Решение № 106784549, 17.10.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2022 року м. Київ № 640/25704/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аверкової В.В., суддів Бояринцевої М.А., Шевченко Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1

до Кабінету Міністрів України

третя особа Міністерство соціальної політики України

про визнання незаконною та дискримінаційною бюджетної програми Субвенція з

державного бюджету місцевим бюджетам на виплату грошової компенсації за

належні для отримання жилі приміщення для позивача, особи, визначеної у

Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»,

стягнення коштів та моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач, КМУ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерства соціальної політики України (далі по тексту - третя особа, Мінсоцполітики), з наступними позовними вимогами:

- визнати незаконною та дискримінаційною програму КМУ «Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для позивача як особи, визначеної у Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- стягнути з державного бюджету України на користь позивача кошти на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для позивача як особи, визначеної у Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у сумі 1241268,00 грн;

- стягнути з державного бюджету України на користь позивача кошти за моральну шкоду у сумі 1000000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в 1986 році, інвалід 2 групи (захворювання пов`язане з виконанням військового обов`язку по ліквідації наслідків на ЧАЕС), перебуваючи на квартирному обліку з 25 жовтня 1990 року Дунаєвецької міської ради для отримання житла у позачерговій черзі та у Дунаєвецькому РВ УМВС України в Хмельницькій області, має право на отримання житла. Проте, відповідач протиправно не виділяє кошти для забезпечення житлом, зокрема і позивача відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; фінансування програм із забезпечення житлом ліквідаторів аварії на ЧАЕС відповідно до вказаного Закону відсутнє протягом 2014-2020 років, що є проявом дискримінації зі сторони відповідача по відношенню до позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що КМУ не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» за кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 2501200 та кодом функціональної класифікації видатків та кредитування бюджету 1070 зазначено «Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», головним розпорядником коштів визначено Мінсоцполітики України, інших видатків щодо фінансування соціальних програм, що стосуються громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в Державному бюджеті на 2021 рік не передбачено. У зв`язку з викладеним, відповідач позбавлений можливості реалізувати певну компетенцію відповідно до положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Також відповідач зазначає, що для забезпечення житлом окремих категорій громадян можуть залучатись кошти з місцевих бюджетів.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідачем не спростовано доводи позивача по суті позовних вимог.

Також позивачем подано заяву про розгляд справи без його участі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року залучено до участі у справі Мінсоцполітики в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 08 грудня 2021 року, зважаючи на неявку сторін у судове засідання суд ухвалив здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 жовтня 2021 року відмовлено Кабінету Міністрів України у задоволенні заяви про закриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 17 жовтня 2011 року; відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 (Категорія 1) позивач є учасником ліквідації наслідків на ЧАЕС у 1986 році, група інвалідності - 2.

Відповідно до довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області від 22 липня 2015 року №418 позивач дійсно проходив службу в органах внутрішніх справ з 01 червня 1995 року та звільнений за пунктами 65 «Б» (через хворобу) з 12 листопада 2002 року.

Відповідно до довідки МСЕК серія 2-18 АГ №298444 при первинному огляді 08 листопада 2002 року позивачу встановлено третю групу інвалідності, захворювання пов`язане з виконанням обов`язків ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, довічно.

Відповідно до довідки МСЕК серія ХМ №221271 при повторному огляді 21 липня 2010 року позивачу встановлено 2 групу інвалідності, захворювання пов`язане з виконанням обов`язків ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, довічно.

Заявою від 05 жовтня 1990 року позивач звернувся до Голови міської ради про прийняття його на облік для одержання житлової площі.

Листом Дунаєвецького районного відділу УМВС України в Хмельницькій області від 23 березня 2015 року №С/22/1775 позивача повідомлено, що його заява щодо взяття на квартирний облік Дунаєвецького РВ УМВС України в Хмельницькій області розглянута; за результатами засідання житлово-побутової комісії Дунаєвецького РВ позивача включено в контрольний список працівників, які потребують поліпшення житлових умов.

Заявою від 09 лютого 2021 року позивач звернувся до КМУ з проханням розглянути його заяву і в подальшому не допускати дискримінації до будь-якої категорії громадян, тим більше до захисників Вітчизни; включити до бюджетної програми забезпечення житлом всіх інвалідів війни, також інвалідів війни з числа ліквідаторів аварії на ЧАЕС; перерахувати для позивача кошти на придбання житла у м. Хмельницькому у розмірі 1145865,00 грн; не перенаправляти цю заяву на Хмельницьку ОДА, адже вирішення цього питання тільки в компетенції КМУ.

Відповідач листом повідомив позивача, що його лист надіслано до Мінсоцполітики 15 лютого 2021 року для розгляду і надання відповіді (вих. №41-С-001780/22 від 15 лютого 2021 року).

Листом Мінсоцполітики від 04 березня 2021 року №1305/07-21/314, адресованим позивачу та Національній соціальній сервісній службі України, звернення позивача надіслано для розгляду до Національної соціальної сервісної служби України.

Листом Національної соціальної сервісної служби України від 15 березня 2021 року №0000-030202-С/1586звч/2696, адресованим позивачу та Хмельницькій ОДА, повідомлено, що для забезпечення окремих категорій громадян можуть залучатися кошти з місцевих бюджетів, з урахуванням чого надіслано звернення ОСОБА_1 для розгляду і надання відповіді до Хмельницької ОДА.

Листом Департаменту соціального захисту населення Хмельницької ОДА від 26 квітня 2021 року №04.01-С/497 за наслідками розгляду звернення позивача повідомлено, що забезпечення житлом пільгових категорій громадян здійснюється у порядку черговості, за умови фінансування відповідної державної бюджетної програми, що регулюється законом про державний бюджет на відповідний рік та у порядку, визначеному КМУ. Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом певних пільгових категорій населення, затверджується відповідною постановою КМУ, де визначається головний розпорядник бюджетних коштів та відповідальний виконавець бюджетної програми. На 2021 рік передбачені наступні бюджетні програми: КПКВК 2511120, КПКВК 2511200, КПКВК 2511190, КПКВК 2511210. Фінансування програм із забезпечення житлом інших пільгових категорій, за якими розпорядником коштів визначено органи соціального захисту населення відсутнє. Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» передбачалася бюджетна програма «Забезпечення житлом інвалідів війни, воїнів-інтернаціоналістів, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інвалідів по зору та слуху, військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, для відселення їх із закритих та віддалених від населених пунктів військових гарнізонів». Однак, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2014 рік» від 17 березня 2014 року №1128-VII всі призначення за вказаною програмою було знято у зв`язку зі складною ситуацією в Україні. Протягом 2014-2020 років фінансування бюджетної програми «Забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської кататсрофи» не проводилось за інформацією, наданою Дунаєвецьким відділом з питань обслуговування громадян, призначення та виплати державних допомог соціальної підтримки пільгових категорій громадян з інвалідністю Камянець-Подільської РДА, позивач перебуває на квартирному обліку Дунаєвецької міської ради для отримання житла у позачерговій черзі, порядковий номер 6, як особа з інвалідністю внаслідок війни (дата постановик на квартирний облік - 25 жовтня 1990 рік; дата переведення на позачергову чергу - 11 листопада 1993 рік) складом сім`ї 7 осіб. У загальнообласному реєстрі постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи громадян, категорії 1, які перебувають на квартирному обліку, позивач під №5. Вказано, що питання забезпечення житлом громадян не відноситься до компетенції Хмельницької ОДА.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 113 Конституції України визначено що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, діяльність якого спрямовується, зокрема на забезпечення інтересів українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постано Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України.

Згідно положень статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

Відповідно до статті 116 Конституції України, статті 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України:

1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

1-1) забезпечує реалізацію стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору;

2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону;

6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

9-1) утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

9-2) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем`єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України;

10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Кабінет Міністрів України здійснює постійний контроль за виконанням органами виконавчої влади Конституції України та інших актів законодавства України, вживає заходів щодо усунення недоліків у роботі зазначених органів.

З наведеного вбачається, що відповідач наділений повноваженнями щодо вжиття заходів стосовно забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечення проведення політики у сфері соціального захисту, спрямування і координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади з метою забезпечення інтересів Українського народу.

Відповідно до статті 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Держава прагне до збалансованості бюджету України.

Положеннями статті 2 Бюджетного кодексу України визначено, що бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 8 Бюджетного кодексу України бюджетна система України ґрунтується на таких принципах: принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.

Відповідно до частини першої статті 8 Бюджетного кодексу України бюджетна класифікація використовується для складання і виконання державного та місцевих бюджетів, звітування про їх виконання, здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення фінансового аналізу в розрізі доходів, організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, кредитування, фінансування і боргу, а також для забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників. Бюджетна класифікація є обов`язковою для застосування всіма учасниками бюджетного процесу в межах бюджетних повноважень.

Абзацами першим та третім частини третьої статті 10 Бюджетного кодексу України визначено, що відомча класифікація видатків та кредитування бюджету містить перелік головних розпорядників бюджетних коштів для систематизації видатків та кредитування бюджету за ознакою головного розпорядника бюджетних коштів. При цьому відомча класифікація видатків та кредитування державного бюджету додатково містить перелік головних розпорядників коштів державного бюджету для систематизації загальнодержавних видатків та кредитування бюджету (що передбачають насамперед виконання заходів з реалізації державної політики за участю інших органів влади) за ознакою головного розпорядника коштів державного бюджету.

Головні розпорядники бюджетних коштів визначають мережу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів з урахуванням вимог щодо формування єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів і одержувачів бюджетних коштів та даних такого реєстру.

Згідно з частинами першою - третьою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Якщо в процесі виконання бюджету зміна обставин вимагає менших бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів, Міністерство фінансів України (місцевий фінансовий орган) готує пропозиції про зменшення відповідного бюджетного призначення Державного бюджету України (місцевого бюджету). Кабінет Міністрів України (Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація, виконавчий орган відповідної місцевої ради) у двотижневий строк подає до Верховної Ради України (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради) у встановленому порядку пропозиції про зменшення відповідних бюджетних призначень Державного бюджету України (місцевого бюджету). Пропозиції про зменшення бюджетних призначень на утримання судів, інших органів і установ системи правосуддя мають бути погоджені Кабінетом Міністрів України з Вищою радою правосуддя. Зменшення бюджетних призначень на здійснення середньострокових зобов`язань у сфері охорони здоров`я, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний період, не допускається.

У Законі України «Про Державний бюджет на 2021 рік» за кодом програмної класифікації видатків кредитування державного бюджету 2501200 та кодом функціональної класифікації видатків та кредитування бюджету 1070 зазначено «Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», головним розпорядником коштів визначено Мінсоцполітики. Інших видатків щодо фінансування соціальних програм, що стосуються громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в Державному бюджеті на 2021 рік не передбачено.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави вважати, що бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. При цьому, головними розпорядниками визначаються бюджетні призначення в межах виділених коштів відповідно до розподілу за цільовим фінансуванням.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення позивача до відповідача слугувало порушення відповідачем, на думку позивача, статей 3, 21, 22, 24, 68 Конституції України, у зв`язку з нерозподіленням бюджетних коштів на фінансування програм із забезпечення житлом різних пільгових категорій громадян відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», зокрема інвалідів війни - ліквідаторів аварії на ЧАЕС, яким є позивач.

Відповідно до положень статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Щодо тверджень позивача стосовно дискримінації по відношенню до позивача програмою КМУ «Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для позивача як особи, визначеної у Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», слід зауважити, що згідно з пунктом 2 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Відповідно до положень Конституції України (статті 24), Загальної декларації прав людини (статті 2, 7), Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (статті 2, 26), Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права (статті 2), Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (стаття 14, стаття 1 Протоколу №12 до Конвенції, стаття 2-1 Кодексу законів про працю) тощо необхідною підставою для встановлення факту дискримінації є обумовленість відмінного ставлення за певними ознаками.

Відповідно, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.

Статтею 2 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначено, що законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак: 1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; 2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; 3) повагу до гідності кожної людини; 4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.

Згідно статті 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації.

Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.

Не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

У відповідності до пункту 7 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

З матеріалів справи вбачається, що позивач для з`ясування правової позиції відповідача звернувся до останнього з заявою з питань, пов`язаних із захистом його житлових прав.

Відповідач, у свою чергу, скерував для розгляду подану позивачем заяву за належністю (вих. №41-С-001780/22 від 15 лютого 2021 року).

Листом Департаменту соціального захисту населення Хмельницької ОДА від 26 квітня 2021 року №04.01-С/497 за наслідками розгляду звернення позивача (вих. №41-С-001780/22 від 15 лютого 2021 року) повідомлено, що забезпечення житлом пільгових категорій громадян здійснюється у порядку черговості, за умови фінансування відповідної державної бюджетної програми, що регулюється законом про державний бюджет на відповідний рік та у порядку, визначеному КМУ. Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджету для забезпечення житлом певних пільгових категорій населення, затверджується відповідною постановою КМУ, де визначається головний розпорядник бюджетних коштів та відповідальний виконавець бюджетної програми. На 2021 рік передбачені наступні бюджетні програми: КПКВК 2511120, КПКВК 2511200, КПКВК 2511190, КПКВК 2511210. Фінансування програм із забезпечення житлом інших пільгових категорій, за якими розпорядником коштів визначено органи соціального захисту населення відсутнє. Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» передбачалася бюджетна програма «Забезпечення житлом інвалідів війни, воїнів-інтернаціоналістів, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інвалідів по зору та слуху, військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, для відселення їх із закритих та віддалених від населених пунктів військових гарнізонів». Однак, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2014 рік» від 17 березня 2014 року №1128-VII всі призначення за вказаною програмою було знято у зв`язку зі складною ситуацією в Україні. Протягом 2014-2020 років фінансування бюджетної програми «Забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не проводилось за інформацією, наданою Дунаєвецьким відділом з питань обслуговування громадян, призначення та виплати державних допомог соціальної підтримки пільгових категорій громадян з інвалідністю Кам`янець-Подільської РДА, позивач перебуває на квартирному обліку Дунаєвецької міської ради для отримання житла у позачерговій черзі, порядковий номер 6, як особа з інвалідністю внаслідок війни (дата постановки на квартирний облік - 25 жовтня 1990 рік; дата переведення на позачергову чергу - 11 листопада 1993 рік) складом сім`ї 7 осіб. У загальнообласному реєстрі постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи громадян, категорії 1, які перебувають на квартирному обліку, позивач під №5. Вказано, що питання забезпечення житлом громадян не відноситься до компетенції Хмельницької ОДА.

Відповідно до положень статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Положеннями пункту 1 частини першої статті 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особа з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, - категорія 1.

Згідно абзацу 1 пункту 10 частини першої статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги: позачергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов (включаючи сім`ї загиблих або померлих громадян). Особи, зазначені в цьому пункті, забезпечуються жилою площею протягом року з дня подання заяви, для чого місцеві ради щорічно виділяють 15 відсотків усього збудованого житла (в тому числі підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності). Кабінет Міністрів України щорічно виділяє обласним державним адміністраціям цільовим призначенням капітальні вкладення відповідно до кількості сімей, що потребують поліпшення житлових умов. Фінансування будівництва здійснюється з Державного бюджету України.

Згідно статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам війни (статті 8, 9) надаються такі пільги: 13) першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом.

Положеннями статей 8, 9 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що учасниками війни визнаються військовослужбовці, які в період війни проходили військову службу у Збройних Силах колишнього СРСР, трудівники тилу, а також інші особи, передбачені цим Законом.

Учасниками війни вважаються: працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у порядку, встановленому законодавством, які залучалися та брали безпосередню участь у забезпеченні здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у порядку, встановленому законодавством (частина 13 статті 9 вказаного Закону).

Тобто, з наведених вище положень законодавства вбачається, що державою надано право на позачергове одержання житла як особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та віднесені до 1 категорії, так і військовослужбовцям, які брали участь у забезпеченні проведення АТО, яке забезпечено різними законодавчими актами.

Отже, з огляду на вищезазначене, та, зважаючи на ту обставини, що позивач у своїй позовній заяві не навів фактичних даних, які б дозволили обґрунтовано припустити, що різниця у ставленні до нього зі сторони Кабінету Міністрів України має місце порівняно із, зокрема військовослужбовцями, які брали участь у забезпеченні проведення АТО, суд приходить до висновку, що твердження позивача щодо наявності дискримінаційного ставлення до нього є необґрунтованими та такими, що не відповідає дійсності.

Крім того, суд зазначає, що не підпадають під ознаки дискримінації дії відповідача щодо нерозподілу бюджетних коштів на фінансування програми із забезпечення житлом інвалідів війни - ліквідаторів аварії на ЧАЕС, оскільки відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» кошти з Державного бюджету на відповідні цілі не виділялись.

Тобто, відповідачем правомірно зазначено про відсутність підстав стверджувати про дискримінацію учасників ліквідації на Чорнобильській АЕС у ситуації позивача, у зв`язку з чим підстави для застосування заходів реагування відповідачем за заявами позивача немає.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконною та дискримінаційною програми КМУ «Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для позивача як особи, визначеної у Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Оскільки позовні вимоги про стягнення з державного бюджету України на користь позивача коштів на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для позивача як особи, визначеної у Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у сумі 1241268,00 грн та стягнення з державного бюджету України на користь позивача коштів за моральну шкоду у сумі 1000000,00 грн є похідними від позовної вимоги про визнання незаконною та дискримінаційною програми КМУ «Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для позивача як особи, визначеної у Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у суду відсутні підстави для їх задоволення.

При цьому, жодним чином певні потреби позивача щодо реалізації свого права, наданого Конституцією України та відповідними законодавчими актами, суд при розгляді спору не позиціонує як незаконні чи несуттєві.

Проте, так само суд не вправі вважати такі потреби домінуючими над потребами інших осіб, яким надано таке ж право на отримання житла.

Між тим, в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд має бути справедливим та безстороннім.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем доведено законність програми КМУ «Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для позивача як особи, визначеної у Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та відсутність в ній ознак дискримінації по відношенню до позивача, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя В.В. Аверкова

Судді М.А. Бояринцева

Н.М. Шевченко