Постановление суда № 106995165, 28.10.2022, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/473/17

провадження 6/201/130/2022

УХВАЛА

28 жовтня 2022 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

за участі секретаря Храмцевич Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро заяву Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про заміну сторони виконавчого провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК», треті особи Національний Банк України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування збитків та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 10 січня 2017 року звернулася до суду з позовом до відповідача ПАТ комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про стягнення збитків в сумі 15659664.40 доларів США, 1844818.69 євро, 30433112 грн. та відшкодування моральної шкоди в сумі 4934902 грн., позовні вимоги змінювалися, доповнювалися і уточнювалися.

05 вересня 2017 року по справі ухвалено рішення суду.

АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 11 серпня 2022 року звернулося до суду з заявою про заміну сторони (стягувача) виконавчого провадження.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися про час та місце судового засідання повідомлялися належним чином. На підставі ч. 3 ст. 442 ЦПК України суд вважає можливим розглядати питання про заміну сторони виконавчого провадження за їх відсутності.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост.13ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), згідно з ст. 514 вказаного кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

За змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦПК України та статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником.

Виходячи із цих норм, зокрема, пунктами 1, 2 частини 1 статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

У зв`язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про виконавче провадження», статті 442 ЦПК України за заявою заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.

За таких обставин звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та статті 8 Закону України «Про виконавче провадження».

Саме до такого правового висновку прийшов Верховний суд України у своїй постанові від 20 листопада 2013 року по справі № 6-122цс13.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов`язковим для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов`язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України

Оскільки викладена правова позиція прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах то вона підлягає застосування у вищевикладеній ситуації.

Часиною 1 статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1ст.626ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

На підставі ч. 5 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов`язкові тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Частиною 1 статті 442 ЦПК України передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником, а частиною 2 статті 442 ЦПК України визначено, що заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно із рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 „Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 „Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Згідно із ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст.129 Конституції України, ст.18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

За ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінюєдокази засвоїм внутрішнімпереконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженнінаявних усправі доказів. Жоднідокази немають длясуду заздалегідьвстановленої сили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Перевіривши матеріали справи, заяви та оцінивши обставини справи, а також надані та добуті докази, суд вважає, що заява не підлягає задоволенню, оскільки як вбачається з матеріалів справи та доданих до заяви документів, в провадженні суду знаходилася цивільна справа № 201/473/17 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК», треті особи Національний Банк України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування збитків та моральної шкоди. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2017 року позовну заяву задоволено частково. Розірвано договори, укладені між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПРИВАТБАНК» і ОСОБА_1 : від 03 березня 2014 року, від 21 квітня 2015 року, від 08 червня 2016 року, від 30 червня 2016 року, від 06 липня 2016 року, від 02 серпня 2016 року, від 03 серпня 2016 року, від 31 серпня 2016 року, від 29 вересня 2016 року, від 28 жовтня 2016 року, від 30 жовтня 2016 року, від 31 жовтня 2016 року і від 18 листопада 2016 року. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 всього 15 659 664.40 доларів США, 844 818.69 євро і 30 433 112 грн.. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про відшкодування моральної шкоди відмовити. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь держави судовий збір (стосовно вимог про розірвання договорів та стягнення сум) в сумі 8640 грн..

Постановою від 27 липня 2022 року Дніпровського апеляційного суду рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2017 року залишено без змін.

Стороною відповідача подано касаційну скаргу та ухвалою Верховного Суду цивільну справу № 201/473/17 витребовують для розгляду та прийняття відповідного рішення.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом.

Статтею 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно дост.409ЦПК Українисуд касаційноїінстанції зарезультатами розглядукасаційної скаргимає право: 1)залишити судовірішення судівпершої інстанціїта апеляційноїінстанції беззмін,а скаргубез задоволення; 2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду ; 3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд ;4)скасувати постановусуду апеляційноїінстанції повністюабо частковоі залишитив силірішення судупершої інстанціїу відповіднійчастині; 5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині ;6)у передбаченихцим Кодексомвипадках визнатинечинними судовірішення судівпершої таапеляційної інстанційповністю абочастково ізакрити провадженняу справіу відповіднійчастині; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-6 частини першої цієї статті.

Тобто, враховуючи вищевикладене, не відомо, яке із рішень буде прийнято судом касаційної інстанції. Та якщо судом буде прийнято рішення та з моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають (ч. 2 ст. 419 ЦПК України).

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що підстави для задоволення заяви відсутні, а заява не обґрунтована та така, що не підлягає задоволенню.

Таким чином, оскільки суд не може розглядати заяву за відсутністю відомостей і доказів, які мають суттєве значення для розгляду заяви у даній цивільній справі, суд дійшов висновку, що вимоги заяви заявлені необґрунтовано, передчасно, а тому задоволенню не підлягають, що, у даному випадку, не перешкоджає заявнику звернутися з такою заявою до суду вдруге після зміни обставин, які перешкоджають її розгляду.

Не може суд прийняти до уваги наполягання заявника по справі на задоволенні зазначеної заяви, оскільки вони спростовуються вищенаведеним, не ґрунтуються на фактичних даних та об`єктивно нічим не підтверджені.

За таких обставин суд приходить до висновку, що передбачених законом підстав для її задоволення немає, а тому вважає за необхідне відмовити у її задоволенні.

Відповідно до ч. 2 ст. 261 ЦПК України ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 14, 258, 259, 260, 261, 353, 442 ЦПК України, ч. 5 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження», суд

УХВАЛИВ:

Акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» в задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження, по цивільній справі № 201/473/17 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК», треті особи Національний Банк України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування збитків та моральної шкоди - відмовити.

Ухвала набрала законної сили 28 жовтня 2022 року.

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя О.А Антонюк