Решение № 107437899, 18.11.2022, Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа №173/1487/22

Провадження №2-а/173/11/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2022 р. м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Демяненко С.І.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: Попова Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали справи

за адміністративним позовом ОСОБА_1

до Департаменту патрульної поліції

про скасування постанови про накладення адміністративного

стягнення,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача.

22.10.2022 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції (далі відповідач), в якому просить суд:

- скасувати постанову інспектора роти № 4 батальйону № 1 Управління патрульної поліції в Львівській області Департаменту патрульної поліції капрала поліції Качмар С.В. серії ЕАР № 6019412 від 13.10.2022 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що працівником поліції було порушено вимоги ст. ст. 279, 280 КУпАП, п. 8 Розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 № 1395, належний розгляд справи проведено не було, отримавши документи позивача інспектор самостійно склав відносно позивача постанову без жодних пояснень та роз`яснень. Інспектором не було ознайомлено позивача з доказами, на підставі яких ґрунтувалася постанова. Передбачені ст. 268 КУпАП права інспектор позивачу не роз`яснив, чим обмежив позивача у наданні пояснень, заперечень та інших клопотань по суті справи.

Також позивач зазначає, що на ділянці, яка зазначена як місце вчинення правопорушення, розміщено дорожній знак 3.23, який забороняє здійснення повороту ліворуч. Проте на вказаній ділянці руху з правого боку розташована зона для паркування транспортних засобів, впритул безпосередньо до самого знаку. За таких обставин, даний дорожній знак закривається транспортними засобами, які припарковані на вказаній паркувальній зоні. Крім того, дублюючий знак, безпосередньо над самою смугою для руху на даній ділянці руху відсутній. Таким чином, не знаючи що там розміщений даний знак, його помітити під час руху було неможливо. У даній ситуації позивач, як не мешканець міста Львова, який перший раз здійснював проїзд на даній ділянці руху, не міг знати про розміщення там дорожнього знаку.

Крім того, позивач посилається на те, що на вказаній ділянці руху по вул. Під дубом, в районі буд. 6А у м. Львові, розміщено дорожній знак 3.23, який забороняє здійснення повороту ліворуч. У свою чергу, безпосередньо у постанові вказано, що позивач не виконав вимогу дорожнього знаку 3.22 (поворот праворуч заборонений), чим порушив вимоги п.п. 8.4.в ПДР України. Таким чином, у постанові вказано недостовірну інформацію та вказано дії, які позивач не вчиняв.

ІІ. Рух справи.

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 31.10.2022 відкрито провадження у справі № 173/1487/22, судове засідання призначено на 10.11.2022 року.

Згідно звітупро успішнудоставку копіяданої ухвалиразом зкопією позовноїзаяви тадоданими донеї документами01.11.2022року буланаправлена наелектронну поштувідповідача public@patrol.police.gov.uaвідповідно довимог ч.1ст.268КАС України,згідно зякою у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.

07.11.2022 року на електронну пошту суду надійшла заява представника Департаменту патрульної поліції Марченко А.О. № 1732-юр від 07.11.2022 про відкладення розгляду справи та направлення на його адресу копії позовної заяви з доданими до неї документами.

09.11.2022 року суд повторно направив на електронну адресу відповідача public@patrol.police.gov.ua копію позовної заяви з доданими до неї документами, та звернув увагу відповідача на те, що те, що у даній категорії справ застосовуються скорочені строки розгляду справи (ч. 1 ст. 286 КАСУ) та, відповідно, вчинення процесуальних дій як судом, так і учасниками справи, що обумовлено специфікою таких справ та необхідністю їх оперативного вирішення (звіт про успішну доставку від 09.11.2022).

10.11.2022 року розгляд справи відкладено на 17.11.2022 року за клопотанням відповідача.

14.11.2022 року представник відповідача направив на електронну адресу суду заяву № 1789-юр від 14.11.2022, в якому повторно просив суд направити на його адресу копію позовної заяви з доданими до неї документами та відкласти розгляд справи на інший день.

15.11.2022 року суд втретє направив копію позовної заяви з доданими до неї документами на електронну адресу представника відповідача, яка вказана ним у заяві № 1789-юр від 14.11.2022 (звіт про успішну доставку від 15.11.2022).

16.11.2022 року представник відповідача направив на електронну пошту пояснення № 1806-юр від 16.11.2022, в яких зазначив, що відзив та інші документи по справі будуть направлятися з Управління патрульної поліції у Львівській області.

У судове засідання 17.11.2022 року відповідач не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином шляхом направлення на його електронну адресу судової повістки згідно з вимогами ст. 268 КАС України (звіт про успішну доставку від 11.11.2022). Відзиву на позов та доказів на підтвердження правомірності винесення оскаржуваної постанови не надав.

Положеннями ч. 1 ст. 286 КАС України регламентовано, що адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи визначений приписами ч. 1 ст. 286 КАС України десятиденний строк розгляду даної справи, а також те, що суд надавав відповідачу можливість реалізувати надані йому процесуальні права, суд не вбачає підстав для повторного відкладення розгляду даної справи, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

За таких умов, а також приймаючи до уваги скорочені строки розгляду окремих категорій термінових адміністративних справи (до яких відноситься розглядувана справа в силу вимог ст. 286 КАС України), суд вважає що підстави для повторного відкладення розгляду справи відсутні.

При цьому, судом враховано, що в силу вимог частини 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Усі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 17.11.2022 року позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити їх.

18.11.2022 року після виходу з нарадчої кімнати судом проголошено повний текст рішення.

ІІІ. Обставини, встановлені судом при розгляді даної справи.

13.10.2022 року інспектором роти № 4 батальйону № 1 Управління патрульної поліції в Львівській області Департаменту патрульної поліції капралом поліції Качмар С.В. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАР № 6019412, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340, 00 грн.

Суть правопорушення полягає в тому, що 13.10.2022 року о 19:58 год. у м. Львові по вул. Піддубом, 6А ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «BMW 730І», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не виконав вимогу дорожнього знаку 3.22, чим порушив п. 8.4.в Правил дорожнього руху.

ІV. Мотиви, з яких виходить суд при ухваленні даного рішення та застосовані норми права.

Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.

Згідно з частиною 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Положеннями статті 213 КУпАП унормовано, що справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Положеннями частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, згідно Конституції та Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський, під час виконання своїх службових обов`язків, зобов`язаний діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законами України, зокрема, КУпАП, іншими нормативно-правовими актами, що регламентують діяльність поліції.

Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема, на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

Виходячи з приписів пункту 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення, яка доводиться шляхом надання доказів.

Частина 1 статті 251 КУпАП України визначає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Тобто, зазначена норма має певний перелік доказів, які підтверджують відсутність або наявність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Такими доказами в розумінні статті 251 КУпАП є, зокрема, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а також інші документи.

Отже, системний аналіз положень КУпАП дає підстави для висновку, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов`язана здобути докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.

В іншому випадку застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень. Така позиція суду ґрунтується на правових висновках, які зроблені Конституційним Судом України в рішенні від 22.12.2010 у справі № 23-рп/2010.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

На обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).

У справі «Федорченко та Лозенко проти України» зазначив, що при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».

Притягаючи позивача до адміністративної відповідальності відповідач у постанові зазначив, що позивач 13.10.2022 року о 19:58 год. у м. Львові по вул. Піддубом, 6А керуючи транспортним засобом «BMW 730І», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не виконав вимогу дорожнього знаку 3.22 (Поворот праворуч заборонено), чим порушив п. 8.4.в Правил дорожнього руху.

Разом з тим, жодних доказів на підтвердження того, що позивачем не було виконано вимогу дорожнього знаку 3.22, який згідно з п. 8.4.в Правил дорожнього руху відноситься до заборонних, відповідачем суду надано не було.

Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.

При цьому, суд враховує, що сама по собі постанова у справі про адміністративне правопорушення, виходячи з положень КУпАП, не є доказом у справі про адміністративне правопорушення та не є доказом вчинення адміністративного правопорушення, а є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке приймається ним на підставі оцінки доказів у справі про адміністративне правопорушення.

Враховуючи наведене, постанову у справі про адміністративне правопорушення суд не може визнати належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом вчинення позивачем інкримінованого йому адміністративного правопорушення.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 712/12830/16-а.

Також суд звертає увагу на те, що в оскаржуваній постанові відсутні посилання на технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис, якщо такий запис здійснювався.

Так, згідно зі статтею 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за № 1395, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Пунктом 5 розділу ІV Інструкції встановлено, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 10 розділу ХІV цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції.

Відповідно до практики Верховного Суду приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення (постанова від 13 лютого 2020 року у справі №524/9716/16-а).

Лише фіксація саме вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а не притягнення його до адміністративної відповідальності, підтверджує правомірність накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі.

Суд зазначає, що відповідач, який діє як суб`єкт владних повноважень, має однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на подання відзиву на позовну заяву, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством, не може і не повинен отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов`язків.

Підсумовуючи вищевикладене суд зазначає, що відповідачем не надано доказів, які б підтверджували наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Також суд зазначає, що згідно з приписами статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Юридична природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи.

У пункті 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Положеннями статті 62 Конституції України передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Принцип презумпції невинуватості передбачає, що всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти,встановлені судом, у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правовій презумпції, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).

У рекомендації № R (91)1 Комітету Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов`язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).

З урахуванням цього, при вирішенні даної справи суд виходить з принципу презумпції невинуватості особи, яка притягається до відповідальності.

Під час розгляду справи відповідачем не були спростовані доводи позивача про те, що йому не були роз`яснені права, передбачені ст. 268 КУпАП.

Суд зауважує, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17, від 17.07.2019 у справі №295/3099/17, від 05.03.2020 у справі №607/7987/17.

Відповідно до частини 3 статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності суд має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позову, оскільки відповідач як суб`єкт владних повноважень всупереч статті 77 КАС України не виконав обов`язку щодо доказування правомірності свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення, вказане в оскаржуваній постанові про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення.

V. Розподіл судових витрат.

Відповідно до п.п. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання фізичною особою до суду адміністративного позову немайнового характеру сплачується судовий збір, виходячи зі ставки 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

У той же час, ч. 5 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що розмір судового збору, який підлягає стягненню у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

18 березня 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 543/775/17, у якій виклала правову позицію щодо розміру ставки судового збору за подання позовної заяви у справах щодо накладення адміністративного стягнення.

Так, у вказаній постанові міститься такий висновок: за системного, цільового та граматичного тлумачення до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов`язаних зі сплатою судового збору, Велика Палата Верховного Суду в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права зазначає, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України "Про судовий збір", які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. З огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, Велика Палата Верховного Суду вказала, що він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня складає 2 481, 00 грн.

Таким чином, за подання до суду позовної заяви про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення позивачу необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 496, 20 грн.

Проте, позивач сплатив судовий збір у розмірі 1040, 00 грн., тобто в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

За таких обставин, відповідно до приписів статті 139 КАС України необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту патрульноїполіціїна користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 496, 20 грн., а залишок зайве сплаченого судового збору буде повернутий позивачу у разі подання ним відповідного клопотання згідно з вимогами пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 2, 72, 77, 242-246 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАР № 6019412 від 13.10.2022.

3. Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.122КУпАП закрити.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту патрульноїполіціїна користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 496 (чотириста дев`яносто шість) грн. 20 коп.

5. Рішення може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду у встановленому порядку протягом 10 днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).

7. Відповідач: Департамент патрульної поліції (м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3, код ЄДРПОУ 40108646)

Повне рішення складено 18.11.2022 року.

Суддя Н.В. Новіченко