Постановление суда № 107521944, 23.11.2022, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 23.11.2022Справа № 643/2548/21 Провадження № 2/554/2978/2022

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2022 року Октябрський районний суд м.Полтави

в складі головуючого судді Шевська О.І.

за участю секретаря Шевченко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-

ВСТАНОВИВ

Позивач ОСОБА_1 у лютому 2022 року звернувсь до Московського районного суду м. Харкова з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу в якому позивач просив розірвати між сторонами шлюб, зареєстрований 15.02.2005 року Горлівським міським відділом реєстрації актів цивільного стану Донецького обласного управління юстиції за актовим записом №145.

21.02.2022 року ухвалою Московського районного суду справу напралено за підсудністю до Московського районного суду м.Харкова.

Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 08.03.2022 року №2/0/9/-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність Московського районного суду м. Харкова на Октябрський районний суд м. Полтави.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим по справі визначено суддю Шевська О.І.

Ухвалою суду від 05.07.2022 року позовну заяву прийнято до провадження та відкрито провадження, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.

Разом з тим, позивач в судові засідання призначені на 17.08.2022, 22.09.2022, 20.10.2022, 23.11.2022 року, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, не з`явивсь та про причини неявки суд не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Як зазначено у ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Право особи на судовий захист своїх прав, свобод, а також законних інтересів гарантується Конституцією України та безпосередньо передбачене ст. 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі, визначені в ст. 43 ЦПК України, а процесуальні права та обов`язки сторін, крім того, додатково визначені ще й у ст. 49 цього ж Кодексу.

При цьому особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Так, згідно ч. 5 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України, позов залишається без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Отже, повторна неявка позивача є підставою для залишення позову без розгляду незалежно від причин такої неявки.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 465/205/17 (провадження № 61-9536св21).

Системний аналіз зазначених норм процесуального права дає підстави для висновку, що законодавець диференціює необхідність урахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, якою є неявка: першою чи повторною. Така диференціація обумовлена як необхідністю забезпечити дотримання прав позивача на участь у судовому засіданні у разі першої неявки за належного його повідомлення про час та місце судового засідання та поважності причин неявки, так і необхідністю введення певних обмежень з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи, прав та інтересів іншої сторони - відповідача, який притягнутий до участі у справі позивачем, а тому саме останній має продемонструвати свій інтерес у як найскорішому розгляді справи, а отже зобов`язаний у розумні інтервали цікавитися провадженням у справі. Саме тому, повторна неявка позивача в судове засідання, незалежно від поважності її причин, дає суду підстави залишити позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його неявка не перешкоджає вирішенню спору по суті.

Таким чином, зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами щоб не допустити затягування розгляду справи (правовий висновок Верховного Суду в постанові від 11 березня 2021 року у справі № 558/9/18 (провадження № 61-13892св20).

Оскільки, суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на підставі ст.223 ЦПК України в межах строків, передбачених ст. 210 ЦПК України, коли позивач повторно в судове засідання не прибула, зазначену позовну заяву слід залишити без розгляду.

При цьому, залишення заяви без розгляду не порушує право позивача на судовий захист, оскільки відповідно до положень частини другої статті 257 ЦПК України залишення заяви без розгляду не перешкоджає повторному зверненню до суду з тією ж позовною заявою.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

У зв`язку з тим, що позивач у судове засідання повторно не з`явився, від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд вважає необхідним даний позов залишити без розгляду.

На підставі викладеного та керуючись ст. 223, п. 3 ч. 1 ст. 257, ст. 260 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,- залишити без розгляду.

Роз`яснити позивачу право на повторне звернення до суду після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвали окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку згідно ст.ст. 353, 354, 355 ЦПК України.

Суддя: О.І.Шевська