Постановление суда № 107264603, 10.11.2022, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

10 листопада 2022 року м. Черкаси справа № 925/384/21

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Г.М.Скиби, за участю секретаря судового засідання А.М.Буднік, у судовому засіданні в приміщенні суду розглянув скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасигаз збут" на дії приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Пилипчука В.Г. у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м.Київ, вул.Шолуденка,1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасигаз збут", м.Черкаси, вул.Громова (Максима Залізняка),142

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України", м.Київ, пр-кт Гузара Любомира,44

про стягнення 585033070,89 грн заборгованості та санкцій за договором,

за участю повноважних представників сторін:

від заявника: В.В.Беленкова адвокат за довіреністю;

від стягувача: Майданевич Г.А. за довіреністю адвокат в режимі ВКЗ;

від приватного виконавця: Тараскіна К.О. адвокат за ордером в режимі ВКЗ.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасигаз збут" про стягнення 585033070,89 грн заборгованості за умовами Рамкового договору купівлі-продажу природного газу від 11.09.2020 №1зб-ЧГЗ (в тому числі: 503877777,51 грн основного боргу січень 2021 року; 14421075,71 грн пені; 3178323,51 грн 3% річних; 12307736,55 грн інфляційних втрат; 51248157,61 грн штрафу) та відшкодування судових витрат.

Ухвалою суду від 31.01.2022 затверджено мирову угоду, укладену між сторонами, провадження у справі закрито.

06.10.2022 за вх.№11607/22 до суду надійшла скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасигаз збут" від 06.10.2022 з вимогами про визнання неправомірними дій приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Пилипчука В.Г. щодо винесення постанови від 22.09.2022 про відкриття виконавчого провадження №69922312 з виконання ухвали Господарського суду Черкаської області від 31.01.2022 у справі №925/384/21 та скасувати вказану постанову.

До початку судового засідання від стягувача та приватного виконавця надійшли письмові заперечення проти скарги боржника (вх. 12588/22 від 01.11.2022 та вх. 12778/22 від 03.11.2022 відповідно).

Заперечення не спростовані заявником (скаржником) письмово.

Відповідно до ст. 342 ГПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим ЗУ від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, ЗУ "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022 строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 №133/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого ЗУ від 24.02.2022 №2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05:30 год. 26.03.2022 строком на 30 діб у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 18.04.2022 №259/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого ЗУ від 24.02.2022 №2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05:30 год 25.04.2022 року строком на 30 діб у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 17.05.2022 №341/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого ЗУ від 24.02.2022 №2102-IX (зі змінами, внесеними Указами від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим ЗУ від 15.03.2022 №2119-IX, та від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим ЗУ від 21.04. 2022 №2212-IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05:30 год 25.05.2022 строком на 90 діб.

З урахуванням режиму воєнного стану та ймовірності повітряної тривоги в місті Черкаси у господарському суді встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи безпеки.

Скаргу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Суд відзначає, що у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантується "процесуальна" справедливість, тобто змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) "Star Cate Epilekta Gevmata and Others v. Greece" від 06.07.2010 №54111/07).

Ухвалою від 24.10.2022 судом через об`єктивні причини неможливості проведення судового засідання для всіх учасників справи (оголошення тривоги, відсутність Інтернету) судом заброньовано проведення розгляду скарги на засідання 03 листопада 2022.

Засідання 03.11.2022 не відбулося - представник позивача через відсутність Інтернету у м. Києві не зміг підключитися до проведення засідання, про що повідомив суд в телефонному режимі і просив про перенесення засідання.

Проведення засідання відкладено на 15:00 год. 10.11.2022.

В судовому засіданні 10.11.2022:

Представник відповідача свою скаргу підтримав повністю і просить суд її задовольнити. Вказує, що ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить всіх реквізитів виконавчого документу; строк повного виконання зобов`язання за мировою угодою не настав і відкрити провадження з примусового стягнення можна було лише в частині невиконаного зобов`язання (22934202, 18 грн), а не на всю суму затвердженої мирової угоди; ні кредитор (стягувач), ні приватний виконавець не мають доказів знаходження майна боржника в адміністративних межах Києва; приватним виконавцем відкрито провадження і про стягнення штрафу з боржника без рішення суду про стягнення санкцій; приватним виконавцем розраховано винагороду виконавця з максимальної суми стягнення більше 50 млн грн.

За змістом поданих суду пояснень позивач і приватний виконавець проти задоволення скарги заперечили через її безпідставність. Представник приватного виконавця вказав, що кошти боржника знаходяться в банку як юридичної особи, яка територіально зареєстрована та розташована в м. Києві, що є доказом знаходження майна боржника в м. Києві за місцем відкриття виконавчого провадження; приватний виконавець вчинив всі дії по примусовому стягненню боргу в межах законодавства про виконавче провадження.

Заслухавши доводи та заперечення представників сторін і приватного виконавця з приводу поданої скарги, суд вважає, що вона підлягає до повного задоволення з огляду на таке:

Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ч. 1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 1 Закону "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 унормовано, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 5 ЗУ "Про виконавче провадження" №1404-VIII, статті 1 ЗУ "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних

виконавців) та на приватних виконавців.

Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів").

За приписами ст. 19 Закону України Про виконавче провадження №1404-VIII право вибору пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, належить стягувачу.

За правилами ст. 5 ЗУ "Про виконавче провадження" №1404-VIII протягом першого року зайняття діяльністю приватного виконавця, приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень за якими сума стягнення становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті. В даному питанні вимоги законодавства дотримані, згідно відкритих відомостей Єдиного реєстру приватних виконавців України, приватного виконавця Пилипчук В.Г. внесено до реєстру 01.06.2018 року і з цієї дати обчислюється строк зайняття діяльністю приватного виконавця.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Відповідно до ст. 24 ЗУ Про виконавче провадження №1404-VIII приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

Відповідно до ЗУ "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", ЗУ від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" розроблено Інструкцію з організації примусового виконання рішень, яку затверджено наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (зі змінами та доповненнями).

Відповідно до пунктів 6, 7 Розділу І Інструкції під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом, зокрема, винесення постанов.

Постанова як окремий документ містить, зокрема, мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову.

Пунктом 3 розділу ІІІ Інструкції визначено, що заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа.

У заяві про примусове виконання рішення зазначаються такі відомості: назва і дата видачі виконавчого документа; прізвище, ім`я та (за наявності) по батькові стягувача; дата народження та адреса місця проживання чи перебування стягувача; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) стягувача; номер телефону стягувача; спосіб перерахування стягнутих з боржника грошових сум (у разі виконання рішення про стягнення коштів); реквізити рахунку, відкритого у банку або в іншій фінансовій установі, для отримання стягнутих з боржника грошових сум (за наявності).

У разі пред`явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцезнаходженням майна боржника до заяви про примусове виконання рішення додається документ/копія документа, який підтверджує, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах) знаходиться(яться) на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця.

Згідно з пунктом 10 розділу ІІІ Інструкції місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону.

З матеріалів справи вбачається, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 22.09.2022 у ВП 69922312 (том 5 а.с. 13) прийнята приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Пилипчуком В.Г.

В засіданні на запитання суду представник відповідача (боржника) визнав, що постанова приватного виконавця ніяким чином не вмотивована в питанні, чому при наявності місця реєстрації боржника у м. Черкаси виконавче провадження відкрито у м. Києві.

Натомість представник приватного виконавця наполягає на знаходженні майна боржника в м. Києві розміщення коштів на рахунку в банківській установі з реєстрацією юридичної особи в м. Києві.

Суд допускає, що приватний виконавець міг помилково відкрити виконавче провадження за місцем реєстрації стягувача у м. Києві, що є порушенням ЗУ "Про виконавче провадження" і ця обставина змістом спірної постанови ніяк не виключається та не спростована виконавцем перед судом.

Суд також звертає увагу про підміну представником приватного виконавця поняття "майна боржника в м. Києві" та "грошових коштів в банківській установі в м. Києві", що не є тотожним та ніяким чином не визначає знаходження майна боржника в м. Києві.

Одночасно спірна постанова приватного виконавця від 22.09.22 не містить мотивів і обґрунтувань, що приватним виконавцем відкрито виконавче провадження саме за місцем знаходження майна боржника (і яке майно боржника при цьому було взято до уваги - не зрозуміло).

Оскільки учасники справи проаналізували, що до заяви позивача від 22.09.22 (том 5 а.с. 13) було додано копії платіжних доручень про часткову сплату боргу відповідачем на користь позивача і в самому тексті заяви стягувача є відомості про те, що у боржника відкрито рахунок у банківський установі, головний офіс якої розташовується в м. Києві (АТ "Державний ощадний банк"), то суд аналізує доводи та заперечення учасників з даного приводу, які такі що мають істотне значення.

З наведеного вище чинного законодавства випливає, що стягувач, звертаючись до виконавця із заявою про примусове виконання рішення має довести саме обставини знаходження майна боржника на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця, надати (додати до заяви) докази місцезнаходження майна боржника на цій території, а не докази фактичної наявності майна боржника у місцезнаходженні такого майна.

У разі посилання стягувача на наявність у боржника грошових коштів на рахунках у банківських установах, стягувач, який обмежений в отриманні інформації, що є банківською таємницею, має надати наявні у нього докази існування таких рахунків боржника, докази, з яких йому стало відомо про такі існуючі рахунки боржника (ділова переписка, правочини, первинні, розрахункові документи тощо).

За змістом пункту 21 частини третьої статті 18 ЗУ "Про виконавче провадження" виконавець саме під час здійснення виконавчого провадження (тобто після його відкриття) має право отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника.

Згідно з частиною другою статті 36 Закону України "Про виконавче провадження" розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

З аналізу цих норм Закону України "Про виконавче провадження", а також зокрема в цілому статей 13, 18, 26, 36, 48 Закону, вбачається, що виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення під час здійснення виконавчого провадження, тобто після прийняття виконавчого документу до виконання та після відкриття виконавчого провадження. Перевірка майнового стану боржника (стану рахунків боржника у банках), розшук боржника та/або його майна, зокрема грошових коштів боржника, здійснюється у вже відкритому виконавчому провадженні.

Отже суд погоджується із запереченнями приватного виконавця та позивача про те, що при зверненні за відкриттям виконавчого провадження стягувачу достатньо лише вказати на наявність у боржника майна за місцем здійснення виконавчого провадження.

Отже у виконавця є підстави для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника лише за наявності документального підтвердження відомостей про наявність такого майна у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця. Сама лише констатація стягувачем про наявність у боржника певних рахунків у банківських та / або фінансових установах, за відсутності доданих до заяви доказів у підтвердження цих обставин, не є достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника.

Однак з аналізу платіжних доручень (том 5 а.с. 23-25) випливає, що рахунок ТОВ "Черкасигаз Збут" відкрито в філії Черкаське Обласне управління АТ "Ощадбанк" м. Черкаси, а у позивача натомість рахунок відкрито у АТ "Ощадбанк" м. Київ. Ці банківські установи мають різне місце знаходження та код (МФО) - все це зазначено у платіжних дорученнях і ці реквізити є обов`язковими до зазначення у розрахункових документах.

Це вказує на обставину, що кошти на банківських рахунках боржника містяться саме за конкретним місцем відкриття банківського рахунку, де з ними проводяться банківські операції.

За доводами представника відповідача (скаржника) виконання всіх платіжних доручень ТОВ "Черкасигаз Збут" відбувається саме у філії Черкаське Обласне управління АТ "Ощадбанк" м. Черкаси. І саме за місцем знаходження цієї філії боржник передає платіжні доручення на виконання, а не до м. Києва до головного офісу банку, де б їх не прийняли до виконання, оскільки конкретний рахунок юридичної особи обслуговується лише конкретною банківською структурою і в ній же знаходяться картки із зразками підписів осіб, які мають право розпорядження коштами на рахунку.

Постановою Правління НБУ від 22 грудня 2018 року №149 було затверджено Положення про ліцензування банків. Пунктом 53 розділу VIII про відокремлені підрозділи банку на території України визначено, що Банк може створювати на території України відокремлені підрозділи, які здійснюють банківську діяльність від імені банку (філії, відділення тощо), та відокремлені підрозділи, які виконують функції представництва та захисту інтересів банку та не здійснюють банківської діяльності (представництва).

Банк може надавати банківські послуги за допомогою інших каналів обслуговування (банкомати, платіжні термінали, пункти самообслуговування, мобільні пристрої тощо), які не є відокремленими підрозділами банку.

За змістом чинного законодавства України Філія банку, на відміну від його представництва, яке фінансується банком, має субкореспондентський рахунок і МФО, але філії не мають права відкривати рахунки банкам і в банках, зокрема укладати кореспондентські відносини. Своєю чергою, відділення банків відкриваються з метою поліпшення обслуговування клієнтів та виконання функцій, визначених банком.

Представництво банку, на відміну від його філії, яке проводить банківські операції за наявності відповідно оформленого доручення головного банку і дозволу регіонального управління Нацбанку за місцезнаходженням банку, не має права здійснювати банківські операції. Представництва, здебільшого, займаються маркетинговими дослідженнями та створенням умов для просування банківських послуг на відповідних територіях.

Суд відхиляє доводи позивача та приватного виконавця про те, що вирішальним в даному питанні є місце реєстрації банківської установи, як юридичної особи АТ "Ощадбанк", в м.Києві, оскільки безготівкові грошові кошти мають особливу правову природу і їх місцем знаходження слід вважати місцезнаходження юридичної особи-банку, на рахунках якого вони знаходяться.

Суд вважає, що при цьому не доведено ніякими доказами, що всі кошти банку знаходяться виключно на території м. Києва, якщо його реєстрацію як юридичної особи здійснено у м. Києві. Таке не вбачається із положень законодавства та нормативних актів НБУ.

Верховний Суд, висновки якого є обов`язковими для застосування в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України, дійшов висновку, що наявність рахунку в банку, місцезнаходження якого зареєстровано в м. Києві, не є тотожнім місцезнаходженню майна боржника. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі №420/10502/20 та підтверджена в постановах Верховного суду від 8 вересня 2021 року у справі № 320/14048/20, адміністративне провадження №К/9901/17030/21 (ЄДРСРУ № 99459216) та №160/13052/20, адміністративне провадження №К/9901/17116/21 (ЄДРСРУ №99459213).

Частиною 3.1 ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Згідно з ч. 6.1, 6.2 ст. 6 вказаного Закону, банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам-інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Особи, зазначені в п. 6.1 цієї статті, мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України на власний вибір для забезпечення своєї господарської діяльності та власних потреб.

Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Згідно з статтею 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

На думку суду, у разі посилання стягувача на наявність у боржника грошових коштів на рахунках у банківських установах, стягувач, який обмежений в отриманні інформації, що є банківською таємницею, має надати наявні у нього докази лише про існування таких рахунків боржника, тобто докази, з яких йому стало відомо про такі існуючі рахунки боржника (ділова переписка, правочини, первинні, розрахункові документи тощо).

Однак, з наданих стягувачем копій платіжних доручень (том 5 а.с. 23-25) чітко вбачається, що рахунок у боржника ( на відміну від стягувача) відкрито не в головному офісі чи АТ "Ощадбанк" м. Київ, а в філії Черкаське обласне управління АТ "Ощадбанк" м. Черкаси.

Представник приватного виконавця доводить, що слід вважати, що кошти на рахунках в обох сторін знаходяться в м. Києві. Однак за такою логікою всі виконавчі провадження будуть відкриватися лише в м. Києві, оскільки великі юридичні особи-банки там мають місце своєї офіційної реєстрації.

Постановою НБУ від 21.01.2004 №22 (втратила чинність 01.08.22) було затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.

За змістом п. 1.4. цієї Інструкції - обслуговуючий банк (банк, що обслуговує) - це банк, у якому відкрито рахунок учаснику безготівкових розрахунків та/або який здійснює для нього на договірних умовах будь-яку з операцій чи послуг, передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність". Обслуговування установ та організацій, оплата видатків яких здійснюється з єдиного казначейського рахунку, виконує також орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів;

Згідно п. 1.12. Інструкція передбачає алгоритм дій для Банку (філії, відділення), який не може виконати розрахунковий документ на списання/примусове списання/стягнення коштів з рахунку клієнта банку в установлений законодавством України строк.

З цього випливає, що виконання операцій по розпорядженню коштами клієнта на його рахунку здійснює банк також і за місцем знаходження філії та відділення, де безпосередньо відкриваються рахунки клієнта.

В ході засідання представник приватного виконавця не довів суду належними і допустимими доказами, що для примусового стягнення коштів ТОВ "Черкасигаз Збут", які знаходяться саме на рахунку у філії Черкаське облуправління АТ "Ощадбанк" м. Черкаси, він може подати платіжну вимогу у АТ "Ощадбанк" м. Києва. Це в свою чергу також вказує на відсутність майна у вигляді грошових коштів боржника в банківській установі Ощадбанк у м. Києві.

Отже суд приходить до висновку, що надані стягувачем приватному виконавцю докази не засвідчують факт знаходження майна боржника у м. Києві за територіальним округом діяльності приватного виконавця Пилипчук В.Г. (принцип територіальності виконання).

При цьому суд ще раз наголошує, що спірна постанова від 22.09.2022 про відкриття виконавчого провадження (том 5 а.с. 13) не містить ніякого обґрунтування, чому виконавче провадження відкривається за територіальністю м. Києва, щоб виключити помилку виконавця, який міг відкрити його за місцем знаходження стягувача.

У вказаній постанові не міститься обґрунтування, що виконавче провадження відкривається за місцем знаходження майна боржника, з яких підстав виконавець прийшов до таких висновків і про яке майно боржника йде при цьому мова.

Самого посилання стягувача у заяві про примусове виконання рішення, що в нього є відомості про рахунок у боржника в АТ "Ощадбанк", не достатньо щоб вважати, що приватний виконавець відкрив виконавче провадження за своїм територіальним округом в м. Києві саме з цієї підстави, оскільки приватний виконавець нічого не написав про це у своїй постанові від 22.09.22.

Крім того, приватний виконавець не обґрунтував, чому, достеменно знаючи про те, що боржник знаходиться і зареєстрований у м. Черкаси, виконавче провадження він відкрив за своїм виконавчим округом в м. Києві.

За результатами розгляду скарги, заслуховування доводів учасників, перевірки їх доказами суд дійшов висновку, що Постанова про відкриття виконавчого провадження від 22.09.2022 є неправомірною, суперечить частині другій статті 24 ЗУ "Про виконавче провадження", статті 25 ЗУ "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", оскільки вона не вмотивована щодо підставності її винесення за територіальним округом приватного виконавця Пилипчука В.Г.

А якщо постанова і була винесена за таким критерієм як "місцезнаходження майна боржника у м. Києві", то ця обставина не була доведена виконавцем належними доказами при задоволенні приватним виконавцем заяви стягувача про примусове виконання рішення суду.

Отже приватний виконавець Пилипчук В.Г. прийняв до примусового виконання наказ суду у даній справі за відсутності доказів того, що місце виконання чи майно боржника або сам боржник знаходяться у межах його виконавчого округу по м. Києву.

Тому з урахуванням наведених доводів та встановлених обставин, слід вважати, що у приватного виконавця Пилипчука В.Г. не було правомірних підстав відкривати виконавче провадження ВП № 69922312 згідно постанови від 22.09.2022 і її слід скасувати.

Решта аргументів сторін, на думку суду, не впливають на висновки з приводу порушення територіальної підвідомчості відкритого виконавчого провадження, яке є предметом оскарження.

В частині вимог про визнання неправомірними дій приватного виконавця при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження скарга підлягає до повного задоволення, виходячи з наступного:

У відповідності до ст. 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

В даному випадку неправомірність дій приватного виконавця Пилипчук В.Г. по прийняттю постанов від 22.09.2022 про відкриття виконавчого провадження ВП № 69922312 підтверджується вже викладеними висновками суду про незаконність оскарженої постанови як основної.

Спосіб захисту порушеного права відповідачем обрано як ефективний та такий, що безпосередньо та повністю відновлює його порушене право.

За правилами ст. 74 ЗУ "Про виконавче провадження" передбачено, що начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Оскільки даною нормою передбачено спосіб відновлення порушеного права учасникам виконавчого провадження, то суд вважає, що таким же чином може діяти і суд, скасовуючи незаконні постанови приватних виконавців своїм рішенням.

На підставі викладеного скарга ТОВ "Черкасигаз Збут" підлягає до повного задоволення.

Керуючись ст.ст. 339, 340, 342 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасигаз Збут" на дії приватного виконавця від 22.09.2022 задовольнити повністю.

Визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Пилипчука Віталія Григоровича щодо винесення постанови від 22 вересня 2022 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 69922312 з виконання ухвали Господарського суду Черкаської області, ухваленої 31.01.2022 у справі №925/384/21;

Скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Пилипчука Віталія Григоровича від 22 вересня 2022 року про відкриття виконавчого провадження ВП №69922312 з виконання ухвали Господарського суду Черкаської області від 31.01.2022 у справі №925/384/21;

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення.

Ухвалу може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Повний текст ухвали складено 10 листопада 2022 року

Суддя Г.М. Скиба