоду на укладення такого договору, а також право суду зменшити розмір неустойки не звільняє банк від обов`язку укладати правочин відповідно до вимог актів цивільного законодавства, в тому числі, з урахуванням вимог законодавства про захист прав споживачів.

За таких обставин, позовні вимоги про визнання правочину недійсним підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення ст. 141 ЦПК України та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, якщо його також не звільнено від сплати цих витрат.

Враховуючи, що предметом позову була вимога немайнового характеру про визнання недійсним кредитного договору, і судом було частково задоволено таку вимогу, визнано недійсним окреме положення договору, тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ТОВ «Гоуфінгоу» на користь держави судовий збір пропорційно до розміру задоволеної частини позовних вимог в розмірі 496,20 грн.

Крім того, позивачем понесено витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката,у розмірі 5 000,00 грн. (а.с. 14-17).

Щодо компенсації витрат відповідача на правову допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Тому, виходячи з положень ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог 2 500,00 грн. витрат на правничу допомогу.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 274-279, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гоуфінгоу» про захист прав споживачів - задовольнити частково.

Визнати недійсним окрему частину правочину, а саме п.4.3. Індивідуальної частини договору про надання фінансового кредиту № 3440008454/437191, укладеного 15.06.2021 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гоуфінгоу», про те, що у разі, якщо Клієнт не повернув кредит у строк, зазначений в п.1.2 цього Договору та/або в Додатку до цього Договору, проценти передбачені в п.1.3. цього Договору продовжують нараховуватися за кожний день користування кредитними коштами, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів, починаючи з дня укладення Договору, в частині щодо несправедливих умов договору про встановлення вимоги про сплату споживачем ОСОБА_1 непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гоуфінгоу» на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 2 500,00 грн. (дві тисячі п`ятсот гривень 00 копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гоуфінгоу» в дохід держави судовий збір в розмірі 496,20 грн. (чотириста дев`яносто шість гривень 20 копійок).

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Гоуфінгоу», код ЄДРПОУ 42059219, адреса: вул. Хорива, буд. 1А, м. Київ, 04071.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.С. Хоменко