Решение № 106539187, 20.09.2022, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.09.2022м. ДніпроСправа № 904/1743/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О. за участю секретаря судового засідання Дробота А.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:

За позовом Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейт Естейт" (м. Дніпро)

про зобов`язання повернути земельну ділянку та скасування державної реєстрації прав

Представники:

від прокурора: Волкогон Т.В.;

від позивача: Семчук Н.В.;

від відповідача: не з`явився;

вільний слухач: Брагінець В.П.

СУТЬ СПОРУ:

Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейт Естейт", в якому просить:

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейт Естейт" (код ЄДРПОУ 43333251) повернути Дніпровській міській раді (код ЄДРПОУ 26510514) земельну ділянку площею 16 кв.м., розташовану на площі Вокзальній (Петровського), 5а у м. Дніпро, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд;

- скасувати державну реєстрацію прав на багатофункціональну будівлю, розташовану на площі Вокзальній (Петровського), 5а у м. Дніпро, загальною площею 14,1 кв.м. за Товариством з обмеженою відповідальністю "Грейт Естейт" (код ЄДРПОУ 43333251) від 18.11.2019 №34244679, вчинену приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренком С.В., з одночасним припиненням речових прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейт Естейт" на вказаний об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1925988412101);

- судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що нерухоме майно, а саме багатофункціональна будівля, яка розташована на площі Вокзальній (Петровського), 5а у м. Дніпро, загальною площею 14,1 кв.м. є самочинним будівництвом і право власності на зазначений об`єкт нерухомості зареєстровано без відповідних правових підстав.

Також зазначає, що земельна ділянка, на якій розташовано зазначене самочинно побудоване нерухоме майно, за адресою: м. Дніпро, площа Вокзальна (Петровського), 5а належить Дніпровській міській раді та віднесена до земель комунальної власності. Зазначена земельна ділянка не надавалась під будівництво ні попереднім власникам будівлі, ні відповідачу, а тому використання земельної ділянки без належно оформлених документів свідчить про її самовільне зайняття. Прокурор вважає, що нерухоме майно, а саме багатофункціональна будівля, яка розташована на площі Вокзальній (Петровського), 5а у м. Дніпро, загальною площею 14,1 кв.м. підлягає знесенню за рахунок відповідача, а земельна ділянка, за зазначеною адресою приведенню у придатний для використання стан та поверненню позивачу.

Крім того, в обґрунтування підстав представництва прокурором інтересів держави щодо подання позову, останній зазначає, що Дніпропетровською обласною прокуратурою неодноразово скеровувались листи (від 28.07.2021 №15/4-660вих-21, від 02.09.2021 №15/4-741вих-21, від 08.12.2021 №15/4-981вих-21) на адресу Дніпровської міської ради, в яких повідомлялось про встановлені факти порушення законодавства при реєстрації права власності та самовільному зайнятті земельної ділянки на площі Вокзальній (Петровського), 5а у м. Дніпро, шляхом проведення державної реєстрації речових прав, а також безпідставне набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 1925988412101). Однак, органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення прав територіальної громади на спірну земельну ділянку не вжито, що підтверджується листами Дніпровської міської ради №12/19-322 від 04.08.2021 та №7/11-2412 від 21.09.2021, №12/11-309 від 11.11.2021, №7/11-3403 від 28.12.2021 та свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом.

Разом з позовом прокурор подав заяву про забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на нерухоме майно, що є предметом позову, а саме на багатофункціональну будівлю, розташовану за адресою: площа Вокзальна (Петровського), 5а у м. Дніпро, загальною площею 14,1 кв.м., відомості щодо якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №1925988412101;

- заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Грейт Естейт" (код ЄДРПОУ 43333251) та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо багатофункціональної будівлі, розташованої за адресою: площа Вокзальна (Петровського), 5а у м. Дніпро, загальною площею 14,1 кв.м., відомості щодо якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №1925988412101, у тому числі шляхом укладення договорів купівлі-продажу, дарування, міни, про задоволення вимог іпотекодержателя, передачі в оренду, поділу об`єкта тощо.

Вказана заява обґрунтована тим, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне нерухоме майно та заборони вчиняти певні дії, виконання рішення, постановленого за позовом прокурора, буде унеможливлено, оскільки володілець вказаного спірного нерухомого майна має реальні можливості здійснити його відчуження.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.07.2022 у задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову відмовлено. В подальшому постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.08.2022 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 01.07.2022 про відмову у забезпеченні позову у справі № 904/1743/22 залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.07.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження з призначенням судового засідання на 26.07.2022.

У судове засідання 26.07.2022 сторони не забезпечили явку своїх представників. Позивач не надав пояснення щодо позову, а відповідач не надав відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2022 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено розгляд справи на 06.09.2022.

26.07.2022 представник відповідача подав до канцелярії суду відзив на позовну заяву в якому заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити в позові.

В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що Дніпропетровською обласною прокуратурою не доведено права на звернення із позовною заявою, оскільки листування між прокуратурою та позивачем, на яке посилається прокурор, не містить обґрунтувань щодо причин, з яких Дніпровська міська рада не вживала заходів, а посилання лише на те, що позивач не заперечує щодо подання позову не може свідчити про бездіяльність та неналежне виконання компетентним органом покладених законодавством обов`язків.

Також зазначає, що відповідач набув право власності на спірне майно законним способом і є добросовісним набувачем. Крім того, на момент складання акту приймання-передачі були відсутні судові спори щодо вказаного майна, акт відповідав усім ознакам дійсності правочину і наразі також не визнаний судом недійсним. Вважає, що задоволення позовних вимог призведе до недотримання визначеного Конвенцією про захист прав і основних свобод людини принципу пропорційності втручання у право особи на мирне володіння майном, а відповідно до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Зазначає, що будівництво спірного об`єкта було завершено до 1998 року, у зв`язку з чим застосування законодавства, на яке посилається прокурор у позові, є безпідставним. Позивачем не надано документів, які б надавали можливість суду ідентифікувати спірну земельну ділянку за вказаною позивачем адресою, у зв`язку з чим, не можливо визначити яка саме земельна ділянка підлягає поверненню.

15.08.2022 прокурор подав до канцелярії суду відповідь на відзив в якому просив задовольнити позовні вимоги. В своїх поясненнях щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень зазначає, що підставою для звернення прокурора до суду із позовом стало самочинне зайняття земельної ділянки комунальної форми власності та безпідставне набуття речових прав на багатофункціональну будівлю, а також бездіяльність Дніпровської міської ради щодо вжиття ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у встановленому законом порядку.

Також зазначає, що прокурором вірно визначено розмір земельної ділянки площею 16 кв.м., що підлягає поверненню державі, виходячи з документів, наданих відповідачем реєстратору для реєстрації права приватної власності на спірне нерухоме майно.

06.09.2022 представник відповідача подав до канцелярії суду заперечення на позов. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що прокуратурою не доведено факт самочинного будівництва спірного об`єкта нерухомого майна та не спростовано добросовісність володіння майном відповідачем та попередніми власниками.

У судове засідання 06.09.2022 позивач не забезпечив явку свого представника та не надав письмові пояснення по суті спору. Про місце, дату і час судового засідання повідомлявся судом належним чином.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.2022 закрито підготовче провадження. Справу призначено до розгляду по суті в засіданні на 20.09.2022.

15.09.2022 представник позивача подав до канцелярії суду письмові пояснення по суті справи в яких просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В своїх поясненнях наголошує на тому, що земельна ділянка по площі Вокзальній (Петровського), 5а вибула з користування Дніпровської міської ради поза її волею, саме внаслідок самочинного будівництва та незаконної державної реєстрації спірного нерухомого майна. Тому наявність на земельній ділянці самочинно побудованого майна перешкоджає територіальній громаді м. Дніпро вільно володіти, користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою.

З приводу долучених до матеріалів справи доказів (заяв по суті справи) із порушенням встановленого Господарським процесуальним кодексом строку, суд зазначає таке.

В даному випадку, суд керується завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

При цьому, під час розгляду справи суд зобов`язаний забезпечити повне, всебічне та об`єктивне з`ясування обставин справи, оскільки обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Таким чином, суд долучає до матеріалів справи письмові пояснення по суті справи Дніпровської міської ради, подані після закриття підготовчого провадження у справі.

У судове засідання 20.09.2022 відповідач не забезпечив явку свого представника, про місце, день та час судового засідання повідомлявся належним чином.

У судовому засіданні 20.09.2022 проголошені вступна та резолютивна частина рішення суду.

Під час розгляду справи судом досліджені докази, наявні в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-

УСТАНОВИВ:

27.09.2019 державним реєстратором КП «Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу» за Гречіним Є.В. зареєстровано право приватної власності на багатофункціональну будівлю загальною площею 14,1 кв.м., що розташована за адресою: площа Вокзальна (Петровського), 5а у м. Дніпро (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1925988412101).

Державна реєстрація права приватної власності проведена на підставі договору купівлі-продажу від 28.01.2001 №10/011, укладеного на Товарній біржі «Дніпродзержинська» (реєстраційний напис №151 від 01.02.2001).

Відповідно до п. 2 цього договору, об`єкт нерухомого майна належав продавцю ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 06.05.1998, зареєстрованого в Дніпропетровському БТІ в реєстровій книзі №8 за реєстровим №151.

Проте, згідно із відповіддю №7578 від 17.06.2021 КП «Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради технічна інвентаризація та реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: площа Вокзальна (колишня назва площа Петровського), 5а у м. Дніпро (колишня назва м. Дніпропетровськ) КП «ДМБТІ» станом на 31.12.2012 не проводилась.

З урахуванням вимог чинного законодавства, зокрема, законів України "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015, передумовою для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна є отримання дозвільних документів у сфері містобудівної діяльності, у тому числі тих, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна та речових прав на земельну ділянку.

Так, згідно з інформацією Головного архітектурно-планувального управління Дніпровської міської ради, наданою у листі №12/19-322 від 04.08.2021 будівельний паспорт або містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки за адресою: площа Вокзальна (колишня назва площа Петровського), 5а у м. Дніпро не надавались, паспорти прив`язки тимчасових споруд за вказаною адресою не оформлювалися. В даних містобудівного кадастру та Адресного плану міста відсутня інформація щодо розпорядчих документів про присвоєння (зміни) адреси об`єкту нерухомості, розташованого на земельній ділянці по площі Вокзальній (колишня назва площа Петровського), 5а у м. Дніпро. Інформація про надання дозволів на розміщення малих архітектурних форм на спірній земельній ділянці відсутня (а.с. 63 том 1).

Відповідно до інформації Дніпровської міської ради, викладеної в листах №7/11-2412 від 21.09.2021 та №12/11-309 від 11.11.2021 вбачається, що земельна ділянка по площі Вокзальній (колишня назва площа Петровського), 5а у м. Дніпро у користування ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ "Грейт Естейт" не надавалась.

18.11.2019 за ТОВ «Грейт Естейт» (код ЄДРПОУ 43333251) зареєстровано право приватної власності на багатофункціональну будівлю загальною площею 14,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1925988412101, номер запису про право власності 34244679). Підставою державної реєстрації зазначено акт приймання-передачі майна, яке передається до статутного капіталу ТОВ «Грейт Естейт» №7 від 12.11.2019.

Прокурор вважає, що нерухоме майно, а саме багатофункціональна будівля, яка розташована на площі Вокзальній (Петровського), 5а у м. Дніпро, загальною площею 14,1 кв.м. підлягає знесенню за рахунок відповідача, а земельна ділянка, за зазначеною адресою приведенню у придатний для використання стан та поверненню позивачу.

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з наявністю правових підстав для зобов`язання повернути земельну ділянку та скасування державної реєстрації прав на будівлю.

Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Такі випадки встановлено частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Вказаною нормою передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З зазначеної норми вбачається, що підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді складаються з чотирьох елементів:

1) наявність інтересів держави у спірних відносинах;

2) порушення/загроза порушення зазначених інтересів;

3) наявність/відсутність компетентного суб`єкта владних повноважень, який має захищати зазначені інтереси держави;

4) нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави компетентним суб`єктом владних повноважень (у разі його наявності).

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів ( далі у тексті Рекомендації), якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

У пункті 7 Рекомендацій передбачено, що ілюстрацією повноважень публічних обвинувачів у системі загального права є визнання або анулювання шлюбів, захист дітей або недієздатних осіб і реєстрацію або припинення діяльності асоціацій та фондів. Іншою групою повноважень публічних обвинувачів є правовий контроль публічної адміністрації та інших юридичних осіб під кутом зору відповідності їх діяльності закону. В цілому, ці повноваження покладені на публічного обвинувача з міркувань публічного інтересу та захисту прав людини і, як правило, здійснюється в суді.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рп/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а отже прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, і який має передбачені законодавчим актом, тобто законом, повноваження на подання відповідного позову до суду.

Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України, статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Таким чином, з огляду на зазначені законодавчі положення, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15.07.1997 № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (статті 3, 8).

Крім того, з урахуванням статей 1, 2, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України (статті 140 Конституції України).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 142 Конституції України, статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.

Положення статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно.

До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі ст.ст. 12, 83, 122 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Враховуючи викладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Дніпровська міська рада як розпорядник земельних ділянок комунальної власності на території міста Дніпро, суб`єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території міста Дніпро, та зобов`язана здійснювати захист комунальних майнових прав.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на наведене, положення статті 1, частини першої статті 83, частини першої статі 84, статті 122 Земельного кодексу України, статей 1, 2, 6,10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес.

Щодо бездіяльності Дніпровської міської ради суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Крім цього, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Фактично, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання надання в користування земельних ділянок комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, у зв`язку з чим прокурор звертається до суду з позовом щодо захисту інтересів держави.

Враховуючи вищенаведене, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Варто зазначити, що у постанові від 22.08.2018 у справі №807/62/16 Верховний Суд, посилаючись на частину 2 статті 19 Конституції України, констатував, що реалізуючи повноваження належно, добросовісно та з метою, для якої вони надані, уповноважений орган фактично має обов`язок, а не право захищати інтереси держави. Зазначене є способом здійснення владних повноважень, а не способом захисту суб`єктивних прав органу, що уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Землі комунальної власності зайнято самовільно, що суперечить вимогам чинного законодавства до порядку володіння та користування землею та створює перешкоди законному власнику у реалізації повноважень щодо цієї землі.

Окрім того, безпідставна державна реєстрація права власності на нерухоме майно на самовільно зайнятій земельній ділянці, також створює перешкоди законному власнику землі та протирічить вимогам чинного законодавства щодо підстав та порядку набуття речових прав на нерухоме майно, засадам та принципам державної реєстрації як процедури офіційного визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, спотворення змісту державних процедур з метою незаконного заволодіння землею комунальної власності.

Вказана позовна заява стосується питання права, яке становить значний суспільний інтерес, оскільки самовільне зайняття земель комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) та конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє розпоряджатись своїм майном.

Враховуючи вищенаведене, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Проте, Дніпровською міською радою та її уповноваженими виконавчими органами не вжито належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у встановленому законом порядку, у тому числі шляхом звернення до суду.

Дніпропетровською обласною прокуратурою неодноразово скеровувались листи (від 28.07.2021 №15/4-660вих-21, від 02.09.2021 № 15/4-741вих-21, від 08.12.2021 № 15/4-981вих-21) на адресу Дніпровської міської ради в яких повідомлялось про встановлені факти порушення законодавства при реєстрації права власності та самовільному зайнятті земельної ділянки на площі Вокзальній (Петровського), 5а у м. Дніпро шляхом проведення державної реєстрації речових прав, а також безпідставне набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 1925988412101).

Однак, органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення прав територіальної громади на спірну земельну ділянку не вжито, що підтверджується листами Дніпровської міської ради №12/19-322 від 04.08.2021, №7/11-2412 від 21.09.2021, №12/11-309 від 11.11.2021, №7/11-3403 від 28.12.2021 та свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом.

У постанові від 10.08.2021 у справі №923/833/20 Верховним Судом наголошено, що суд, встановлюючи підстави представництва прокурора, повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази щодо обставин, які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.

Варто зазначити, що дійсно інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, у тому числі шляхом подання відповідних позовних заяв, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Проте для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, постановах Верховного Суду від 10.08.2021 по справі №923/833/20, від 20.07.2021 у справі № 908/2153/20.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного королівства» суд проголосив, що засіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Крім того, є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Таким чином, зазначене свідчить про нездійснення уповноваженим органом захисту порушених інтересів держави в передбаченому законом порядку.

Враховуючи, що вказані інтереси до цього часу залишаються незахищеними, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Дніпровської міської ради.

Позовні вимоги прокурора в інтересах держави у даній справ не порушують статтю 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод з огляду на наступне.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже, порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

У відповідності до вимог частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» листом від 20.06.2022 за №15/4-281вих-22 Дніпровську міську раду повідомлено про звернення обласної прокуратури із позовом до ТОВ «Грейт Естейт» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та скасування державної реєстрації прав (а.с. 74, 75 том 1).

При цьому, Дніпровська міська рада є органом, який уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних відносинах та про свій намір звернутися з даним позовом прокурор повідомив позивача в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», шляхом направлення листа-повідомлення.

Таким чином, господарський суд приходить до висновку, що прокурор при зверненні з даним позовом з дотриманням норм статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначив уповноважений орган влади та належним чином обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у спірних правовідносинах внаслідок у тому числі бездіяльності позивача.

Оцінивши підстави звернення прокуратури до суду за захистом інтересів держави, суд дійшов висновку, що прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» і встановив, що позивач не має наміру звертатися до суду за захистом інтересів держави, які на думку прокуратури, підлягають захисту.

Отже, Дніпропетровською обласною прокуратурою належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави органами прокуратури.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Стаття 120 Земельного кодексу України не гарантує прав на земельну ділянку у разі самочинного будівництва об`єкта нерухомості на ній та його відповідної реєстрації.

Порядок набуття права власності на новозбудовану річ (нерухоме майно) регулюється законодавством про містобудівну діяльність та відповідними державними будівельними нормами.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Цивільного кодексу України).

Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (частина 1 статті 182 Цивільного кодексу України).

При цьому згідно з висновками Верховного Суду державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 Цивільного кодексу України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти.

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (постанова Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 910/19726/17, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц).

Відповідно до інформації Публічної кадастрової карти України та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що відомості про реєстрацію речових прав на спірну земельну ділянку відсутні.

Таким чином, встановлено, що зазначена земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності, не наданих у користування іншим особам, рішення уповноваженого на розпорядження земельною ділянкою органу про передачу її в оренду Гречіну Є.В. не приймалося, відповідно, державна реєстрація речових прав на земельну ділянку не проводилася.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля та інші природні ресурси є об`єктами права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюються органами державної влади та місцевого самоврядування.

Суб`єктами права на землі комунальної власності згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118, 123, 124 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За приписами статей 187, 188 3емельного кодексу України, контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

За змістом статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Підпунктом 6 пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Відповідно до частини 1 статті 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Документи на підтвердження реєстрації права власності чи оренди за Гречіним Є.В. на вказану земельну ділянку відсутні.

Також, відсутні будь-які документи на підтвердження надання Дніпровською міською радою дозволу щодо використання спірної земельної ділянки, будь-які угоди щодо такого використання не укладалися.

Таким чином, законні правові підстави зайняття зазначеної земельної ділянки Гречіним Є.В. відсутні.

Як зазначалось вище, 18.11.2019 за ТОВ «Грейт Естейт» (код ЄДРПОУ 43333251) зареєстровано право приватної власності на багатофункціональну будівлю загальною площею 14,1 кв.м., що розташована за адресою: площа Вокзальна (Петровського), 5а у м. Дніпро (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1925988412101, номер запису про право власності 34244679). Підставою державної реєстрації зазначено акт приймання-передачі майна, яке передається до статутного капіталу ТОВ «Грейт Естейт» №7 від 12.11.2019.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

При цьому, під час укладання спірних договорів сторонами порушено вимоги статті 203 Цивільного кодексу України, якою визначено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод.

Згідно із статтями 4, 10, 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Крім того, статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Так, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина 2 статті 228 Цивільного кодексу України).

Щодо належності способу захисту суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (стаття 212 Земельного кодексу України).

Також необхідно зазначити, що відповідно до положень статті 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України діє принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована. У разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.

За висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Водночас, з огляду на принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, а також фактичні обставини створення об`єкту нерухомості на площі Вокзальна (Петровського), 5а у м. Дніпро, правовий режим зазначеного об`єкта будівництва як самочинного не створює підстав для виникнення прав на земельну ділянку.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №910/19726/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові.

Згідно із нормою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 Цивільного кодексу України)

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З огляду на викладене, вбачається, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Таким чином, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 у справі № 458/1046/15 (провадження № 61-976св18), висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

За змістом статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт «б» частини 3 статті 152 Земельного кодексу України).

Законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Таким чином, з огляду на викладені обставини справи, що вказаний об`єкт збудований за відсутності будь-яких дозвільних документів, земельна ділянка для його будівництва не виділялась та не може бути виділена і на теперішній час, на змістом положень частин 1, 2, 4 статті 376, статті 391 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, реалізуючи право комунальної власності на земельну ділянку, Дніпровська міська рада наділена повноваженнями звернутися до суду за захистом порушених прав власника земельної ділянки та єдиним способом захисту передбачено саме знесення самочинно збудованого майна.

Власник має право вимагати від ТОВ "Грейт Естейт" усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою, шляхом знесення самочинно збудованого майна, оскільки, набувши у власність багатофункціональну будівлю, що розташована за адресою: площа Вокзальна (Петровського), 5а у м. Дніпро товариство набуло усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник ОСОБА_2 , а тому воно є належним відповідачем за заявленими у цій справі вимогами, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 01.07.2020 у справі № 755/3782/17 (провадження № 61-10992св18).

В свою чергу наявність зареєстрованого права власності, перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності, його передачі відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання майна, земельної ділянки.

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції станом на момент внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) та частини 4 статті 15 вказаного Закону (в редакції станом на момент внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно) державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Статтею 24 Закону визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяження.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

З огляду на викладене, державна реєстрація права власності на нежитлову будівлю, що розташована на площі Вокзальній (Петровського), 5а у м. Дніпро (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1925988412101, номер запису про право власності 34244679) здійснена за відсутності належних правових підстав, порушує встановлений чинним законодавством порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна та підлягає скасуванню.

Законом України від 05.12.2019 № 340-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон № 1952-IV) викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми права у чинній редакції, на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону № 1952-IV у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, належними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19.

З урахуванням викладеного, з метою усунення перешкод Дніпровській міській раді у вільному використанні або розпорядженні своїм майном у вигляді земельної ділянки комунальної власності, наявні підстави для скасування державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю багатофункціональна будівлю загальною площею 14,1 кв.м, що розташована на площі Вокзальній (Петровського), 5а у м. Дніпро, за ТОВ "Грейт Естейт" з одночасним припиненням речових прав ТОВ "Грейт Естейт" на вказаний об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1925988412101, номер запису про право власності 34244679).

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Статтею 1213 Цивільного кодексу України визначено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До юрисдикції господарського суду належать справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (ч. 1 ст. 20 ГПК України).

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача і стягненню на користь прокуратури підлягають 4962,00грн витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейт Естейт" про зобов`язання повернути земельну ділянку та скасування державної реєстрації прав - задовольнити у повному обсязі.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейт Естейт" (49019, м. Дніпро, вулиця Академіка Белелюбського, будинок 68; ідентифікаційний код 43333251) повернути Дніпровській міській раді (49000, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 75; ідентифікаційний код 26510514) земельну ділянку площею 16 кв. м, розташовану на площі Вокзальній (Петровського), 5а у м. Дніпро, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд.

Скасувати державну реєстрацію прав на багатофункціональну будівлю, що розташованої по площі Вокзальній (Петровського), 5а у м. Дніпро, загальною площею 14,1 кв. м, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Грейт Естейт" (49019, м. Дніпро, вулиця Академіка Белелюбського, будинок 68; ідентифікаційний код 43333251) від 18.11.2019 №34244679, вчинену приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренком С.В., з одночасним припиненням речових прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейт Естейт" (49019, м. Дніпро, вулиця Академіка Белелюбського, будинок 68; ідентифікаційний код 43333251) на вказаний об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1925988412101).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейт Естейт" (49019, м. Дніпро, вулиця Академіка Белелюбського, будинок 68; ідентифікаційний код 43333251) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 38, ідентифікаційний код 02909938) 4962,00грн витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 30.09.2022.

Суддя В.О. Татарчук