Решение № 105886570, 25.08.2022, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/2975/22

2/212/2705/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2022 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого - судді Ваврушак Н.М., секретаря судового засідання Кушнарьової К.О., розглянувши у судовому засіданні у залі суду міста Кривого Рогу, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без участі сторін, які беруть участь у справі, та без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог - Первинна профспілкова організація вільної профспілки машиністів України Криворізького локомотивного депо Придніпровської залізниці про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, -

ВСТАНОВИВ:

23.06.2022 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним вище позовом, в якому просила стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на свою користь 7617,75 гривень недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення та витрати на правову допомогу в сумі 1850,00 гривень.

В обґрунтування позову посилалася на те, що вона працює на підприємстві відповідача - у структурному підрозділі «Криворізьке локомотивне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на різних посадах. З 24.12.2020 року працює роздавальником нафтопродуктів 3 розряду в цеху бази палива Кривий Ріг, що підтверджується копією трудової книжки

За період з 2017-2021 роки їй надавалась щорічна тарифна відпустка та вона користувалася правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка оплачувалась відповідачем не у повному обсязі. За невідомих їй обставин, на її користь не була надана матеріальна допомога у повному обсязі, лише у розмірі: за 2017 рік - 2 105,00 гривень, за 2018 рік - 2301,25 гривень, за 2019 рік - 2508,75 гривень, за 2020 рік - 2746,25 гривень, за 2021 рік - 4540,00 гривень. А мала бути у розмірі: за 2017 рік - 3 200,00 гривень, за 2018 рік - 3723,00 гривень, за 2019 рік - 4173,00 гривень, за 2020 рік - 4723,00 гривень, за 2021 рік - 6000,00 гривень.

Вона є членом Первинної профспілкової організації вільної профспілки машиністів України Криворізького локомотивного депо. 06.01.2022 року звернулася із заявою до Голови ППО Вільної профспілки машиністів України Криворізького локомотивного депо ОСОБА_2. з проханням врегулювання питання щодо отримання недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення. Як надалі їй було повідомлено ОСОБА_2 , що 04.09.2020 профспілка звернулася до заступника регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» з управління персоналом та соціальної політики Литвинової І.Л. із вимогою, вих. № 109, щодо приведення у відповідність до чинного законодавства розміру матеріальної допомоги на оздоровлення до вказаних у діючих колективних договорах та щодо здійснення перерахунку матеріальної допомоги на оздоровлення з 01.04.2017 по теперішній час кожному працівнику, та щодо повернення незаконно частки зазначеної допомоги.

Однак, Головою профспілки додатково було повідомлено, що з аналогічного питання у вересні 2019 року профспілка вже зверталася до відповідача та отримала відповідь, що до даних правовідносин застосовується прийнята 31.03.2017 року спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом». Тобто, відповідач допускає тривале порушення прав працівників.

Позивач вважає, що відповідач свідомо порушив умови щодо виплати працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення, встановлені пунктом 3.1.5. Колективного договору на2011-2012 роки, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011.

Зауважує, що дія Колективного договору продовжена у 2021 році і до укладання колективного договору АТ «Укрзалізниця».

Пунктом 3.1.5 Колективного договору встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Згідно з п. 1.4. Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі інші на конференції трудового депо.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600,00 гривень, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000,00 гривень.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018рік`прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1762,00 гривень, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2325,00 гривень.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2019рік`прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1921,00 гривень, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2401,25 гривень.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020рік`прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2102,00 гривень, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2627,50 гривень.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2270,00 гривень, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2837,50 гривень.

У зв`язку з чим, вона змушена звернутися до суду за захистом своїх трудових прав.

Ухвалою суду від 27.06.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

12.08.2022 року до суду надійшов відзив на позовну заяву. Представник відповідача Соломатіна О.О. заперечувала проти задоволення позовних вимог, не визнаючи їх, посилаючись на те, що пунктом 3.1.5 Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011 встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. Зокрема, у пункті 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 зазначено: «Установити, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Закон застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести норми у відповідність з цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб». У відповідності до вищезазначеного спільною вказівкою голови правління «Укрзалізниця», члена Правління та голови Профспілки залізничних транспортних будівельників України від 29.03.2017 № Ц/6-25/713-17 та спільною постановою керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 постановлено застосовувати з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної платі як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом». Крім того, просив врахувати, що обов`язковими до застосування є висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду, а тому викладене у Постанові Дніпровського апеляційного суду від 22.04.2020 у справі № 211/7250/19 не створює будь-якого обов`язку суду щодо застосування висновків Дніпровського апеляційного суду.

Згідно ст. 279 ЦПК України суд проводить розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані докази, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює на підприємстві відповідача - у структурному підрозділі «Криворізьке локомотивне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на різних посадах. З 24.12.2020 року працює роздавальником нафтопродуктів 3 розряду в цеху бази палива Кривий Ріг, що підтверджується копією трудової книжки. (а. с.12-14)

У періоди з 19.06.2017 по 07.07.2017, з 03.09.2018 по 16.09.2018, з 11.09.2019 по 24.09.2019, з 04.57.2020 по 16.05.2020, з 30.12.2021 по 17.01.2022 позивачу надавалась щорічна тарифна відпустка. З цього приводу він кожного разу при наданні відпустки з особистою заявою зверталася до керівника з проханням надати йому матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п. 3.1.5 Колективного договору, яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні.

Відповідно наданих суду табуляграм позивачу була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення: 2017 рік - 2105,00 гривень, за 2018 рік - 2301,25 гривень, за 2019 рік - 2 508,75 гривень, за 2020 рік - 2746,25 гривень, за 2021 рік - 4540,00 гривень.( а. с. 15-19)

Первинна профспілкова організація Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо та ППО ВПМУ КЛД ПЗ, членом якої є позивач, 06.09.2020 направила вимогу за № 56 директору РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» Кужавському М.С. та голові Дорожньої профспілкової організації Букрєєву О.В. від імені трудового колективу щодо приведення у відповідність до діючого законодавства порядку виплати і розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, повернення незаконно недоплаченої допомоги на оздоровлення. (а. с. 24)

Листом від 24.09.2019РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» відмовило у задоволенні вимоги, посилаючись на те, що регіональна філія не є юридичною особою, а є відокремленим структурним підрозділом АТ «Українська залізниця», і здійснює свою діяльність у межах доведених контрольних завдань з основних фінансово-економічних показників, розпоряджень, вказівок тощо органів товариства - відповідно спільної вказівки голови правління ПАТ «Укрзалізниця» ОСОБА_3, члена правління ОСОБА_4 та Голови профспілки залізничників і транспортних будівельників України ОСОБА_5. від 29.03.2017 № Ц/6-25/713-17, прийнято спільну постанову керівництва РФ «Придніпровська залізниця» та президії Дорпрофсожу від 31.03.2017 № Н32/20. П-4-5г щодо застосування в діючому колективному договорі з 01.04.2017 замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункової величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб». (а. с. 25)

Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідност.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.1.5. Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011, який є чинним станом на 2019 року, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. ( а. с. 21,22)

Відповідно до спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 постановлено застосовувати з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».

Згідно з п. 1.4. Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі інші на конференції трудового депо.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2017 року був встановлений на рівні 1600,00 гривень, з 01 травня 2017 року був встановлений на рівні 1684,00 гривень, з 01 грудня 2017 року - 1762,00 гривень, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000,00 гривень, 2 105,00 гривень, 2202,50 гривень відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 гривень.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2018 року був встановлений на рівні 1762,00 гривень, з 01 липня 2018 року був встановлений на рівні 1841,00 гривень, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2202,50 гривень та 2301,25 гривень відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3723,00 гривень.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 липня 2019 року був встановлений на рівні 2007,00 гривень, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2508,75 гривень, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173,00 гривень.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 липня 2020 року був встановлений на рівні 2197,00 гривень, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2746,25 гривень, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4723,00 гривень, а з 01.09.2020 - 5000,00 гривень.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2021 року був встановлений на рівні 2270,00 гривень, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2837,50 гривень, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року була встановлена на рівні 6000,00 гривень.

Таким чином, прийняття 31.03.2017 спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 гривень, отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, така різниця між вказаними величинами має місце і в наступних роках, тому суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.5. Колективного договору.

Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 9 КЗпПне вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.

Суд вважає, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.5. Колективного договору, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо`Регіональної філії «Придніпровська залізниця» та спільним представницьким органом залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.5. якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а прийнята 31.03.2017 спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», прийнята з порушенням вимог Колективного договору, отже не підлягає застосуванню при визначні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.

При цьому, приймаючи до уваги, що відповідно до положень п. 3.1.5. Колективного договору визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні саме на момент виплати допомоги, а виплата матеріальної допомоги позивачу відбувалася у відповідні роки, суд вважає за необхідне при визначенні розміру недоплаченої частини вказаної допомоги виходити з розміру мінімальної заробітної плати по Україні встановленої за 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік, 2021 рік відповідно, тому суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, тому з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивача підлягає стягненню недоплачена матеріальна допомога в розмірі 7617,75 гривень, що складається з:

-1095,00 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2017 рік (3200,00 гривень - 2105,00 гривень),

-1421,75 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2018 рік (3723,00 гривень - 2301,25 гривень),

-1664,25 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2019 рік (4173,00 гривень - 2508,75 гривень),

-1976,75 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2020 рік(4723,00 гривень - 2746,25 гривень),

-1460,00 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2021 рік (6000,00 гривень - 4540,00 гривень).

Враховуючи викладене вище, суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача, викладене у відзиві, вважаючи його не обґрунтованим.

У частині вимоги представника відповідача щодо застосування строку позовної давності до вимог про стягнення належних виплат, то статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, у частині першій зазначеної статті зазначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України слід дійти висновку про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком (постанова Верховного Суду України від 26.10.2016 у справі № 6-1395цс16).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (рішення від 22.10.1996 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц).

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» (далі - Закон № 108) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 2 цього Закону, в структуру заробітної плати входять: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» допомога на оздоровлення є додатковою заробітною платою і позовна давність до вимог про її стягнення не застосовується.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У відповідність з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії статті 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України «Про оплату праці», а позивач знаходиться з відповідачем в трудових відносинах та не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Згідно зі ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом з тим, суд вважає, що сума 1850,00 гривень не є значною порівняно з обсягом роботи та часом, витраченим адвокатом на складання даного позову. До того ж вказаний шаблон, на думку суду, розроблений самим адвокатом, що не спростовано відповідачем, а отже розмір гонорару цілком виправданий. При цьому проведення розрахунків недоплаченої допомоги на оздоровлення теж потребує часу та зусиль, як і виготовлення копій документів учасникам процесу, та є співмірним із заявленою сумою.

З огляду на те, що стороною позивача було надано до суду ордер серії АЕ № 1134977 від 27.04.2022 року, Договір про надання правової допомоги № 27/04/02 від 27.04.2022 року, Акт про надання правової допомоги № 1 від 27.04.2022 року до Договору про надання правової допомоги № 27/04/02 від 27.04.2022 року та оригінал квитанції серії ААЛ № 059994 від 27.04.2022 року, яка свідчить сплату позивачем послуг адвоката в сум 1850,00 гривень, копію посвідчення адвоката України на ім`я Товкун А.В. (а.с. 29-37), суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на правничу допомогу у сумі 1850,00 гривень.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України з відповідача на користь держави, так як позивач при поданні позову до суду звільнений від сплати судового збору, підлягає стягненню судовий збір у сумі 992,40 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12,13,81,141, 247, 258,259,263,265,268, 354, 355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог - Первинна профспілкова організація вільної профспілки машиністів України Криворізького локомотивного депо Придніпровської залізниці про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення - задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік, 2021 рік у сумі 7617 (сім тисяч шістсот сімнадцять) гривень 75 копійок та витрати на правову допомогу у сумі 1850 (одна тисяча вісімсот п`ятдесят) гривень 00 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір у сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ч.6 ст.259 ЦПК України, якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження, залежно від складності справи, складання повного рішення суду може бути відкладено на строк - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження юридичної особи: вул.Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150;

Третя особа: Первинна профспілкова організація вільної профспілки машиністів України Криворізького локомотивного депо Придніпровської залізниці, код ЄДРПОУ 38334293, за адресою: вул. Серафимовича, 93, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50023.

Повний текст рішення складено та підписано без проголошення 25.08.2022 року.

Суддя: Н. М. Ваврушак