Постановление суда № 105917741, 27.06.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

27 червня 2022 року м. Київ№ 640/10636/21Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Апарату Верховної Ради України, у якому просить суд:

- бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 02 липня 2001 року до 27 листопада 2014 року визнати протиправною;

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 02 липня 2001 року до 27 листопада 2014 року;

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 14.05.2002 по день фактичного розрахунку, з 25.05.2006 року по день фактичного розрахунку, з 23.11.2007 року по день фактичного розрахунку, з 12.12.2012 року по день фактичного розрахунку, з 27.11.2014 року по день фактичного розрахунку.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства при звільненні його з посади помічника-консультанта народного депутата не виплатив грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку, внаслідок чого посилаючись на положення статей 116 та 117 КЗпП України, просить задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2021 відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

На адресу суду від представника відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі в частині позовних вимог за період роботи з 26.05.2006 по 23.11.2007, з 26.11.2007 по 08.01.2009, з 02.11.2009 по 21.09.2011, з 02.01.2013 по 01.03.2013, адже даний спір підлягає розгляду в порядку, визначеному положеннями Цивільного процесуального кодексу України.

Від позивача надійшли заперечення на клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки Апарату Верховної Ради України від 07.04.2021 № 20-17/337, позивач працював на посаді помічника-консультанта народних депутатів України з наступною кількістю календарних днів невикористаної щорічної основної та додаткової відпусток:

- III скликання ОСОБА_2 з 02.07.2001 по 14.05.2002 (відповідно до розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України № 1694 від 02.07.2001 з поширенням дії Закону України "Про державну службу") - 26 календарних днів;

- IV скликання ОСОБА_2 з 15.05.2002 по 25.05.2006 (відповідно до розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України № 1270 від 31.05.2002 з поширенням дії Закону України "Про державну службу") - 61 календарний день щорічної основної відпустки;

- V скликання ОСОБА_3 з 26.05.2006 по 23.11.2007 (відповідно до розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України № 2373 від 19.06.2006 без поширення дії Закону України "Про державну службу") - 45 календарних днів щорічної основної відпустки;

- VI скликання ОСОБА_4 з 26.11.2007 по 07.01.2009 (відповідно до розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України. № 9412 від 19.11.2007 без поширення дії Закону України "Про державну службу");

- VI скликання ОСОБА_4 з 08.01.2009 по 01.11.2011 (відповідно до розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України. № 92 від 14.01.2009 з поширенням дії Закону України "Про державну службу");

- VI скликання ОСОБА_4 з 02.11.2009 по 20.09.2011 (відповідно до розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України. № 5732 від 16.11.2009 без поширення дії Закону України "Про державну службу");

- VI скликання ОСОБА_4 з 21.09.2011 по 12.12.2012 (відповідно до розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України. № 4949 від 26.09.2011 з поширенням дії Закону України "Про державну службу");

За період з 26.11.2007 по 12.12.2012 не використано 121,5 календарних днів щорічної основної відпустки.

- VII скликання ОСОБА_4 з 02.01.2013 по 28.02.2013 (відповідно до розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України. № 552 від 08.01.2013 без поширення дії Закону України "Про державну службу").

- VII скликання ОСОБА_4 з 01.03.2013 по 27.11.2014 (відповідно до розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України. № 3267 від 05.03.2013 з поширенням дії Закону України "Про державну службу").

За період з 02.01.2013 по 27.11.2014 не використано 27 календарних днів щорічної основної відпустки.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в частині періодів роботи з 26.05.2006 по 23.11.2007, з 26.11.2007 по 08.01.2009, з 02.11.2009 по 21.09.2011, з 02.01.2013 по 01.03.2013, суд виходить з такого.

Так, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Абзацом 2 пункту 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у цьому Кодексі термін публічно - правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Під суб`єктом владних повноважень розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно - правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

В той же час, частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Частиною 1 статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

Відповідно до частини 3 статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.

Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, але не є державними службовцями, також можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Згідно з положеннями частини 1 статті 21 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 23 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Пленум Верховного Суду України в постанові N 9 від 06 листопада 1992 року роз`яснив, що договір вважається укладеним, якщо видано наказ про призначення та фактично допущено працівника до роботи.

Таким чином, строковий трудовий договір це угода, яка визначає взаємні права та обов`язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.

Згідно з частиною 6 статті 1.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року N 379/95-ВР (далі по тексту - Положення (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)), помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, але не є державними службовцями, також можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Частина 7 статті 1.1 Положення визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.

Відповідно до частини 2 статті 2.2. Положення на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України.

Частиною 1 статті 3.2. Положення передбачено, що помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Відповідно до частини 1 статті 4.1. Положення розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.

Згідно частини 2 статті 4.1. Положення у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: 1) визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; 2) здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; 3) надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07 травня 2002 року N 8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), правове регулювання Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України статусу, зокрема Прем`єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України та інших посадових осіб (частина 1 cтатті 9 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року N 3723-XII) не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у тих випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 26.05.2006 по 23.11.2007, з 26.11.2007 по 08.01.2009, з 02.11.2009 по 21.09.2011, з 02.01.2013 по 01.03.2013 працював на посаді помічника - консультанта народного депутата України Верховної Ради України без поширення дії Закону України "Про державну службу".

Тобто, позивач перебував у трудових відносинах саме із Апаратом Верховної Ради України.

Наведене свідчить, що спір щодо невиплати відповідачем грошової компенсації за невикористану відпустку у період з 26.05.2006 по 23.11.2007, з 26.11.2007 по 08.01.2009, з 02.11.2009 по 21.09.2011, з 02.01.2013 по 01.03.2013 не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки у цей період дія Закону України "Про державну службу" на позивача не розповсюджувалась.

Такий спір підлягає розгляду у порядку норм Цивільного процесуального кодексу України (рішення Верховного Суду № 757/57336/16 від 20 лютого 2019 року).

Таким чином, з урахуванням положень діючого законодавства України, слід дійти висновку, що спір у наведеній частині між сторонами виник поза межами публічно-правових правовідносин, а отже віднесений до юрисдикції відповідного місцевого загального суду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у справі "Занд проти Австрії" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

З аналізу наведених вище норм слідує, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від основного принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини 1 статті 6 вищезгаданої Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі.

Керуючись 238, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Задовольнити клопотання Апарату Верховної Ради України про закриття провадження у справі № 640/10636/21 в частині позовних вимог.

2. Закрити провадження у справі № 640/10636/21 за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 26.05.2006 по 23.11.2007, з 26.11.2007 по 08.01.2009, з 02.11.2009 по 21.09.2011, з 02.01.2013 по 01.03.2013; зобов`язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 26.05.2006 по 23.11.2007, з 26.11.2007 по 08.01.2009, з 02.11.2009 по 21.09.2011, з 02.01.2013 по 01.03.2013; зобов`язання Апарату Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 23.11.2007 по день фактичного розрахунку.

3. Роз`яснити ОСОБА_1 право на звернення з вказаними позовними вимогами до відповідного місцевого загального суду.

4. Копію ухвали надіслати (видати) сторонам.

Ухвала набирає законної сили згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.П. Балась