Решение № 106903159, 13.10.2022, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2022 Справа № 914/777/22

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Андрусика В.Д., розглянув матеріали позовної заяви

за позовом: Державного підприємства «Волинський військовий лісгосп», м. Луцьк

до відповідача: Державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат», м. Львів

про стягнення 2 834 000,00 грн

за участю представників:

від позивача: Таргоній В.О. адвокат;

від відповідача: не з`явився

Обставини розгляду справи.

22.04.2022 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Державного підприємства «Волинський військовий лісгосп», м. Луцьк до Державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат», м. Львів про стягнення 2 834 000,00 грн.

Ухвалою суду від 27.04.2022 позовну заяву було залишено без руху.

16.05.2022 через канцелярію суду від Державного підприємства «Волинський військовий лісгосп» надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх. №10171/22 від 16.05.2022).

Ухвалою від 30.05.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.06.2022.

Ухвалою від 20.06.2022 суд відклав підготовче засідання на 11.07.2022.

Ухвалою від 11.07.2022 суд продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів, відклав підготовче засідання на 04.08.2022.

Ухвалою від 04.08.2022 суд відклав підготовче засідання на 29.08.2022.

Ухвалою від 29.08.2022 суд відклав підготовче засідання на 15.09.2022.

З огляду на те, що за результатами підготовчого провадження було вирішено усі необхідні завдання, сторонами подані усі докази, які доводять обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, суд ухвалою від 15.09.2022 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 03.10.2022.

Ухвалою від 03.10.2022 суд відклав розгляд справи на 13.10.2022.

13.10.2022 через канцелярію суду від Державного підприємства «Волинський військовий лісгосп» надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

Суд протокольною ухвалою відмовив в задоволенні клопотання про долучення доказів у зв`язку із пропуском позивачем відповідного строку.

Заяв про відвід суду не поступало.

Суть спору та правова позиція сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ДП «Костопільський військовий лісгосп» у 2017-2019 роках було реалізовано відповідачу товар (лісопродукцію) на загальну суму 2 834 000,00 грн. Надалі ДП «Костопільський військовий лісгосп» було реорганізовано шляхом приєднання до позивача. За результатами внутрішнього аудиту позивача було виявлено дебіторську заборгованість за відповідачем у розмірі 2 834 000,00 грн. З огляду на те, що відповідач свої зобов`язання щодо оплати вартості товару не виконав, позивач просив суд стягнути з відповідача 2 834 000,00 грн.

В судовому засіданні представник відповідача надав усні пояснення щодо суті позовних вимог.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне.

Як ствердив позивач, Волинський військовий лісгосп, який був структурним підрозділом Державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат», реалізував (передав) останньому товар (лісопродукцію) на загальну суму 2 834 000,00 грн.

Наказом Міністерства оборони України №233 від 15.05.2019 «Про виділ зі складу державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат» деяких структурних підрозділів і створення на їх базі державних підприємств» виділено зі складу державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат» зокрема структурний підрозділ - Костопільський військовий лісгосп та створено на його базі державне підприємство «Костопільський військовий лісгосп», до якого переходить за розподільчим балансом у відповідній частині майно, права та обов`язки.

Наказом Міністерства оборони України №93 від 13.04.2021 «Про реорганізацію державного підприємства «Костопільський військовий лісгосп» припинено державне підприємство «Костопільський військовий лісгосп», реорганізувавши його шляхом приєднання до державного підприємства «Волинський військовий лісгосп», визначено ДП «Волинський військовий лісгосп» правонаступником усіх прав та обов`язків ДП «Костопільський військовий лісгосп».

Звітом за результатами аудиторського дослідження діяльності ДП «Волинський військовий лісгосп» №520/2/43/аз від 22.12.2021, складеного Південним територіальним управлінням внутрішнього аудиту Служби внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, встановлено, що у складі дебіторської заборгованості позивача за внутрішніми розрахунками обліковується заборгованість ДП «Львівський військовий лісокомбінат» у сумі 2 834 000,00 грн за отриману у 2017-2019 роках лісопродукцію для реалізації, яка оплачена не була. Дана прострочена заборгованість передана за розподільчим балансом при виділенні Костопільського військового лісгоспу з ДП «Львівський військовий лісокомбінат».

Зважаючи на несплату заборгованості, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 2 834 000,00 грн основного боргу.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Частинами 1, 3 статті 181 ГК України визначено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до частини 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Сторони є вільними в укладенні договору, а також у визначенні форми договору (усна чи письмова), що підтверджується ст. 218 ЦК України, яка передбачає, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорюваних окремих його частин може доводитися, в тому числі, письмовими доказами.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Оферта може мати письмовий вигляд коли вона має форму єдиного документа, тобто проекту договору, листа, телеграми тощо, що надсилаються акцептанту поштою чи за допомогою іншого технічного засобу зв`язку.

Наслідком надання оферти є те, що коли адресат оферти відізветься й у будь-якій формі висловить згоду укласти договір на зазначених в оферті умовах, його слід визнати укладеним.

Як передбачено ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Відповідно до ч. ч. 2, 3, 5 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно п.п. 1, 2 частини 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами, правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Відповідно до ч. 8 ст. 19 ГК України усі суб`єкти господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, виділені на окремий баланс, зобов`язані вести первинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом, а також вести (крім громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які провадять господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці) бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську діяльність та підтверджує її здійснення.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Згідно п. 1.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до п. 2.1. Положення, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Пунктом 2.2. Положення встановлено, що первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п. 2.4. Положення).

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (п. 2.5. Положення).

Згідно п. 2.6. Положення фізичні та юридичні особи, які беруть участь у здійсненні операцій, пов`язаних з прийомом і видачею грошових коштів, цінних паперів, товарно-матеріальних цінностей та інших об`єктів майна, забезпечуються підприємством, установою, що виконує ці операції, копіями первинних документів про таку операцію.

Відповідно до п. 2.14. Положення, відповідальність за своєчасне і якісне складання документів, передачу їх у встановлені графіком документообороту терміни для відображення у бухгалтерському обліку, за достовірність даних, наведених у документах, несуть особи, які склали і підписали ці документи.

Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Згідно п. 2.16. Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Отже, документ не може вважатися первинним документом якщо він не містить достатньої інформації про господарську операцію або взагалі не містить такої. Саме первинні документи, які фіксують факти здійснення господарської операції та містять усі необхідні реквізити, є підставою для обліку господарських операцій. Тобто без наявності первинного документу бухгалтер не має права відображати господарську операцію в обліку.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивачем у позовній заяві зазначено, що останнім було передано відповідачу товар на загальну суму 2 834 000,00 грн, проте, до позовної заяви не долучено жодних первинних документів, які б підтверджували факт передачі відповідачу товару на вищевказану суму.

Частиною 1 ст. 218 ЦК України встановлено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Натомість, інших належних та допустимих письмових доказів на підтвердження факту передачі відповідачу товару на суму 2 834 000,00 грн позивачем не долучено.

Зважаючи на наведене, позивачем не підтверджено обов`язку відповідача сплатити йому 2 834 000,00 грн, а тому в задоволенні вимоги про стягнення 2 834 000,00 грн основного боргу слід відмовити.

Слід також зазначити, що звіт за результатами аудиторського дослідження може бути підставою для вчинення процесуальних дій, зокрема пред`явлення позову до суду, однак не позбавляє позивача процесуального обов`язку доводити наявність порушення прав чи законного інтересу, що останнім зроблено не було.

При цьому звіт за результатами аудиторського дослідження не має обов`язкового характеру та не може оспорюватися в суді.

Крім того, звіт за результатами аудиторського дослідження не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких досліджувалася.

До того ж, звіт за результатами аудиторського дослідження не може встановлювати обов`язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором в силу статті 19 ГК України, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади.

Отже, звіт за результатами аудиторського дослідження не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов`язання відповідача відшкодувати позивачу його витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.

Оскільки спір виник з вини позивача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на позивача.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2.Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 13.10.2022 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 24.10.2022.

СуддяМазовіта А.Б.