Решение № 106423964, 22.09.2022, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/9482/22

Провадження № 2/127/1168/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2022 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Іщук Т. П.,

за участі секретаря судового засідання Коваленко Д. І.,

представника позивача Грабік О. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Першого відділу ДВС у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Хмельницький), Першої вінницької державної нотаріальної контори, про скасування заборони,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Першого ВДВС у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Хмельницький) про скасування заборони на нерухоме майно на підставі положень ст. 16, 321, 328 ЦК України. Свої вимоги мотивує тим, що вона є спадкоємцем на частку у спільному майні подружжя після смерті чоловіка ОСОБА_2 . При прийняті спадщини вона дізналась про наявність заборони на все нерухоме майно, яке належало померлому. Вказана заборона була накладена 22 грудня 1999 року за № 10-569 на підставі повідомлення Ленінського ВДВС № ДВ-4-Л від 03 грудня 1999 року. Як слідує з отриманих відповідей у Ленінському ВДВС перебувало на виконанні виконавче провадження щодо боржника ОСОБА_2 в рамках якого винесено повідомлення № ДВ-4-Л від 03 грудня 1999 року на підставі якого накладено заборону на все нерухоме майно боржника. Наразі станом на 02 грудня 2021 року відомості про наявність виконавчих провадженні у ВДВС щодо боржника ОСОБА_2 відсутні. Як установлено арешт на майно ОСОБА_2 був накладений на підставі вироку Вінницького обласного суду від 08 жовтня 1999 року у справі № 1-23, яким було визнано винним ОСОБА_2 у вчиненні злочину передбаченого ч. 3 ст. 168, ч. 2 ст. 165, ч. 4 ст. 19 - ч. 2 ст. 172 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі до 1 року 6 місяців з конфіскацією майна, яке належить йому на праві особистої приватної власності, з позбавленням права займати керівні посади строком на 5 років з утриманням у виправно-трудової колонії посиленого режиму. Позивач вказує, що особа звільняється від відбування покарання у вигляді конфіскації майна, якщо з дня набрання чинності вироком його не було виконано в строк, указаний в ст.80 КК України. Строки давності щодо додаткових покарань, яким є конфіскації майна, визначаються за основним покаранням. ОСОБА_2 відбув покарання у вигляді позбавлення волі, від відбування покарання у вигляді конфіскації майна не ухилявся. Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 30 листопада 1999 року в справі № 2-3276/1999 виключено з опису та визнано право власності на майно за позивачкою, яке набуте у шлюбі позивача з ОСОБА_2 . Однак в Державному реєстрі речових прав присутня заборона на нерухоме майно. Позивач вказує на сплив строку виконання додаткового покарання у вигляді конфіскації майна, крім того вона є власником квартири, тому вчинення запису про арешт квартири є таким, що порушує її права як власника квартири. За вказаних обставин просить скасувати заборону на нерухоме майно за реєстраційним номером обтяження 6096623 від 26 листопада 2007 року, зареєстровану Першою вінницькою державною нотаріальною конторою на підставі повідомлення ВДВС Ленінського районного управління юстиції м. Вінниці № ДВ-4-Л від 03 грудня 1999 року за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 13 травня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Першу вінницьку державну нотаріальну контору.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 08 серпня 2022 року (без винесення окремого процесуального документа із занесення до протоколу судового засідання) суд замінив неналежного відповідача - Перший ВДВС у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) на Головне управління ДПС у Вінницькій області та Перший ВДВС у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Хмельницький) залучив як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Головне управління ДПС у Вінницькій області надало відзив на позовну заяву, вказуючи, що позивач та ОСОБА_2 не мають заборгованості по податках та зборах, відсутнє обтяження на майно за вимогами Головного управління ДПС у Вінницькій області, а арешт на майно ОСОБА_2 був накладений на підставі вироку Вінницького обласного суду від 08 жовтня 1999 року, де Головне управління ДПС у Вінницькій області не було стороною у справі, а тому Головне управління ДПС у Вінницькій області не може бути належним відповідачем у даній справі. За викладених обставин просить відмовити в задоволенні даного позову, а подальший розгляд даної справи провести у відсутність його представника.

Позивач своїм правом на відповідь на відзив не скористалася.

Треті особи своїм правом, передбаченим положеннями ст. 181 ЦПК України, на подання письмових пояснень не скористалися.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, однак у відзиві на позовну заяву просив розгляд справи провести у відсутність представника Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, матеріали справи містять їх заяви про розгляд справи у їх відсутність.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Стаття 391 ЦК України зазначає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Судом установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 від 28 вересня 1959 року (а.с.60).

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності (по Ѕ частці) належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло від 31 серпня 1995 року, виданого виконкомом Вінницької міської ради народних депутатів на підставі рішення від 31 серпня 1995 року, №584 (а.с.61).

08 жовтня 1999 року вироком Вінницького обласного суду ОСОБА_2 визнано винним і призначено покарання за ст. 168 ч. 3 КК України із застосуванням ст. 44 КК України 1 рік 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належало йому на праві особистої власності з позбавлення права займати керівні посади строком на 5 років; за ч. 2 ст. 165 КК України із застосуванням ст. 44 КК України 1 рік позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належало йому на праві особистої власності з позбавлення права займати керівні посади строком на 5 років; за ч. 2 ст. 19 - ч. 2 ст. 172 КК України із застосуванням ст. 44 КК України 1 рік позбавлення волі з позбавлення права займати керівні посади строком на 5 років. На підставі ст. 42 КК України призначено ОСОБА_2 покарання шляхом погашення менш суворих покарань більш суворим за сукупністю злочинів 1 рік 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належало йому на праві особистої власності з позбавлення права займати керівні посади строком на 5 років з утриманням у виправно-трудовій колонії посиленого режиму (а.с.22-37).

ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом про виключення майна з опису та рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 30 листопада 1999 року в справі № 2-3276/1999 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції м. Вінниці про виключення майна з опису позов задоволено, виключено з опису та визнано право власності за ОСОБА_1 на наступне майно: автомобіль марки «ВАЗ 21011», д.н.з. НОМЕР_2 , стінку меблеву, телевізор «Таунас» та холодильник «Снайге», а також стягнено з ОСОБА_1 на користь держави компенсацію в розмірі 1770,00 грн (а.с.38).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та щодо його майна заведена спадкова справа №68496448, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 20 жовтня 2021 року № 66914348 (а.с.8).

Згідно з відомостями з Єдиного Реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна в складі з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 10 січня 2022 року №294057951, сформованої приватним нотаріусом, існує обтяження - заборона на нерухоме майно за реєстраційним номером обтяження 6096623 від 26 листопада 2007 року, зареєстрована Першою вінницькою державною нотаріальною конторою на підставі повідомлення ВДВС Ленінського районного управління юстиції м. Вінниці № ДВ-4-Л від 03 грудня 1999 року, об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно, власник: ОСОБА_2 (а.с.11-14).

З довідки Державного нотаріального архіву Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Хмельницький) від 24 листопада 2021 року № 2696/01-14 слідує, що 22 грудня 1999 року до Першої Вінницької державної нотаріальної контори за вих. № 1916 надійшло повідомлення ВДВС Ленінського районного управління юстиції м. Вінниці № ДВ-4-Л від 03 грудня 1999 року на підставі якого нотаріальною конторою 22 грудня 1999 року накладено заборону за № 10-569 на майно ОСОБА_2 . Відомості про зняття заборони по фонду Першої вінницької державної нотаріальної контори не виявлено (а.с.16)

Вказані обставини також підтверджуються листом Першого відділу ДВС у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Хмельницький) від 02 грудня 2021 року № 137403 (а.с.20). Крім того, у цьому листі Перший ВДВС у місті Вінниці повідомляє, що за результатами перевірки АСВП, журналів обліку виконавчих проваджень, переданих державному виконавцю, та журналів реєстрації вхідних документів про відкриття виконавчого провадження станом на 02 грудня 2021 року відомості про наявність виконавчих проваджень у відділі щодо боржника ОСОБА_2 відсутні; підстави для скасування обтяження відсутні.

Тобто вирок Вінницького обласного суду від 08 жовтня 1999 року перебував на виконанні у ВДВС Ленінського районного управління юстиції м. Вінниці.

З приводу скасування заборони на нерухоме майно ОСОБА_2 позивачка, яка є спадкоємицею останнього, зверталася до суду в порядку кримінального провадження, однак ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25 квітня 2022 року їй відмовлено в задоволенні цього клопотання. Ухвалюючи рішення, суд звернув увагу, що це клопотання є приватноправовим, а тому повинно розглядатися в порядку цивільно-процесуального судочинства, так як арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження (а.с. 39-40).

Позивач, звертаючись до суду, вказує на порушення її права як власника.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч 1 ст. 316 ЦК України, право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник має право користуватися, розпоряджатися та володіти своїм майном.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Відповідно до ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч.5 ст.1268 ЦК України).

Відповідно до ст.1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.3 ст.1296 ЦК України).

Частиною 1 ст. 57 «Про виконавче провадження» визначено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Тобто накладення арешту на майно боржника в процедурі виконавчого провадження застосовується державним виконавцем як виконавча дія спрямована на забезпечення реального виконання рішення та є одним із заходів реалізації наданих державному виконавцю Законом України "Про виконавче провадження" прав в процедурі виконавчого провадження спрямованих на реальне виконання рішення.

Згідно ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», усіх інших випадках, ніж передбачених ч. 4 цієї статті, арешт може бути знятий за рішенням суду.

Верховний Суд України в п. 16 Постанови Пленуму від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» звернув увагу на те, що вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними відповідно до правил підвідомчості позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками, але володіють ним на законних підставах.

Як установлено судом у ВДВС Ленінського районного управління юстиції м. Вінниці перебувало виконавче провадження щодо боржника ОСОБА_2 , який був засуджений вироком Вінницького обласного суду від 08 жовтня 1999 року та якому призначено покарання у вигляді 1 рік 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належало йому на праві особистої власності з позбавлення права займати керівні посади строком на 5 років з утриманням у виправно-трудовій колонії посиленого режиму. В рамках цього виконавчого провадження повідомленням № ДВ-4-Л від 03 грудня 1999 року накладено заборону на все нерухоме майно боржника.

На даний час виконавче провадження щодо ОСОБА_2 відсутнє, останній помер.

Відомості про виконання вироку Вінницького обласного суду від 08 жовтня 1999 року в частині додаткового покарання у вигляді конфіскації чи його невиконання відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 80 КК України строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду.

Відповідно до ч.1 ст.80 КК України особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки, зокрема п`ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за нетяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п`яти років за тяжкий злочин.

Вказані обставини свідчать про те, що строки давності щодо додаткового покарання сплинули.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на належне йому майно. Дружина померлого ОСОБА_1 як спадкоємець першої черги звернулась до нотаріальної контори для прийняття спадщини, однак, зважаючи на наявність обтяження на нерухоме майно, не може реалізувати своє право.

З огляду на викладене, права позивача є порушені, особа в інший спосіб, крім як звернення до суду з позовом про зняття обтяження, не має змоги захистити своє порушене право та зважаючи, що строк давності щодо виконання додаткового покарання минув, тому порушене право підлягає судовому захисту шляхом припинення обтяження - скасування заборони на нерухоме майно за реєстраційним номером обтяження 6096623 від 26 листопада 2007 року, зареєстрованої Першою вінницькою державною нотаріальною конторою на підставі повідомлення ВДВС Ленінського районного управління юстиції м. Вінниці № ДВ-4-Л від 03 грудня 1999 року, власник: ОСОБА_2 .

Щодо заперечень відповідача про його неналежність, то суд відмічає, що позивач визначив відповідачем Головне управління ДПС у Вінницькій області, а третіми особами: Перший відділ ДВС у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Хмельницький), Першу вінницьку державну нотаріальну контору.

Як слідує із Постанови Великої палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 450/1411/16 у випадках, коли арешт майна проводиться для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, підлягає вирішенню питання щодо відповідної участі у справі відповідного територіального органу Державної фіскальної служби України.

У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 299/2931/17 (провадження № 61-35013св18) також вказано, що «позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України».

Аналогічні висновки також зроблені Верховним Судом у постанові від 16 березня 2021 року в справі №476/112/19.

За таких обставин, зважаючи на реорганізацію фіскальної служби, позивачем вірно визначено відповідача - Головне управління ДПС у Вінницькій області, а доводи останнього є необґрунтованими.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 317, 321, 328, 391 ЦК України, Законом України «Про виконавче провадження», ст. 12, 13, 15, 16, 76-81, 263-265, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити

Скасувати заборону на нерухоме майно за реєстраційним номером обтяження 6096623 від 26 листопада 2007 року, зареєстровану Першою вінницькою державною нотаріальною конторою на підставі повідомлення ВДВС Ленінського районного управління юстиції м. Вінниці № ДВ-4-Л від 03 грудня 1999 року, об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно, власник: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ,

Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області, 21028, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, код ЄДРПОУ: ВП 44069150,

Перший відділ Державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Хмельницький), м. Вінниця, вул. Соборна, 15а, код ЄДРПОУ 40143408

Перша вінницька державна нотаріальна контора, 21036, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, ЄДРПОУ 02885735.

Повний текст рішення складений 26.09.2022.

Суддя: