Решение № 105823391, 17.05.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2022 року м. Київ № 675/214/20

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Арсірій Р.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Центральної комісії Адміністрації Державаної кримінально-виконавчої служби України провизнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії

прийняв до уваги наступне:

ОСОБА_1 звернувся до Ізяславського районного суду Хмельницької області з вищевказаним позовом, в якому просить:

- скасувати рішення від 08.10.2019 № 39 Центральної комісії Адміністрації ДКВС щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні заяви про його переведення із Замкової виправної колонії (№ 58) до Полтавської установи виконання покарань (№ 23);

- зобов`язати Центральну комісію Адміністрації ДКВС повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про його переведення із Замкової виправної колонії (№ 58) до Полтавської установи виконання покарань (№ 23).

Ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 04.02.2020 адміністративну позовну заяву ОСОБА_1 до Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у переведені до іншої колонії - передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Супровідним листом Ізяславського районного суду Хмельницької області від 12.03.2020 вих.№ 675/214/20/2633 вказану справу скеровано до Окружного адміністративного суду міста Києва.

16.03.2020 вказана справа зареєстрована в Окружному адміністративному суді міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 березня 2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з тим, що на думку позивача, рішенням Центральної комісії Адміністрації ДКВС України, яке оформлено протоколом від 08.10.2019 № 39, йому неправомірно відмовлено у переведенні із державної установи «Замкової виправної колонії (№ 58)» до державної установи «Полтавська установа виконання покарань (№ 23)».

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було протиправно відмовлено у задоволенні його клопотання про переведення, без наведення обґрунтувань та законних підстав, в зв`язку із чим таке рішення підлягає скасуванню.

Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що відповідачем здійснено усі необхідні заходи для розгляду клопотання позивача та позивачу відмовлено з об`єктивних причин - відсутності виняткових обставин відповідно до ч. 2 ст. 93 Кримінально-виконавчого кодексу України та вільних місць для тримання такої категорії засуджених, як засуджені до довічного позбавлення волі.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

30.09.2019 до Адміністрації ДКВС України, листом від 30.08.2019 № 1-4, з державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» надійшла заява ОСОБА_1 про переведення його із державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» до державної установи «Полтавська установа виконання покарань (№ 23)», з метою відбування покарання відповідно до постійного місця проживання до засудження та проживання близьких родичів та/або членів сім`ї засудженого, посилаючись на ст. 93 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Листом від 09.10.2019 № 1/4-3717-19/1-2444, Адміністрацією ДКВС України повідомлено ОСОБА_1 про відмову в переведенні з державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» до державної установи «Полтавська установа виконання покарань (№ 23)», враховуючи відсутність підстав, передбачених ч. 2 ст. 93 Кримінально-виконавчого кодексу України та вільних місць для тримання такої категорії осіб, як засуджені до довічного позбавлення волі у Полтавській установі виконання покарань (№ 23).

Вважаючи власні права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 N 20 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", зокрема:

- ліквідовано як юридичну особу публічного права територіальний орган Міністерства юстиції - Адміністрацію Державної кримінально-виконавчої служби України (пункт 1);

- утворено як юридичну особу публічного права міжрегіональний територіальний орган Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань - Департамент з питань виконання кримінальних покарань (пункт 2).

Установлено, що територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням Департаменту з питань виконання кримінальних покарань. Департамент з питань виконання кримінальних покарань, що утворюється згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступником територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови.

Пунктом 1 Положення про Департамент з питань виконання кримінальних покарань, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 01.04.2020 N 1302/5 визначено, що Департамент з питань виконання кримінальних покарань є міжрегіональним територіальним органом Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань. Департамент є органом Державної кримінально-виконавчої служби України. Департамент реалізує повноваження Мін`юсту в сфері виконання кримінальних покарань. Департамент є правонаступником Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, які ліквідуються.

Також судом було встановлено, що згідно з відомостями Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Адміністрація Державної кримінально-виконавчої служби України (код ЄДРПОУ 41693471) з 31 січня 2020 року перебуває у стані припинення.

При цьому, згідно з відомостями Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 10 лютого 2020 року було зареєстровано юридичну особу - Департамент з питань виконання кримінальних покарань (код ЄДРПОУ 43501242).

Отже, діяльність та адміністративна компетенція Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України як суб`єкта владних повноважень припинилася, а її функції і зобов`язання у публічно-правових відносинах перейшли до іншого суб`єкта владних повноважень - Департаменту з питань виконання кримінальних покарань.

Таким чином, з аналізу вищевикладеного суд дійшов висновку, що Департамент з питань виконання кримінальних покарань є правонаступником Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КВК України засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Згідно з ч. 6 ст. 57 КВК України допускається переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого для розміщення засудженого за місцем проживання його близьких родичів за наявності поважних причин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в цьому виправному центрі. Переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, за поданням адміністрації виправного центру, погодженим з начальником відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, та спостережною комісією.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 93 КВК України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.

Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Пунктом 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 228 від 02.07.2014 передбачено, що Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, зокрема, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.

Відповідно до п. 3 Положення основними завданнями Мін`юсту, серед іншого, є: забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації; забезпечення формування системи наглядових, соціальних, виховних та профілактичних заходів, які застосовуються до засуджених та осіб, узятих під варту; контроль за дотриманням прав людини і громадянина, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань, реалізацією законних прав та інтересів засуджених та осіб, узятих під варту.

Підпунктом 95-8 п. 4 Положення Мін`юст відповідно до покладених на нього завдань визначає вид установи виконання покарань, у якій відбуватимуть покарання засуджені до позбавлення волі, здійснює розподіл, переводить їх та осіб, узятих під варту, з однієї установи до іншої.

Положення про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їхнього переведення, затверджене наказом Міністерства юстиції України N 680/5 від 27.02.2017

Пунктом 2 розділу IV Положення встановлено, що переведення засудженого для подальшого відбування покарання без зміни умов тримання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої за межами зони діяльності міжрегіонального управління здійснюється за рішенням центральної комісії.

Згідно з п. 3 розділу IV Положення переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої з підстави "відповідно до його місця проживання до засудження" здійснюється на підставі клопотання засудженого, підпис якого засвідчується керівником адміністрації установи виконання покарань. До клопотання додаються довідка з особової справи засудженого, копії паспортного документа (або іншого документа, що посвідчує особу) та документа, що підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування до засудження.

Пунктом 4 розділу IV Положення передбачено, що переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої з підстави "відповідно до місця постійного проживання близьких родичів та/або членів сім`ї засудженого" здійснюється на підставі клопотання засудженого або близького родича чи члена сім`ї засудженої особи. Підпис засудженого на клопотанні засвідчується керівником адміністрації установи виконання покарань. У клопотанні про переведення має міститися додаткова інформація щодо всіх близьких родичів і членів сім`ї засудженого відповідно до ступеня їхнього спорідненості та місця їхнього постійного проживання. До клопотання про переведення додаються довідка-витяг з особової справи засудженого, копії паспортних документів засудженої особи та близьких родичів чи членів сім`ї засудженої особи, а також оригінали або нотаріально засвідчені копії довідки про реєстрацію місця проживання або місця перебування близького родича чи члена сім`ї, який звернувся з клопотанням, документів, що підтверджують наявність родинних стосунків (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо). До свідоцтва про народження дитини засудженого додатково додаються довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини та інформація служби у справах дітей за місцем проживання дитини та за місцем проживання засудженого про позбавлення або поновлення його батьківських прав.

Положення про центральну, міжрегіональну комісії та комісію слідчого ізолятора з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, ті їх переведення, затверджене наказом Міністерства юстиції України N 680/5 від 27.02.2017

Пунктом 2 Розділу I Положення передбачено, що комісії у своїй діяльності керуються Конституцією і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства юстиції України, а також Положенням про визначення виду колонії.

Відповідно до пункту 3 розділу I Положення центральна комісія є колегіальним органом, що утворюється у Міністерстві юстиції України, який розглядає скарги на рішення міжрегіональних комісій, здійснює направлення для відбування покарання окремо визначених осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту чи обмеження волі, їх переведення для відбування покарання з однієї установи виконання покарань до іншої.

Основними завданнями центральної комісії є, зокрема, розгляд питань про переведення засуджених з однієї установи виконання покарань до іншої за межами зони діяльності одного міжрегіонального управління згідно з вимогами статей 57, 93 КВК України.

Відповідно до п.2 розділу ІІ Положення про центральну та міжрегіональну комісії з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання №266/30134, Центральна комісія відповідно до покладених на неї завдань:

- розглядає питання та здійснює направлення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, із слідчих ізоляторів до установ виконання покарань у випадках, коли таке направлення виходить за межі повноважень міжрегіональної комісії;

- розглядає матеріали міжрегіональних комісій та здійснює переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, з однієї установи виконання покарань до іншої згідно з вимогами статей 50, 57, 93, 100, 101, 147, 151-1 Кримінально-виконавчого кодексу України, коли таке переведення виходить за межі повноважень міжрегіональної комісії;

- розглядає матеріали міжрегіональних комісій та здійснює переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, з однієї установи виконання покарань до іншої у разі виникнення небезпеки їх життю і здоров`ю, а також інших виняткових обставин, які перешкоджають їх подальшому перебуванню в цій установі виконання покарань, коли таке переведення виходить за межі повноважень міжрегіональної комісії;

- здійснює розгляд скарг засуджених, їх близьких родичів, державних органів, об`єднань громадян, адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, та заінтересованих осіб на рішення міжрегіональної комісії чи центральної комісії;

- готує роз`яснення та методичні рекомендації міжрегіональним комісіям щодо визначення виду установи виконання покарань, рівнів безпеки виправних колоній та місць відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, їх направлення і переведення та з інших питань діяльності зазначених комісій відповідно до законодавства;

- здійснює інші повноваження відповідно до покладених завдань.

Пунктами 1, 2, 5 розділу IV Положення встановлено, що у своїй діяльності комісії керуються Конституцією України та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та Законів України, актами Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, іншими актами законодавства, Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України N 228 від 02.07.2014, вироком суду, а також цим Положенням та матеріалами про особу засудженого.

Відповідно до п. 1 розділу V цього Положення рішення комісій оформлюються протоколами (додатки 1, 2), які підписуються усіма присутніми на засіданні членами комісії.

Формою роботи комісій є засідання. Засідання скликаються залежно від потреби прийняття рішення, надходження заяв, скарг, запитів, але не рідше одного разу на місяць та не пізніше ніж протягом 30 днів з дня надходження звернення.

У виняткових випадках, коли вирішення питання потребує більш ґрунтовного та детального вивчення обставин, отримання додаткових доказів, документів чи пояснень, необхідних для прийняття міжрегіональною та центральною комісіями рішень, строк розгляду питання може бути продовжено, але не більше ніж на 15 календарних днів. У разі прийняття такого рішення відповідна комісія письмово повідомляє про це уповноважений орган, заявника з наданням обґрунтованого роз`яснення.

За наявності обставин, визначених у пункті 3 цього розділу, міжрегіональна та центральна комісії можуть запросити до участі у засіданні заявника, уповноваженого представника органу, якими ініційоване питання, що підлягає розгляду та прийняттю за ним рішення відповідною комісією.

Міжрегіональна та центральна комісії мають право залучати спеціалістів органів, установ виконання покарань, СІЗО та інших установ для розгляду і вирішення питань, що належать до їх компетенції.

Засідання комісії вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше ніж дві третини її складу. Рішення комісії приймається простою більшістю голосів присутніх членів комісії з урахуванням висновків її членів. У разі рівного розподілу голосів голос головуючого є вирішальним.

Член комісії у разі незгоди з рішенням, прийнятим комісією, має право у письмовій формі викласти свою окрему думку, яка додається до протоколу засідання комісії.

У разі відсутності будь-кого з членів комісії (крім голови, його заступника та секретаря комісії) його обов`язки виконує особа, яка згідно з функціональними обов`язками по службі її заміщає. Підстави відсутності члена комісії вносяться до протоколу. У разі відсутності секретаря комісії комісія обирає секретаря засідання з числа присутніх членів комісії.

Голови, їх заступники та члени комісій є персонально відповідальними за законність прийнятого рішення.

При прийнятті рішення про переведення засуджених осіб у зв`язку із припиненням діяльності або реорганізацією (закриттям) установи виконання покарань може бути організовано виїзне засідання комісії.

Відповідно до пунктів 1, 4 розділу V Положення №266/30134 рішення комісій оформлюються протоколами, які підписуються усіма присутніми на засіданні членами комісії. Про прийняте комісією рішення уповноваженим органам, установам чи заінтересованим особам надається витяг з протоколу засідання комісії (додаток 3), а засудженому - оголошується під підпис.

Отже, переведення чи не переведення засудженого до іншої установи виконання покарань належить до виключної компетенції центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.

Відповідно до ст. 93 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.

Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Згідно пункту 17.1 Європейських пенітенціарних правил по можливості, ув`язнені повинні направлятися для відбуття покарання в пенітенціарні установи, розташовані поблизу від міста проживання або місць соціальної реабілітації. При розподілі варто враховувати вимоги, пов`язані із продовженням кримінального розслідування та забезпеченням безпеки, а також потребу створення відповідного режиму для всіх ув`язнених. По можливості, варто узгоджувати з ув`язненим первісно призначене для нього місце відбуття покарання та будь-які наступні переведення з однієї пенітенціарної установи до іншої.

Таким чином, переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії.

Порядок переведення засуджених врегульовано Положенням про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року № 680/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2017 року за № 265/30133 (далі також - Положення № 265/30133).

Зокрема, пунктом 2 розділу ІV Положення № 266/30133 передбачено, що переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої з підстави «відповідно до місця постійного проживання близьких родичів та/або членів сім`ї засудженого» здійснюється на підставі клопотання засудженого або близького родича чи члена сім`ї засудженої особи. Підпис засудженого на клопотанні засвідчується керівником адміністрації установи виконання покарань. Клопотання подається через адміністрацію установи виконання покарань, що здійснює виконання кримінальних покарань, до центральної комісії.

У клопотанні про переведення має міститися додаткова інформація щодо всіх близьких родичів та членів сім`ї засудженого відповідно до ступеня їх спорідненості та місця їх постійного проживання.

До клопотання про переведення додаються довідка-витяг з особової справи засудженого, копії паспортних документів засудженої особи та близьких родичів чи членів сім`ї засудженої особи, а також оригінали або нотаріально засвідчені копії довідки про реєстрацію місця проживання або місця перебування близького родича чи члена сім`ї, який звернувся з клопотанням, документів, що підтверджують наявність родинних стосунків (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо).

З матеріалів справи судом встановлено, що позивачем дотримано вимоги оформлення клопотання про переведення, що також не заперечується відповідачем.

Поряд з цим, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що відповідачем з`ясовано питання щодо можливості переведення засудженого до запитуваної ним установи та вирішено вказане клопотання, у порядку визначеному вказаними вище нормами законодавства.

Зокрема, як було встановлено судом, у відповідності до вимог ст.93 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого. Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії.

Отже, за загальним правилом вказаної статті засуджений відбуває весь строк покарання в одній виправній колонії, з можливістю визначення такої колонії за місцем постійного проживання родичів засудженого. Водночас, переведення засудженого допускається лише за виняткових обставин, перелік яких законодавчо не визначений, проте обумовлений наявністю перешкод в подальшому перебуванні засудженого в цій виправній колонії.

При цьому, питання переведення чи не переведення засудженого до іншої установи виконання покарань належить виключно до повноважень відповідної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі у Замковій виправній колонії (№58).

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ Положення №680/5 до виправних колоній максимального рівня безпеки направляються чоловіки, зокрема, засуджені до покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

У своїй заяві від 30.08.2019 позивач просив перевести його до державної установи «Полтавська установа виконання покарань (№ 23).

Наказом Міністерства юстиції України від 10.05.2017 № 1519/5 затверджений Перелік найменувань органів, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - Перелік).

Відповідно до вказаних у Переліку найменувань Державна установа Замкова виправна колонія (№58) є виправною колонією максимального рівня безпеки (звичайні жилі приміщення), що розташована за адресою: вул. Гагаріна, 2, м. Iзяслав, Хмельницька область, 30300.

Крім того, згідно з довідкою ДУ Замкова виправна колонія (№58), наданою до Центральної комісії разом з матеріалами особової справи засудженого ОСОБА_1 , обставини, що перешкоджають подальшому відбуванню міри кримінального покарання даного засудженого в державній установі Замкова виправна колонія (№ 58) відсутні.

Доказів на підтвердження винятковості обставин, що зумовлюють необхідність переведення позивача матеріали справи також не містять.

На переконання суду, сам по собі факт віддаленості місця проживання родичів позивача до місця його знаходження не є винятковою обставиною, що перешкоджає його дальшому перебуванню в Замковій виправній колонії (№ 58).

З огляду на наведене, приймаючи до уваги те, що, позивачем не наведено виняткових обставин, які перешкоджають його дальшому перебуванню в Замковій виправній колонії (№ 58), та відсутністю вільних місць для тримання такої категорії осіб, як засуджені до довічного позбавлення волі у Полтавській установі виконання покарань (№ 23), суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні належні правові підстави для задоволення клопотання позивача та переведення його до державної установи «Полтавська установа виконання покарань (№ 23)».

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що відповідачем були здійснено усі необхідні заходи для розгляду клопотання позивача та позивачу відмовлено з об`єктивних причин - відсутності виняткових обставин відповідно до ч. 2 ст. 93 Кримінально-виконавчого кодексу України. Тому рішення Центральної комісії є правомірним та обґрунтованим, оскільки у Центральної комісії були відсутні належні правові підстави для задоволення клопотання засудженого.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на наведене та враховуючи, що позивачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а відповідачем доведено правомірність прийнятого рішення у відповідності до вимог ч.2 ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Відповідно до ст.139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ДУ «Замкова виправна колонія №58») до Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України в особі Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.О. Арсірій