Решение № 107204721, 09.11.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2022 року м. Київ № 640/12605/22

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби

у м. Києві та Київської області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі- відповідач) в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві від 20.07.2017 про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві від 10.10.2014 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про громадянство України" ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київської області видалити (виключити) з інформаційної підсистеми "недійсні документи" Єдиної інформаційної аналітичної системи управління міграційними процесами ДМС України інформацію (відомості) про недійсність паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Шевченківським РВ ГУ ДМС України в м. Києві 05.11.2014, та паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 від 25.11.2014, строком дії до 25.11.2024, орган що видав 8024.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 серпня 2022 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.

Позовні вимоги мотивовано тим, що рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 20 липня 2017 року про скасування рішення ГУДМС України в м. Києві від 10.10.2014 року про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, є незаконним та таким, що порушує права позивача, а відтак підлягає скасуванню.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив у повному обсязі, посилаючись на те, що оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм чинного законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

10.10.2014 року Головним управлінням Державної міграційної служби в м. Києві прийнято рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

11.10.2014 Шевченківським РВ ГУ ДМС України в м. Києві документовано ОСОБА_2 паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 .

04.11.2014 року ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського РВ із заявою про заміну паспорту громадянина Україна серії НОМЕР_3 у зв`язку із укладенням шлюбу 24.10.2014 з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та зміною прізвища з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 », на підставі звернення 05.11.2014 ОСОБА_6 документований новим паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .

25.11.2014 органом 8024 ОСОБА_1 був документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон номер НОМЕР_2 .

Рішенням Головного управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 20.07.2017 року скасовано рішення ГУ ДМС України в м. Києві від 10.10.2014 року про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 1 статті 8 ЗУ "Про громадянство України" ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв`язку з тим, що громадянство України було набуто шляхом обману; унаслідок подання свідомо неправдивих відомостей та фальшивих документів, а саме інші неправдиві відомості, а саме інші неправдиві відомості та фальшиві документи, які були подані для набуття громадянства України, або приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України відповідно до статті 8 Закону України «Про громадянство» (листи Прокуратури міста Києва від 21.06.2017 №04/2/4/1-179-17 з додатками, Лист Прокуратури міста Києва від 07.07.2017 №04/2/4/1-179-17.

Вважаючи таке рішення відповідача необґрунтованими та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначено Законом України від 18 січня 2001 року № 2235-III "Про громадянство України" (надалі за текстом - "Закон № 2235-III").

За наведеним у статті 1 Закону № 2235-III визначенням, громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках.

Відповідно до пункту другого статті 6 Закону № 2235-ІІІ громадянство України набувається, серед іншого, за територіальним походженням.

Частиною першою статті 8 Закону № 2235-ІІІ передбачено, що особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.

Водночас, приписами статті 21 Закону № 2235-ІІІ визначено, що рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначено Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 № 215 (в редакції Указу Президента України від 27.06.2006 № 588/2006) (далі - Порядок № 215).

Згідно з пунктом 28 Порядку № 215 (в редакції, чинній на момент подачі позивачем заяви про набуття громадянства України за територіальним походженням), для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, дід чи баба якої народилися до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили на момент їх народження до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами "а" - "в" пункту 24 цього Порядку, а також:

а) документ, що підтверджує факт народження діда чи баби заявника на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту;

б) документи, що засвідчують родинні стосунки заявника відповідно з дідом чи бабою, які народилися на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту.

Відповідно до пункту 88 Порядку № 215 (в редакції, чинній на момент скасування рішення про набуття позивачем громадянства України) для скасування рішень про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону органами міграційної служби, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України готуються такі документи:

а) подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України;

б) документи, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням (стаття 8 Закону) або була поновлена у громадянстві України (стаття 10 Закону) шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України (довідка органу міграційної служби, дипломатичного представництва чи консульської установи про те, що іноземець, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, не подав документ про припинення цього громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації його громадянином України, а незалежні від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства не існують (частина п`ята статті 8 та частина друга статті 10 Закону); інформація органу міграційної служби про те, що іноземець, який подав декларацію про відмову від іноземного громадянства, не повернув паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави (частина восьма статті 8 та частина сьома статті 10); інформація про те, що на момент реєстрації громадянином України існували підстави, за наявності яких особа не поновлюється у громадянстві України (частини перша та друга статті 10 з урахуванням частини п`ятої статті 9 Закону; частина п`ята статті 10 Закону); інформація про інші неправдиві відомості та фальшиві документи, які були подані для набуття громадянства України відповідно до статей 8 та 10 Закону, або інформація про приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України відповідно до статей 8 та 10 Закону.

З системного аналізу наведених правових норм слідує, що скасування рішення про оформлення набуття громадянства відбувається на підставі подання органів міграційної служби, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України та на підставі документів, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Тобто, необхідною та обов`язковою умовою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону № 2235-ІІІ є встановлення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, факту набуття особою громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Указані обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, які свідчать, зокрема, про факт подання особою свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів. Крім того, встановленню підлягають також факти, підтверджуючі провину або злочинний намір, подачу завідомо хибних відомостей, обман заявника при отриманні ним паспорта громадянина України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 820/1293/16, від 24 квітня 2019 року у справі № 2040/5642/18, від 19 грудня 2019 року у справі № 815/3575/15, та від 31.03.2020 року у справі № 826/15115/17.

Як вбачається з рішення та подання ГУ ДМС в м. Києві від 14.07.2017 року, у графі 7 зазначені підстави для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України згідно зі статтею 21 Закону України "Про громадянство України", а саме: набув громадянство України шляхом обману, унаслідок подання свідомо неправдивих відомостей (листи Прокуратури міста Києва від 21.06.2017 року №04/2/4/1-179-17 з додатками, лист Прокуратури міста Києва від 07.07.2017 року № 04/2/4/1-179-17).

Однак, як уже зазначалося судом, необхідною та обов`язковою умовою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України, відповідно до статті 21 Закону України "Про громадянство України", є встановлення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, факту набуття особою громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Вказані обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, які свідчать, зокрема, про факт подання особою свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів.

Крім того, встановленню підлягають також факти, підтверджуючі провину або злочинний намір, подачу завідомо хибних відомостей, обман заявника при отриманні ним паспорта громадянина України.

Поряд з цим, листи Прокуратури міста Києва від 21.06.2017 року №04/2/4/1-179-17 з додатками та від 07.07.2017 року № 04/2/4/1-179-17 не є документами, які беззаперечно свідчать про подання заявником неправдивих чи фальшивих відомостей, а інших документів, на підставі яких орган ДМС дійшов такого висновку, у рішенні (поданні) не зазначено.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові ВС від 19 грудня 2019 року (справа № 815/3575/15) (пункти 27-37 постанови).

Крім того, 09.11.2018 прокурором третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату Державного бюро розслідувань Генеральної прокуратури України Третяком Д.О. винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12017100000000688 від 22.06.2017 відносно підозрюваного ОСОБА_7 , на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КІІК України, тобто у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінальних правопорушень.

В мотивувальній частині постанови зазначено, що «за результатами проведення слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12017100000000688, факти особистого перебування ОСОБА_2 04.09.2014 у Шевченківському територіальному відділі Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві та у жовтні 2014 у Оболонському районному у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві не знайшли свого підтвердження. Таким чином, в результаті досудового розслідування не здобуто достатньо доказів вчинення ОСОБА_2 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст.358 КК України».

Суд також, враховує правову позицію Верховного суду від 31.03.2020 року у адміністративній справі №826/15115/17, відповідно до якої визначено, що «необхідною та обов`язковою умовою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону України "Про громадянство України" є встановлення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, факту набуття особою громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь- якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України. Указані обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, які свідчать, зокрема, про факт подання особою свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів. Крім того, встановленню підлягають також факти, що підтверджують провину або злочинний намір, подачу завідомо хибних відомостей, обман заявника при отриманні ним паспорта громадянина України.

Зокрема у рішенні зазначено, що "...листи прокуратури міста Києва, на підставі яких винесено оскаржуване рішення, не є належними і достовірними доказами, оскільки не підтверджують факт підроблення документів чи надання неправдивих відомостей позивачем, що надало йому право набути громадянство України за територіальним походженням. Отже, оскільки факт підробки витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян № 00065231455 від 21.05.2014 року про державну реєстрацію народження діда позивача ОСОБА_8 не встановлено належними органами, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач (ГУ ДМС у м. Києві) скасував своє рішення від 28 липня 2014 року про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_9 за відсутності правових підстав".»

З аналізу наведених правових норм, суд дійшов висновку, що рішення про оформлення громадянства України особі, яка набула це громадянство, зокрема, на підставі статті 8 Закону №2235-III, може бути скасовано лише за встановлення та беззаперечного доведення певних обставин, а саме, встановлення у передбаченому чинним законодавством порядку факту набуття громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, при цьому ці обставини мають бути доведені належними та допустимими доказами, якими, в даному випадку є відповідний вирок суду.

Отже, скасування рішення про оформлення набуття громадянства потребує доведеності та наявності письмових доказів щодо встановлення факту подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів.

Під час розгляду справи відповідачем не надано жодного доказу, який би беззаперечно доводив факт, що ОСОБА_10 набуто громадянство України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Дослідивши зміст листів Прокуратури міста Києва, на підставі яких винесено оскаржуване рішення, суд зазначає, що листи прокуратури від 21.06.2017 року №04/2/4/1-179-17 та від 07.07.2017 року №04/2/4/1-179-17 судом не визнано належними та достовірними доказами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не підтверджують факт підроблення документів чи надання неправдивих відомостей позивачем, що надало йому право набути громадянства України за територіальним походженням.

З огляду на те, що кримінальне провадження закрито та факт подання позивачем фальшивих документів для оформлення громадянства України не доведено у встановленому законом порядку, суд дійшов висновку, що рішення від 20.07.2017 року про скасування громадянства України є протиправним, а відтак, підлягає скасуванню.

Також, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Перший протокол та протоколи № №2,4,7, 11 до Конвенції, а Законами України від 22.02.2000 року №1484-ІІ, від 28.11.2002 року №318-ІV, від 09.02.2006 року №33435-ІV ратифіковано протоколи №№ 6, 12, 13, 14 до Конвенції.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477- ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В свою чергу, відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 8 Конвенції передбачено, що кожен має право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Крім цього, статтею 2 Протоколу №4 до Конвенції передбачено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Верховенство права є одним з головних та важливих засобів досягнення внутрішньої мети права - забезпечення пріоритету природних прав людини. Принцип верховенства права є концентрованим виразом юридичних гарантій досягнення індивідами своїх цілей при укладенні суспільного договору, а за допомогою його дії діяльність держави спрямовується на виконання мети - утвердження і забезпечення прав людини.

Європейським судом з прав людини у рішеннях неодноразово вказувалося, що будь-яке втручання у право особи має бути: 1) здійснено згідно з законом; 2) переслідувати легітимну мету або цілі; 3) бути необхідним у демократичному суспільстві (тобто пропорційним цілям, які мали бути досягнуті та виправданим).

Статтею 8 Конвенції державу зобов`язано поважати, зокрема, приватне життя. Відтак, носії державної влади мають враховувати ці зобов`язання, приймаючи рішення про якійсь захід, котрий може впливати на один з інтересів, захищених статтею 8. При цьому таке рішення має справедливо урівноважувати зазначені права громадян та інші відповідні інтереси.

Право на справедливий суд, яке гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Принцип правової визначеності є важливою складовою принципу верховенства права. У широкому розумінні принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення стабільного правового положення людини шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування. Принцип правової визначеності є різновидом загальних принципів права. Він знаходить своє відображення у джерелах права ЄС і застосовується у практиці ЄСПЛ, є спільним для правопорядків держав - членів ЄС і набуває поширення у праві України.

У світлі наведених принципів ЄСПЛ зазначає, що кожне виправдане втручання має спиратися на закон. Відповідно до судової практики Європейського суду це означає не лише наявність підстав для втручання в національному законодавстві, але й додержання таким законодавством певних вимог. Зокрема, воно має бути доступним для тих, кого зачіпає, наслідки його застосування мають бути передбачуваними і таке законодавство повинно відповідати принципові верховенства права.

В свою чергу, принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності.

Закон має бути таким, щоб особи, на яких він може вплинути, могли передбачити можливі рішення на основі цього закону і відповідним чином коригувати свою поведінку.

У справі "Мелоун проти Сполученого Королівства" Європейським судом зазначено, що вимога передбачуваності означає, що закон має бути достатньо чітким у своїх положеннях, щоб громадяни усвідомлювали обставини і умови, за яких органи влади, уповноважені застосовувати втручання в право на повагу до приватного життя.

Судом дотримується думка, що словосполучення "згідно з законом" не просто відсилає до національного законодавства, а й пов`язане з вимогою якості "закону", тобто вимогою дотримання принципу верховенства права, про що прямо йдеться у преамбулі Конвенції. Отже, цей вислів означає, - і це випливає з предмета і мети статті 8, - що в національному законодавстві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання державних органів у права, гарантовані пунктом 1.

Крім того, ЄСПЛ зазначено, що втручання має бути не лише здійснено згідно з законом, але й вважатися необхідним у демократичному суспільстві. Поняттям необхідності передбачено, що для такого втручання є нагальна суспільна потреба і що втручання пропорційне законній меті його здійснення (рішення у справі Кемпбелл проти Сполученого Королівства" від 25.03.1992 року, п.44).

Судом має бути перевірено, чи було втручання виправданим та необхідним у демократичному суспільстві, та, зокрема, чи було воно пропорційним, і чи були причини, надані національними органами влади на його виправдання, важливими та достатніми.

З урахуванням вищенаведених положень Конвенції та правових позицій ЄСПЛ, суд зазначає, що втручання відповідача у приватне життя позивача не відповідало закону, воно жодним чином не було виправданим та необхідним у суспільстві та не було пропорційним законній меті його здійснення, тобто необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, не дотримано.

Відповідачем у справі, як суб`єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов`язку щодо доказування правомірності вчинення дій при прийнятті оспорюваного рішення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність спірного рішення та своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції від 27.07.2022 позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн. Відтак, присудженню на користь позивача підлягає судовий збір у межах вказаної суми.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 6-11, 73-77, 79, 90, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) задовольнити повністю

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві від 20.07.2017 про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві від 10.10.2014 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про громадянство України" ОСОБА_2 .

3. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби в місті Києві та Київської області видалити (виключити) з інформаційної підсистеми "недійсні документи" Єдиної інформаційної аналітичної системи управління міграційними процесами ДМС України інформацію (відомості) про недійсність паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Шевченківським РВ ГУ ДМС України в м. Києві 05.11.2014, та паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 від 25.11.2014, строком дії до 25.11.2024, орган що видав 8024.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київської області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, код ЄДРПОУ 42552598).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко