Решение № 106957833, 26.10.2022, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/7048/22

2/357/2634/22

Категорія 17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Бебешко М. М. ,

при секретарі Хоменко О. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Біла Церква в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про захист прав споживачів,-

В С Т А Н О В И В :

15 серпня 2022 року до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надійшла вищевказана позовна заява, відповідно до якої позивач через свого представника адвоката Романченко О.М. просить суд: 1) Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 722 401,47 грн. за депозитним договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013, що становлять пеню за ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

В обгрунтування позову зазачив, що 06.12.2013 року між ним та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено депозитний договір № SAMDNWFD0070028566200, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було розміщено депозитний вклад у розмірі 16207,11 доларів США строком на 366 днів під 10 % річних. На підставі п. 3 даного договору вищевказаний депозитний договір неодноразово продовжувався. Станом на день подання позову даний договір продовжено строком до 06 грудня 2020 року. Керуючись п. 5 договору № SAMDNWFD0070028566200 26.12.2019 на адресу АТ КБ «ПриватБанк» було направлено заяву вих. № 309/12-2019 від 26.12.2019, в якій позивач повідомив банк про дострокове розірвання депозитного договору № SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 з 13 січня 2020 року. Листом від 08.01.2020 АТ КБ «ПриватБанк» відмовило у поверненні ОСОБА_1 його депозиту у зв`язку із припиненням діяльності банку на території АР Крим. 08.02.2020 ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою від 07.02.2020, в якій повторно повідомив про розірвання депозитного договору та просив повідомити адресу відділення АТ КБ «ПриватБанк», в якому він може одержати його депозит разом із нарахованими відсотками. Відповіді відповідача на вказане звернення позивач не отримав. 25.02.2020 позивач звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів та повернення вкалду, відсотків та інших нарахувань по договору № SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 26.01.2022 у справі № 357/2296/20, що набрало законної сили 04.08.2022, ухвалено стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу за депозитним договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 в розщмірі 16 207,11 доларів США та суму нарахованих відсотків в розмірі 9 879,67 доларів США. Таким чином, станом на день подання позову у відповідача є невиконаним безспірне грошове зобов`язання перед позивачем з повернення 9 879,67 доларів США відсотків, нарахованих на вклад в доларах за депозитним договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013. Таким чином, позивач, з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду просив стягнути із відповідача пеню в сумі 722 401,47 грн. (9 879,67 доларів США х 36,56 грн. х 2).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 серпня 2022 року вказану справу передано на розгляд судді Бебешко М.М.

Ухвалою суду від 17 серпня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 16 вересня 2022 року.

08 вересня 2022 року на адресу суду надійшло клопотання від представника відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», так як 17.1.2014 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» укладено договір про переведення боргу, тому боржник у зобов`язанні має бути замінено іншою особою.

08 вересня 2022 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Відзив обгрунтовано тим, що 09.01.2021 Велика Палата Верховного Суду у справі № 320/5115/17 навела правову позицію щодо наявності правових підстав для стягнення процентів за договором банківського вкладу; 3% річних за ч.2 ст. 625 ЦК України; застосування ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» до правовідносин, які існують між сторонами після розірвання договору банківського вкладу. Відповідно до відзиву договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 є розірваним, як зазначає сам позивач з 08.01.2020. З дня розірвання договору банківського вкладу (08.01.2020) відсутні будь-які підстави для нарахування пені за період з 09.01.2020 по 08.01.2021. Крім цього, період стягнення пені з 22.04.2020 по 26.05.2020 вже був предметом розгляду у справі № 357/2296/20, тому провадження у справі в цій частині підлягає закриттю. 15.08.2022 позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення пені за період часу 09.01.2020 по 08.01.2021, що виходить за межі позовної давності, так як 08.01.2020 було розірвано депозитний договір, тому до даної вимоги необхідно застосувати спеціальний строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

16 вересня 2022 року на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання, призначеного на 16 вересня 2022 року.

Ухвалою суду від 16 вересня 2022 року задоволено клопотання представника позивача, залучено до часті у справі в якості третьої особи, яка на заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон». Підготовче засідання у справі відкладено на 06 жовтня 2022 року.

16 вересня 2022 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

Відповідь на відзив обгрунтована тим, що переуступка боргу відповідача перед позивачем на ТОВ «ФК «Фінілон» на підставі договору переводу боргу від 17.11.2014 не відбулася через відсутність передбаченої згоди ОСОБА_1 , як кредитора АТ КБ «ПриватБанк» у правовідносинах з розміщення банківського вкладу. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 761/16124/15-ц, базою нарахування пені, згідно з частиною 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід вважати проценти на суму вкладу або дохід в іншій формі (статті 1058, 1061 ЦК України), що підлягає сплаті банком вкладникові за використання вкладу. Сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Тобто, з 25.01.2022 нарахування пені можливо, але не на тіло депозиту, а на нарховані та прострочені банком до виплати проценти.

16 вересня 2022 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про зміну предмету позову, відповідно до якої останній останній просив суд: 1) Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 722 596,06 грн. за депозитним договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013, що становлять пеню за ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період прострочення з 16.09.2021 по 16.09.2022; 2) Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3 % річних на суму вкладу 16 207,11 доларів США за період з 24.02.2022 по 16.09.2022 у розмірі 273,09 доларів США; 3) Стягнути з Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3 % річних на суму процентів по вкладу 9 879,67 доларів США за період з 24.02.2022 по 16.09.2022 у розмірі 166,47 доларів США.

Вкаазана заява обгрунтована тим, що так як банк до останнього часу не повернув позивачу вклад та нараховані на нього проценти, вказане свідчить про свідоме триваюче порушення прав позивача на отримання своїх коштів та доходу на них у вигляді нарахованих банком процентів, ОСОБА_1 вважає за необхідне просити суд стягнути пеню за ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» в ромірі 3% щоденних, нарахованих на суму прострочених процентів за вкладом в доларах США за інший період існування порушення права позивача, а саме з 16.09.2021 по 16.09.2022. За період з 16.09.2021 по 16.09.2022 пеня за ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» на суму процентів в розмірі 9 879,67 доларів США становить 3 967 068,84 грн. (9 879,67 доларів США х 36,57 (курс) х 0,003 /365 х 366). З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20.03.2018 у справі № 761/2693/16-ц про те, що пеня за ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» нараховується в національній валюті та не може перевищувати більше ніж вдвічі розмір простроченого зобов`язання, розмір пені з відповідача становить 722 599,06 грн. (9 879,67 доларів США х 36,57 грн. х 2).

06 жовтня 2022 року на адресу суду надійшла заява від представника відповідача адвоката Бригинець А.А. про проведення підготовчого засідання, призначеного на 06 жовтня 2022 року без участі представника банку.

06 жовтня 2022 року на адресу суду від представника позивача адвоката Романченко О.М. надійшла заява про проведення підготовчого засідання без участі позивача та його представника; закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 06 жовтня 2022 року закрито підготовче провадежння у даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 26 жовтня 2022 року.

06 жовтня 2022 року від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на заяву про зміну предмету позову, відповідно до якого представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відзив обгрунтовано тим, що банк не несе зобов`язань за депозитним договором так як між ним та ТОВ «ФК «Фінілон» 17.11.2014 укладено договір про переведення боргу, тому ТОВ ФК «Фінілон» є новим боржником за даним депозитним договором. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду у справі № 357/22996/20 встановлено факт розрівання договору банківського вкладу від 06.12.2013 з 13.01.2020. За таких обставин позовна вимога щодо стягнення пені за депозитним договором, який є предметом спору, не підлягає до задоволення, оскільки пеня нарахована позивачем після припинення договірних відносин між сторонами і у такий період норма ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не може застосовуватия до правовідносин. Щодо нарахованих позивачем 3 % річних, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у спарві № 320/5115/17 навела висновко щодо нарахування 3 % річних виключно на тіло депозиту вказавши, що після розірвання договорів банківського вкладу в судовому порядку банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною лругою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У такому випадку Велика Палата Верховного Суду визначає порядок обчислення трьох процентв річних за формулою: сума вкладу за рішенням суду х на кількість днів прострочення викоання рішення суду х 3 (розмір процентів, встановлених частиною другою статті 625 ЦК України : 100 : 365 (днів у році).

06 жовтня 2022 року від представника відповідача на адресу суду надійшло заперечення на відповідь на відзив, згідно з яким новим боржником у даному зобов`язанні є ТОВ «ФК «Фінілон», тому банк не є належним відповідаем у даній справі.

07 жовтня 2022 року від представника позивача на адресу суду надійшло пояснення щодо строку позовної давності по стягненню пені за ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з яким відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 761/26293/16-ц, позовна давність не поширюється на вимогу про стягнення цієї пені. Так як спірні правовідносини сторін у даній справі виникли зі споживчих відносин по поверненню банківського вкладу/процентів та інших передбачених законодавством нарахувань, то і стягнення пені за прострочення цього зобов`язання банку охоплюється складом відносин з повернення вкладу, а тому строк позовної давності до стягнення пені за ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не застосовується.

26 жовтня 2022 року на адресу суду надійшла заява від представника позивача адвоката Романченко О.М. про розгляд справи без участі позивача та його представника. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

26 жовтня 2022 року на адресу суду надійшла заява від представника відповідача адвоката Бригинець А.А. про розгляд справи без участі представника банку. Проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзивах та запереченнях на позовну заяву. Позовні вимоги просить залишити без задоволення.

Представник третьої особи в судове засідання не зявився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений судом своєчасно. Клопотання про відкладення розгляду справи не подав. Правом на подачу до суду пояснень на заяви по суті позовних вимог не скористався.

Відповідно до вимог частини длругої статті 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне:

06.12.2013 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено депозитний договір № SAMDNWFD0070028566200, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було розміщено депозитний вклад у розмірі 16207,11 доларів США строком на 366 днів під 10 % річних.

Пунктом 3 договору передбачено, що він неодноразово продовжується за умови відсутності заяви вкладника про бажання забрати кошти. Матеріали справи не містять доказів розірвання цього договору.

В пункті 5 договору його сторони дійшли згоди, що у вкладника та у банку є право достроково розірвати договір, повідомивши про це один одного за два дні до дати розірвання договору (а.с.5).

На підтвердження розміщення депозиту в розмірі 16 207,11 доларів США у АТ КБ «ПриватБанк» свідчить наявна в матеріалах справи квитанція (а.с.5).

26.12.2019 року на адресу АТ КБ «ПриватБанк» позивач направив заяву вих. № 309/12-2019 від 26.12.2019 року, в якій він повідомив банк про дострокове розірвання депозитного договору № SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 р. з 13 січня 2020 року (а.с.6).

Листом від 08.01.2020 року АТ КБ «ПриватБанк» відмовило у поверненні ОСОБА_1 його депозиту у зв`язку із припиненням діяльності банку на території АР Крим (а.с.7).

08.02.2020 року до АТ КБ «ПриватБанк» Якубчак Е.В. звернувся із заявою від 07.02.2020 року, в якій повторно повідомив про розірвання вищевказаних депозитних договорів та просив повідомити адресу відділення АТ КБ «ПриватБанк», в якому він може одержати його депозити разом із нарахованими відсотками (а.с.8).

17.11.2014 між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» укладено договір переведення боргуза депозитниим договорами та договорами банківського обслуговування, які укладені структурними підрозділами, що здійснювали діяльність на території АР Крим. (а.с.32-33).

18.11.2014 між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» укладено укладено додаткову угоду до договору переведення боргуза депозитниим договорами та договорами банківського обслуговування, які укладені структурними підрозділами, що здійснювали діляність на території АР Крим. (а.с.34).

Згідно витягу з електронного додатку (Реєстру кредиторів до договору переводу боргу від 17.1.2014,) депозитний договір з ОСОБА_1 включено до даного реєстру (а.с.40).

Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 29.05.2020, останній підтверджує факт виконання банком в повному обсязі зобовязань щодо перерахування на рахунки ТОВ «ФК «Фінілон» грошових коштів ОСОБА_1 відповідно до договору переведення боргу № б/н від 17.11.2014 та витягу з електронного додатку до цього договору, сума коштів, зазначену у витягу з електронного додатку включає нараховані відсотки по вкладу на дату переведення боргу. (а.с.41).

При вирішенні справи суд виходить з наступного:

Щодо вирішення позовних вимог стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).

Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

У Законі України «Про захист прав споживачів» не визначено вичерпного переліку відносин, на які він поширюється, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та керуючись загальними принципами цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах «слабкої сторони», якою є фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. І особливістю таких правовідносин є участь у них спеціального суб`єкта - споживача.

У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Отже, Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участі споживача.

Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Отже, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 зазначеного Закону, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача.

За змістом частини третьої статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Судом встановлено, що 26 грудня 2019 року позивач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про дострокове повернення депозитного вкладу після 13 січня 2020 року та відмову від автоматичного продовження депозитного вкладу за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070028566200 від 06 грудня 2013 року. Вказана заява отримана банком і 08 січня 2020 року АТ КБ «ПриатБанк» своїм листом відмовив позивачу у поверненні грошових коштів. (а.с.6-7).

Частиною першою статті 1075 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).

Враховуючи встановлені обставини та зміст статті 1075 ЦК України договірні правовідносини сторін за договором банківського вкладу припинилися з 13 січня 2020 року.

Після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів після зазначеної дати застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.

Тобто з моменту розірвання договору банківського вкладу за заявою клієнта Закон України «Про захист прав споживачів» правовідносини сторін не регулює, а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не нараховується.

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 9 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 і висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 січня 2022 року у справі № 757/34314/18-ц, від 23 лютого 2022 року у справі № 756/14910/16-ц, від 28 квітня 2022 року у справі № 759/1383/17, від 29 червня 2022 року у справі № 201/12075/14-ц, від 17 серпня 2022 року у справі № 404/1947/19 і така практика Верховного суду є сталою.

У даній цивільній позивач ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про зміну предмету позову (а.с.61-63) просив суд стягнути пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», обчислену за період з 16 вересня 2021 року по 16 вересня 2022 року, у той час як договір банківського вкладу розірвано 13 січня 2020 року за його власною ініціативою.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Оскільки між позивачем та банком припинено правовідносини за договором банківського вкладу, частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спірні правовідносини, тому суд приходить до висновку про доцільність ухвалення рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

При вирішенні питання про нарахування трьох процентів річних за частиною другою статті 625 ЦК України суд керується таким.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц.

Після розірвання договорів банківського вкладу в судовому порядку банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також суд враховує, що грошове зобов`язання між сторонами виражене в іноземній валюті - доларах США, тому при розрахунках процентів та інших стягнень за основу береться розрахунок заборгованості в доларах США, що відповідає практиці Великої Палати Верховного Суду та підтверджується таким.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

У статті 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України.

Однак заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено в договорі, чинне законодавство не містить.

З аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта - єдиний законний платіжний засіб на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці на тимчасово окупованій території України.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема вкладу, не суперечить чинному законодавству.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц, від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16 та № 464/3790/16-ц.

Так, три проценти річних розраховуються з урахуванням боргу перед ОСОБА_1 у розмірі 16 207,11 доларів США (тіло депозиту), помноженого на кількість днів прострочення, з 24 лютого 2022 року до 16 вересня 2022 року, до дати вказаної в прохальній частині заяви про зміну предмету позову, що становить 205 днів, помноженого на 3 (розмір процентів, встановлений частиною другою статті 625 ЦК України), поділеного на 100 (визначення у процентах) та поділеного на 365 (днів у році), тобто 16 207,11 х 3 х 205 : 100 : 365 = 273,08 доларів США.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення 3 % річних за порушення підлягають до часткового задоволення в частині стягнення 3% річних на суму банківського вкладу 16 207,11 доларів США за період часу з 23 лютого 2022 року до 16 вересня 2022 року, що становить 273,08 доларів США.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3 % річних на суму процентів по вкладу 9 879,67 доларів США за вказаний період часу необхідно відмовити.

Правова позиція у подібних правовідносинах вискладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17.

Положення статей 3, 509, 625 ЦК України передбачають нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних на суму основного боргу (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року у справі № 922/4099/17; постанова Верховного Суду від 21 травня 2019 року у справі № 916/2889/13, постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 757/37126/18).

Суд не бере до уваги посилання відповідача щодо того, що належним відповідачем у даній справі має бути ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон», а не АТ КБ «ПриватБанк» виходячи з наступного:

За положеннями статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Також, відповідно до вимог статті 520 ЦК України, боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

В ст. 521 ЦК України регламентовано лише форму правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні, самого договору про переведення боргу, але не форми погодження кредитора на таке переведення.

Статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не застосовуються до правовідносин сторін, беручи до уваги недоведеність поширення Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» на відносини, які виникли за укладеним між сторонами договором банківського вкладу, застосування вказаної норми в даному випадку не підлягає.

Так, з матеріалів справи вбачається (а.с.32-34), що 17.11.2014 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ Фінансова компанія «Фінілон» було укладено договір про переведення боргу з подальшим укладенням 18.11.2014 Додаткової угоди до цього договору, банком розміщено відповідне повідомлення на сайті АТ КБ «Приватбанк» з встановленням строку для кредиторів (вкладників та власників банківських рахунків, договори з якими були укладені на території АР Крим) до 15.02.2015, для подання письмових заперечень щодо переведення боргу (грошових коштів кредиторів) на ТОВ ФК «Фінілон» та надані Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк».

Однак, в умовах депозитного договору, укладеного між позивачем та відповідачем не передбачено можливості переведення боргу на іншу особу та матеріали справи не містять доказів належного повідомлення відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» позивача ОСОБА_1 про заміну боржника у депозитному договорі з АТ КБ «ПриватБанк» на ТОВ «ФК «Фінілон». Також, відсутні докази наявності згоди позивача на заміну боржника.

В постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року (справа №321/1260/19) вказано, що суди необґрунтовано констатували нікчемність договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року. Разом з тим, відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.

В постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року (справа №757/61918/18) міститься правовий висновок, згідно якого доводи АТ КБ «ПриватБанк» про те, що він є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним та ТОВ «ФК «Фінілон» було укладено договір, за умовами якого товариство стало боржником за договорами банківського вкладу, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вкладник надав згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договорами банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі №729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655ск21), від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21), від 26 січня 2022 року у справі № 757/34314/18-ц (провадження № 61-7121св21) у подібних правовідносинах.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Таким чином, Договір про переведення боргу б/н від 17.11.2014, укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ ФК «Фінілон» є таким, що не породив юридичних наслідків, за ним не відбулось переведення боргу перед ОСОБА_1 з АТ КБ «Приватбанк» на ТОВ ФК «Фінілон» за депозитним договором №SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013.

Дана обставина встановлена постановою Київського апеляційного суду від 04.08.2022 у справі №357/2296/20, якою змінено рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26.01.2022 у справі №357/2296/20, мотивувальну частину якого викладено в редакції цієї постанови.

Крім того, даною постановою встановлено, що між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» виникли договірні відносини на підставі договору банківського вкладу та відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання із повернення вкладу та сплати процентів.

Вищезазначені обставини не підлягають доказуванню відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, оскільки встановлені рішенням суду уцивільній справі, що набрало законної сили, у якій брали участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави у разі задоволення позову. Тому, з відповідача стягується судовий збір в дохід держави в розмірі 992,40 грн.

Керуючись ст. 4, 12, 81, 141, 258, 259, 264, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про захист прав споживачів - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 3 % річних на суму вкладу 16 207,11 доларів США за період з 24 лютого 2022 року по 16 вересня 2022 року у розмірі 273,08 доларів США.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь держави судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживння: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1д, код ЄДРПОУ:14360570.

Третя оосба, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Тоіаристо з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», міссце знаходження: 49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Січеславська набережна, будинок 29-а. Код ЄДРПОУ: 28920700.

СуддяМ. М. Бебешко