Решение № 105708341, 04.08.2022, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/17905/20

провадження № 2/753/1493/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2022 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Лужецької О.Р.

при секретарі - Григораш Н.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадженняу відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпресів» до ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Імпресів» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Свої позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «Імпресів» на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 . В спірній квартирі зареєстровані відповідачі ОСОБА_1 , неповнолітній ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , що обмежує власника у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, у зв`язку з чим позивач звернулась до суду з даним позовом, в якому просить визнати осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 01.06.2021 р. даний позов було задоволено.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 06.10.2021 р. заочне рішення скасовано та призначено розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи в судове засідання не прибули, про час та місце слухання справи повідомлялись належним чином, заяви про відкладення розгляду справи не надали, причини неявки не повідомили.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до такого висновку.

20.08.2020 р. між ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «Імпресів» було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . (а.с.18)

Згідно з умовами даного договору, ТОВ «Кей-Колект», як продавець та іпотекодержатель, діючи відповідно до ст. 38 Закону України «Про іпотеку» продало, а ТОВ «Імпресів» купило нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 . (а.с.18)

Відповідно до п.1 Договору, зазначене нерухоме майно належить ОСОБА_4 , на підставі договору купівлі-продажу, виданого 29.01.1998 р. українською біржею «Десятинна» за реєстраційним №476-А/156, зареєстрованого 25.02.1998 в Київському міському бюро технічної інвентаризації за №1710.

Відповідно до умов договору від 20.08.2020 р. купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , право на продаж вказаного нерухомого майна будь-якій особі належить іпотекодержателю на підставі:

- договору іпотеки №53499, укладеного 07.05.2007 р., між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_4 , посвідченого 07.05.2007 р. приватним нотаріусом КМНО Івановою Л.М., за реєстровим №2162, який містить іпотечне застереження;

- договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, посвідченого 12.12.2011 р. приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Саєнко Е.В. за реєстровим №5207-5208, укладеного 12.12.2011 р. між ТОВ «Кей-Колект» та ПАТ «Укрсиббанк».

Таким чином, вбачається, що квартира АДРЕСА_1 на праві власності належить ТОВ «Імпресів», що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири від 20.08.2020 р. та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. (а.с.18,19)

Як вбачається із відомостей електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА», в спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.23)

Позивач посилається на те, що реєстрація відповідачів у квартирі, що на даний час належить позивачу на праві власності, порушує його права та законні інтереси, як власника на свій розсуд розпоряджатись належним майном, у зв`язку із чим просить суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування даною квартирою.

Відповідно до положень ст.ст. 77-80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Згідно з ч.9 ст. 10 ЦК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Відповідно до ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ст.ст. 321, 328 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно ст.ст. 386, 391 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, що є категорією житлового законодавства, а тому при розгляді справи предметом доказування є втрата житлового права або взагалі його відсутність.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений, або інший погоджений сторонами строк, добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Частиною 2 ст. 109 ЖК УРСР встановлено, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Вказаною нормою встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року № 6-1449цс15, № 6-2947цс15, 25 листопада 2015 року № 6-1061цс15, 16 грудня 2015 року № 6-1469цс15, 10 лютого 2016 року № 6-2830цс15 та постанові Верховного Суду від 20 травня 2019 року № 61-44514св15.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи вбачається, що спірна квартира, була придбана ОСОБА_4 29.01.1998 р., тобто раніше ніж квартиру було передано в іпотеку - 07.05.2007 р.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вважати спірну квартиру придбаною за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, не можна, а відтак, і визнанню такими, що втратили право користування житловим приміщенням відповідачі не підлягають.

Крім того, слід зазначити наступне.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

За змістом частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Принципом 4 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, передбачено, що дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері, зокрема належний допологовий і післяпологовий догляд. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування.

Враховуючи вищевикладене, зокрема, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 є неповнолітньою дитиноюта не може самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт його не проживання у спірній квартирі, не може бути безумовною підставою для визнання його таким, що втратив право користування зазначеним житлом.

Такі висновки зроблені Верховним Судом в постанові від 10 липня 2019 року у справі № 465/7083/13-ц.

Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 178, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 279, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 316, 317, 319, 321, 328, 334, 346, 386, 391 ЦК України, ст. 109 ЖК УРСР, Законами України «Про іпотеку», «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпресів» до ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ О.Р. ЛУЖЕЦЬКА