Решение № 106781973, 17.10.2022, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2022 року Справа № 280/1492/22 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Духневича О.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача з невиплати пенсії позивачу з 01.01.2017;

зобов`язати відповідача відновити нарахування і виплату пенсії позивачу та виплатити заборгованість, що виникла з 01.01.2017, разом з поточною пенсією одним платежем.

Крім того, просить допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати позивачу пенсії в межах суми стягнення за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області з 01.07.2014 як одержувач пенсії за віком, однак з 01.01.2017 виплата пенсії була призупинена, у зв`язку із тим, що її було знято з обліку внутрішньо переміщених осіб. Посилаючись на норми чинного законодавства вважає, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами, що й інші громадяни, які постійно проживають на території України. Стверджує, що перелік підстав припинення виплати пенсії визначений частиною 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є вичерпний та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадку, передбачених законом, у зв`язку із чим посилання відповідача як на підстави припинення соціальних виплат, що передбаченні Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядком здійснення контролю за проведення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, є незаконними та необґрунтованими, оскільки вказані нормативно-правові акти є підзаконними, що суперечать Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Звертає увагу суду на те, що право на отримання пенсії є конституційною гарантією, а суми пенсії є її власністю, оскільки з її заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески), з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії. З огляду на викладене, просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою суду від 31.01.2022 позовна заява залишена без руху та позивачу надано строк для усунення зазначених судом недоліків позовної заяви. У встановлений судом строк недоліки позовної заяви позивачем було усунуто.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації в Україні введений воєнний стан.

Відповідно до довідки Запорізького окружного адміністративного суду, у зв`язку із загрозою життю, здоров`ю і безпеці відвідувачів суду, працівників суду та суддів, тимчасово виконуючим обов`язки голови Запорізького окружного адміністративного суду був виданий 28.02.2022 наказ № 11 «Про встановлення особливого режиму роботи Запорізького окружного адміністративного в умовах воєнного стану», який був продовжений наказами від 09.03.2022 № 12, від 11.03.2022 № 13, від 18.03.2022 № 14, від 25.03.2022 № 15, від 01.04.2022№ 16, від 08.04.2022 № 17, від 15.04.2022 № 18, від 22.04.2022 № 21, від 29.04.2022 № 22, яким з розгляду були зняті всі адміністративні справи, призначені до розгляду з 01.03.2022 до 06.05.2022 включно.

Розгляд адміністративних справ в Запорізькому окружному адміністративному суді з 10.05.2022 відновлено.

Ухвалою суду від 23.05.2022 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України). Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідач позов не визнав, 15.06.2022 на адресу суду надіслав відзив (вх. № 21981), у якому, зокрема пояснює, що реалізація права на отримання пенсійних виплат пов`язана з фактом реєстрації пенсіонера як внутрішньо переміщеної особи, що має бути підтверджено відповідною довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Стверджує, що відповідно до абзацу 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», під час звернення внутрішньо переміщеної особи із заявою про призначення, відновлення чи продовження виплати пенсії та документом, що посвідчує особу, територіальні органи Пенсійного фонду України ідентифікують особу заявника, фіксують місце і час її звернення, порівнюють отримані дані з даними, що обробляються в базах даних Пенсійного фонду України, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб у порядку, який затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики. Вказує, що для реалізації права на отримання належних сум пенсійних виплат позивач повинна була звернутися до Головного управління із заявою про поновлення виплати пенсії з необхідними документами, які б дозволили з`ясувати (спростувати) обставини, які стали підставою для зупинення виплати пенсії, проте позивач із заявою вказаного характеру не зверталася. Щодо звернення рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць вказує, що у даній справі не обрано спосіб захисту порушеного права у вигляді стягнення, у зв`язку із чим стаття 371 КАС України у даному випадку застосуванню не підлягає. До того ж вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду з даною позовною заявою. З урахуванням вищевикладеного просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 з 01.07.2014 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області як одержувач пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У відповідності до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 15.12.2015 №2307/003128, позивач є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання якої є: АДРЕСА_1 .

01.01.2017 позивачу було призупинено виплату пенсії, у зв`язку із чим позивач звернулася до відповідача із заявою щодо свого пенсійного забезпечення, у відповідь на яку відповідач листом № 0800-0211-8/65230 від 28.09.2021 повідомив про те, що виплату пенсії було призупинено, у зв`язку з тим що з 20.12.2016 позивача було знято з обліку внутрішньо переміщених осіб в Єдиній інформаційній базі даних про взяття на облік переміщених осіб. Крім того, вказано, що оскільки позивач з заявою про поновлення виплати пенсії до відділу не зверталася, нарахування пенсії з 01.01.2017 по теперішній час не здійснюється.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії з 01.01.2017, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні визначаються Основами законодавства України про загальнообов`язкового державне соціальне страхування від 14.01.1998 № 16/98-ВР (далі Основи).

Згідно з положеннями статті 4 Основ, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Положення частини 1 статті 27 Основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено:

а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості;

б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність;

в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи;

г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування;

д) в інших випадках, передбачених законами.

Отже, Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування не визначають вичерпного переліку випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі Закон № 1706-VII).

Згідно з нормами статті 7 Закону № 1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбачені Законом України № 1058-IV від 09.07.2003 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закону № 1058-IV).

Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 Закону № 1058-IV, згідно з якої пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058.

Згідно з положеннями частини 1 зазначеної статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

За наявними матеріалами справи судом встановлено, що всупереч зазначеним вимогам чинного законодавства відповідного рішення про припинення виплати у спірний період пенсії позивачу органами Пенсійного фонду не приймалось, більш того, даний факт не спростовано відповідачем.

З аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV слідує, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що за змістом наведеної норми законодавства «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом.

Доводи відповідача щодо застосування норм Постанов Кабінету Міністрів України, якими визначений порядок припинення, відновлення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносинах є саме вимоги статті 49 Закону № 1058-IV.

Як слідує з відзиву на позовну заяву та листа-відповіді відповідача № 0800-0211-8/65230 від 28.09.2021, позивачу припинено виплату пенсії за віком з 01.01.2017, з підстав визначених постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі Постаново № 637), з урахуванням змін внесених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 788 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» (далі Постанова № 788).

Суд зазначає, що Постановою № 788 внесено зміни до Постанови № 637, зокрема, пункт 1 доповнено реченням такого змісту «Суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».

Разом з тим, за змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях №20-рп/2011 та №2-рп-99 висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін до Закону № 1058-IV з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою України не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у статті 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Суми пенсійних виплат, виплата яких гарантована державою та на отримання яких правомірно розраховує особа, охоплюються поняттям «майно» в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки «на умовах передбачених законом» і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.01.2017 було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Таким чином, суд вважає, що відповідач протиправно не виплачував пенсію позивачу з 01.01.2017, що свідчить про наявність протиправної бездіяльності відповідача, у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягаю задоволенню.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача виплатити заборгованість разом з поточною пенсією одним платежем, суд зазначає, що у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє, оскільки на час розгляду судом справи права позивача в цій частині вимог не були порушені, тому вказана вимога задоволенню не підлягає.

За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача відновити нарахування та виплату пенсії позивачу з 01.01.2017 та виплатити заборгованість, що виникла з 01.01.2017.

Судом враховано висновки Верховного Суду в постанові від 3 травня 2018 року у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі № 805/402/18.

Що стосується питання строку звернення до адміністративного суду, суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 122 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Закон № 1058-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює відносини у сфері пенсійного забезпечення, строки та порядок виплати пенсій.

Відповідно до частини 2 статті 46 Закону № 1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Визначаючи поняття «нарахованої пенсії», суд звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18, згідно з якими пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас, пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.

Поряд з вказаним, суд також зауважує, що позивач звернулася до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно частини 2 статті 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.

Як наслідок, суд відхиляє доводи пенсійного органу щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Щодо клопотання позивача про звернення до негайного виконання рішення у межах виплати пенсії за один місяць, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки у даній справі не застосовано спосіб захисту порушеного права у вигляді стягнення, дані норми застосуванню не підлягають.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а тому заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 992,40 грн., які підтверджуються квитанцією № 0.0.2469239109.1 від 21.02.2022, підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Керуючись статтями 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ; адреса місця фактичного проживання: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2017.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2017 та виплатити заборгованість, що виникла з 01.01.2017.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

СуддяО.С. Духневич