Решение № 106055965, 30.08.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2022 року Справа № 160/8030/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області по визнання протиправними та скасування наказів №455к від 10.05.2022р., №554 від 12.05.2022р., поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

08.06.2022р. ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та, з урахуванням адміністративного позову від 16.06.2022р., поданого на усунення недоліків позову, просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 10.05.2022р. №455к про притягнення до дисциплінарної відповідальності старшого інспектора відділу дільничних офіцерів поліції управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача №554 від 12.05.2022р. про звільнення старшого інспектора відділу дільничних офіцерів поліції управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області ОСОБА_1 зі служби в поліції;

- поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді старшого інспектора відділу дільничних офіцерів поліції управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області з 12 травня 2022 року;

- стягнути за рахунок державних асигнувань відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з моменту звільнення, а саме: з 12 травня 2022 року по день фактичного розрахунку;

- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі (службі) та виплати заробітної плати за один місяць.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона проходила службу у органах поліції на вищевказаній посаді та 12.05.2022р. за оспорюваними наказами була притягнута до дисциплінарної відповідальності та звільнена зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби), а саме: відсутності її на службі без поважних причин після початку збройної агресії рф проти України. Позивач не погоджується із вищевказаними наказами посилаючись на процедурні порушення відповідачем під час притягнення її до дисциплінарної відповідальності та на те, що в її діях був відсутній склад дисциплінарного проступку, оскільки до початку збройної агресії рф проти нашої Держави вона перебувала у відпустці з виїздом до Арабської Республіки Єгипет згідно до наказу від 11.01.2022р. №3в о/с, про що було відомо її керівництву, однак, після початку збройної агресії рф вона фізично не змогла прибути на територію України та стати до служби через те, що авіа простір був закритим, мала змогу прибути до України лише 17.05.2022р., що, на думку позивача, є поважною причиною підтвердження її відсутності на робочому місці; що стосується порушення відповідачем процедури притягнення її до дисциплінарної відповідальності, то позивач посилається на те, що вона не була ознайомлена із вказаними спірними наказами, отримала їх лише 13.06.2022р. через поштове відправлення, всупереч вимогам чинного законодавства особисто з наказом про звільнення не була ознайомлена, трудову книжку також не отримала; оспорювані накази не містять достатніх доказів вчинення нею дисциплінарного проступку (зокрема, протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв`язку між ним і дією (бездіяльністю)); матеріали службового розслідування не містять наказу про створення дисциплінарної комісії в порушення вимог п.2 розділу І Положення №893. З огляду на викладене, позивач вважає, що дії з боку відповідача є протиправними та необ`єктивними, такими, що порушують її права гарантовані їй ст.43 Конституції України, тому просить поновити її на службу в поліції на займаній посаді, а також і стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12.05.2022р. по день фактичного розрахунку у відповідності до вимог ч.2 ст.235 КЗпП України, ст.27 Закону України «Про оплату праці», п.2, п.5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.995р. №100 (далі Порядок №100).

Ухвалою суду від 01.07.2022р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 01.08.2022р., а також зобов`язано відповідача надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотримання вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України та виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, додатково, в порядку ст.80 Кодексу адміністративного судочинства України від відповідача були витребувані копії матеріалів службового розслідування; доказів пропозиції надання письмових пояснень та доказі відмови їх надати, довідку про середній заробіток позивача, оформлену у спосіб, встановлений Порядком №100(а.с.42).

На виконання вищезазначених вимог ухвали суду, 10.08.2022р. відповідачем до канцелярії суду був поданий відзив на позов, у якому відповідач просив у задоволенні адміністративного позову позивачеві відмовити посилаючись на те, що позивач проходила службу на вищенаведеній посаді в органах поліції та 12.05.2022р. була звільнена зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» згідно до наказу №554 о/с на підставі наказу №445к від 10.05.2022р. за яким на позивача було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції, а саме: за порушення службової дисципліни, що виразилося у відсутності на службі без поважних причин з 01.03.2022р. по 10.05.2022р. в умовах воєнного часу, що визнано прогулом, тобто, вчиненні дій, які не сумісні з вимогами, що пред`являються до професійних та моральних якостей поліцейського, підривають довіру до нього як носія влади та до поліції в цілому. Представник відповідача зазначив у відзиві, що за фактом не виходу позивача на службу було призначено та проведено службове розслідування під час якого були опитані безпосередні керівники позивача Мороз С.П., Семенюк І.О. та інші, які повідомили, що позивач перебувала у щорічній відпустці з 14.02.2022р. по 28.02.2022р. з виїздом до Арабської Республіки Єгипет, вони спілкувалися з позивачем та повідомляли її про необхідність виходу на службу після 24.02.2022р. коли розпочалася збройна агресія рф проти України, однак, остання повідомляла, що знаходиться на території Єгипту та про неможливість повернення до України через закриття повітряного авіа простору з Україною, а також неможливість придбати авіаквитки через їх відсутність через інші держави Європи. При цьому, відповідач вказує на те, що від позивача жодних доказів неможливості прибуття на службу не надходило, а згідно відповіді УІАП ГУНП, наданої на запит відповідача, позивач 20.02.2022р. перетнула кордон України, вилетіла до Єгипту та станом на 09.05.2022р. до України не повернулася, тому у зв`язку із наявністю достовірної інформації про відсутність позивача на території України згідно до ч.4 ст.27 Дисциплінарного статуту письмові пояснення у неї не відбиралися. Так, за результатами проведеного службового розслідування щодо не виходу позивача на службу без поважної причини у період з 01.03.2022р. по 10.05.2022р. дисциплінарною комісією зроблено висновок про порушення позивачем службової дисципліни, недотримання Присяги поліцейського та Внутрішнього розпорядку та необхідність притягнення її до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції, тому, на думку представника відповідача, виходячи, із дискреційних повноважень керівників поліції, відповідачем правомірно, з дотриманням вищенаведених приписів законодавства, прийнято оспорювані накази щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції та звільнення позивача зі служби в поліції. Також, відповідач у відзиві не погоджується із позовними вимогами позивача і в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, так як у квітні 2022р. позивачеві не нараховувалось грошове забезпечення через не вихід її на службу (а.с.49-58).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 30.08.2022р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Із наявних в матеріалах справи документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Громадянка України ОСОБА_1 з 07.11.2015р. проходила службу в органах поліції, у званні капітана поліції, зокрема, на посаді старшого інспектора відділу дільничних офіцерів поліції управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, що підтверджується інформацією наведеною у копії оспорюваних наказів, висновку службового розслідування, яка не оспорюється учасниками справи (а.с.12-14,17-19, 60-104).

У період з 14.02.2022р. по 28.02.2022р. позивач знаходилася у щорічній оплачуваній відпустці за 2022 рік на 15 діб з виїздом до Арабської Республіки Єгипет згідно до наказу ГУНП №3в о/с, що підтверджується змістом копію висновку службового розслідування, дана інформація не оспорюється сторонами(а.с.64).

24.02.2022р. після збройної агресії рф проти України позивача через месенджери «Ватсап» та «Телеграм» було повідомлено про необхідність повернення до України та прибуття на службу у зв`язку із введенням на території нашої Держави воєнного стану, проте, позивач повідомила, що, наразі, не має можливості повернутися до України через закриття авіа простору із Україною та відсутність квитків на літаки до держав Європи, що підтверджується змістом письмових пояснень опитаних працівників поліції та безпосередніх керівників позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інших, а також змістом висновків службового розслідування (а.с.63-71, 99-104).

Надалі, 11.04.2022р. та 05.05.2022р. на підставі рапорту начальника управління превентивної діяльності ГУНП Мороза С.П. щодо невиходу на службу без поважної причини позивача з 01.03.2022р. було призначене службове розслідування за наведеним фактом, що підтверджується змістом копії наказів №572, №649 копії яких наявні у справі (а.с.61-62, 84-85).

Зі змісту п.2 наведених наказів видно, що проведення службового розслідування доручено дисциплінарній комісії у складі: голови комісії майора поліції ОСОБА_4 , членів комісії підполковників поліції ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с.61-62, 84-85).

Також, позивача було відсторонено від виконання службових обов`язків за посадою з 01.04.2022р., що підтверджується змістом копії наказів №649 від 05.05.2022р., та №581 від 13.04.2022р. (а.с.62,86).

За результатами вищевказаного службового розслідування, було затверджено відповідний висновок від 10.05.2022р. за п.3 якого було запропоновано, за порушення службової дисципліни, недотримання вимог пункту 1,2 частини 1 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 1, 8 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції, затвердженого Законом України від 15.03.2018р. №2337-УШ (зі змінами), Внутрішнього розпорядку дня поліцейських, затвердженого наказом ГУНП від 30.09.2016р. №2786, що виразилося у відсутності на службі без поважних причин з 01.03.2022р. по 10.05.2022р. в умовах воєнного стану, тобто вчиненні дій, які не сумісні з вимогами, що пред`являються до професійних та моральних якостей поліцейського, та, як наслідок, підривають довіру до нього як носія влади та до поліції в цілому, враховуючи характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, застосувати до позивача дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції, що підтверджується змістом копії наведеного висновку службового розслідування (а.с.63-71).

На підставі вказаного вище висновку службового розслідування, ГУНП були прийняті два накази, а саме:

1) наказ від 10.05.2022р. №445к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських управління превентивної діяльності ГУНП» за наслідками службового розслідування, проведеного за наказом №649 від 05.05.2022р., зі змісту пункту 1 якого видно, що за порушення службової дисципліни, недотримання вимог пункту 1,2 частини 1 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 1,8 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції, затвердженого Законом України від 15.03.2018р. №2337-УШ (зі змінами), Внутрішнього розпорядку дня поліцейських, затвердженого наказом ГУНП від 30.09.2016р. №2786, що виразилося у відсутності на службі без поважних причин з 01.03.2022р. по 10.05.2022р. в умовах воєнного стану, тобто вчиненні дій, які не сумісні з вимогами, що пред`являються до професійних та моральних якостей поліцейського, та, як наслідок, підривають довіру до нього як носія влади та до поліції в цілому, враховуючи характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції (а.с.17-19,72-74);

2) наказ від 12.05.2022р. №554о/с «По особовому складу» на підставі п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) позивача було звільнено зі служби в поліції з посади старшого інспектора відділу дільничних офіцерів поліції управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, з 12 травня 2022 року, що підтверджується копією витягу з наказу №554о/с о/с від 12.05.2022р. (а.с.60).

Вищезазначені накази відповідача про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби в поліції є предметом спору у даній справі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача частково в частині визнання протиправними вищенаведених оспорюваних наказів, поновлення позивача на посаді з 13.05.2022р. та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 13.05.2022р. по 30.08.2022р. (день прийняття судового рішення), виходячи з наступного.

Так, пунктами 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

У разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції, що затверджується законом (частина перша та друга статті 19 Закону України «Про Національну поліцію».

Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15.03.2018р. №2337-УШ було затверджено Дисциплінарний статут Національної поліції України ( далі Дисциплінарний статут), який набрав чинності 07.10.2018р.

Відповідно до частини 1 статті 1 Дисциплінарного статуту встановлено, що службове дисципліна дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Згідно до пунктів 1,8 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту визначено, що службова дисципліна крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію», зобов`язує поліцейського, зокрема, бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України (пункт 1); знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку (пункт 8).

Згідно зі статтею 12 Дисциплінарного статуту, встановлено, що дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

За приписами статті 13 Дисциплінарного статуту визначено, що дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив,для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.

До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

Відповідно до статті 14 наведеного Дисциплінарного статуту передбачено, що службове розслідування це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.

Службове розслідування призначається за письмових наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Службове розслідування проводиться на засадах неупередженості та рівності всіх поліцейських перед законом незалежно від займаної посади, спеціального звання, наявних у них державних нагород та заслуг перед державою.

У відповідності до вимог статті 19 Дисциплінарного статуту у висновку за результатами службового розслідування зазначаються, зокрема:

- підстава для призначення службового розслідування;

- обставини вчинення поліцейським дисциплінарного проступку;

-пояснення поліцейського щодо обставин справи;

-пояснення безпосереднього керівника поліцейського щодо обставин справи;

-документи та матеріали, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку;

-відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень.

Під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018р. №893 ( далі Порядок №893), за приписами розділу УІ якого встановлено, що зібрані під час проведення службового розслідування матеріали та підготовлені дисциплінарною комісією документи формуються нею у справу.

Підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин.

У вступній частині висновку службового розслідування викладаються такі відомості, як, зокрема, підстава для проведення службового розслідування.

В описовій частині висновку службового розслідування викладаються відомості, встановлені під час проведення службового розслідування, зокрема:

- обставини вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, час, місце, спосіб, мотив учинення дисциплінарного проступку, його наслідки (їх тяжкість), що настали у зв`язку з цим;

- пояснення поліцейського щодо обставин справи, а у разі відмови від надання такого пояснення інформація про засвідчення цього факту відповідним актом про відмову надати пояснення чи поштове повідомлення про вручення або про відмову від отримання виклику для надання пояснення чи повернення поштового відправлення з позначкою про невручення;

- пояснення безпосереднього керівника поліцейського щодо обставин справи;

- документи та матеріали, що підтверджують та (або) спростовують факт учинення дисциплінарного проступку;

- обставини, що обтяжують або пом`якшують відповідальність поліцейського, визначені статтею 19 Дисциплінарного статуту.

У резолютивній частині висновку службового розслідування дисциплінарною комісією зазначаються, зокрема, висновок щодо наявності або відсутності в діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону, іншого нормативно-правового чи організаційно-розпорядчого акта, наказу керівника, який було порушено.

Системний аналіз вищенаведених норм права, що регулюють спірні відносини, свідчить про те, що підставами для притягнення до дисциплінарної відповідальності конкретного поліцейського є дисциплінарний проступок, який полягає у невиконанні чи неналежному виконанні особою службової дисципліни, обставини, що свідчать про не дотримання законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативними актами передбачені.

Такими обставинами є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях конкретної особи (поліцейського) дисциплінарного проступку, зокрема, протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв`язку між ним і дією порушника дисципліни.

Також, з аналізу наведених норм Порядку №893 видно, що мета службового розслідування полягає у тому, щоб повністю, об`єктивно та всебічно встановити, а саме: обставини (час, місце, спосіб, мотив учинення проступку) і наслідки правопорушення з приводу якого було призначене таке розслідування; осіб, винних у правопорушенні, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли негативним наслідкам або створювали загрозу їх спричинення; наявність причинного зв`язку між неправомірним діянням особи (поліцейського), щодо якої призначене службове розслідування, та його наслідками; причини правопорушення та умови, що сприяли правопорушенню; вимоги законів чи інших нормативно-правових актів, розпорядчих документів або службових обов`язків, що були порушені; ступінь вини кожної з осіб, причетних до правопорушення, та мотиви протиправної поведінки працівника і його ставлення до вчиненого.

Із аналізу наведеного законодавства, можна дійти висновку, що всі наведені обставини та мотиви, які стосуються вчинення дисциплінарного проступку саме позивачем повинні були бути перевірені дисциплінарною комісією шляхом зібрання відповідних доказів, які в обов`язковому порядку слід відобразити у вступній, описовій та резолютивній частинах відповідного висновку службового розслідування.

При цьому, вищенаведені норми чинного законодавства, які є спеціальними у даних правовідносинах, не врегульовують питання звільнення зі служби в поліції внаслідок невиходу на службу працівника поліції без поважної причини (прогулу), а відповідно, за загальним правилом, до таких правовідносин підлягають застосування норми трудового законодавства, які регулюють питання ініціювання звільнення працівника роботодавцем за невихід на роботу без поважної причини, якими, у даному випадку, є приписи Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).

Роблячи такий висновок, адміністративним судом враховано рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за №8-рп/2002(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) за змістом якого встановлено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати нормиКодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Отже, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Так, у відповідності до приписів п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13.09.2017 року у справі № 761/30967/15-ц).

У постанові Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 572/2944/16-ц (провадження № 61-20505св18) зазначено, що крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу.

Як встановлено судом із наявних в матеріалах справи документів 24.02.2022р. відбулася збройна агресія рф на територію України через що, на всій території України був введений воєнний стан згідно Указу Президента України №64/2022, який було затверджено Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022р. та з урахуванням його продовження, воєнний стан у нашій Державі діє станом і на момент розгляду даної справи.

Зі змісту матеріалів службового розслідування вбачається, що позивач з 14.02.2022р. по 28.02.2022р. перебувала у щорічній оплачуваній відпустці за 2022 рік строком 15 діб з виїздом до Арабської Республіки Єгипет згідно до наказу ГУНП від 11.01.2022р. №3в о/с, що не оспорюється учасниками справи (а.с.64).

Через збройну агресію рф проти України позивач не змогла повернутися на територію України вчасно (01.03.2022р.) через те, що авіа сполучення з Україною було припинено, а змогла повернулася до України через Таллін лише 17.05.2022р., що підтверджується відміткою у закордонному паспорті позивача про перетин кордону України 17.05.2022р. (а.с.38-40).

Отже, повернення позивача 01.03.2022р. із Арабської Республіки Єгипет на територію України позивача не залежало від її волі, тобто, є обставиною непереборної сили (форс-мажорними обставинами).

Форс-мажорними обставинами(обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами. До таких обставин, у тому числі, належатьзагроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, вторгнення, блокада, введення комендантської години тощо(частина друга ст. 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні).

Також судом встановлено, що Торгово-промисловою палатою України (ТПП) було оприлюднено лист № 2024/02.0-0-7.1 від 28.02.2022р. яким повідомлено, що військова агресія російської федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили).

Аналізуючи наведені обставини із обставинами непереборної сили, суд приходить до висновку, що вищевикладені події, які сталися (закриття авіа простору з Україною станом на 01.03.2022р. через збройну агресію рф проти України, що не спростовано відповідачем жодними доказами) не залежали від волі позивача (є непереборними обставинами), а отже, є поважними причинами невиходу її на службу з 01.03.2022р. по 10.05.2022р., тому виключають вину такого працівника, оскільки їх слід віднести до форс-мажорних обставин, які виключають можливість притягнення особи до відповідальності за невиконання покладених на неї обов`язків.

Разом з тим, ані матеріали службового розслідування, надані відповідачем на вимогу суду, ані сам зміст висновку службового розслідування, який містить інформацію причин поважності неможливості виходу на службу позивача саме 01.03.2022р. через закриття авіа простору з Україною внаслідок збройної агресії рф проти України та відсутність авіаквитків через держави Європи, що наявна у письмових поясненнях та рапортах безпосередніх керівників позивача та інших працівників поліції опитаних у ході проведення службового розслідування, дисциплінарною комісією не врахована та відповідна оцінка щодо наведених у них причин поважності неможливості прибути до місця служби позивача саме 01.03.2022р. не надана, що суперечить вимогам Дисциплінарного статуту та приписам Порядку №893 (а.с.63-71).

Також під час проведення службового розслідування дисциплінарною комісією відповідача не було враховано те, що позивач жодного разу не притягувалася до дисциплінарної відповідальності до 10.05.2022р., що підтверджується змістом копії подання про звільнення зі служби в поліції від 12.05.2022р. (а.с.75-76), а отже, застосування такого виду дисциплінарної відповідальності як звільнення зі служби в поліції як крайнього заходу відповідальності, є неспівмірним до виявленого порушення, тому є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не відповідає приписам ст.13 Дисциплінарного статуту.

Разом з тим, матеріали службового розслідування та висновок службового розслідування з приводу тих фактів, що позивач притягувалася раніше до дисциплінарної відповідальності (такі докази відсутні) та обґрунтованість застосування до позивача саме такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення зі служби в поліції - крайнього заходу відповідальності, жодної інформації не містять.

Отже, дисциплінарною комісією всі вищевказані вище вимоги не були дотримані, що не спростовано відповідачем у відзиві та підтверджено матеріалами службового розслідування та змістом самого висновку від 10.05.2022р. (а.с.63-104).

Критерії обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень вимагає врахування ним обставин, які є обов`язковими в силу закону (встановлення факту порушення поліцейським вимог закону, що може бути підставою для дисциплінарної відповідальності), так і інших обставин, які мають значення для конкретної справи. Для цього суб`єкт владних повноважень має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, перевірити всі обставини, на яких ґрунтується його рішення з урахуванням того, що обов`язок по наданню доказів вчинення поліцейським дисциплінарного проступку покладено на відповідача як суб`єкта владних повноважень виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що застосування дисциплінарного стягнення не може ґрунтуватися на припущеннях або недоведених фактах, а при прийнятті рішень суб`єкт владних повноважень повинен уникати невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами.

Вищенаведена правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постанові від 20.05.2021р. у справі №420/2916/20, яка є обов`язковою для застосування у подібних правовідносинах за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що під час проведення службового розслідування по факту не виходу позивача на службу в поліції з 01.03.2022р. по 10.05.2022р. дисциплінарною комісією безпідставно не було враховано поважність причин такого не виходу на службу, а саме: початок 24.02.2022р. збройної агресії рф проти України через що авіа сполучення між Україною і іншими державами, зокрема Єгиптом, де позивач перебувала на відпочинку у період своєї щорічної відпустки, було закритим та відсутність авіаквитків через інші держави Європи, (не спростовано відповідачем жодними доказами), що є обставинами непереборної сили (форм-мажорними обставинами), а відповідно, є поважними причинами не виходу позивача на службу у вказаний період, тому наведені обставини не могли були обрані відповідачем обґрунтованими підставами для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення зі служби в поліції та звільнення позивача зі служби в поліції.

При цьому, слід зазначити, що згідно до вимог ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, як зазначив Європейський Суд з прав людини у справах Burdov v. Russia,no. (59498/00, §§ 37-38,ECHR 2002), Yvonne van Duyn v.Home Office (Case 41/74 van Duyn v.Home Office) зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою в особі відповідних суб`єктів владних повноважень, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. При цьому, якщо держава схвалила певну концепцію, то суб`єкт владних повноважень вважатиметься таким, що діє протиправно, якщо він відступить від встановлених обов`язків, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у суб`єктів відповідних правовідносин стосовно суворого додержання уповноваженим державою суб`єктом владних повноважень такої політики чи поведінки.

Отже, з огляду на викладене, суд приходить до висновку, що не дослідження дисциплінарною комісією у рамках службового розслідування причин поважності не виходу позивача на службу з 01.03.2022р. по 10.05.2022р., які були викладені у рапортах та письмових поясненнях працівників поліції, безпосередніх керівників позивача суперечать приписам Дисциплінарного статуту та розділу УІ Порядку №893, а також і вищенаведеній статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та наведеній судовій практиці Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ч.1 та ч.4 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, представником відповідача у відзиві на позов не доведено належними і допустимими доказами правомірність прийняття оспорюваних наказів в частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та звільнення позивача зі служби в поліції з урахуванням встановлених обставин у даній справі аналізу наведених вище норм чинного законодавства, які відповідачем не спростовані.

При цьому, судом критично надається оцінка доводам та посиланням відповідача на те, що порушення службової дисципліни позивачем полягає у недотриманні Присяги працівника поліції та Внутрішнього розпорядку дня поліцейських, оскільки жодних доказів порушення позивачем саме вищезазначених приписів та в чому такі порушення полягають суду не надано, з урахуванням того, що не вихід позивача на службу з 01.03.2022р. по 10.05.2022р. пов`язаний саме з непереборними обставинами (форс-мажорними обставинами), які були відомі відповідачеві згідно змісту рапортів та письмових пояснень безпосередніх керівників позивача, які були долучені до матеріалів службового розслідування, однак, їх зміст не був врахований та оцінений дисциплінарною комісією при проведенні службового розслідування безпідставно, таких доказів відповідачем суду не надано.

Також відповідачем суду не надано і жодних доказів складання актів про не вихід позивача на службу в поліції, незважаючи на те, що не вихід працівника на роботу фіксується саме складанням відповідних актів, а самі події щодо перебування позивача за межами України та неможливість її прибути до України через закриття авіа сполучення з Україною внаслідок збройної агресії рф проти України, про що було відомо відповідачеві під час проведення службового розслідування та не спростовано відповідачем (закриття авіа простору з Україною) є непереборною обставиною, на яку вплинути позивач не могла, а отже, такі обставини повинні були бути визнані дисциплінарною комісією як поважні причини не виходу позивача на службу.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення і аргументи відповідача про те, що вчинення позивачем дій - не вихід на службу з 01.03.2022р. по 10.05.2022р. в умовах воєнного стану, несумісні з вимогами, що пред`являються до професійних та моральних якостей поліцейського, та, як наслідок, підривають довіру до нього як до носія влади та до поліції в цілому, оскільки, по-перше, відповідачем безпідставно не враховано поважність причин не виходу позивача на службу у вказаний період (неможливість повернутися до України з Єгипту через закриття авіа простору внаслідок збройної агресії рф проти України), що визнано судом поважними причинами, а відповідачем взагалі не надано оцінки даним фактам; по-друге, відповідачем у висновку службового розслідування не наведено жодних фактів, які б свідчили про те, що дані дії (не вихід позивача на службу з 01.03.2022р. по 10.05.2022р.) якимось чином вплинули на довіру до поліції чи підірвали до неї авторитет, такі докази в матеріалах справи також відсутні, а судом не встановлені.

Статтею19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищенаведеного, перевіривши правомірність прийняття відповідачем оспорюваних наказів в частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення зі служби в поліції та звільнення зі служби в поліції, суд приходить до висновку, що відповідачем вказані накази у оспорюваній частині прийняті не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, з порушенням вимог Закону України «Про Національну поліцію», Дисциплінарного статуту, Порядку №893, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, відповідачем при прийнятті оспорюваних наказів були порушені права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними та скасування вищенаведених наказів у оспорюваних частинах.

Між тим, судом не можуть бути покладені в основу даного судового рішення аргументи позивача щодо процедурних порушень, а саме: не ознайомлення позивача з наказом про звільнення особисто, а лише 13.06.2022р. через поштове відправлення, не отримання трудової книжки, відсутність у матеріалах службового розслідування наказу про створення дисциплінарної комісії, що нібито є порушенням вимог п.2 розділу І Порядку №893, з огляду на те, що, по-перше, вручення позивачеві оспорюваних наказів шляхом надсилання рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місця проживання поліцейського, що зазначена в його особовій справі є дотриманням відповідачем вимог ч.5 ст.22 Дисциплінарного статуту, та у такому разі днем ознайомлення поліцейського із зазначеними наказами є дата, зазначена в поштовому повідомленні про вручення їх поліцейському, до якого застосовано дисциплінарне стягнення, або повнолітньому члену сім`ї такого поліцейського, а не отримання трудової книжки позивачем (не з`явлення позивача за її отриманням до відповідного органу) не може бути підставою для звільнення від дисциплінарної відповідальності за вчинений дисциплінарний проступок; по-друге, зазначені позивачем у позові посилання на порушення відповідачем п.2 розділу І Порядку №893, зміст якого перевірений судом, не містить відомостей про обов`язок відповідача додавати до матеріалів службового розслідування наказу про створення дисциплінарної комісії, а визначає лише тлумачення відповідних термінів які застосовуються у цьому Порядку №893, окрім того, слід зазначити, що про створення дисциплінарної комісії зазначено як у п.2 наказу №649 від 05.05.2022р. (а.с.61-62), так і у висновку службового розслідування (а.с.63), що спростовує доводи позивача з приводу наведених процедурних порушень.

З огляду на те, що судом у ході судового розгляду даної справи було встановлено протиправність оспорюваних наказів у наведеній частині, позовні вимоги позивача щодо поновлення її на посаді, з якої її було звільнено також підлягають задоволенню, проте частково в частині поновлення позивача на посаді з 13.05.2022р., виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1ст. 235 КЗпП Україниу разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому,законне наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині 1 статті235, статті240-1 Кодексу законів про працю України, а відтак, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленогозакономпорядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Отже, враховуючи те, що звільнення позивача із займаної посади відбулося без законної на те підстави, суд приходить до висновку, що позовна вимога позивача про поновлення її на посаді підлягає задоволенню.

Враховуючи положення ч.3 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», яка передбачає, що день звільнення вважається останнім днем служби, у наказі відповідача від 12.05.2022р. № 554 о/с вказано про звільнення позивача зі служби в поліції з 12.05.2022р. (а.с.37,60), а отже, останнім робочим днем позивача був саме день - 12.05.2021р., таким чином, позивач підлягає поновленню на посаді саме з 13.05.2022р.

Таким чином, враховуючи наведене, позовні вимоги позивача в частині поновлення її на посаді з 12.05.2022р. підлягають часткового задоволенню, з урахуванням положень приписів ч.3 ст. 77 наведеного Закону.

Також, підлягають частковому задоволенню і позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 13.05.2022р. по 30.08.2022р., виходячи з такого.

Відповідно до частини 2статті 235 Кодексу законів про працю Українипередбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Частиною першоюстатті 27 Закону України "Про оплату праці" №108/95-ВР від 24 березня 1995 рокупорядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

При вирішенні позовних вимог позивача про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходить із того, що при обчисленні належної до виплати суми застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р. (далі Порядок № 100).

Так, за приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 встановлено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За приписами абзацу 2 пункту 8 наведеного Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Останнім абзацом пункту 8 Порядку №100 встановлено, що середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

У відповідності до пункту 2 Порядку №100 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно Порядку №260 від 06.04.2016 грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місця їх служби.

Як встановлено судом, відповідачем за квітень 2022р. грошове забезпечення позивачеві не нараховувалось через невихід її на службу (а.с.56).

Отже, на виконання вищевказаних вимог Порядку №100 та на вимогу суду відповідачем було надано довідку № 2060 від 02.08.2022р. про середньомісячний заробіток позивача, відповідно до якої середньомісячний розмір грошового забезпечення становить за два місяці до звільнення (з урахуванням того, що за квітень 2022р. грошове забезпечення позивачеві не було нараховане через не вихід на службу) за лютий 2022р.- 13153,93 грн., за березень 2022р.-12860,56 грн., що становить у загальній сумі 26014,49 грн., середньоденне грошове забезпечення за вказаний період складає 440,92 грн. (а.с.105-106).

Зміст вказаної довідки щодо визначеного у ньому розміру грошового забезпечення позивачем у ході судового розгляду справи не оспорювалися.

Із наданих суду документів встановлено, що період вимушеного прогулу становить з 13.05.2022р. по 30.08.2022р. (дата прийняття судового рішення), що складає 110 календарних днів.

Таким чином, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.05.2022р. по 30.08.2022р. (виходячи з розрахунку 440,92х110) у сумі 48501,20 грн. з обов`язковим вирахуванням із цієї суми податків та обов`язкових платежів з урахуванням вимог Порядку №100.

Враховуючи наведене, позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 13.05.2022р. по 30.08.2022р. підлягає задоволенню у розмірі 48501 грн. 20 коп.

Також у відповідності до вимог п.6 ч.1 ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення, суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

За приписами п.2, п.3 ч.1 ст.371 наведеного Кодексу, передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, щодо присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Виходячи з наведених вимог, слід допустити негайне виконання цього судового рішення в частині поновлення позивача на посаді та виплати їй грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць згідно до вимог ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України.

Між тим, враховуючи приписи ч.3 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», позовні вимоги позивача в частині стягнення з бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з моменту звільнення, а саме: з 12.05.2022р. по день фактичного розрахунку задоволенню не підлягають задоволенню, оскільки суперечать як приписам наведеної ч.3 ст.77 Закону, так і ч.2 ст.235 КЗпП України, нормами якої не передбачено виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме по день фактичного розрахунку, тому у цій частині позовних вимог позивачеві слід відмовити.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, позивачем жодних судових витрат при розгляді даної справи не понесено, таких доказів суду не надано, а відповідно, відсутні підстави для їх розподілу судом у відповідності до вимог ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області по визнання протиправними та скасування наказів №455к від 10.05.2022р., №554 від 12.05.2022р., поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 10.05.2022р. № 455к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейських управління превентивної діяльності ГУНП» в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності старшого інспектора відділу дільничних офіцерів поліції управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 12.05.2022р. №554 о/с «По особовому складу» в частині звільнення старшого інспектора відділу дільничних офіцерів поліції управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області ОСОБА_1 зі служби в поліції

Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора відділу дільничних офіцерів поліції управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, з 13 травня 2022р.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (49101, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Троїцька, 20а, код ЄДРПОУ 40108845) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.05.2022р. по 30.08.2022р. у розмірі 48501 грн. 20 коп. (сорок вісім тисяч п`ятсот одна гривня 20 копійок) з вирахуванням обов`язкових зборів та платежів.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора відділу дільничних офіцерів поліції управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та в частині виплати грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць згідно до вимог ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва