Решение № 107111602, 20.10.2022, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2022м. ХарківСправа № 922/448/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована механізована колона № 23", с.Тарасівка, Києво-Святошинський район, Київська область до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована механізована колона № 23", с.Тарасівка, Києво-Святошинський район, Київська область про визнання недійсним договору за участю представників:

позивача - Субочев С.Ю. (ордер АН1064913 від 02.02.2022)

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована механізована колона № 23" 03 лютого 2022 р. звернувся до Господарського суду Харківської області із позовом, в якому просить визнати недійсним з моменту укладання п. 3.6. та п. 3.7. договору поставки № 2019/П/136 від 01.11.2019 р., укладеного між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Паркінг+", а також покласти на Відповідача судові витрати..

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07 лютого 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 922/448/22, призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.

Судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 16 серпня 2022 року о 11:45 про що постановив ухвалу від 04.08.22. Ухвалою суду від 16.08.2022 повідомлено, що судове засідання у справі відбудеться "01" вересня 2022 р. о(б) 12:15 год. Ухвалою суду від 01.09.2022 повідомлено, що судове засідання у справі відбудеться "15" вересня 2022 р. о(б) 12:15 год. Ухвалою від 15.09.2022 суд зазначив, що судове засідання у справі відбудеться "04" жовтня 2022 р. о(б) 12:15 год.

Своєю ухвалою від 04.10.2022 року, суд повідомив учасників справи, що судове засідання у справі відбудеться "20" жовтня 2022 р. о(б) 12:45 год. та визнав явку обов`язковою у відповідності до частин 1,2,3 ст.120 ГПК України.

Представник Позивача у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги у повному обсязі з урахуванням поданих письмових пояснень (вх. № 11972 від 19.10.2022) та просить суд задовольнити їх.

Представник Відповідача у судове засідання не з`явився, вимоги ухвал суду не виконав. Ухвали, які направлялись на адресу Відповідача повернулися до суду з довідками поштового відділення.

Так, частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Враховуючи вищевказане суд вважає, що Відповідач був належним чином повідомлений судом про розгляд спору за його участю. В той же час, Відповідач не був позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.

Суд також звертає увагу, що Відповідача було повідомлено стовно неподання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин та те що суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України).

Судом установлено, що станом на момент ухвалення рішення, від Відповідачів будь-яких заяв чи пояснень по суті спору не надходило, а також не було надано відповіді на відзив.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Крім того, господарський суд зазначає, що а ні Позивач, а ні Відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Через постійні обстріли міста Харкова ворожими військами будівля, у якій розміщується Господарський суд Харківської області, зазнала пошкоджень, а приміщення суду зазнали часткових руйнувань. З моменту введення воєнного стану та початку ведення активних бойових дій на території Харківської області суд не може забезпечити безпеку учасників судових проваджень, апарату суду, суддів, а тому вимушений обмежити присутність осіб у приміщенні суду до нормалізації обстановки з безпекою у регіоні та усунення руйнувань, у зв`язку з чим, у господарському суді Харківської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи.

Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя та працює у дистанційному режимі.

Згідно зі ст.26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована механізована колона № 23" (Позивач/Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Паркінг+" (Відповідач/Постачальник) був укладений Договір поставки № 2019/П/136 від 01.11.2019 р. (Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується передавати у власність Покупцеві асфальтобетонні суміші, бітумну емульсію, відходи фрезерування, пісок, відсів гранітний, щебінь, бетон, борт дорожній та тротуарний (поребрик), вироби з бетону, що надалі іменуються в цьому Договорі - "Товар", а Покупець зобов`язується оплачувати та прийняти Товар, відповідно до умов Договору. (п. 1.1. Договору).

У пункт 1.2. Договору, сторони погодили, що кількість, одиниці виміру, ціна одиниці Товару, асортимент Товару встановлюється відповідно до витратних накладних, підписаних сторонами.

Розділом 2 вказаного договору сторонами було погоджено умови щодо порядку поставки.

Згідно з п. 2.2. договору, поставка товару здійснюється наступним чином: Покупець не раніше ніж за три робочі дні до орієнтовної дати поставки Товару, зобов`язаний повідомити Постачальника шляхом подачі заявки по факсимільному зв`язку або електронною поштою про намір придбати Товар у Постачальника, а Постачальник зобов`язується прийняти заявку та підтвердити її шляхом надання відповідного рахунку на цю партію Товару, про що повідомляє Покупця.

Поставка кожної партії товару здійснюється не раніше ніж через один робочий день з моменту внесення Покупцем на поточний рахунок Постачальника авансового платежу за дану партію Товару. (п. 2.6. Договору).

Також, учасники вказаного договору передбачили умови оплати у розділі 3 Договору.

Зокрема, згідно з п. 3.1. договору, після подачі заявки і одержання рахунку на поставку товару Покупець протягом 2- х (двох) банківських днів зобов`язаний внести на поточний рахунок Постачальника авансовий платіж у розмірі 50% (п`ятдесят відсотків) від вартості партії Товару, вказаної у виставленому Постачальником рахунку. Остаточний розрахунок за поставлену партію Товару здійснюється Покупцем протягом 5-ти (п`яти) банківських днів з моменту фактичної поставки Товару.

За умовами п. 3.2. договору, оплата товару здійснюється засобами безготівкових банківських платежів по реквізитах Постачальника, вказаній у цьому договорі або готівкою в касу Постачальника. Оплата без виставлення рахунку Постачальника не допускається.

При цьому, пунктом 3.6. договору передбачено, що якщо оплата за фактично поставлений товар не здійснена Покупцем в порядку п. 3.1. Договору протягом 30-ти календарних днів, Постачальник виставляє покупцеві користування товарним кредитом, при цьому товарний кредит розраховується по наступній формулі: С(т.к.)= Кз х Кт.к / 365, Де, С(т.к.) - сума товарного кредиту; Кз - кредиторська заборгованість Покупця перед Постачальником на момент оплати; Кт.к. - кількість днів користування Покупцем товарним кредитом.

Пунктом 3.7. договору також передбачено, що у випадку виникнення у Покупця товарного кредиту, Покупець оплачує Постачальникові вартість фактично поставленого товару та послуги товарного кредиту і інші платежі відповідно до умов Договору.

Договір містить умови, якими урегульовано відповідальність сторін за порушення своїх зобов`язань за договором.

Щодо відповідальності сторін (по умовам договору) Зокрема, п. 5.2. договору передбачено, що в разі порушення Покупцем термінів виконання грошових зобов`язань, визначених цим договором, він сплачує Постачальникові за кожен день не виконання зобов`язання пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла з період, за який сплачується пеня, за весь термін прострочення. Позовна давність щодо стягнення пені встановлюється тривалістю у 3 (три) роки. Також Постачальник мас право припинити подальше постачання Товару Покупцеві у разі порушення Покупцем термінів оплати Товару, до моменту повного погашення заборгованості, що утворилася, і сплати пені.

В разі порушення Покупцем термінів проведення розрахунків з Постачальником більш ніж на п`ять робочих днів, Покупець сплачує Постачальнику 20% річних від простроченої суми.

Згідно з п. 7.1. Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2019. Припинення дії даного договору не звільняє Сторони від повного виконання зобов`язань за даним договором.

Позивач також зазначає, що підставою для звернення з даним позов до суду є звернення ТОВ "Паркінг+" із посиланням на п. 3.1. Договору (який регламентує порядок виконання зобов`язань з оплати на умовах 50% передоплати та 50% післяплати за поставлений Товар) з вимогами про сплату коштів за нібито поставлений товар у сумі основної заборгованості, а також із посиланням на п. 3.6. та п.3.7. Договору щодо додаткової сплати товарного кредиту за визначеною Договором формулою, де на думку ТОВ "Спеціалізована механізована колона № 23", до складу якої входить таж сама заборгованість, яку ТОВ "Паркінг+" просить стягнути як основну. При цьому посилаючись також на п. 3.7. Договору та наголошує, що умови виконання зобов`язання з оплати і вартості поставленого товару і товарного товару і товарного кредиту визначені умовами Договору , а тому ТОМ "СМК №23" має їх виконати.

Тобто, ТОВ "Паркінг+" вже звернувся до суду Господарського суду Київської області, яким постановлено ухвалу від 13.12.2021 у справі №911/3596/21 про відкриття провадження у справі. Де у якості відповідача виступає - ТОВ "Спеціалізована механізована колона № 23", а позивач - ТОВ "Паркінг+" посилається на порушення у даній справі умов договору поставки № 2019/П/136 від 01.11.2019 щодо проведення розрахунків за поставлений товар та просить суд стягнути за договором суму у загальному розмірі 2 835 702,46 грн. з яких: 742992,66 грн. основний борг, 1463650,08 грн. товарний кредит, 232857,07 грн. пеня, 292522,90 грн. 20% річних, 102679,75 грн. інфляційні втрати.

Отже при зверненні до суду з позовом, Позивач - ТОВ "Спеціалізована механізована колона № 23", просить суд визнати недійсними п. п. 3.6. та 3.7. договору поставки № 2019/П/136 від 01.11.2019, з підстав суперечливості вимог чинного законодавства України, зокрема ч. 1, 5 ст. 203, ст. 536, ст. ст. 655, 692-693 ЦК України, пп. 14.1.245 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, інтересам Покупця як сторони правочину та змісту правовідносин сторін в сфері купівлі-продажу товару (поставки). А також, у зв`язку з тим, що на думку Позивача п. 3.7. Договору у поєднанні із зобов`язанням, передбаченим п. 3.6. Договору фактично зобов`язує Покупця двічі сплатити вартість поставленого Товару, що суперечить загалом змісту зобов`язання з купівлі-продажу Товару.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.ч. 1 та 2 ст. 2 ГПК України).

Водночас, одним із принципів господарського судочинства є диспозитивність, суть якого визначена у ст. 14 ГПК України та полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У юридичній науці під диспозитивністю (від лат. dispositus - упорядкований, розподілений) розуміється можливість суб`єктів самостійно упорядкувати (регулювати) свої відносини, діяти на власний розсуд: вступати чи відмовитись від участі у правовідносинах, визначати їх зміст, здійснювати свої права або утримуватися від цього.

Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є правова визначеність (legal certainty), яка вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.

Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (а. 6 п.п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 №2-р/2017, а. 6 п.п. 4.1 п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 №6-р/2019).

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська комісія) у доповіді «Верховенство права», схваленій на 86-му пленарному засіданні, яке відбулося 25 - 26 березня 2011, також зазначала, що однією із складових принципу верховенства права є юридична визначеність, яка є істотно важливою для питання довіри до судової системи та верховенства права. У цій доповіді також вказано, що юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими, точними і спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (п.п. 44, 46).

Процедурний аспект принципу верховенства права базується на тому, що вимоги правотворчої та правозастосовної практики повинні відповідати певним стандартам, як-от: заборона зворотної дії закону; вимога ясності та несуперечності закону; вимога щодо однакового застосування закону тощо.

Верховний суд 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18 (провадження № 61-19252св19) зазначив, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно з ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено факт укладення сторонами у справі Договору № 2019/П/136, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Матеріали справи не містять заперечень відповідача щодо факту укладення Договору № 2019/П/136.

У позовній заяві Позивач вказує на те, що укладаючи Договір № 2019/П/136 сторони визначили всі необхідні та передбачені вимогами матеріального права України істотні умови, що є характерними для договорів поставки.

Суд звертає увагу, що на момент укладення спірного договору, так і протягом часу його безпосереднього виконання Позивач не ставив під сумнів та повністю визнавав умови правочину, а саме його предмет, вартість та строк виконання зобов`язання з поставки товару.

Також, до суду не надано жодних доказів, а ні внесення змін та доповнень в порядку п.7.3. Договору № 2019/П/136, а ні розірвання або припинення спірного договору, а ні врегулювання спору у вигляді переговорів.

Разом з тим сторони договору підтвердили, що Постачальник і Покупець однаково розуміють значення і умови цього Договору та його правові наслідки; те, що Договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; волевиявлення сторін є вільним і відповідає внутрішній волі, оскільки такий договір був підписаний та скріплений печатками.

Натомість Позивач звертаючись з позовом про визнання недійсним з моменту укладання п. 3.6. та п. 3.7. Договору поставки № 2019/П/136 від 01.11.2019 р., укладеного між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Паркінг+", перший обґрунтував його, зокрема, тим, що договір спрямований на незаконну оплату за товар, а саме фактично зобов`язує Покупця (Позивача) двічі сплатити вартість поставленого Товару, тобто ґрунтується на документах, складених з грубим порушенням вимог чинного законодавства, що за своїм змістом та в розумінні цивільного законодавства є недійсними.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За приписами ст. 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Порядок укладення господарських договорів регулюється ст. 179-181 Господарського кодексу України та ст. 638-647 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Аналогічні норми щодо порядку укладення договорів визначені і ст. 638-639 Цивільного кодексу України.

За приписами ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Стаття 646 Цивільного кодексу України визначає, що відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.

Отже, за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). Водночас відповідь про згоду укласти договір на інших умовах не є акцептом, а є новою офертою.

Подібну правову позицію виклав Касаційний господарський суд у постанові від 25.04.2018 у справі № 910/6002/17.

Звертаючись із позовом про визнання недійсними пунктів Договору №2019/П/136, Позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання зазначених пунктів договору недійсними та настанням відповідних наслідків.

Так, Позивач звертаючись з позовом просить визнати недійсними з моменту укладання п. 3.6. та п. 3.7. Договору поставки № 2019/П/136 від 01.11.2019 р. з огляду на те, що їх зміст суперечить Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства.

За доводами Позивача п. 3.6. та п. 3.7. Договору суперечить п.п. 14.1.206 та п.п. 14.1.245 ст. 14 Податкового кодексу України та статтям 1055, 1057 Цивільному кодексу України, оскільки такі пункти договору не відповідають вимогам законодавства з підстав відсутності погодження між сторонами правочину всіх істотних умов.

У Податковому кодексі України визначено, що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари (п.п. 14.1.202.).

П.п.187.3. визначає, що у разі постачання товарів за договорами товарного кредиту (товарної позики, розстрочки), умови яких передбачають сплату (нарахування) відсотків, датою збільшення податкових зобов`язань у частині таких відсотків вважається дата їх нарахування згідно з умовами відповідного договору.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

За приписами п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до абз. 1 п. 198.6. ст. 198 та абз. 2 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як встановлено п. 188.1. ст. 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Таким чином, сплачуючи ціну за товар з врахуванням ПДВ (ПДВ у складі вартості товару), постачальник, отримавши ціну (вартість товару) з ПДВ, повертає отриманий ПДВ від покупця при сплаті вартості товару покупцю через реєстрацію податкової накладної і покупець отримує сплачений ним же ПДВ, тільки не на свій банківський рахунок, а отримує суму ПДВ (кошти) у систему електронного адміністрування ПДВ (СЕА ПДВ), за рахунок яких покупець: зменшує свої податкові зобов`язання, тобто сплачує ПДВ до держави у меншому розмірі; збільшує реєстраційний ліміт у покупця в СЕА ПДВ, що надає покупцеві можливість без виведення коштів із банківського рахунку та свого господарського обороту, здійснювати реєстрацію вже свої податкових накладних за своїми податковими зобов`язаннями.

Майновий інтерес будь-якого підприємства відносно набуття/отримання податкового кредиту - це можливість використання коштів податкового кредиту як законний інструмент зменшити розмір податку на додану вартість що також становить майновий інтерес для будь-якого підприємства так як сплата коштів податку на додану вартість до бюджету здійснюється за рахунок коштів підприємства.

У силу встановлених Податковим кодексом України механізму залежності права на віднесення сплачених сум ПДВ у складі вартості товару до податкового кредиту на підставі зареєстрованих ЄРПН податковий кредит підпадає під ст. 1 Першого протоколу ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, а саме категорію «мирного володіння майном» як «законні очікування» (п.п. 30-32 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України»).

Таким чином, виконання/невиконання позивачем обов`язків перед державою щодо реєстрації/не реєстрації податкових накладних одночасно впливає на майнові інтереси відповідача як у господарській діяльності, так і у взаємовідносинах із державою.

Разом з тим суми ПДВ, які надходять від покупця, зазначені у податкових накладних та які формують податковий кредит і одночасно збільшують реєстраційний ліміт покупця, мають спеціальний режим використання та використовуються виключно: для зменшення суми ПДВ яка підлягає сплаті до бюджету України; збільшують реєстраційний ліміт в СЕА ПДВ та дають можливість покупцю реєструвати свої податкові накладні. Такий порядок обігу сум ПДВ чітко регламентовано податковим законодавством, визначено спеціальним режимом використання цих коштів (ПДВ-обліковані у гривні). Цей порядок має тісний взаємозв`язок із господарською діяльність будь-якого платника ПДВ, оскільки: у разі відсутності реєстрації податкової накладної від постачальника/продавця це призводить до неможливості віднесення сплачених сум ПДВ покупцем у складі вартості товару до податкового кредиту, тобто до сплати ПДВ у більшому розмірі, а відтак зменшення коштів в господарському обороті та збитків покупця, а також до відсутності збільшення реєстраційного ліміту в СЕА ПДВ покупця, якому для реєстрації вже своїх податкових накладних слід виводити кошти із свого господарського обороту та здійснювати поповнення електронного рахунку в СЕА ПДВ, відкритого в органах Державного казначейства.

Бездіяльність контрагента щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні зумовлює неможливість покупця послуг включення сум ПДВ до податкового кредиту, а також, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, тобто зазначена сума фактично є збитками цієї особи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17.

За приписами ст. 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є, зокрема, майнові права, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Приймаючи до уваги, що податковий кредит утворює саме майновий інтерес у господарській діяльності, визначення податкового кредиту як об`єкту цивільних прав у пункту 3.6. та пункту 3.7. спірного договору відповідає вимогам чинного законодавства.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надане офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Податковим кодексом України встановлено механізм залежності права на віднесення сплачених сум ПДВ у складі вартості товару до податкового кредиту на підставі зареєстрованих в ЄРПН. Податковий кредит підпадає під захищені ст. 1 Першого протоколу ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року категорії «мирне володіння майном» та «законні очікування» (п.п. 30-32 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України»), оскільки сума податкового кредиту облікова у гривні складає майновий інтерес і утворює певне майнове благо, а втрата права на податковий кредит призводить до збитків.

Товарний кредит - це товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент.

Товарний кредит передбачає передання права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості. (пп. 14.1.245 ПКУ)

У податковому розумінні товарним кредитом вважатимуть операцію за виконання таких умов, як: 1) відстрочення розрахунку на певний строк і під процент; 2) право власності на товар переходить до покупця у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товару (послуги, робіт).

Згідно з п. 185.1 ПКУ об`єктом обкладення ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України відповідно до ст. 186 ПКУ, у т.ч. операції з передання права власності на товари, які передають на умовах товарного кредиту.

Дату виникнення податкових зобов`язань із ПДВ визначають за правилом «першої події»: або отримання оплати, або відвантаження товарів (для послуг - оформлення документа, що підтверджує їх надання).

Оскільки за договором товарного кредиту першою подією типово є відвантаження продавцем (отримання покупцем) товару, саме на цю дату виникають податкові зобов`язання з ПДВ у продавця (п. 187.1 ПКУ) і податковий кредит - у покупця (п. 198.2 ПКУ).

Дата виникнення податкових зобов`язань із ПДВ під час постачання товарів із відстроченням платежу не залежить від дати переходу права власності на товари (див. ІПК ДФСУ від 06.05.2019 р. № 1968/6/99-99-15-03-02-15/ІПК, від 26.04.2019 р. № 1874/6/99-99-15-03-02-15/ІПК). Адже під відвантаженням товарів варто розуміти початок процесу фізичного переміщення товару від місця його постійного знаходження (зберігання) у постачальника.

Базу оподаткування операцій із постачання товарів (у т.ч. за договором товарного кредиту) визначають, зважаючи на їхню договірну вартість з урахуванням загальнодержавних податків і зборів (окрім винятків, наведених у п. 188.1 ПКУ).

При цьому база оподаткування не може бути нижчою за: ціну придбання товарів - для раніше придбаних; звичайні ціни - для самостійно виготовлених товарів; балансову (залишкову) вартість за даними бухобліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюють такі операції - для необоротних активів (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи зі звичайної ціни).

До складу договірної (контрактної) вартості входять будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

До договірної (контрактної) вартості не належать суми неустойки (штрафів і/або пені), 3% річних й інфляційні, відшкодування збитків, отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Окрім того, базою для обкладення ПДВ є також відсотки, передбачені умовами договору товарного кредиту. Відсотки оподатковуються, бо вони є платою продавцеві за надану ним послугу з відстрочення платежів за товар, отриманий покупцем.

Частинами 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частина 1 ст. 225 Господарського кодексу України встановлює, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є видом господарсько-правової відповідальності за вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання, тому для його застосування необхідна наявність всіх складових елементів господарського правопорушення, а саме: протиправної поведінки особи, безпосередніх збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою і збитками, а також вини у заподіянні збитків. Відсутність хоча б одного із цих складових елементів не тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування збитків.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Частиною 2 ст. 67 Господарського кодексу України визначено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Згідно із ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Виходячи зі змісту п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

У відповідності до ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

Вищезазначені норми мають диспозитивний характер та дозволяють сторонам у договорі визначити розмір збитків як в більшому, так і в меншому розмірі або у повному розмірі, що випливає з приписів ч. 3 ст. 22 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 ст. 217 Господарського кодексу України передбачено, що відшкодування збитків є видом господарських санкцій, тобто заходом впливу на порушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Збитки, як правило, не є санкцією заздалегідь визначеного розміру, їх відшкодування передбачено на випадок будь-якого господарського правопорушення, якщо інше не передбачено законом.

Обов`язок відшкодувати збитки настає не тільки у разі невиконання договірних зобов`язань, а й при порушенні (обмеженні) державними органами й іншими учасниками господарських відносин прав власності чи інших майнових прав, що охороняються законом, інших порушень прав та законних інтересів суб`єктів господарювання.

За загальним правилом особа, яка зазнала збитків, зобов`язана довести: сам факт збитків та протиправну поведінку іншої сторони; розмір збитків; причино-наслідковий зв`язок між збитками та протиправною поведінкою іншої сторони. Особа, до якої пред`являються вимоги про стягнення збитків повинна довести відсутність вини у заподіяні збитків. У випадку добровільного відшкодування збитків, винна особа відшкодовує збитки у розмірі передбаченому договором.

Під відшкодуванням збитків у повному обсязі слід розуміти відшкодування потерпілому всієї вартості усіх видів збитків, передбачених законом тa договором.

У випадку оспорювання самого факту збитків та/або його розміру потерпіла сторона вправі звернутись до суду із заявою про стягнення збитків, при цьому потерпілій стороні доведеться доводити суду факт збитків та протиправну поведінку іншої сторони; розмір збитків; причинно-наслідковий зв`язок між збитками та протиправною поведінкою іншої сторони.

Цивільний кодекс України закріплює як загальне правило відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, у повному розмірі, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо нормами Цивільного кодексу України чи іншого закону, що регулюють той чи інший вид договірного зобов`язання, взагалі не передбачено за його порушення відшкодування збитків, необхідно керуватися загальними положеннями зобов`язального права, які закріплюють принцип відшкодування збитків у повному обсязі.

Збитки, виходячи з приписів ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, також є різновидом господарських санкцій і, крім того, відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України сторони у договорі можуть визначити розмір збитків, однак це не звільняє потерпілу сторону від доведення складу цивільного правопорушення для стягнення збитків.

Позивачем не доведено факту порушення норм закону або охоронюваних законом його прав та інтересів вищевказаними пунктами Договору № 2019/П/136, щодо яких обома сторонами добровільно та із повним розумінням сутності умов досягнуто згоди.

Виходячи із змісту ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 173 Господарського кодексу України визначає загальний зміст господарського зобов`язання та основні його види.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1-3 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Статтею 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Статтею 694 ЦК України передбачено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі невиконання продавцем обов`язку щодо передання товару, проданого в кредит, застосовуються положення статті 665 цього Кодексу. Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем. З моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар.

Частиною 1 ст. 226 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За таких обставин приписи п. 3.6. та п. 3.7. Договору № 2019/П/136 не суперечать ст. 19 Конституції України та відповідають положенням ч. 1 ст. 226, ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, що свідчить про безпідставність вимог Позивача про визнання зазначених недійсним договору.

В той же час положення ст. 536 ЦК України, передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

В даному випадку, сторонами в п. 3.1. узгоджено, що після подачі заявки і одержання рахунку на поставку товару Покупець протягом 2- х (двох) банківських днів зобов`язаний внести на поточний рахунок Постачальника авансовий платіж у розмірі 50% (п`ятдесят відсотків) від вартості партії Товару, вказаної у виставленому Постачальником рахунку. Остаточний розрахунок за поставлену партію Товару здійснюється Покупцем протягом 5-ти (п`яти) банківських днів з моменту фактичної поставки Товару.

Дане положення Договору відповідає правовій моделі взаємовідносин сторін унормованих положеннями ст.ст. 692-693 ЦК України.

При цьому, за порушення вказаного зобов`язання в розділі 5 договору сторони узгодили відповідні санкції, зокрема сплату пені та 20% річних за прострочення покупцем оплати поставленого товару.

Разом з тим, спірним пунктом 3.6. договору сторонами узгоджено, що якщо оплата за фактично поставлений товар не здійснена Покупцем в порядку п. 3.1. Договору протягом 30-ти календарних днів, Постачальник виставляє покупцеві користування товарним кредитом, при цьому товарний кредит розраховується по наступній формулі: С(т.к.)= Кз х Кт.к / 365, де, С(т.к.) - сума товарного кредиту; Кз - кредиторська заборгованість Покупця перед Постачальником на момент оплати; Кт.к. - кількість днів користування Покупцем товарним кредитом.

Пунктом 3.7. договору також передбачено, що у випадку виникнення у Покупця товарного кредиту, Покупець оплачує Постачальникові вартість фактично поставленого товару та послуги товарного кредиту і інші платежі відповідно до умов Договору.

Суд зазначає, що враховуючи відсутності в положеннях ЦК України та ГК України визначення поняття «товарний кредит» та те, що даний зміст йього терміну закріплений зокрема у пп. 14.1.245 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України то така правова конструкція цілком узгоджується з правовими наслідками порушення зобов`язання, визначеними п. 2 ч. 1 ст. 611 ЦК України (зміна умов зобов`язання), а її застосування сторонами при укладанні договору відповідає як положенням ст. 536, ч. 3 ст. 692 ЦК України, так і встановленим законом принципом свободи договору, який закріплено в ст. ст. 6, 627 ЦК України.

При цьому, суд вважає безпідставними посилання позивача на те, що п. 3.6. договору не відповідає положенням ст. 694 ЦК України, адже не визначає строку проведення розрахунків, порядку нарахування процентів за товар проданий з відстроченням та/або розстроченням, не містить розміру відсотків, строку їх нарахування та оплати, тощо. В даному випадку, порядок застосування «товарного кредиту», порядок нарахування оплати за користування ним (шляхом їх визначення за відповідною формулою) пунктом 3.6. договору передбачено. У випадку, якщо позивач вважає що розмір процентів за користування товарним кредитом визначити неможливо, або вважає, що встановлений п. 3.6 «товарний кредит» має іншу правову природу, ніж та що вказана в ст. 536, ч. 3 ст. 692 ЦК України, зазначене може бути ним доведено на загальних підставах в межах справи № 911/3596/21 про стягнення з нього заборгованості за договором, яка перебуває на розгляді господарського суду Київської області.

Доводи позивача про те, що на підставі умов договору він має фактично два рази сплатити вартість отриманого товару, а саме, один раз в порядку визначеному п. 3.1. договору, а другий раз в порядку, визначеному п. 3.6.-3.7. договору, суд також вважає безпідставними. При укладанні договору сторони керуючись встановленим законом принципом свободи договору узгодили всі умови цього договору, в т.ч. щодо порядку визначення ціни товару та його оплати. Порядок визнання в договорі ціни на товар та порядку його оплати узгоджується з положеннями ст. ст. 691-692 Цк України. При цьому, нарахування відповідачем до стягнення з позивача значної суми товарного кредиту (що становить суму більшу ніж сума основного боргу) в межах справи № 911/3596/21 має місце саме в зв`язку з тривалим простроченням позивачем виконання своїх зобов`язань з оплати отриманого товару (про що зокрема свідчить розрахунок позовних вимог які містить позовна заява по справі № 911/3596/21).

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що заявлений Позивачем позов про визнання недійсними окремих пунктів договору позбавлений фактичного та правового обґрунтування, є недоведеним в частині їх невідповідності вимогам чинного законодавства України та побудований на вільному тлумаченні окремих положень договору та Закону.

Зазначене зумовлює прийняття судом рішення про відмову в задоволенні зазначеного позову.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням вимог ст. ст. 123, 129 ГПК України, за наслідками розгляду справи судові витрати підлягають покладенню на позивача.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 233 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові повністю.

Повне рішення складено "03" листопада 2022 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Суддя І.П. Жигалкін