Решение № 105968355, 29.08.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7638/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2022 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та стягнення, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльність відповідача з невиконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.11.2021 у справі № 420/6317/21 в частині негайного поновлення позивача на роботі з 16.11.2021 по 27.04.2022 та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.11.2021 у справі № 420/6317/21 про поновлення на посаді позивача за період з 16.11.2021 по 27.04.2022 року в розмірі 144481,32 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.11.2021 року у справі №420/6317/21 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення №2 від 20 січня 2021 року, наказу №745к від 18.03.2021 року, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Водночас позивачем зазначено, що незважаючи на задоволення зазначеним рішенням суду позовних вимог в частині поновлення на посаді позивача, яке підлягало негайному виконанню, лише 27.04.2022 року наказом керівника Одеської обласної прокуратури №626к скасовано наказ прокуратури Одеської області №745к від 18.03.2021 року яким звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури № 1 Одеської області та органів прокуратури з 22 березня 2021 року.

Таким чином позивач вказує, що відповідачем виконано рішення суду лише 27.04.2022 року, а не 16.11.2021 року.

З огляду на вищенаведене, позивач вважає, що відповідач повинен сплатити на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.11.2021 року у справі №420/6317/21.

Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, який обґрунтований тим, що позивачем не подано заяви про поновлення на посаді прокурора, що слугувало б підтвердженням його волевиявлення продовжувати фактичну службу на відповідній посаді прокурора.

Узагальнюючи наведені у відзиві твердження, представник Одеської обласної прокуратури вказав, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 20.06.2022 року відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).

Також вищенаведеною ухвалою суду від 20.06.2022 року зобов`язано Одеську обласну прокуратуру надати до суду в строк для надання відзиву довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за два місяці, що передують місяцю його звільнення згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Дослідивши адміністративний позов, відзив на адміністративний позов, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходить службу в органах прокуратури на посаді прокурора Одеської місцевої прокуратури №1 Одеської області та в органах прокуратури.

Наказом керівника Одеської обласної прокуратури №745к від 18.03.2021 року, яким звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури № 1 та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 22 березня 2021 року, підстава: рішення Третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №2 від 20 січня 2021 року, згідно з яким прокурор Одеської місцевої прокуратури № 1 Одеської області ОСОБА_1 не пройшов атестацію.

Не погоджуючись зокрема з прийнятим наказом щодо звільнення ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.11.2021 року у справі №420/6317/21 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 2 від 20 січня 2021 року «Про неуспішне проходження прокурором атестації», прийняте стосовно ОСОБА_1 , визнано протиправним та скасовано наказ Одеської обласної прокуратури № 745к від 18 березня 2021 року, яким звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури № 1 Одеської області та органів прокуратури з 22 березня 2021 року, поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Одеської місцевої прокуратури № 1 Одеської області та органах прокуратури з 22 березня 2021 року, стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу 207850, 32 грн. (двісті сім тисяч вісімсот п`ятдесят гривень 32 копійки) (без урахування обов`язкових відрахувань) та допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в органах прокуратури та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в сумі 24713, 91 грн. (двадцять чотири тисячі сімсот тринадцять гривень 91 копійки) (без урахування обов`язкових відрахувань).

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2022 року апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури задовольнити частково рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року змінено в частині стягнення з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 206582 (двісті шість тисяч п`ятсот вісімдесят дві) грн. 94коп. та в іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року залишено без змін.

На виконання вищенаведеного рішення відповідачем наказом керівника Одеської обласної Прокуратури від 27.04.2022 року №626к наказ керівника Одеської обласної прокуратури № 745к від 18 березня 2021 року, яким звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури № 1 Одеської області та органів прокуратури скасовано та поновлено позивача на посаді прокурора Одеської місцевої прокуратури №1 Одеської області та в органах прокуратури з 23.03.2021 року.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 зазначив, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року N 11-рп/2012).

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» вказав, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції», пункт 68).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07.05.2002 у справі «Бурдов проти Росії» визначив, що у контексті статті 6 Конвенції виконання судового рішення, прийнятого будь-яким судом, має розглядатися як складова «судового розгляду».

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі «Класс та інші проти Німеччини» «із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури».

Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченогостаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).

У Рішенні від 30.06.2009 № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.

Частина 6 ст. 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

У силу ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Положеннями ст. 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Аналіз зазначених вище норм вказує на те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення і цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення такого працівника на роботі.

Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 у справі № 802/1183/16-а зазначив, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі ст. 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема, абзацу 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За приписами пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як встановив суд та підтверджується матеріалами справи, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.11.2021 у справі №420/6317/21, яке залишено без змін судом апеляційної інстанції, встановлено, що середньоденний заробіток позивача становить 1267,38 грн., також вказане підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою Прокуратури Одеської області від 22.07.2022 року №21-112 вих 22.

Згідно ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже з урахуванням ч.4 ст.78 КАС України, суд вважає за необхідне взяти за основу розмір середньоденної заробітної плати позивача, встановлений у зазначеному рішенні суду та зазначеного у відповідній довідці.

Визначаючи кількість днів, за які належить стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, судом враховано період з 16.11.2021 (перший день після прийнятого рішення) по 26.04.2022 року включно (останній день перед поновленням на посаді), така кількість днів становить 112.

З урахуванням викладеного, сума, яка підлягає стягненню, дорівнює 141 946,56 грн. (1267,38 грн. (середньоденний розмір заробітної плати) х 112 (кількість робочих днів за час затримки виконання судового рішення), з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

Відповідачем не надано жодного належного доказу на підтвердження правомірності своєї бездіяльності в частині невиконання судового рішення про поновлення позивача на посаді та стягнення заробітної плати за один місяць, звернутого до негайного виконання.

Щодо доводів відповідача про те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про поноленя його н посаді прокурора, що слугувало б підтвердженням волевиявленням продовжувати фактичну службу на відповідній посаді прокурора, то суд вважає за потрібне зазначити таке.

Так, зокрема в рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 15.11.2021 у справі №420/6317/21, яке набрало законної сили, в резолютивній його частині судом зазначено про допущення до негайного виконання рішення суду зокрема в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Тобто рішення суду звернуто до негайного виконання і не виконувалося відповідачем до 27.04.2022 року.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов`язковою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно, без відкриття виконавчого провадження.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №260/1424/18 від 30.04.2020 року.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

При цьому, суд звертає увагу, що норми законодавства України, зокрема КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Добровільне виконання рішення суду боржником це його законодавчо встановлений обов`язок. Зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.

У постанові від 12.06.2019 у справі № 826/18436/16 Верховний Суд зазначив, що наведений обов`язок виплатити поновленій на посаді особі середнього заробітку за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді, а отже судом апеляційної інстанції відхиляються доводи апеляційної скарги про затримку виконання судового рішення з незалежних від відповідача причин.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися, чи позивач буде пред`являти виконавчий документ до виконання в частині поновлення його на посаді та чи звернеться позивач із відповідною заявою про поновлення його на посаді.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 року у справі №591/772/17.

Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Стосовно тлумачення в даній справі норм законів суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в п.67 в справі «Вєренцов проти України» (Заява N 20372/11) зазначив, що як би чітко не було положення сформульоване, у будь-якій галузі права … існуватиме неминучий елемент судового тлумачення. Завжди існуватиме потреба у роз`ясненні нечітких норм або тих, що потребують пристосування до обставин, що змінюються.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.74 КАС України).

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Таким чином суд доходить висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до позову додано квитанцію про сплату №147783997 від 14.06.2022 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 992,40 грн (а.с.68).

Враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково, суд вважає за необхідне стягнути на його користь суму сплаченого ним судового збору у розмірі 992,40 грн. з Одеської обласної прокуратури, що є спів мірною сумою до задоволених (майнових) позовних вимог.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 180, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та стягнення задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Одеської обласної прокуратури з невиконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.11.2021 у справі № 420/6317/21 в частині негайного поновлення ОСОБА_1 на роботі з 16.11.2021 по 27.04.2022 року.

Стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.11.2021 у справі № 420/6317/21 про поновлення на посаді позивача за період з 16.11.2021 по 26.04.2022 року включно в розмірі 141 946,56 грн. з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 992,40 грн. згідно квитанції про сплату судового збору №147783997 від 14.06.2022 року.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

Відповідач Одеська обласна прокуратура (вул. Пушкінська, будинок 3, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ: 03528552).

Суддя Іванов Е.А.