Решение № 106407715, 23.09.2022, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ун. № 759/10950/22

пр. № 2/759/4293/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2022 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул`яновської О.В.,

секретаря судового засідання Гаєвської Н.О.,

за участю: представників позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , третя особа: Боратинська сільська рада Луцького району Волинської області про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

у вересні 2022 р. позивач звернулася до суду із зазначеною позовною заявою, просить суд позбавити батьківських прав ОСОБА_3 щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнути сплачений судовий збір та витрати на послуги адвоката.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.12.2011 розірвано. ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народилася дочка. З фактичного припинення шлюбно-сімейних відносин між сторонами відповідач не приділяв належної уваги спільній дочці, не приймав участі в її вихованні та розвитку, не цікавився її життям та матеріально не забезпечував. Дитиною опікується матір та відчим ОСОБА_6 . У 2020 році позивач вимушена була звернутись до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача аліментів на дитину, оскільки він у матеріальному забезпеченні участі не бере. Поодинокі випадки зустрічей з батьком приносили біль дитині, оскільки відповідач при таких зустрічах у першу чергу намагався принижувати позивача в очах дочки, деструктивно впливав на її бачення світу і її сприйняття життя, що мало ознаки психологічного домашнього насильства. Після таких зустрічей дочка проходила психологічну підтримку у фахівців.

Ухвалою судді від 07.09.2022 відкрито провадження по справі, призначено підготовче засідання (а.с. 78, 79).

Ухвалою суду від 29.09.2022 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду (а.с. 99).

У судовому засіданні відповідач по справі оголосив відзив на позовну заяву в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити та зазначив, що ніколи не ухилявся від виконання своїх батьківських обов`язків, незважаючи на те, що позивач із відповідачем мали різні погляди на життя, на підставі чого було розірвано шлюб, а після вона обрала інший шлюб та народила ще двох дітей. Із позивачем ми весь час спілкуємось як батьки нашої дитини і ніяких непорозумінь між нами не існувало. За спільною згодою позивач до 2020 р. не подавала на стягнення аліменти, і я їх сплачував у добровільному порядку, окремо купував одягав на кожний сезон та інші речі для дочки. Коли дочка проживала у м. Києві, він приходив до школи, спілкувався з усіма вчителями по музиці, освідомлений про успішність дочки. Подача позовної заяви для нього було несподіванкою, оскільки напередодні він спілкувався із колишньою дружиною і вона з ним радилась, щодо безперешкодного виїзду її чоловіка за межі України, на що відповідач обмовився, можливо лише через позбавлення його батьківських прав та визначення опікунства відчима над його дочкою, але це як жарт був, а не спосіб вирішення можливості виїзду закордон. Відповідач вважає, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на батька і можливе лише у разі доведення винної поведінки останнього.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві. Просили позовні вимоги задовольнити.

Третя особа у судове засідання не з`явилася, про слухання справи повідомлена належним чином, позовні вимоги підтримано у повному обсязі (а.с. 96, 97).

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зі змісту п. 25 рішення Європейського суду з прав людини від 11.04.2011 у справі «Жук проти України», яке підлягає застосуванню відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», вбачається, що суди, розглядаючи справи без участі учасників процесу, повинні пересвідчитися, що їм вчасно повідомлено про дату і час розгляду справи, тобто, що їхнє право бути присутніми під час судового розгляду не було порушено.

Суд, вислухавши свідків, всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

За правилами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Судом встановлено, що заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.12.2011 розірвано (а.с. 15, 16).

У сторін у вказаному шлюбі народилася дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 14).

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04.11.2020 стягнуто із відповідача на користь позивача для виховання дочки аліменти (а.с. 26).

Відповідно до Характеристики від В.о. директора ліцею № 100 батько із сім`єю не проживає, участі у виховані та житті доньки не бере. Мати приділяє належну увагу вихованню доньки. Відчим протягом останніх семи років багато уваги приділяє не тільки вихованню, але й якості освіти ОСОБА_5 та її всебічному розвитку (а.с. 23).

Із наданих довідок вбачається, що позивач не перебуває на обліку у психіатра або нарколога (а.с. 27-30).

Покази свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 зі сторони позивача суд не приймає до уваги, оскільки усі свідчення стосовно прийняття участі у вихованні дочки, приділення їй належної уваги, виконання батьківських обов`язків надавались зі слів позивача по справі.

У ст. 9 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як вбачається із матеріалів справи служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації не надала висновку щодо позбавлення відповідача батьківських прав.

При цьому, позбавлення батьківських прав є передчасним без відповідного висновку органу опіки та піклування щодо попередження батька (матері) про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (ВССУ у справі № 211/559/16-ц від 01.11.2017).

У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили, що відповідач не виконує аліментні зобов`язання, або ухиляється від їх сплати.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20.03.2007 N 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Згідно з абз. 2 п. 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням ї характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимога або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

При розгляді даної справи судом не встановлено, що батько ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що він систематично, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч. 1 ст. 164 СК України, може бути лише вина поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідачем відносно дитини в матеріалах справи відсутні.

Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно дитини є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

Також, ВССУ у справі N 211/559/16-ц від 01.11.2017 зауважив, що позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі N 243/13192/19-ц вказав на відсутність підстав для позбавлення батька батьківських прав, оскільки він, в силу своїх можливостей, намагається піклуватися про дітей.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі справа N 753/2025/19 вказав, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав свідчить про інтерес матері до дитини.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 (заява N 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 N 789-XII передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав відносно дитини не забезпечуватиме інтересів самої дитини.

Позивач не довів та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення ним від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, а тому вважає за необхідне у позовній заяві відмовити.

У зв`язку з тим, що суд дійшов ґрунтовного висновку про відмову у задоволенні позову, судом не вбачається підстав для відшкодування судового збору.

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст.ст. 164, 166 СК України; ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 280-283, 353 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

у задоволені позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , третя особа: Боратинська сільська рада Луцького району Волинської області про позбавлення батьківських прав відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Оксана УЛ`ЯНОВСЬКА

Повний текст судового рішення складено 23.09.2022.