Решение № 107001410, 28.10.2022, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/1611/22

провадження 2/201/1774/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2022 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Храмцевич Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури і Державної казначейської служби України про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої незаконними діями органів оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування, прокуратури і суду,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 07 лютого 2022 року звернувся до суду з позовом до відповідачів Дніпропетровської обласної прокуратури і Державної казначейської служби про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої незаконними діями органів оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування, прокуратури і суду, позовні вимоги не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах та з представником посилається на те, що 29 лютого 2012 року старшим слідчим податкової міліції в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська була порушена кримінальна справа № 99126601 відносно директора ПП «Декарт» ОСОБА_1 за фактом умисного ухилення від сплати податків за ч. З ст. 212 КК України, 19 червня 2012 року відносно директора ПП «Декарт» ОСОБА_1 була порушена ще одна кримінальна справа № 99126601/1 за ч. 1 ст. 366 КК України; 19 червня 20212 року кримінальні справи № 99126601 за ч. З ст. 212 КК України та № 99126601/1 за ч. 1 ст. 366 КК України відносно ОСОБА_1 були об`єднані в одне провадження під єдиним реєстраційним номером 99126601; 14 квітня 2020 року слідчий відділ Дніпровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області з Дніпропетровської місцевої прокуратури № З отримав матеріали кримінальної справи № 99126601 відносно обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. З ст. 212, ч. 1 ст. З66 КК України, які були направлені суддею Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська прокурору ДМП № 3 для організації додаткового розслідування ЖЕО № 11019; 14 квітня 2020 року СВ ДВП ГУНП в Дніпропетровській області, отримавши вищезазначені матеріали кримінальної справи № 99126601 відносно обвинуваченого ОСОБА_1 вніс відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та зареєстрував кримінальне провадження № 12020040030000779 за ч. З ст. 212 та ч. 1 ст. З66 КК України; 06 квітня 2021 року заступник начальника СУ - начальник першого ВРКП СУ ГУ ДФС у Дніпропетровській області В`ячеслав Гарбуз листом № 1353/10/04-97-03-03-10 повідомив ОСОБА_2 про те, що кримінальне провадження № 12020040030000779 від 14 квітня 2020 року закрито 06 квітня 2021 року за відсутності в діях службових осіб ПП «Декарт» складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 212, ч. 1 ст. З66 КК України.

Такий довгий шлях, у відстань більше 8-й років, позивачеві прийшлося пройти в якості обвинуваченого, щоб довести, що він ніяких злочинів не вчиняв. Він й досі не може збагнути, навіщо органи досудового розслідування та прокуратури так вчиняли відносно нього, під час допитів в якості обвинуваченого змушували його зізнатися у вчиненні злочинів, яких він ніколи не скоював. Йому дуже боляче було сприймати такі факти. Що міг він пояснити своїм рідним - мамі, сестрі, знайомим та друзям про притягнення його до кримінальної відповідальності? Його почали цуратися мої знайомі та друзі. Знайомі та сусіди почали ставитися до нього з підозрою, навіть перестали зі ним вітатися, оскільки співробітники податкової міліції неодноразово приїздили на адресу його проживання та адресу ПП «Декарт», проводили обшуки і т.д. Він не міг спокійно спати, став знервований, підозрілий у стосунках з людьми, постійно очікував якісь неприємності (їх і так вже хватало - притягнення до кримінальної відповідальності, перебування під слідством, обшуки, допити під час слідства і т.д.), тобто ним заволоділи страхи повторення травмуючих подій, що його можуть обманути, образити, осудити та позбавити волі. Позивач, фактично, був позбавлений повноцінно та адекватно сприймати події, в результаті чого він був позбавлений можливості ведення звичного способу проживання.

Внаслідок довготривалого правового вирішення такої проблеми відбулася його ізольованість від активного суспільного життя, від повноцінних соціальних контактів, від можливості оволодіти професійним опитом і налагодженням особистого життя. Внаслідок допущених відносно нього порушень зі сторони правоохоронних органів в його житті виникли значні перешкоди можливостям активної та повноцінної життєдіяльності, якими були обумовлені тривалі негативні зміни психоемоціональної та соціальної сфер його існування, в результаті чого йому були спричинені інтенсивні негативні психоемоціональні переживання, тобто моральні страждання.

Враховуючи практикуЄвропейського судуз правлюдини,позивач оцінюєзаподіяну йомуморальну шкодув розмірі1150000грн. за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності. Так, від самого початку кримінального переслідування - з 29 лютого 2012 року до закриття кримінального провадження 06 квітня 2021 року - його позиція ні трохи не змінилася під час досудового слідства. Але щоб зрозуміти його невинність, знадобилося більше восьми років. Фактично кримінальне переслідування позивача припинилося тільки після закриття 06 квітня 2021 року за реабілітуючими обставинами кримінального провадження, при тому, що ще 24 лютого 2014 року відносно нього судом був постановлений виправдувальний вирок, який за ініціативи прокуратури був скасований.

Дії прокурора, на думку позивача, є безрозсудними, несумлінними, безпідставними, тобто протиправними, й завдають позивачу додаткову шкоду, яка полягає у наступному: безпідставному затягуванню вирішенню його кримінальної справи (ця шкода внаслідок порушення вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод після рішення ЄСПЛ від 08 грудня 2018 року у справі «Аграчева та інші проти України»). Така діяльність/бездіяльність прокуратури Дніпропетровської області як уповноваженого органу у вказаних правовідносинах свідчить не лише про те, що вона не дотримувалось конституційних положень та покладених на неї державою обов`язків, а, взагалі, їх ігнорувала. Допущені прокуратурою Дніпропетровської області як державним органом прояви байдужості, що призвело до виникнення у позивача відчуття приниження людської та громадської гідності, до втрати віри у можливість захисту з боку держави, гарантування йому безпеки, захищеності. Позивачеві були спричинені моральні страждання, що безумовно змінило його нормальний життєвий ритм, оскільки йому тривалий час довелося захищати свої порушені права, оскаржувати дії щодо вирішення його заяв, клопотань, заявлених під час досудового слідства для проведення слідчих дій. З урахуванням вищевикладеного позивач приходить до висновку, що є факт заподіяння моральної шкоди діями відповідача. Враховуючи характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, ступень вини особи, яка завдала моральної шкоди, вважає що йому завдано значну моральну шкоду. Отже позивачу завдана значна моральна шкода, йому спричинені душевні страждання, відповідач відшкодовувати її відмовився. Вважає такі дії відповідача не законними, просив стягнути з відповідача зазначену моральну шкоду, задовольнивши позов в повному обсязі.

Представник відповідача Дніпропетровської обласної прокуратури в суді і в письмовому зверненні до суду позовні вимоги не визнали, заперечувала проти них, вважаючи ці вимоги безпідставними і не підтвердженими. Все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов`язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх інших прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди більше не завдавали. Позовні вимоги не доведені, немає підтвердження завдання моральної шкоди. Вважають позовні вимоги до них безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Представник Державної казначейської служби України в письмовому зверненні до суду підтримав позицію прокуратури, позовні вимоги не визнали, заперечувала проти них, вважаючи ці вимоги безпідставними і не підтвердженими. Ніяких інших зобов`язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх інших прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди більше не завдавали. Позовні вимоги не доведені, немає підтвердження завдання моральної шкоди. Вважають позовні вимоги до них безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

З`ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими частковому задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що 29 лютого 2012 року старшим слідчим податкової міліції в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська була порушена кримінальна справа № 99126601 відносно директора ПП «Декарт» ОСОБА_1 за фактом умисного ухилення від сплати податків за ч. З ст. 212 КК України; 19 червня 2012 року відносно директора ПП «Декарт» ОСОБА_1 була порушена ще одна кримінальна справа № 99126601/1 за ч. 1 ст. 366 КК України; 19 червня 20212 року кримінальні справи № 99126601 за ч. З ст. 212 КК України та № 99126601/1 за ч. 1 ст. 366 КК України відносно ОСОБА_1 були об`єднані в одне провадження під єдиним реєстраційним номером 99126601; 20 червня 2012 року слідчий у кримінальній справі № 99126601 виніс постанову про притягнення ОСОБА_1 в якості обвинуваченого за ст. 212 та ч. 1 ст. З66 КК України; 06 квітня 2021 року заступник начальника СУ - начальник першого В РКП СУ ГУ ДФС у Дніпропетровській області В`ячеслав Гарбуз листом № 1353/10/04-97-03-03-10 повідомив ОСОБА_1 про те, що кримінальне провадження № 12020040030000779 від 14 квітня 2020 року закрито 06 квітня 2021 року за відсутності в діях службових осіб ПП «Декарт» складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 212, ч. 1 ст. З66 КК України.

Внаслідок такого довготривалого правового вирішення такої проблеми відбулася його ізольованість від активного суспільного життя, від повноцінних соціальних контактів, від можливості оволодіти професійним опитом і налагодженням особистого життя. З-за допущених відносно нього порушень зі сторони правоохоронних органів в його житті виникли значні перешкоди можливостям активної та повноцінної життєдіяльності, якими були обумовлені тривалі негативні зміни психоемоціональної та соціальної сфер його існування, в результаті чого йому були спричинені інтенсивні негативні психоемоціональні переживання, тобто моральні страждання.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, позивач оцінює заподіяну мені моральну шкоду в розмірі 1 150 000 грн. за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності. Так, від самого початку кримінального переслідування - з 29 лютого 2012 року до закриття кримінального провадження 06 квітня 2021 року - його позиція ні трохи не змінилася під час досудового слідства. Фактично кримінальне переслідування позивача припинилося тільки після закриття 06 квітня 2021 року за реабілітуючими обставинами кримінального провадження, при тому, що ще 24 лютого 2014 року відносно нього судом був постановлений виправдувальний вирок, який за ініціативи прокуратури був скасований.

Відповідно до ч. 2, ч. З ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Позивач перебував під незаконним слідством повних 105 місяців: 6 місяців 2012 року, 12 місяців 2013 року, 12 місяців 2014 року, 12 місяців 2015 року, 12 місяців 2016 року, 12 місяців 2017 року, 12 місяців 2018 року, 12 місяців 2019 року, 12 місяців 2020 року, 3 місяці 2021 року.

Право на відшкодування шкоди в повному обсязі гарантоване й ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, норми якої згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики європейського суду з прав людини» є джерелом національного права.

Дії прокурора, як стверджує позивач, є безрозсудними, несумлінними, безпідставними, тобто протиправними, й завдають позивачу додаткову шкоду, яка полягає у наступному: безпідставному затягуванню вирішенню його кримінальної справи (ця шкода внаслідок порушення вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод після рішення ЄСПЛ від 08 грудня 2018 року у справі «Аграчева та інші проти України»).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174, 1176 ЦК України.

Така діяльність/бездіяльність прокуратури Дніпропетровської області як уповноваженого органу у вказаних правовідносинах свідчить не лише про те, що вона не дотримувалось конституційних положень та покладених на неї державою обов`язків, а, взагалі, їх ігнорувала. Допущені прокуратурою Дніпропетровської області як державним органом прояви байдужості, що призвело до виникнення у позивача відчуття приниження людської та громадської гідності, до втрати віри у можливість захисту з боку держави, гарантування йому безпеки, захищеності. Позивачеві були спричинені моральні страждання, що безумовно змінило його нормальний життєвий ритм, оскільки йому тривалий час довелося захищати свої порушені права, оскаржувати дії щодо вирішення його заяв, клопотань, заявлених під час досудового слідства для проведення слідчих дій. З урахуванням вищевикладеного позивач приходить до висновку, що є факт заподіяння моральної шкоди діями відповідача. Враховуючи характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, ступень вини особи, яка завдала моральної шкоди, вважає що йому завдано значну моральну шкоду. Отже позивачу завдана значна моральна шкода, йому спричинені душевні страждання, відповідач відшкодовувати її відмовився. Вважає такі дії відповідача не законними, просив стягнути з відповідача моральну шкоду, в добровільному порядку питання не вирішене, виник спір і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 56 Конституції України Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 121 Конституції України передбачено, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються: 1) підтримання державного обвинувачення в суді і представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно - розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах. Відповідно до статті 3 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначаються Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами. Органи прокуратури у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають із загальновизначених норм міжнародного права, а також укладених Україною міжнародних договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань, зокрема, гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально - економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина. Боротьба зі злочинами та іншими правопорушеннями, що посягають на честь, гідність, життя та здоров`я, власність громадян та юридичних осіб, є однією з основних функцій держави. Успішність такої боротьби значною мірою залежить від ефективної діяльності, спеціально уповноважених на те органів прокуратури. Саме тому, що ця боротьба повинна вестися не довільними, а лише законними методами, - Конституцією України, на прокуратуру покладено функцію нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання, досудове слідство. При цьому прокурор зобов`язаний сприяти розкриттю злочинів, захисту особи, її прав, свобод, власності, виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин.

У відповідності до статті 30 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює нагляд за додержанням законів при проведенні досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням. Повноваження прокурора при здійсненні нагляду за додержанням законів органами, що здійснюють досудове розслідування, визначаються кримінальним процесуальним законодавством. Прокурор має право в необхідних випадках доручити керівникам органів досудового розслідування, внутрішніх справ, національної безпеки проведення у підвідомчих їм підрозділах перевірок з метою усунення порушень та забезпечення повторного розкриття діянь, що містять ознаки кримінального правопорушення.

Судом з`ясовано, що дійсно 29 лютого 2012 року старшим слідчим податкової міліції в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська була порушена кримінальна справа № 99126601 відносно директора ПП «Декарт» ОСОБА_1 за фактом умисного ухилення від сплати податків за ч. З ст. 212 КК України. 19 червня 2012 року відносно директора ПП «Декарт» ОСОБА_1 була порушена ще одна кримінальна справа № 99126601/1 за ч. 1 ст. 366 КК України; 19 червня 20212 року кримінальні справи № 99126601 за ч. З ст. 212 КК України та № 99126601/1 за ч. 1 ст. 366 КК України відносно ОСОБА_1 були об`єднані в одне провадження під єдиним реєстраційним номером 99126601; 20 червня 2012 року слідчий у кримінальній справі № 99126601 виніс постанову про притягнення ОСОБА_1 в якості обвинуваченого за ст. 212 та ч. 1 ст. З66 КК України.

23 червня 2012 року слідчий СВ ПМ СДПІ по роботі з великими платниками податків м. Дніпропетровська склав обвинувальний висновок, який 27 червня 2012 року був затверджений заступником прокурора м. Дніпропетровська; 24 лютого 2014 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська постановив виправдувальний вирок відносно ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю події інкримінованих ОСОБА_1 злочинів за ст. 212 та ч. 1 ст. З66 КК України; 15 травня 2014 року на виправдувальний вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2014 року стороною обвинувачення до Апеляційного суду Дніпропетровської області була подана апеляція; 22 травня 2014 року Апеляційний суд Дніпропетровської області постановив ухвалу, якою вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2014 року відносно ОСОБА_1 скасував, а справу направив на новий розгляд в той же суд в іншому складі суду; 27 лютого 2017 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у справі № 419/5183/12 прийняв постанову, якою кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 в скоєнні злочинів, передбачених ст. 212 ч. З, 366 ч. 1 КК України, повернув керівнику Дніпровської місцевої прокуратури № 3 для проведення додаткового розслідування.

12 липня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області, розглянувши апеляційну скаргу адвоката Глущенко О.О. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 на постанову Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2017 року у справі № 419/5183/12, постановив ухвалу, якою апеляційну скаргу адвоката задовольнив частково, постанову Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2017 року про повернення кримінальної справи для проведення додаткового розслідування скасував та направив справу для здійснення судового розгляду в той же суд; 26 лютого 2020 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у справі № 419/5183/12 своєю постановою кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. З ст. 212, ч. 1 ст. З66 КК України, направив прокурору Дніпровської місцевої прокуратури № 3 для організації додаткового досудового розслідування.

14 квітня 2020 року слідчий відділ Дніпровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області з Дніпропетровської місцевої прокуратури № З отримав матеріали кримінальної справи № 99126601 відносно обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. З ст. 212, ч. 1 ст. З66 КК України, які були направлені суддею Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська прокурору ДМП № 3 для організації додаткового розслідування ЖЕО № 11019; 14 квітня 2020 року СВ ДВП ГУНП в Дніпропетровській області, отримавши вищезазначені матеріали кримінальної справи № 99126601 відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , вніс відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та зареєстрував кримінальне провадження № 12020040030000779 за ч. З ст. 212 та ч. 1 ст. З66 КК України; 30 жовтня 2020 року адвокатом Глущенко О.О. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 12020040030000779 від 14 квітня 2020 року прокурору Дніпропетровської обласної прокуратури було заявлено клопотання про закриття кримінального провадження від 29 жовтня 2020 року за відсутності подій інкримінованих ОСОБА_1 злочинів, передбачених ч. З ст. 212 та ч. 1 ст. З66 КК України; 05 листопада 2020 року, в зв`язку з неповідомленням сторони захисту про результати розгляду клопотання від 29 жовтня 2020 року про закриття кримінального провадження № 12020040030000779 від 14 квітня 2020 року, сторона захисту звернулася до слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із скаргою на бездіяльність прокурора щодо не розгляду клопотання у встановлений законом строк.

11 листопада 2020 року слідчий суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 201/10482/20 (провадження №1-кс/201/389б/2020), постановив ухвалу, якою провадження у справі за скаргою адвоката Глущенка Олександра Олександровича, подану в інтересах ОСОБА_1 на бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо не розгляду клопотання від 29 жовтня 2020 року про закриття кримінального провадження № 12020040030000779 від 14 квітня 2020 року закрив. Підставою закриття провадження слідчий суддя в ухвалі від 11 листопада 2020 року зазначив, що «Постановою прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури Шеремет О.О. ЗО жовтня 2020 року у кримінальному провадженні № 12020040030000779 від 14 квітня 2020 року в задоволенні клопотання адвоката Глущенка О.О. від 29 жовтня 2020 року в інтересах ОСОБА_1 щодо прийняття рішення в порядку ст. 284 КПК України у кримінальному провадженні № 12020040030000779 було відмовлено».

30 жовтня 2020 року прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Дніпропетровської області Шеремет Олена Олександрівна, здійснюючи на підставі ст. 37 КПК України нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва, розглянувши матеріали досудового розслідування, відомості за якими внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020040030000779 від 14 квітня 2020 за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. З ст. 212, ч. 1 ст. З66 КК України, прийняла постанову про відмову в задоволенні клопотання сторони захисту щодо прийняття рішення в порядку ст. 284 КПК України відносно ОСОБА_1 .. Підставою відмови в закритті кримінального провадження прокурор в постанові від 30 жовтня 2020 року зазначив, що «на даний час у вказаному кримінальному провадженні досудове розслідування триває, підстав, передбачених ст. 284 КПК України для закриття провадження немає».

06 квітня 2021 року заступник начальника СУ - начальник першого В РКП СУ ГУ ДФС у Дніпропетровській області В`ячеслав Гарбуз листом № 1353/10/04-97-03-03-10 повідомив ОСОБА_2 про те, що кримінальне провадження № 12020040030000779 від 14 квітня 2020 року закрито 06 квітня 2021 року за відсутності в діях службових осіб ПП «Декарт» складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 212, ч. 1 ст. З66 КК України.

Такий довгий шлях, у відстань більше 8-й років, позивачеві прийшлося пройти в якості обвинуваченого, щоб довести, що він ніяких злочинів не вчиняв. Він й досі не може збагнути, навіщо органи досудового розслідування та прокуратури так вчиняли відносно нього, під час допитів в якості обвинуваченого змушували його зізнатися у вчиненні злочинів, яких він ніколи не скоював. Йому дуже боляче було сприймати такі факти. Його почали цуратися мої знайомі та друзі. Знайомі та сусіди почали ставитися до нього з підозрою, навіть перестали зі ним вітатися, оскільки співробітники податкової міліції неодноразово приїздили на адресу його проживання та адресу ПП «Декарт», проводили обшуки і т.д. Він не міг спокійно спати, став знервований, підозрілий у стосунках з людьми, постійно очікував якісь неприємності (їх і так вже хватало - притягнення до кримінальної відповідальності, перебування під слідством, обшуки, допити під час слідства і т.д.), тобто ним заволоділи страхи повторення травмуючих подій, що його можуть обманути, образити, осудити та позбавити волі. Позивач, фактично, був позбавлений повноцінно та адекватно сприймати події, в результаті чого він був позбавлений можливості ведення звичного способу проживання.

Так, внаслідок довготривалого правового вирішення такої проблеми відбулася його ізольованість від активного суспільного життя, від повноцінних соціальних контактів, від можливості оволодіти професійним опитом і налагодженням особистого життя. Внаслідок допущених відносно нього порушень зі сторони правоохоронних органів в його житті виникли значні перешкоди можливостям активної та повноцінної життєдіяльності, якими були обумовлені тривалі негативні зміни психоемоціональної та соціальної сфер його існування, в результаті чого йому були спричинені інтенсивні негативні психоемоціональні переживання, тобто моральні страждання.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, позивач оцінює заподіяну мені моральну шкоду в розмірі 1 150 000 грн. за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності. Від самого початку кримінального переслідування - з 29 лютого 2012 року до закриття кримінального провадження 06 квітня 2021 року - його позиція ні трохи не змінилася під час досудового слідства. Але щоб зрозуміти його невинність, знадобилося більше восьми років. Кримінальне переслідування почалося ще з порушення 29 лютого 2012 року відносно нього кримінальної справи за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах за ч. З ст. 212 КК України, хоча постанова про притягнення його в якості обвинуваченого була складена слідчим тільки 20 червня 2012 року.

Фактично кримінальне переслідування позивача припинилося тільки після закриття 06 квітня 2021 року за реабілітуючими обставинами кримінального провадження, при тому, що ще 24 лютого 2014 року відносно нього судом був постановлений виправдувальний вирок, який за ініціативи прокуратури був скасований. Позиція сторони захисту із самого першого дня провадження у справі та до закриття кримінального провадження ані трохи не змінилася, але правоохоронні органи вперто не бажали чути сторону захисту, і знадобилося більше восьми років, щоб таки прийти до того реабілітуючого висновку, який був відомий ще на початку досудового слідства.

Європейський суд з прав людини у справі «Іванов проти України» вказав, що заявник зазнав нематеріальної шкоди, завданої у зв`язку з тривалим кримінальним провадженням проти нього. Суд, здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, як цього вимагає ст. 41 Конвенції, присуджує заявнику 4 800 євро за відшкодування нематеріальної шкоди.

За порушення розумного строку проведення досудового розслідування, який у відповідності до ч. 2 ст. 28 КПК України повинен був забезпечити прокурор, позивач оцінює спричинену йому моральну шкоду у розмірі 200 000 грн. за кожен місяць незаконного перебування під слідством.

Так, відповідно до ч. 2, ч. З ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже позивач перебував під незаконним слідством повних 105 місяців: 6 місяців 2012 року, 12 місяців 2013 року, 12 місяців 2014 року, 12 місяців 2015 року, 12 місяців 2016 року, 12 місяців 2017 року, 12 місяців 2018 року, 12 місяців 2019 року, 12 місяців 2020 року, 3 місяці 2021 року.

Відповідно до п. 9 Постанови № 4 від 31 березня 1995 року Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподаткованим мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму громадян, що діють на час розгляду справи.

Право на відшкодування шкоди в повному обсязі гарантоване й ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, норми якої згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики європейського суду з прав людини» є джерелом національного права. Національне законодавство передбачає відшкодування такої шкоди у повному обсязі, що відповідає положенню ст. 22 ЦК України.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174, 1176 ЦК України.

Загальна сума спричиненої моральної шкоди позивачем оцінена в 1 150 000 грн.

Діяльність/бездіяльність прокуратури Дніпропетровської області як уповноваженого органу у вказаних правовідносинах свідчить не лише про те, що вона не дотримувалось конституційних положень та покладених на неї державою обов`язків, а, взагалі, їх ігнорувала. Допущені прокуратурою Дніпропетровської області як державним органом прояви байдужості, що призвело до виникнення у позивача відчуття приниження людської та громадської гідності, до втрати віри у можливість захисту з боку держави, гарантування йому безпеки, захищеності. Позивачеві були спричинені моральні страждання, що безумовно змінило його нормальний життєвий ритм, оскільки йому тривалий час довелося захищати свої порушені права, оскаржувати дії щодо вирішення його заяв, клопотань, заявлених під час досудового слідства для проведення слідчих дій. З урахуванням вищевикладеного позивач приходить до висновку, що є факт заподіяння моральної шкоди діями відповідача. Враховуючи характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, ступень вини особи, яка завдала моральної шкоди, вважає що йому завдано значну моральну шкоду.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Частиною другою цієї статті встановлено, що Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального

провадження. Частиною п`ятою цієї статті чітко зазначено, що Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Частиною 1 статті 11 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження повинна бути забезпечена повага до людської гідності, прав і свобод кожної особи. Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В позовній заяві позивачем було надано докази наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачем моральних страждань.

Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Отже, позивачу була завдана моральна шкода, що полягає в вищезазначеному і встанволеному судом.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

З викладеного видно, що позивачу діями відповідача було завдано моральної шкоди з підстав встановлених законодавцем.

Отже, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Вказані норми не звільняють позивача від обов`язку доказування неправомірності дій посадових осіб органів досудового розслідування як підстави для відшкодування моральної шкоди.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок вести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювана годи та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 01 березня 2005 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою необхідно зуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній собі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Оскільки для наявності зобов`язання по відшкодуванню шкоди відповідно до статей 1176, 1167, 1173, 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дій чи бездіяльності органу дізнання, досудового слідства, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою підлягають доказуванню на загальних підставах та відповідно до ст. 81 ЦПК України є обов`язком позивача.

Ч. 6 ст. 82 ЦПК України встановлено виключний перелік рішень суду кримінальної юрисдикції, які є обов`язковими для суду. Такими рішеннями є вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили. Вказані рішення є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. При цьому, частина 7 цієї статті містить застереження про те, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першої ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Позивачем доведено належними та допустимим доказами факту заподіяння йому моральних страждань, причинно-наслідкового зв`язку між заподіянням моральних страждань і оціненою позивачем шкодою.

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Здійснення провадження у справі про притягнення до кримінальної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу кримінального правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження. Підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про кримінальне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу кримінального правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про кримінальне правопорушення через відсутність в діях позивача складу кримінального правопорушення свідчить про те, що позивача притягнуто до кримінальної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини.

Такий висновок було зроблено Дніпровський апеляційним судом в справі № 175/3094/21, рішення від 10 жовтня 2022 року, аналогічні правові висновки були викладені в численних постановах Верховного Суду, а саме в постанові від 22 липня 2020 року по справі №303/7352/18, провадження №61-20524св19, від 28 жовтня 2020 року по справі №461/85/19, провадження №61-20862св19, від 11 листопада 2019 року по справі №766/2377/16-ц, провадження №61-18387св18.

Як вказав Європейський суд у рішенні від 9 січня 2013 року «Олександр Волков ти України», № 21722/11, п. п. 165, 166, приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру» (див. рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (C. v. Belgium), п. 25, Reports 1996-ІІІ). Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом (див. рішення від 16 грудня 1992 року у справі «Нємець проти Німеччини» (Niemietz v. Germany), п. 29, Series А № 251-В). Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. рішення у справах «Сідабрас та Джяутас проти Литви» (Sidabras and Dziautas v. Lithuania), заяви №№ 55480/00 та 59330/00, п. 47, ECHR 2004-VIII, та «Бігаєва проти Греції» (Bigaeva v. Greece), заява № 26713/05, пп. 22-25, від 28 травня 2009 року). Стаття 8 Конвенції охоплює питання захисту честі та репутації як частину захисту права на повагу до приватного життя (див. рішення у справах «Пфайфер проти Австрії» (Pfeifer v. Austria), заява № 12556/03, п. 35, від 15 листопада 2007 року, та «А. проти Норвегії» (A. v. Norway), заява №28070/06, пп. 63 та 64, від 9 квітня 2009 року); впливає на широке коло стосунків заявника з іншими людьми, включаючи стосунки професійного характеру, під впливом опиняється і професійна репутація заявника.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої постановлене рішення.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню частково.

Не може суд прийняти до уваги не визнання відповідачем позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджена. Позовні вимоги не уточнювалися, зустрічні вимоги не заявлено.

При таких обставинах суд вважає можливим позовну заяву задовольнити частково, стягнути з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 300000 грн., в задоволенні решти позову відмовити, судові витрати віднести за рахунок держави.

Таким чином, викладені позивачем обставини знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, переконливих доказів на підтвердження своєї позиції відповідач суду не надав, позовна заява ґрунтується на законі та підлягає задоволенню частково.

На підставі викладеного, керуючись ст. 1, 3, 8, 9, 19, 41, 33, 55, 56, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 22, 23, 1166, 1167, 1174, 1176 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-82, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 300000 грн..

В задоволенні решти позову ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури і Державної казначейської служби України про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої незаконними діями органів оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування, прокуратури і суду відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено 28 жовтня 2022 року.

Суддя -