Решение № 105715621, 23.02.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2022 року м. Київ № 640/19234/21

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Шевченко Н.М., розглянувши за правилами позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов у ВП № 65835165,

У С Т А Н О В И В :

Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України (надалі по тексту також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (надалі по тексту також - відповідач), в якому просить скасувати постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, винесені Головним державним виконавцем Мурихіним С.В. Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 17.06.2021 ВП № 65835165.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що позивач об`єктивно був позбавлений права добровільно виконати рішення суду через відмову стягувача надавати реквізити на які потрібно здійснити перерахунок коштів, також позивач зауважує, що готовий добровільно виконати рішення суду. Виходячи з цього постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження та постанова про стягнення виконавчого збору є передчасними, так як державному виконавцю не потрібно вчиняти жодних виконавчих дій для виконання рішення суду.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, до матеріалів справи надано відзив, у якому зазначено, що у державного виконавця відділу були наявні всі правові підстави для прийняття ним 17.06.2021 постанов у ВП № 65835165 про стягнення виконавчого збору та про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження, а отже підстав для скасування їх немає.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 02.12.2020 у справі №753/10406/20 задоволено позов ОСОБА_1 до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України.

Постановою Київського апеляційного суду від 23.03.2021 вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Дарницьким районним судом міста Києва було виданий виконавчий лист №753/10406/20, який був пред`явлений до виконання у Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Головним державним виконавцем Мурихіним С.В. Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 17.06.2021, постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 17.06.2021 та постанову про стягнення виконавчого збору, ВП № 65835165.

Спірні правовідносини врегулювано Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (далі по тексту - Закон № 1404-VІІІ) та Інструкцією з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5).

Преамбулою Закону України №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини другої статті 74 Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Частинами 1-3 статті 27 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Згідно з абзацами 1-4 пункту 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженою Наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.

Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

При цьому, законодавцем не покладається обов`язок на органи державної виконавчої служби, при вирішенні питання щодо відкриття виконавчого провадження, з`ясовувати питання щодо можливості боржника самостійно у добровільному порядку виконати рішення, на підставі якого може бути відкрито виконавче провадження.

За приписами пунктів 1-6 частини 5 статті 27 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Також і згідно частини 9 статті 27 Закону 1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Згідно частини 3 статті 40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Аналізуючи вищезазначене, можна дійти висновку, що ч.3 ст.27 Закону України "Про виконавче провадження" прямо передбачає обов`язок боржника сплатити суму виконавчого збору при примусовому виконанні рішення немайнового характеру, тобто незалежно від провадження державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення.

Стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Крім того, на дату відкриття виконавчого провадження виконавець не володіє будь-якою інформацією від боржника щодо виконання судового рішення, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження законом не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду №480/3452/19 від 28.04.2020.

Відповідно до статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2830/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за №1300/29430, встановлені види та розміри витрат виконавчого провадження.

Так, у відповідності до розділу 1 Наказу до видів витрат виконавчого провадження віднесено:

1. Виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари.

2. Пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв`язку.

3. Послуги осіб, залучених до проведення виконавчих дій: експертів; зберігачів; перекладачів; суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання; суб`єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій.

4. Послуги поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум.

5. Проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини.

6.Послуги перевезення, зберігання арештованого майна, у тому числі транспортування і зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці.

7. Банківські послуги при операціях з іноземною валютою.

8. Сплата судового збору.

9. Плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України № 1404-VIII "Про виконавче провадження" плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження.

10. Інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій.

Розміри витрат виконавчого провадження врегульовані розділом 2 вказаного наказу.

Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802, затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень, розділом VI якої врегульовано фінансування витрат виконавчого провадження.

Згідно пункту 1 даного розділу фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону.

Використання коштів виконавчого провадження органами державної виконавчої служби здійснюється відповідно до Порядку використання коштів виконавчого провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 року № 554.

Відповідно до пункту 2 цього розділу витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про:

відкриття виконавчого провадження;

стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується);

стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується);

стягнення витрат виконавчого провадження;

закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).

Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження:

виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари);

пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)).

До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження.

Суд не приймає до уваги твердження позивача щодо того, що державним виконавцем не повинні вчинятися заходи примусового виконання рішення, бо позивач готовий виконати рішення в добровільному порядку, оскільки «готовність» добровільного виконання рішення свідчить лише про намір до вчинення дій, однак це не є завершеною дією.

Матеріали справи також не містять доказів повідомлення боржником державного виконавця про добровільне виконання рішення суду, яке б мало місце до відкриття виконавчого провадження.

Посилання апелянта на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, суд вважає помилковим та зазначає наступне.

У рішенні Велика Палата Верховного Суду у справі № 2540/3203/18 дійшла висновку, що при стягненні виконавчого збору відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Крім того, суд зазначив, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.

Тобто, у справі № 2540/3203/18 Велика Палата Верховного Суду дала оцінку правовідносинам, які виникли у зв`язку з невизначеністю правового режиму застосування судами ч. 2 ст. 27 та ч. 3 ст. 40 Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 37 цього Закону.

Разом з тим, правовідносини в даній справі та у справі № 2540/3203/18 не є подібними.

Суд ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З урахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку, що оскаржувані постанови державного виконавця від 17.06.2021 року про стягнення виконавчого збору та стягнення витрат виконавчого провадження у ВП № 65835195 є законними, обґрунтованими та такими, що прийняті в межах повноважень та у спосіб визначений Конституцією України та ст.27, 42 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення позивачем витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 77, 90, 139, 241 - 246, 255, 287, 296 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні адміністративного позову Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України відмовити.

2. Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Позивач: Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 24978319)

Відповідач: Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622)

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко