Решение № 106944528, 17.10.2022, Ренійський районний суд Одеської області

Справа № 510/1165/22

Провадження № 2/510/1017/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.10.22 року Ренійський районний суд Одеської області

у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;

-за участю секретаря Арабаджи Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (треті особи - ОСОБА_6 , Виконавчий комітет Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області) про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстраційного обліку,-

В С Т А Н О В И В:

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про судове засідання, яке призначалося на 17.10.2022р., були повідомлені в порядку ч.11 ст. 128 ЦПК України, яка передбачає, що з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, однак, до суду не явились, відзиву на позов не надали.

Представник позивачки ОСОБА_1 - Аждер В.А. в судове засідання не явився, на задоволені позову наполягав, просив про розгляд справи в порядку спрощеного провадження.

Третя особа - Виконавчий комітет Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області просила про розгляд справи у відсутності свого представника.

Третя особа - ОСОБА_6 щодо позову додаткових заяв не мав, просив розглянути справу без його участі.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Клопотань про виклик сторін у судове засідання не надходило.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В ході розгляду справи судом були дослідженні наступні докази: копії паспортів на особи сторін у справі; копія свідоцтва про укладення шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 ; копії свідоцтв про народження ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ; копія рішення Ренійського районного суду Одеської області від 25.11.2021р.; копія атестату про закінчення школи ОСОБА_4 ; копія договору купівлі-продажу від 14.03.1983р. ; витяг №1086 від 19.07.2022р. про реєстрацію осіб за адресою по АДРЕСА_1 ; копії паспортів громадянин Королівства Бельгії ОСОБА_2 ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що позивачка, діюча через свого представника - адвоката Аждер В.А., звернулася до суду із позовом та просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням у житловому будинку із надвірними спорудами та господарськими будівлями, розташованому по АДРЕСА_1 , зазначивши, що на підставі договору купівлі-продажу від 14.03.1983р. №636 вона (позивачка) та її чоловік (третя особа - ОСОБА_6 ) являються власниками житлового будинку із надвірними спорудами та господарськими будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 . Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 являються дітьми позивачки та третьої особи, відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є їхніми онуками. На території вищевказаної житлоплощі рахуються зареєстрованими відповідачі - члени їхньої родини, однак вони вже досить тривалий час у житловому будинку не мешкають. Так, ОСОБА_2 був зареєстрований за вищевказаною адресою у 2014р., ОСОБА_3 - у 2001р., онуки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - у 2014р. Приблизно 8 років тому відповідачі виїхали за межі України і з того часу мешкають за кордоном, отримали паспорти іноземної держави - являються громадянами Королівства Бельгії. На момент виїзду з України відповідачі з реєстраційного обліку за вищевказаною адресою не знялися, до теперішнього часу рахуються зареєстрованими за місцем мешкання позивачки та її чоловіка.

Отже, з 2014р. і по теперішній час відповідачі на вищевказаній житлоплощі, де вони були зареєстровані, не мешкають, реєстрація даних осіб носить формальний характер. Вже пройшло майже 8 років з моменту виїзду відповідачів за кордон, відповідачі за місцем реєстрації не з`являлися, добровільно з реєстраційного обліку не знялися, в даний час вони є громадянами іншої держави і мешкають за кордоном. У зв`язку із реєстрацією відповідачів на житлоплощі, позивачка несе додаткові витрати по сплаті комунальних послуг, крім того, вона, як власник житла, позбавлена можливості у вирішенні інших, передбачених чинним законодавством, питань.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки обґрунтовані, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла. В статті 1 Протоколу першого Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право власності власника на майно.

В ч. 1 ст. 316 ЦК України вказано, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

В ч. 1 ст. 317 ЦК України вказано, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 2 ст. 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року Першого протоколу та протоколів № 2, № 4,№ 7 та № 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб

Відповідно до п.3 Листа ВССУ від 28.01.2013 року « Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» при розгляді справ про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, судам необхідно розрізняти правовідносини, які виникають між власником та колишнім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, колишніми членами його сім`ї, а також членами сім`ї колишнього власника житла. У першому випадку власник житла має право вимагати визнання колишнього власника таким, що втратив право користування, та зняття його з реєстрації. При цьому втрата права користування житловим приміщенням є наслідком припинення права власності на житлове приміщення у колишнього власника житла.

У постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року зазначено, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК). Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши водночас одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Відповідно до абз. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003р. реєстрація - це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції. Документом, до якого вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, є у т.ч. паспорт громадянина України.

Таким чином, правовою підставою для перебування на реєстраційному обліку є проживання чи перебування особи за певною адресою.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Виходячи із вищевказаного, матеріалів справи, доводів позивачки, викладених у позові, відповідачі були зареєстровані за вищевказаною адресою у будинку, що належить позиваці та третій особі (їхнім батькам). Таким чином, відповідачі вже тривалий час не мешкають за спірною адресою, вони не являються власниками житла, у якому прописані, майже 8 років тому виїхали за кордон і там мешкають, за місцем реєстрації не з`являються, в добровільному порядку не знялися з реєстраційного обліку зі вказаної адреси. У зв`язку із тим, що відповідачі не проживають у будинку вже достатньо тривалий час, яких-небудь витрат по утриманню житла вони не несуть, їх особистих речей там також немає. Договором, законом або рішенням суду не було встановлено право відповідачів на користування ними будинком з підстав ст. 401 ЦК України. У зв`язку із вищевикладеним, є правові підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Керуючись ст.ст. 12, 76 - 81, 128, 258, 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, ст. 41 Конституції України, ст. ст. 316, 317, 319, 391 ЦК України, ст. 150 Житлового кодексу України, ст. ст. 3, 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003р., -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 визнати такими, що втратили право користування житловим приміщенням у житловому будинку із надвірними спорудами та господарськими будівлями, розташованому по АДРЕСА_1 , і зняти їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя Вячеслав ДУДНИК