Приговор № 106444148, 23.09.2022, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/10994/22

Провадження № 1-кп/344/1123/22

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2022 року м.Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі

головуючого судді: ОСОБА_1 ,

за участі секретаря с/з: ОСОБА_2 ,

прокурора: ОСОБА_3 ,

захисника: ОСОБА_4 ,

обвинуваченого: ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Івано-Франківськ кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, що народився у селі Ямниця Тисменицького району Івано-Франківської області, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з вищою освітою, неодруженого, проходить військову службу за контрактом на посаді начальника служби радіаційного, хімічного, біологічного захисту військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні старший лейтенант, учасник бойових дій, РНОКПП: НОМЕР_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 будучи військовослужбовцем контрактної служби в умовах воєнного стану не з`явився на службу без поважних причин.

Кримінальне правопорушення вчинено за таких обставин.

Так, ОСОБА_5 07.11.2020 року з Міністерством оборони України укладено контракт про проходження військової служби.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.11.2020 року №288 ОСОБА_5 призначено на посаду начальника служби радіаційного, хімічного, біологічного захисту військової частини НОМЕР_1 та з 12.11.2020 року зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.

Згідно п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-ІХ від 24.02.2022, на території України з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 введено воєнний стан, який триває по теперішній час. Таке рішення було ухвалено у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану".

Згідно ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Про введення в дію воєнного стану старшому лейтенанту ОСОБА_5 достеменно було відомо оскільки він є військовослужбовцем контрактної служби, крім того Указ Президента України №64/2022 оголошено за допомогою засобів масової інформації та доведено до населення країни.

Однак, 30.04.2022 року о 09 годині 00 хвилин старший лейтенант ОСОБА_5 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, проходячи військову службу за контрактом, в умовах воєнного стану, з метою ухилитися від виконання обов`язків військової служби, без поважних причин, не з`явився на службу до розташування військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), приховуючи свою належність до Збройних Сил України, не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам, як про військовослужбовця, який не з`явився на службу до військової частини.

Таким чином, ОСОБА_5 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.408 КК України.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 повністю визнав себе винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та надав суду показання, що дійсно за обставин зазначених в обвинувальному акті він, будучи військовослужбовцем контрактної служби, з метою ухилитися від виконання обов`язків військової служби, в умовах воєнного стану, не з`явився на службу до розташування військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) та незаконно, без поважних причин не з`являвся на службу до вказаної військової частини до моменту його затримання. Вказав, що з моменту його затримання активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення шляхом надання викривальних показань та участі в слідчих діях.

Він розуміє, що вчинив неправильно, йому дуже прикро за свою поведінку та вчинок. З матеріалами досудового розслідування ознайомлений, їх не оспорює, у вчиненому щиро кається, просить не досліджувати усі докази, а обмежитися його допитом.

Вислухавши думки учасників процесу суд приходить до висновку, що клопотання прокурора та обвинуваченого про недоцільність дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які учасниками судового провадження не оспорюються підлягає до задоволення, оскільки показання ОСОБА_5 не викликають сумнівів у правильності розуміння ним змісту та обставин вчинення кримінального правопорушення, їх добровільності та істинності його позиції.

За таких обставин, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, суд вважає недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які учасниками судового провадження не оспорюються. У суду відсутні сумніви у добровільності позиції обвинуваченого. Обвинуваченому роз`яснено, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.

Відтак суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення знайшла своє підтвердження та кваліфікує його дії за ч.4 ст.408 КК України як нез`явлення військовослужбовця (крім строкової служби) на службу без поважних причин, вчинене в умовах воєнного стану.

Згідно з ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а відповідно до ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Призначаючи покарання обвинуваченому суд враховує: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є особливо тяжким злочином; дані про особу обвинуваченого, який критично ставиться до вчиненого; раніше не судимий; з вищою освітою; з 16.06.2021 року є учасником бойових дій; посередньо характеризується по місцю проходження служби; позитивно характеризується по місцю проживання; нагороджений нагрудним знаком «10 гірсько-штурмова бригада»; на обліку в лікаря нарколога чи психіатра не перебуває.

Обставиною, яка відповідно до ч.1 ст.66 КК України, пом`якшує покарання, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_5 в ході судового розгляду судом не встановлено.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського судуз прав людини» передбачено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. При цьому, у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року), Європейський Суд вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Отже, враховуючи думку прокурора, який просив призначити обвинуваченому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років, думку обвинуваченого, та його захисника, які просили призначити покарання з застосуванням вимог ст.ст.69 та 62 КК України у виді двох років триманням у дисциплінарному батальйоні, дані про особу винного, який критично ставиться до вчиненого, має міцні соціальні зв`язки, відсутність обставин, які обтяжують покарання, наявність кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення суд приходить до висновку, що вказані обставини, які пом`якшують покарання в своїй сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а тому суд, виходячи з принципу індивідуалізації покарання вважає, що ОСОБА_5 на підставі ч.1 ст.69 КК України слід призначити основне покарання у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.4 ст.408 КК України, а саме 3(три) роки позбавлення волі і таке покарання буде достатнім, справедливим та необхідним для його виправлення, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.

Суд, при призначенні покарання не застосовує до обвинуваченого ОСОБА_5 вимоги ст.75 КК України, оскільки враховує характер вчинення даного кримінального правопорушення та особу обвинуваченого, зокрема те, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим зі спливом більше двох місяців після введення на території України воєнного стану і в обвинуваченого, як в офіцера ЗСУ було достатньо часу, щоб звикнути до умов воєнного часу та не вчиняти дане кримінальне правопорушення.

Запобіжний захід обраний щодо обвинуваченого ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили залишити без змін.

Цивільний позов не заявлявся.

Процесуальні витрати та речові докази відсутні.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 373, 374, 381, 382, 394,615 Кримінального процесуального кодексу України, суд -

У ХВ АЛ ИВ :

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України та із застосуванням ч.1 ст. 69 КК України призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту набрання вироком законної сили.

Відповідно до ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_5 в строк відбуття покарання термін його попереднього ув`язнення з 02.08.2022 року до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Обраний ухвалою Івано-Франківського міського суду від 02.08.2022 року щодо обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишити без змін.

Копію вироку вручити обвинуваченому та прокурору після його проголошення, інші учасники судового провадження мають право отримати його копію в суді.

Вирок може бути оскаржено з урахуванням вимог ч. 2 ст. 394 КПК України шляхом подачі апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Головуючий-суддя ОСОБА_1