Решение № 105506978, 13.06.2022, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13 червня 2022 року (14:30)Справа № 280/11014/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді КалашникЮ.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Державної судової адміністрації України, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (надалі відповідач), у якій позивач просить суд:

1) визнати протиправними дії відповідача 1 щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 2708.2020) із застосуванням обмеження нарахування у сумі 47230,00 грн., а також відмову відповідача 1 виплатити позивачу суму обмеження у розмірі 161769,22 грн.;

2) стягнути з відповідача 1 на користь позивача недоплачену суддівську винагороду за період з квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в розмірі 161769,22грн., з утриманням з цієї суми усіх податків, зборів та обов`язкових платежів, передбачених законом при виплаті суддівської винагороди;

3) допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць;

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що працює на посаді судді Василівського міського суду Запорізької області. За спірний період позивачу виплачено суддівську винагороду у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати. Загальна сума обмеження складає 161769,22грн. Отже, у період з квітня 2020 року по серпень 2020 року позивач отримував суддівську винагороду в обмеженому розмірі, що суперечить положенням статті 130 Конституції України та нормам Закону №1402-VIII. Вважає, що у спірних правовідносинах норми Конституції України підлягають застосуванню як норми прямої дії, а тому виплата суддівської винагороди у заниженому розмірі є протиправною. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 17.11.2021 відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання на 14.12.2021.

09.12.2021 до суду надійшли пояснення на позовну заяву від третьої особи. У поясненнях зазначає, що третя особа не володіє інформацією щодо взаємовідносин між позивачем та відповідачем у цій справі, а тому не може надати будь-які дані на підставі яких суд міг би встановити наявність або відсутність обставин, що мають значення для справи. Просив розглядати справу без його участі.

10.12.2021 відповідачем 1 до суду надано відзив (вх. №73359), у якому відповідач позовну заяву не визнає. Відповідач зазначає про необхідність у застосуванні під час нарахування та виплати суддівської винагороди інших нормативно-правових актів, а не лише ст. 135 Закону України «Про судоустрій у статус суддів». Верховною Радою України 13 квітня 2020 р. прийнято Закон України №553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", який набрав чинності 18 квітня 2020 р., яким встановлено обмеження нарахування, зокрема, суддівської винагороди - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 р. Таким чином, нарахована суддівська винагорода обмежується максимальним розміром 47230 грн. на місяць. Зазначає, що відповідач, як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати позивачу суддівської винагороди без застосування обмежень у спірному періоді.

Ухвалою суду від 14.12.2021 до участі у справі залучено Державну судову адміністрацію України як другого відповідача, розгляд справи розпочато спочатку. Підготовче засідання призначене на 17.01.2022.

17.01.2022 розгляд справи відкладено до 02.02.2022.

Ухвалою суду від 02.02.2022 продовжено строк підготовчого провадження до 14.03.2022 та відкладено підготовче засідання до 02.03.2022.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації в Україні введений воєнний стан. 28.02.2022 тимчасово виконуючим обов`язки голови Запорізького окружного адміністративного суду у зв`язку із загрозою життю, здоров`ю і безпеці відвідувачів суду, працівників суду та суддів був виданий наказ №11 Про встановлення особливого режиму роботи Запорізького окружного адміністративного суду в умовах воєнного стану, яким з розгляду були зняті всі адміністративні справи, призначені до розгляду в період з 01.03.2022 по 04.03.2022.

Наказами тимчасово виконуючого обов`язки голови Запорізького окружного адміністративного суду від 09.03.2022 № 12, від 11.03.2022 № 13, від 18.03.2022 № 14, від 25.03.2022 № 15, від 01.04.2022 № 16, від 08.04.2022 № 17, від 15.04.2022 № 18, від 22.04.2022 № 21, від 29.04.2022 № 22 строк дії наказу від 28.02.2022 № 11 Про встановлення особливого режиму роботи Запорізького окружного адміністративного суду в умовах воєнного стану продовжений до 06.05.2022 включно.

З 10.05.2022 розгляд адміністративних справ в Запорізькому окружному адміністративному суді відновлено.

Позивач надіслав суду клопотання, у якому просив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Представник Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області проти позовних вимог заперечила повністю. Просила суд відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у відзиві та доказів наявних у матеріалах справи.

Ухвалою суду від 03.06.2022 закрито підготовче провадження і здійснено перехід до розгляду справи по суті в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних у суду матеріалів.

Суд, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Указом Президента України «Про призначення суддів» від 15.10.2001 №975/2001 позивача призначено на посаду судді Василівського районного суду Запорізької області.

У період з 18.04.2020 до 27.08.2020 включно позивачу виплачувалась суддівська винагорода в обмеженому розмірі відповідно до статті 29 Закону №294-IX (зі змінами, внесеними Законом №553-IX) - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.

Так, відповідно до Довідки про нараховану та фактично виплачену суддівську винагороду за період з 01.01.2020 по 31.08.2020 судді Василівського районного суду Запорізької області Носику М.А. (від 02.11.2022 №08-02/1248) сума обмеження відповідно до статті 29 Закону №294-IX (зі змінами, внесеними Законом №553-IX) за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 становить 161769,22 грн.

Судом встановлено, що відновлення виплати суддівської винагороди без обмеження відбулось з 28.08.2020 у зв`язку з тим, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Вважаючи обмеження суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку обставинам справи суд виходить з наступного.

Статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами ст. 130 Конституції України, Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (з урахуванням рішення Констутуційного Суду України від 11.03.2020 №4-р/2020 у справі №1-304/2019(7155/19).

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Отже, виключно Законом України Про судоустрій і статус суддів може визначатися розмір суддівської винагороди і цей розмір має відповідати нормам зазначеного закону.

При цьому норми права, які містяться у зазначеній статті є зрозумілими та доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та, в силу вимог ст. 130 Конституції України, мають вищу юридичну силу відносно інших актів законодавства і тому мають виконуватися.

Законом України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13.04.2020 №553-ІХ (далі Закон №553-ІХ) Закон України Про Державний бюджет України на 2020 рік був доповнений статтею 29 наступного змісту:

Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)..

Зазначений Закон №553-ІХ набрав чинності 18.04.2020, після опублікування його у газеті Голос України від 17.04.2020 № 68.

Разом з тим, Законом №553-ІХ до Закону України Про судоустрій і статус суддів будь-яких змін не вносилось, отже, впроваджені Законом №553-ІХ обмеження розміру суддівської винагороди не відповідають приписам ст. 130 Конституції України.

Відтак, Закон №553-ІХ в частині зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає вимогам ст. 130 Конституції України (не є законом про судоустрій, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та у рішенні Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) Європейським судом з прав людини фактично надане тлумачення змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та змісту верховенства права, згідно з яким національне законодавство має бути чітким та узгодженим, відповідати вимозі "якості" закону, забезпечувати адекватний захист осіб від свавільного втручання у права заявника, а у разі протилежного (тобто у разі неоднозначного трактування норми права) підлягає застосуванню найбільш сприятливий для заявника підхід.

Положення Закону №553-ІХ в частині обмеження розміру суддівської винагороди не можна визнати такими, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, вони очевидно не відповідають приписам ст. 8 Конституції України в частині їх відповідності ст. 130 Конституції України.

Таким чином, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов`язком відповідачів і повинно вирішуватись у встановленому Законом України Про судоустрій і статус суддів порядку, оскільки є невід`ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України.

Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.

Обмеження права на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі є порушенням вимог ст.ст. 8, 19, 130 Конституції України, ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів та ст. 1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а державний орган, який не дотримується своїх власних процедур, не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) положення частин першої, третьої статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами визнані неконституційними.

Відтак, впроваджені Законом №553-ІХ обмеження розміру суддівської винагороди призвели до порушення права позивачки на належний розмір суддівської винагороди, розмір якої визначений ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Судом встановлено, що протягом періоду з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно відповідачем 1 нараховувалась суддівська винагорода позивача у визначеному ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів розмірі, але виплачувалась із застосуванням обмежень встановлених з 18.04.2020 ст. 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік.

Суд зазначає, що в силу приписів ст.ст. 23, 51 Бюджетного кодексу України відповідач 1, як розпорядник бюджетних коштів, зобов`язаний виконувати вимоги Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік.

Невідповідність норм Закону №553-ІХ, а відтак і Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік, в частині обмеження розміру суддівської винагороди вимогам до якості та правової визначеності закону, на переконання суду не може покладати на відповідача 1 відповідальність у вигляді визнання протиправними його дій, вчинених на виконання зазначених актів законодавства.

В даному випадку визнання Конституційним Судом України зазначеного акту парламенту України неконституційними в частині впровадженого обмеження, в тому числі суддівської винагороди, є, на переконання суду, достатньою сатисфакцією вимог позивача в частині визнання протиправними дій відповідача 1 щодо невиплати позивачу суддівської винагороди протягом спірного періоду в належному розмірі.

При цьому, саме акт парламенту України щодо обмеження розміру суддівської винагороди є тим рішенням, яке порушило права позивача, а відповідач 1 в силу вимог нормативних актів України не мав свободи вибору під час вчинення оскаржуваних дій (в іншому випадку органи Державної казначейської служби України не прийняли б до виконання документи на виплату суддівської винагороди, в тому числі і позивачу, у зв`язку із невиконанням вимог ст. 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік).

Отже, суд не вбачає протиправності дій відповідача 1 щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди в обмеженому розмірі у спірному періоді.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 на користь позивача недоплачену суддівську винагороду за період з квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в розмірі 161769,22грн.,суд зазначає про таке.

Матеріалами справи, зокрема, довідкою відповідача 1 про нараховану та фактично виплачену суддівську винагороду за період з 01.01.2020 по 31.08.2020 судді Василівського районного суду Запорізької області Носику М.А. (від 02.11.2022 №08-02/1248) підтверджується, що розрахунок суддівської винагороди позивача здійснювався на загальних підставах, тобто належні позивачу суми були нараховані, проте виплачені з обмеженнями, передбаченими Законом №553-ІХ; при цьому такі обмеження становили 161769,22 грн.

У пункті 74 постанови від 03.03.2021 у справі №340/1916/20 Верховний Суд зазначив, що …розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону №1402-VIII, тож позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість). У такому контексті можемо говорити про те, що є підстави для стягнення заборгованої суми, що вимагає від суду першої інстанції встановити, серед іншого, розмір заборгованості, а також встановити належного відповідача чи відповідачів за такими вимогами, якщо для цього будуть підстави.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення недоплаченої суми суддівської винагороди. Відтак, в силу приписів ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Частиною 6 статті 148 Закону України Про судоустрій і статус суддів України передбачено, що видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

Бюджетним кодексом України визначено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України (частина друга статті 4 вказаного Кодексу).

Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено Законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються Законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України визначено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

З вищевикладеного вбачається, що видатки на заробітну плату та інші видатки на утримання судів здійснюються виключно в межах затверджених кошторисів.

Відтак, відповідач 1 не матиме можливості виконати рішення суду в частині виплати недоплаченої позивачу суми у зв`язку із відсутністю у кошторисі асигнувань на його виконання.

Окрім того, враховуючи критичну ситуацію з фінансовим забезпеченням судів в 2022 році, виконання рішення суду за рахунок поточних видатків матиме негативні наслідки, в тому числі, у вигляді затримки виплати заробітної плати працівникам місцевих загальних судів Запорізької області.

В той же час, частиною 1 статті 3 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень від 05.06.2012 № 4901-VI передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок).

Списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів згідно Порядку здійснюється шляхом безспірного списання.

Відповідно до пункту 47 Порядку безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих:

органом Казначейства документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником;

органом Казначейства інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника;

керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей.

З системного аналізу Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень та Порядку вбачається, що для стягнення коштів з державного органу за бюджетною програмою, передбаченою для забезпечення виконання рішень суду, резолютивна частина рішення обов`язково має містити рішення про стягнення коштів за вказаною бюджетною програмою.

З урахуванням висланого, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права, який дозволить уникнути негативних наслідків, є стягнення на користь позивача шляхом безспірного списання з бюджетної програми 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, розпорядником якої є відповідач 2, в порядку, передбаченому Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників недоплаченої суми суддівської винагороди за період 18.04.2020 по 27.08.2020 включно в розмірі 161769,22 грн., з утриманням з цієї суми передбачених законодавством України податків та обов`язкових платежів при її виплаті.

Щодо вимоги позивача про допущення рішення суду до негайного виконання, суд зазначає наступне.

Відповідно пункту 2 та пункту 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

В той же час, у даному випадку судом визначено інший спосіб захисту, а саме шляхом безспірного списання з відповідної бюджетної програми, а відтак підстави для звернення судового рішення до негайного виконання відсутні.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог ст. 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України Про судовий збір.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог ст. 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнена.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.168; код ЄДРПОУ 26316700), Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізької області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.168; код ЄДРПОУ 37941997) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_1 шляхом безспірного списання з бюджетної програми 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, в порядку, передбаченому Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників недоплачену суму суддівської винагороди за період 18.04.2020 по 27.08.2020 включно у розмірі 161769,22 грн. (сто шістдесят одна тисяча сімсот шістдесят дев`ять гривень 22 копійки), з утриманням з цієї суми передбачених законодавством України податків та обов`язкових платежів при її виплаті.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 13.06.2022.

Суддя Ю.В. Калашник