Решение № 105920749, 26.08.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2022 року Справа№200/1905/22

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 код, ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку при звільненні. Просив суд: 1) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.11.2018 року по 16.01.2022 року включно; 2) зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.11.2018 року по 16.01.2022 року включно.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10.09.2021 року у справі № 200/5579/21 відповідачем 17.01.202 року виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 59091,98 грн. На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12.07.2021 року у справі № 200/5578/21 відповідачем 17.01.2022 року виплачено на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 7451,56 грн. Таким чином позивач вважає, що повідомлення про надходження коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні за період з 16.11.2018 року по 16.01.2022 року.

07.02.2022 року відкрито провадження у справі, про що постановлено відповідну ухвалу, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

Розпорядженням керівника апарату суду № 201 від 03.06.2022 року проведений повторний автоматичний розподіл справи на підставі частиною 9 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, справа передана на розгляд судді Тарасенку І.М.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 червня 2022 року, суддя Тарасенко І.М. прийняв дану справу до свого провадження.

Представник відповідача, був належним чином повідомлений про розгляду справи судом, про що свідчить поштове повідомлення, свої правом не скористався та не надав суду відзив на позовну заяву.

У відповідності до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У зв`язку з чим суд приходить висновку про необхідність вирішення спору за наявними матеріалами справи.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянин України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_4 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 .

ОСОБА_1 проходив військову службу. З 11 жовтня 2016 року позивача за контактом зараховано до списків особового складу наказом від 11.10.2016 року № 304 командира військової частини польова пошта НОМЕР_6 . З 15 листопада 2018 року солдата ОСОБА_1 звільнено в запас наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 07.11.2018 року № 212-РС.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року по справі № 200/5579/21, зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 11.10.2016 року по 28.02.2018 року (базового місяця) - січень 2008 року; індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 15.11.2018 року із застосуванням березня 2018 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) та урахуванням абзаців 4, 6, пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум індексації.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року по справі № 200/5578/21, зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати на виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період за 2017 - 2018 роки.

На виконання вказаних рішення відповідачем 17.01.2022 року виплачено на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у сумі 59091,98 грн. та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 7451,56 грн.

Позивач вважає, що відповідач повинен йому виплатити грошову компенсацію у виді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.11.2018 року по 16.01.2022 року включно.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.

Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 року у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 року у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 року у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 року у справі № 140/2006/19.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає наступне.

Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

У вказаному рішенні також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 року у справі № 6-113цс16, щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Крім того, у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 року (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

В цьому контексті суд враховує, що позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини 15.11.2018 року. Між тим, судом встановлено, що 17.01.2022 року позивачу на виконання рішень суду було виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 59091,98 грн. та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 7451,56 грн.

Отже, суд вважає дату 17 січня 2022 року остаточним розрахунком відповідача перед позивачем за судовим рішенням.

Таким чином, час затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби включає період з 16.11.2018 року по 17.01.2022 року (дата останньої виплати), що становить 1159 календарних днів, з яких робочих 791 день.

Як вбачається з довідки про нараховане грошове забезпечення солдата ОСОБА_1 за період з 11.10.2016 року по 15.11.2018 року, грошове забезпечення позивача за повні останні календарні місяці служби (вересень та жовтень 2018 року) складає 18261,98 грн.

Отже, середньоденний заробіток позивача складає 434,81 грн. (18261,98 грн. / на 42 робочих днів у вказаний період).

Таким чином, відповідач повинен нарахувати і виплатити позивачу грошове забезпечення у весь час прострочення виплати вищезазначених сум у розмірі 343934,71 грн. (434,81х791).

У той же час, середньомісячний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням складав 9130,99 грн., тобто менше ніж у тридцять сім разів, ніж грошове забезпечення у весь час прострочення розрахунку при звільненні.

У постанові від 18.07.2018 року в справі № 825/325/16 Верховний Суд вказав на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання вимог ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ч. 5 ст. 242 КАС України.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).

Таким чином, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково, а саме застосовуючи принцип співмірності та стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі його середньомісячного грошового забезпечення, а саме: 9130,99 грн.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати не підлягають відшкодуванню, оскільки позивач відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Щодо строків розгляду справи.

Відповідно до ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», згідно якого у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» президент України В. Зеленський постановив ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Вищезазначений Указ Президента України затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15 березня 2022 року № 2119-IX.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, Указом Президента України від 17.05.2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» щодо продовження строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб.

Враховуючи викладене, станом на 26 серпня 2022 року в Україні продовжує діяти воєнний стан.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII, в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Рішенням Ради суддів України від 24 лютого 2022 року № 9, з урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю - рекомендовано зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Донецький окружний адміністративний суд розташований в м. Слов`янськ Донецької області.

У зв`язку з активізацією проведення бойових дій на території Донецької області та прилеглих областей, системних ракетних обстрілів населених пунктів області, у тому числі м. Слов`янськ, які здійснюються державою-агресором та створюють суттєву загрозу життю та здоров`ю людей, керівництво Донецької обласної державної адміністрації через засоби масової інформації закликало мешканців області евакуюватись до більш безпечних регіонів України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання організації роботи державних службовців та працівників державних органів у період воєнного стану» від 12 квітня 2022 року № 440 відповідно до статті 60-2 Кодексу законів про працю України, статті 12-1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та статті 17 Закону України «Про державну службу» Кабінет Міністрів України, встановлено, що у період воєнного стану для державних службовців та працівників державного органу, які перебувають на території України, за рішенням керівника державної служби в державному органі може запроваджуватися дистанційна робота у разі наявності організаційних і технічних можливостей для виконання їх посадових обов`язків.

Згідно п. 4 опублікованих 02.03.2022 року Радою суддів України Рекомендацій щодо роботи судів в умовах воєнного стану, судам України рекомендовано усіх доступних працівників, по можливості, перевести на дистанційну роботу.

В таких умовах керівництвом Донецького окружного адміністративного суду задля збереження життя та здоров`я працівників та відвідувачів суду прийнято рішення про подальшу організацію роботи установи в дистанційному режимі.

З огляду на викладене, рішення ухвалено 26 серпня 2022 року.

Керуючись ст. ст. 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 код, ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку при звільненні - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 код, ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.11.2018 року по 17.01.2022 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 код, ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.11.2018 року по 17.01.2022 року, у розмірі його середньомісячного грошового забезпечення, а саме: 9130 (дев`ять тисяч сто тридцять) грн. 99 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.М. Тарасенко