Решение № 106421371, 26.09.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.09.2022Справа № 461/9239/20Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Фізичної особи-підприємця Багатенко Андрія Васильовича ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 )

до Галицької митниці Держмитслужби (79000, м. Львів, вул. Т. Костюшка, 1, код ЄДРПОУ 43348711)

Державної Казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646)

про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконним рішенням Львівської митниці ДФС,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Багатенко Андрій Васильович звернувся до Галицького районного суду міста Львова з позовом до Галицької митниці Держмитслужби та Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди заподіяної незаконним рішенням Львівської митниці ДФС у розмірі 23 615,00 грн.

Ухвалою суду від 13.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 461/9239/20; встановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 28.12.2020 позов задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України на корись Фізичної особи-підприємця Багатенка Андрія Васильовича 7 000,00 грн, в іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 22.11.2021 апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби задоволено частково, рішення Галицького районного суду міста Львова від 28.12.2020 скасовано, провадження у справі закрито.

08.12.2021 до Львівського апеляційного суду від позивача надійшла заява про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 13.12.2021 заяву Фізичної особи-підприємця Багатенка Андрія Васильовича про направлення справи за встановленою юрисдикцією задоволено, передано матеріали справи до Господарського суду Львівської області.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.12.2021 матеріали справи №461/9239/20 передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

22.02.2022 до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №461/9239/20.

Згідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2022, матеріали справи № 461/9239/20 передано на розгляд судді Андреїшиній І.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2022 прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено строки надання сторонами відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

10.06.2022 через відділ діловодства суду відповідачем-2 подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що вимоги позивача є безпідставними та недоведеними.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

23.10.2019 року фізичною особою-підприємцем митним брокером Багатенко Андрієм Васильовичем під час виконання договору про надання брокерських послуг було подано електронну митну декларацію типу ІМ40 ДЕ №UА209190/2019/068037 до відділу митного оформлення №2 МП «Городок» Львівської митниці ДФС, з метою здійснення митного оформлення вживаного вантажного автомобіля, який переміщувався в митному режимі «імпорт».

У зв`язку з допущеною технічною помилкою та помилково вказаною ставкою акцизного податку, що призвело до невірного нарахування митних платежів, інспектором відділу митного оформлення №2 МП «Городок» Львівської митниці ДФС Сирота О.Г. складено протокол про порушення митних правил №4067/20900/19 від 25.10.2019 року відносно позивача.

26.11.2019 року заступником начальника Львівської митниці ДФС Македоном П.М. винесено постанову в справі про порушення митних правил №4067/20900/19, згідно якої позивача визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, згідно статті 485 МК України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 113 442, 30 гривень.

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування постанови в справі про порушення митних правил №4067/20900/19.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 29.01.2020 року у задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2020 року визнано протиправною та скасовано постанову в справі про порушення митних правил №4067/20900/19, рішення суду першої інстанції скасовано, а провадження в справі закрито.

Позивач у позовній заяві зазначає, що перебуваючи в стані психологічного пригнічення був змушений оправдовуватися перед замовником (клієнтом), доводити і пояснювати, що він не є безвідповідальною до своїх обов`язків особою, додатково пояснювати, що відмова у митному оформленні його автомобіля сталася через технічну описку, а не через умисні протиправні дії чи його непрофесіоналізм як митного брокера, який безпосередньо здійснює підприємницьку діяльність або бажання ухилитися від сплати митних платежів. Позивач зазначає, що винесення відповідачем протоколу про порушення митних правил спричинило зневіру та розчарування замовника (клієнта), який в подальшому відмовився від його послуг як митного брокера щодо митного декларування його автомобіля, в результаті чого позивач зазнав пониження ступеня престижу та ділової репутації як митний брокер, що здійснює безпосередню підприємницьку діяльність.

Враховуючи вищевикладене, позивач зазначає, що від моменту складення протоколу отримав значний емоційний шок та усвідомлення можливого розміру штрафу, який становив 113 442, 30 грн, у зв`язку з цим просить суд стягнути з відповідача 23 615,00 грн моральної шкоди.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування, зокрема моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання не договірної шкоди передбачено ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичній або юридичній особі, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Необхідною умовою відшкодування шкоди є одночасна наявність наступних обстави:

а) неправомірність поведінки особи;

б) наявність шкоди;

в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди;

г) вина завдавача шкоди.

В свою чергу, відсутність однієї з наведених обставини свідчить про відсутність підстав для застосування визначеної ст. 1166 ЦК України відповідальності. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що школа повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Згідно з частиною 1 статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У частині 2 зазначеної статті визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Отже, за змістом наведеної норми зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

Закон передбачає, що носієм обов`язку відшкодувати шкоду крім безпосереднього завдавача шкоди можуть бути інші особи, на яких законом покладено обов`язок відшкодування шкоди. До встановлених законом випадків відшкодування моральної шкоди незалежно від вини є її заподіяння внаслідок неправомірних дій органів державної влади або органів місцевого самоврядування (стаття 1173 ЦК) або дій їх посадових чи службових осіб (стаття 1174 ЦК). В цих випадках суб`єктами відшкодування шкоди є держава, Автономна Республіка Крим або орган місцевого самоврядування.

Зокрема, відповідно до статей 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Виходячи з конструкції ст. 23 ЦК України, яка визначає негативні наслідки, що можуть свідчить про заподіяння моральної шкоди, моральна шкода за своїм змістом не є однаковим поняттям для юридичних і фізичних осіб. Так, за приписами ст. 23 ЦК України, моральна шкода фізичної особи полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, її ділової репутації фізичної.

Моральна шкода юридичної особи полягає тільки у приниженні її ділової репутації.

Отже, моральна шкода для фізичної особи є категорією психологічного плану, невід`ємно пов`язаною із самою особою, її відчуттями, емоційно-розумовою діяльністю, відображає внутрішній світ людини й характеризується наявністю психотравмуючих факторів, позбавленням відчуття життєвої захищеності, зміною життєвого укладу, відчуттям приниження, пригнічення, неврівноваженості, імпульсивності, зневаги, образи тощо. Під моральною шкодою фізичної особи слід розуміти наявність такого негативного емоційного сприйняття особою вчинених стосовно неї протиправних дій, що досягло певного психологічного стану - фізичних чи душевних страждань.

Тобто, моральна шкода фізичної особи є глибоко суб`єктивною категорією та оціночною як у своєму виникненні, коли постає питання про наявність підстав для її матеріальної компенсації, так і у грошовому вимірі, коли визначається розмір її компенсації.

Водночас, позивач вказує, що складення відповідачем протоколу та винесення постанови про порушення митних правил спричинило зневіру та розчарування замовника (клієнта), який в подальшому відмовився від його послуг, як митного брокера, щодо митного декларування автомобіля. В результаті цього позивач зазнав пониження ступеня престижу та ділової репутації, як митний брокер, що здійснює безпосередню підприємницьку діяльність. З вказаного моменту втратив мотивацію та бажання до роботи, відчував страх бути незаконно притягнутим до відповідальності. Психологічний стрес, переживання та нервові напруження, які позивач отримав після винесення постанови, якою його незаконно притягнуто до адміністративної відповідальності завдали йому моральних потрясінь, оскільки розмір накладеного штрафу був неспівмірним з його доходами від підприємницької діяльності, яка є єдиним джерелом його доходу. Неспівмірність розміру штрафу з його доходами передбачали повне припинення здійснення підприємницької діяльності та викликали зрозуміле хвилювання щодо матеріального забезпечення.

Разом з тим, судом встановлено, що заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач-2 вказує на відсутність ознак завдання моральної шкоди, відсутність причинно-наслідкового зв`язку із її спричиненням та діями відповідачів, оскільки позивач не зазнав жодних страждань, тобто відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань та психологічних переживань, вказуючи, що підставою притягнення його до адміністративної відповідальності стала помилка самого позивача, чого він фактично не заперечив.

Дані твердження відповідача-2 суд визнає помилковими, оскільки відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я, внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав жодних страждань, переживань та приниження, і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано. Скасування постанови Галицької митниці Держмитслужби у справі про порушення митних правил про накладення на Богатенка А.В. адміністративного стягнення у вигляді штрафу свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали складання відповідного протоколу та притягнення позивача до відповідальності. Судовим рішенням, яким скасовано постанову про притягнення позивача до відповідальності, що набрало законної сили, встановлено, що протокол про порушення митних правил, а також постанова не відповідають дійсним обставинам справи, оскаржувана постанова є необґрунтованою, а тому Богатенко А.В. має право на відшкодування моральної шкоди, що виразилась у душевних стражданнях, моральних потрясіннях, завданих рішенням посадових осіб Галицької митниці Держмитслужби.

Крім того, у рішенні суду апеляційної інстанції прямо вказано, що постанова Львівської митниці ДФС є протиправною.

У даному випадку доказом неправомірних дій відповідача є вищенаведене судове рішення від 19.03.2019 року, яким встановлено протиправність дій відповідача щодо незаконного притягнення позивача до адміністративної відповідальності та накладення штрафу.

Суд вважає, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження завдання моральної шкоди, понесених моральних страждань, та доведено наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням завдавача шкоди, протиправність дій, вину відповідача - Галицької митниці Держмитслужби, що є обов`язковим елементом для можливості відшкодування шкоди.

Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду Касаційного цивільного суду у постанові від 28.10.2020 року по справі № 461/85/19 (провадження № 61-20862св19).

Відповідно до висновку Верховного Суду, у практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (наприклад, «Рисовський проти України», № 29979, пункти 86, 89, від 20 жовтня 2011 року, «Антоненков та інші проти України», № 14183/02, пункт 71, від 22 листопада 2005 року).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (частини 3-5 ст. 23 ЦК України)

Використовуючи критерій розумності та справедливості, суд вважає, що розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню на користь позивача, складає 11 807,50 грн.

При прийнятті рішення суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1196/18 (постанова від 14.04.2020).

Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява N 40450/04, п. 64, від 15.10.2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону, має право на його застосування.

Таким чином, завдана шкода підлягає стягненню на користь позивача з Державного бюджету України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», то підстави для розподілу судових витрат немає. Відтак, судові витрати слід віднести за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця Багатенко Андрія Васильовича ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 11 807 (одинадцять тисяч дев`ятсот вісімсот сім) грн 50 коп.

У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 26.09.2022

Суддя І.О. Андреїшина