Решение № 105685075, 11.08.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/8352/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2022 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чаплик І.Д. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання до вчинення дій,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35 код ЄДРПОУ: 43968090), в якому просить:

визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Львівській області від 10.11.2021 року № Ф-4538-50 У на суму 36 809,15 грн.;

зобов`язати Головне управління ДПС у Львівській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), виключивши дані щодо наявності у ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 36 809,15 грн.

Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що за даними інформаційної системи податкових органів недоїмка з єдиного соціального внеску почала утворюватися з 2018 року, а у період 2016-2022 років страхувальником позивача був ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2), який сплачував єдиний соціальний внесок із суми грошового забезпечення позивача у відповідних розмірах, що підтверджується відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також довідками форми ОК-5 та ОК-7. Таким чином, позивач вказує на те, що в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) він є застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховувався та сплачувався роботодавцем в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як підприємцем, зокрема у періоди, коли позивач був найманим працівником.

Також за змістом позовної заяви позивач просить поновити строк звернення до суду мотивуючи тим, що про вимогу вона дізналася після ознайомлення та отримання 03.06.2022 копій матеріалів виконавчого провадження ВП №68792582. Зазначає, що вимогу від Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про сплату боргу(недоїмки) не отримувала, про її складання їй не було відомо, за зазначеною у вимозі адресою не проживає.

Ухвалою суду від 14.06.2022 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано десятиденний термін з дня отримання ухвали для усунення недоліків позовної заяви. На виконання вимог ухвали суду позивач усунула недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 20.06.2022 прийнято позовну заяву до розгляду й відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. З метою витребування у Головного управління Державної податкової служби у Львівській області доказів надсилання ОСОБА_1 вимоги від 10.11.2021 року № Ф-4538-50 У зазначено, що заява про поновлення строків звернення до суду буде розглядатись після отримання відповідних доказів.

На виконання ухвали суду представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені і застосуванням штрафів (частина 3 статті 25 Закону № 2464). Позивач з 08.07.2002 перебуває на обліку в ГУ ДПС у Львівській області згідно реєстраційних та облікових даних платників податків інформаційної системи органу доходів і зборів. Запис про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) внесено в ЄДР 09.06.2022. Відповідач зазначає, що аналіз п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464 свідчить про те, що законодавець розмежовує платників єдиного внеску на роботодавців та фізичних осіб-підприємців. Згідно з АІС "Податковий блок" в інтегрованій картці платника податків станом на 31.01.2021 обліковується заборгованість фізичної особи-підприємця з єдиного внеску в розмірі 36 809,15 грн., у зв`язку чим відповідачем правомірно було сформовано та направлено позивачу податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки).

Інших заяв від відповідача на адресу суду не надходило.

У відповіді на відзив, який надійшов на адресу суду 13.07.2022 за вх46847, представник позивача зазначає, що спірні періоди зараховані до страхового стажу позивача у зв`язку зі сплатою страхувальником позивача (ІНФОРМАЦІЯ_1) єдиного соціального внеску, нарахованого на суми грошового забезпечення. При цьому, покликається на постанову ВС від 04.03.2021 року у справі № 260/739/19, згідно якої особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, й мета законодавчого запровадження збору єдиного внеску досягається саме за рахунок його сплати роботодавцем. Також зазначає, що відомості в інтегрованій картці платника єдиного внеску позивачем не подавалися. Відповідач самостійно нарахував недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Щодо строку звернення до суду вказує, що позивачу не було відомо про складання вказаної вимоги. Однак, отримавши 03.06.2022 копію вимоги та матеріали виконавчого провадження позивач невідкладно звернулась до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою суду від 27.07.2022 визнано поважними причини пропуску пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду із заявою у справі до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 10.02.2021 №Ф-4538-50 У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску та поновлено строк звернення до суду.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. Суд на підставі частини шостої статті 162 КАС України вирішує справу за наявними в справі матеріалами.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 08.02.2002 зареєстрована, як фізична особа-підприємець та 09.06.2022 внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача за власним рішенням

Відповідно до реєстраційних та облікових даних платників податків інформаційної системи органу доходів і зборів, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 08.02.2002 перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС у Львівській області.

Згідно облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів, станом на 19.01.2021, заборгованість позивача по єдиному внеску (код класифікації доходів бюджету 71040000) становила 37788,74 гривень. Заборгованість виникла за рахунок несплати єдиного внеску за 2017 рік в сумі 7468,41 грн., за 2018 рік - 9828,72 грн. (за І квартал - 2457,18 грн., за ІІ квартал - 2457,18 грн., за ІІІ квартал - 2457,18 грн., за ІУ квартал - 2457,18 грн.), за 2019 рік - 11016,72 грн. (за І квартал - 2754,18 грн., за ІІ квартал - 2754,18 грн., за ІІІ квартал - 2754,18 грн., за ІУ квартал - 2754,18 грн.), за 2020 рік - 8495,30 грн. (за І квартал - 2078,12 грн., за ІІ квартал - 1039,06 грн., за ІІІ квартал - 3178,12 грн., за ІУ квартал - 2200 грн.)

10.11.2021 ГУ ДПС у Львівській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4538-50У, відповідно до якої ОСОБА_1 визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 36 809,15 грн.

Водночас, судом встановлено, що згідно з довідкою № 522 від 01.06.2022 старший сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону.

Згідно з витягом з послужного списку особової справи, позивач:

- з 01.11.2007 року по 01.11.2013 року - медична сестра-анестезист відділення реанімації та інтенсивної терапії кардіологічної клініки;

- з 01.11.2013 року по 20.02.2019 року - медична сестра-анестезист відділення реанімації та інтенсивної терапії кардіологічної клініки;

- з 20.02.2019 року по 18.02.2022 року - медична сестра-анестезист відділення реанімації та інтенсивної терапії кардіологічної клініки;

- з 18.02.2019 року по теперішній час - медична сестра-анестезист відділення реанімації та інтенсивної терапії кардіологічної клініки.

У період 2016-2022 року страхувальником позивача був ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2), яким сплачено за позивача наступні суми єдиного соціального внеску:

- за червень - грудень 2016 року ЄСВ сплачено із суми грошового забезпечення позивача у розмірі 66 276,05 грн;

- за січень - грудень 2017 року ЄСВ сплачено із суми грошового забезпечення позивача у розмірі 99 876,48 грн;

- за січень - грудень 2018 року ЄСВ сплачено із суми грошового забезпечення позивача у розмірі 111 907,26 грн;

- за січень - грудень 2019 року ЄСВ сплачено із суми грошового забезпечення позивача у розмірі 165 193,99 грн;

- за січень - грудень 2020 року ЄСВ сплачено із суми грошового забезпечення позивача у розмірі 166 996,20 грн;

- за січень - грудень 2021 року ЄСВ сплачено із суми грошового забезпечення позивача у розмірі 191 844,27 грн.

Вказані періоди зараховані до страхового стажу позивача у зв`язку зі сплатою страхувальником позивача (ІНФОРМАЦІЯ_1) єдиного соціального внеску, нарахованого на суми грошового забезпечення, що підтверджується відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також довідками форми ОК-5 та ОК-7.

Позивач, вважаючи таку вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною та такою, що підлягає скасуванню, звернувся до суду з даним позовом.

Досліджуючи правомірність формування ГУ ДПС у Львівській області вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 10.11.2021 №Ф-4538-50У на суму 36 809,15 грн., та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі по тексту - Закон № 2464-VI) щодо правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно з абзацом 7 пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб: військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

1 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (надалі також - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.

Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб-підприємців з 1 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах чи проходженні військової служби за контрактом, та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є й фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Верховний Суд у постанові від 04.03.2021 року у справі № 260/739/19 дійшов висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, й мета законодавчого запровадження збору єдиного внеску досягається саме за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, що перебувають на обліку в органах ДПС як фізичні особи-підприємці, однак, підприємницьку діяльність не здійснюють і доходи від неї не отримують, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування положень Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27.11.2019 року у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах, ухвалених в інших справах, зокрема в постанові від 05.03.2020 року у справі №824/509/19-а, від 06.05.2020 року у справі №400/1622/19, від 04.11.2021 року у справі №140/3209/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За встановленими у цій справі обставинами позивач у спірний період проходив військову службу за контрактом і єдиний соціальний внесок сплачувався Військово- медичним клінічним центром західного регіону, як страхувальником позивача, що підтверджено відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також довідками форми ОК-5 та ОК-7. Таким чином, підтверджено той факт, що єдиний внесок за застраховану особу сплачувався страхувальником.

Отже, з 01.10.2017 року, тобто з моменту запровадження обов`язковості сплати фізичними особами-підприємцями єдиного соціального внеску у розмірі не нижче мінімального незалежно від отримання ними доходу, позивач протягом тривалого часу проходить військову службу за контрактом, отримує грошове забезпечення і єдиний соціальний внесок за неї сплачено страхувальником.

Оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, відтак в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї сплачував страхувальник в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем.

Відповідно до вимог статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

З наведеного, перевіряючи оскаржувану податкову вимогу, враховуючи встановлені обставини справи та норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для прийняття оспорюваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), у зв`язку з чим таку слід визнати протиправною.

За таких обставин, позовні вимоги про визнання протиправною і скасування податкової вимоги Головного управління ДПС у Львівській області від 10.11.2021 року № Ф-4538-50 У про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску у розмірі 36 809,15 грн. підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління ДПС у Львівській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), виключивши дані щодо наявності у ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 36 809,15 грн., суд зазначає таке.

Правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) визначені Порядком ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України 12.01.2021 №5 (далі - Порядок №5).

Відповідно до підрозділу 2 Розділу І Порядку №5 інформаційна система - інтегрований комплекс процесів, компонентів та засобів апаратного і програмного забезпечення для виконання цільової функції.

Згідно з пунктом 1 підрозділу 1 Розділу ІІ Порядку №5 з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються інтегрована картка платника (далі - ІКП) за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.

Облік платежів ведеться в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.

Інформаційна система після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій.

Облікові показники, які відображаються в ІКП, залежать від форми обліку, яка передбачена умовами адміністрування відповідного платежу, що відкриваються для юридичних та фізичних осіб (далі - Перелік форм ІКП).

Відображення в інформаційній системі показників за результатами адміністративного та/або судового оскарження рішень податкових органів визначені Розділом VII Порядку.

Відповідно до підпункту 2 пункту 3 цього Розділу у разі судового провадження - керівник підрозділу судового оскарження (або особа, яка виконує його обов`язки) після отримання ухвали про відкриття провадження у справі за позовом платника чи після отримання матеріалів від відповідного структурного підрозділу податкового органу для підготовки позовної заяви призначає відповідальним за супровід цієї судової справи у суді працівника підрозділу судового оскарження (далі - юрист).

Юрист не пізніше наступного робочого дня, що настає за днем отримання первинних документів, а для документів, що готуються територіальним органом ДПС,- наступного робочого дня після направлення позову до суду підрозділом судового оскарження, здійснює їх реєстрацію в інформаційній системі, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, та вносить первинні показники документів, визначені у підрозділі 2 розділу VII цього Порядку.

Сума позову, яка відображена у рішенні суду про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення / рішення / вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску, та відповідає сумі податкового повідомлення-рішення / рішення / вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску заноситься юристом до інформаційної системи, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження.

Інформація, яка відображена у рішенні суду про оскарження частини суми податкового повідомлення-рішення / рішення / вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску, заноситься юристом до інформаційної системи, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати єдиного внеску створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату недоїмки, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.02.2019 (справа №825/999/17), від 26.02.2019 (справа №805/4374/15-а), 30.11.2021 (справа №300/3157/20).

Отже, у випадку скасування вимоги відповідач зобов`язаний відобразити інформацію в обліковій картці платника.

Разом з тим, суд враховує, що наслідком задоволення в адміністративному судочинстві позовних вимог є відновлення фактично порушених прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Суд при прийнятті рішення про задоволення позовних вимог має не лише вирішити позовні вимоги відповідно до принципів верховенства права, а й обрати найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права. Тобто такий, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду та здійснювалося примусове виконання рішення.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання Головного управління ДПС у Львівській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), виключивши дані щодо наявності у ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 36 809,15 грн., яку відповідач вимагає сплатити оскаржуваною вимогою від 10.11.2021 року № Ф-4538-50 У.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.

Щодо стягнення судового збору та витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.

Відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Приписами частини 1 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач сплатив судовий збір за вказаним позовом у сумі 992,40 грн., що підтверджено квитанцією про сплату, який підлягає стягненню на його користь з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань. Щодо стягнення судового збору за подання заяви про забезпечення позову, то в їх задоволенні слід відмовити з огляду на відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відповідно до частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року у справі № 160/7922/20 та додаткових постановах від 5 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та від 18 серпня 2021 року у справі № 300/3178/20.

У справі, що розглядається, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 5000 грн, яка надається позивачу адвокатським об`єданням «Мицик, Кравчук і Партнери», зокрема, адвокатом Вовчак Р.Я. відповідно до ордеру про надання правової (правничої) допомоги від 09.06.2022 Серії ВС № 1145544 та на підставі договору про надання правової допомоги від 01.06.2022 № 213.

Відповідно до п. 3.1 договору правова допомога, передбачена предметом цього договору, оплачується клієнтом виконавцю шляхом винесення фіксованого гонорару в сумі 5 000 гривень на стадії розгляду справи судом першої інстанції.

Відповідно до акту виконаних робіт від 08.08.2022 виконавцем в інтересах клієнта згідно договору, у повному обсязі виконано наступні зобов`язання: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, пов`язаних із скасуванням вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Львівській області від 10.11.2021 № Ф-4538-50 У; - моніторинг рішень у Єдиному держаному реєстрі судових рішень та вивчення правових позицій Верховного Суду у подібних категоріях справ; - написання та подання позовної заяви про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та про зобов`язання вчинити дії; - написання та подання заяви про забезпечення позову; - написання та подання заяви про долучення доказів; - написання та подання відповіді на відзив; написання та подння заяви про стягнення судових витрат.

Відповідно до меморіального ордеру від 30.06.2022 №@2PL026620 позивач здійснив оплату наданих послуг згідно з договором про надання правової допомоги від 01.06.2022 № 213 у сумі 5000,00 грн.

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт отримання позивачем послуг з правової допомоги від Адвокатського об`єдання «Мицик, Кравчук і Партнери» в особі адвоката Вовчак Р.Я. за участь у розгляді даної справи, оскільки подані докази дозволяють встановити склад та зміст послуг з правової допомоги відповідно до вимог статті 134 КАС України.

Верховний Суд у постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 сформулював висновок щодо застосування положень частини четвертої статті 134 КАС України, зазначивши, що якщо розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, то розмір правової допомоги не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічні висновки містяться, зокрема, у додатковій постанові Верховного Суду від 6 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, постановах від 7 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19, від 3 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 3 березня 2021 року у справі № 640/18964/17, від 14.02.2022 у справі № 826/13632/18.

Стосовно співмірності та розумності витрат на правову допомогу за участь у даній справі суд зазначає наступне.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Відповідно до положень частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною дев`ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18, від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, від 08.02.2022 у справі №160/6762/21.

Заявляючи клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 5000 грн.

Суд, у свою чергу, зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Суд проаналізував акт виконаних робіт від 08.08.2022, та вказані в ньому виконані зобов`язання адвокатом та зазначає, що надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, пов`язаних із скасуванням вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Львівській області від 10.11.2021 № Ф-4538-50 У не входять до складу витрат на надання прапвової допомоги за розгляд справи в суді першої інстанції, а написання та подання заяви про забезпечення позову не можуть включатися в судові витрати з огляду на відмову в задоволенні такої заяви судом.

Оцінюючи характер наданої правової допомоги суд враховує, що ця справа є незначної складності, розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, правові висновки висловлено Верховним Судом в аналогічних справах. З огляду на це, пошук та аналіз судової практики по суті зводиться до дублювання висновків Верховного Суду про релевантні норми права, аналіз та спосіб їх застосування.

Суд зазначає, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат.

Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд враховує під час вирішення такого питання.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Стосовно вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), заява № 34884/97).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 269 рішення у цій справі ЄСПЛ зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, пункт 55).

ЄСПЛ у цій справі також дійшов висновку, що відмова національних судів у відшкодуванні заявникам судових витрат, понесених в ході адміністративного провадження, в якому вони оскаржували накладення державною інспекцією з праці штрафів і за результатами якого вони домоглися скасування цих рішень як необґрунтованих, становило порушення їхнього права на доступ до суду, і тому порушення пункту 1 статті 6 Конвенції незалежно від сум цих витрат (пункт 74). Водночас витрати не мають бути понесені безвідповідально чи без належного обґрунтування (див. рішення у справах «Stankiewicz v. Poland», заява № 46917/99, пункт 75).

Аналізуючи подані позивачем докази, враховуючи значення справи для сторін, суд доходить висновку про необхідність задоволення клопотання та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,0 грн.

При цьому, даний висновок суду не суперечить правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19, про те, що розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу, оскільки суд не заперечує факту понесення позивачем таких витрат, а лише дійшов до висновку, що вони є завищеними, в зв`язку з чим необхідно зменшити розмір їх відшкодування.

Подібний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 826/13632/18.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 257-262, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,

вирішив:

адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35 код ЄДРПОУ 43968090) про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання до вчинення дій задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Львівській області від 10.11.2021 року № Ф-4538-50 У на суму 36 809,15 грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Львівській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), виключивши дані щодо наявності у ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 36 809,15 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79026, м.Львів, вул.Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 43968090) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ) 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок судових витрат у вигляді судового збору.

Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79026, м.Львів, вул.Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 43968090) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ) 3000,00 грн (три тисячі гривень) за надання правничої допомоги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із урахуванням п.п.15.5 п.15 Р.VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Чаплик І.Д.