Решение № 107240039, 10.11.2022, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2022 р. № 400/9962/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2

до відповідача:Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, вул. Декабристів, 5, м.Миколаїв, 54001, про:стягнення заробітку за весь період затримки розрахунку в сумі 278 358,65 грн.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі - відповідач) , в якому просив суд: стягнути з Головного управління національної поліції в Миколаївській області, код ЄДРПОУ 40108735 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки розрахунку в сумі 278 358,65 грн. (двісті сімдесят вісім тисяч триста п`ятдесят вісім гривень 65 копійок).

Ухвалою від 24.10.2021р. суд відкрив провадження за цим позовом та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ст.260 КАС України (без виклику сторін у судове засідання).

В обгрунтування позову позивач зазначив, що на виконання рішення суду від 12.07.2021р. по справі № 400/3690/21 позивачу лише 11.10.2021 року виплатили компенсацію за невикористані 85 днів щорічної основної та додаткової відпустки за 2018-2020 роки в сумі 38129,54грн., а звільнення зі служби відбулось 19.01.2021р., отже строк розрахунку при звільненні становить 265 днів, однак відповідачем не було виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що передбачено ст.116-117 КЗпП України.

Відповідач у відзиві на позов вказав, що рішення суду у справі № 400/3690/21 виконано Головним управлінням Національної поліції в Миколаївській області 11.10.2021р. в повному обсязі. Позивач здійснюючи розрахунок середнього заробітку, використовував довідку ОК-5, яка видана Пенсійним фондом України від 07.07.202 року. Однак, згідно довідки №457/28/1-2021, видану т.в.о. начальника УФЗБО ГУНП в Миколаївській області 17.11.2021 року, згідно з якою розмір заробітної плати ОСОБА_1 за останні два календарні місяці роботи відрізняється від вказаного у довідці ОК-5 Пенсійного фонду України від 07.07.2021р. Оскільки днем звільнення позивача є 19.01.2021р., а грошову компенсацію перераховано 11.10.2021р., тому термін затримки становить 265 днів. Обрахована відповідно до Постанови КМУ №100 від 08.02.1995 року сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 133 329,45 грн. ГУНП в Миколаївській області вважає, що вказана сума позивачем у порівнянні із виплаченою сумою грошової компенсації у розмірі 38129,54грн. не є співмірною. При звільнення позивача зі служби, йому виплачено кошти в сумі 168219,28грн. Відповідач вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 6995,79грн., з урахуванням істотної частки 17,49%.

Відповідно до ст. 262 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.

Згідно наказу ГУНП в Миколаївській області № 22 о/с від 18.01.2021 року ОСОБА_1 19.01.2021 року звільнено зі служби в Національній поліції України відповідно до п.2 ч.1 ст. 77 (через хворобу) Закону України «Про Національну поліцію».

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.07.2021р. по справі №400/3690/21 позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (вул. Декабристів, 5, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 40108735) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсації за невикористані 22 дні щорічної основної та додаткової відпустки за 2018 рік, 18 днів щорічної основної відпустки за 2019 рік та 45 днів щорічної основної та додаткової відпустки за 2020 рік та зобов`язано Головне управління Національної поліції в Миколаївській області (вул. Декабристів, 5, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 40108735) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані 22 дні щорічної основної та додаткової відпустки за 2018 рік, 18 днів щорічної основної відпустки за 2019 рік та 45 днів щорічної основної та додаткової відпустки за 2020 рік.

На виконання вказаного вище рішення суду відповідачем 11.10.2021р. виплачено ОСОБА_1 відповідну грошову компенсацію в розмірі 38129,54грн., що не заперечується стронами по справі.

Позивач вважає, що він має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 278358,65грн., а час затримки складає - 265 днів. В позові похзивач вказав, що згідно довідки ОК-5 Пенсійного фонду України від 07.07.2021 року середньомісячна заробітна плата за два календарні місяці роботи (це листопад, грудень 2020 року) склала 65 125,46 грн. За таких обставин, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 1050,41 грн. У зв`язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача зі служби, та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки пройшло 265 днів, то з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки в розрахунку, який на момент звернення до суду складає 278 358,65 грн.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Спірними питаннями у справі є обґрунтованість заявлених вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі положень статті 117 КЗпП України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до абзацу 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Згідно статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців не встановлено відповідальність за невиплату або несвоєчасну виплату належних військовослужбовцям сум, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 01.03.2018 у справах № 806/1899/17, № 806/1551/17, від 19.04.2018 у справі № 806/1183/16 та від 14.03.2019 у справі № 820/660/17.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Враховуючи, що позивач проходив службу Національній поліції України, яка всупереч норм чинного законодавства не здійснила з ним повного розрахунку на день виключення зі списків особового складу, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати належних йому при звільненні сум за період з дня, наступного за днем його звільнення по день фактичного розрахунку на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України.

Так, розрахунок середньомісячного заробітку розраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що для нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Згідно довідки Головного управління Національної поліції України № 457/28/1-2021 від 17.08.2021 року, яка міститься в матеріалах справи грошове забезпечення позивача за останні два місяці, що передували звільненню (листопад-грудень 2020 року) складало 30690,92 грн.

Середньоденний заробіток позивача становить 503,13 грн. (30690,92грн./61 роб.день).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, остаточний розрахунок з позивачем, а саме виплата грошової компенсації за невикористані 85 днів щорічної основної та додаткової відпустки за 2018-2020 роки в сумі 38129,54грн., відповідачем проведено 11.10.2021 року .

Отже, період затримки слід вважати з дати звільнення позивача з Національної поліції України з 19.01.2021 року по дату фактичного розрахунку - 11.10.2021 року.

Отже, на момент звільнення зі служби позивач повинен був отримати кошти 217 961,87 грн. з яких: 170781,00 грн. (одноразова грошова допомога при звільнені); 9051,33 грн. (грошове забезпечення за фактично відпрацьовані 19 днів січня 2021 року) - 4,15 %; 38129,54 грн. (за невикористані дні щорічної відпустки за 2018-2020 роки, несвоєчасна виплата яких є предметом позову) - 17,49 %.

Враховуючи викладене, відшкодуванню з урахуванням істотності частки становить: 503,13 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 265 (днів затримки розрахунку ) * 17,49% (істотність частки) = 23 319,32 грн.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 806/345/16, від 18.07.2018 у справі Лд 825/325 16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10/2011 у справі №6-39цс11, у постанові від 24.10.2011 року у справі №6- 39цс11 та у Пленумі. Верховного Суду України у постанові від 24 грудня 1999 року №13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі №524/1714/ 16-а (К/9901/8793/18), де взято до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, оії відповідача щодо її виплати.

Водночас, суд враховує, що за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц, суд може зменшити належні до виплати суми. При цьому, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019 р.

Отже, враховуючи, що компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки становить 23319,32грн., яка є меншою ніж середній заробіток за час затримки такої виплати, суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

При цьому суд зауважує, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 17.49 %.

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 30 % від середньомісячного грошового забезпечення позивача, розрахованого станом на день його звільнення зі служби з урахуванням істотності частки недоплаченої суми, тобто в розмірі 6995,79грн.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11 та постанові Верховного Суду від 10.05.2019 року у справі № 815/714/16.

За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність у позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку саме у розмірі 6995,79 грн., з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум у порівнянні із середнім заробітком позивача.

Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Тому позовні вимоги слід задовольнити частково.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (вул. Декабристів, 5, м.Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 40108735) задовольнити частково.

2. Стягнути з Головного управління національної поліції в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 40108735) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь період затримки розрахунку в сумі 6995,79 грн. (шість тисяч дев`ятсот дев`яносто п`ять гривень 79 копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І. А. Устинов